Все починалося, як і у всіх легендах зі щасливим кінцем, чудово: неподалік річкового вокзалу виднілося якесь збіговисько. Народ був з рюкзаками, палатками та важкими сумками....
Валєра кричав: "Люди - окремо, артисти - окремо!!"
Те, що люди не артисти, то зрозуміло начебто, а чи артисти є люди?:) ось в чому питання...
Лірник-Сашко, задумливо посміхаючись всій цій метушні, смачно пихкотів люлькою...
У будь-якому разі поїхали всі, і поїхали гуртом:)
Тринадцять з половиною годин за вікнами пропливали простори рідного краю...
На ранок нарешті дісталися Космача....
І тут почалося найцікавіше....люди, артисти, люди, артисти і ще раз артисти обліпили Наталку....файна дівчина, наче медом намазана:) а особливо, коли всім терміново кортіло ХОЧ ДЕ-НЕБУДЬ поселитися, перепочити і головне шось пожерти з дороги. Її тепінню можна позаздрити:)
Не питайте мене, шо я подумала, коли побачила хатку, де ми з моїм коханим мали жити:) Насправді я подумала, що буде досить екстремально, хатка була десь така: крихітний...ну крихітнішого я ще з роду не бачила, гостьовий будиночок, може 2x2 метри по периметру, де є 2 ліжка і страшенно холодно вночі, бо він не опалюється...але, як виявилося ненабагато пізніше, я побачила у цьому скромному помешканні купу переваг, але про це трохи пізніше...:)
Центр села кишів людьми: до прилавків з усіляким причандаллям було не приступитися, і всьо гарне при чому: писанки на будь-який смак і уподобання, самі класні були зі шкіри, то є дійсно авторське мистецтво, решта - просто гарні;
різьблені штуки з дерева, роздивилася не дуже, бо з чоловіками на ярмарці, як ви знаєте, багато речей не перемацаєш:)))і це класно, нема чого час попусту витрачати, коханий чоловік часто, не знаю як іншим, а мені точно, допомагає боротися зі своїми жіночими слабкостями...
коци, чуні, всякі прикольні штуки з овечої шерсті, а також море, ні, просто ОКЕАН вишиванок:)
При бажанні можна було навчитися робити купу класних речей, про які раніше навряд чи мріяв би..., як от: танцювати гуцульські танці, робити посуд і всякі прикольні штуки з глини у справжнього гончара....писанки....і багато, багато чого ще....
Гуцульська кухня.....це взагалі тема для окремого блогу, та все ж таки не висловити свого захоплення неможливо: найкраща страва, про яку не можна не згадати, це звісно бануж, при чому у кожної господині він свій, і по-своєму особливий, мені сподобались усі:) Ще їли якісь прикольні штуки з картоплі, шось на кшталт картопляного пирога, але дууууууууже особливого. Коханий каже, шо то був буреник. Пили гуслінку, а також куштували піццу по-гуцульськи, вона була схожа на чебурек, але всередині інша:)
Приємно здивувало микулинецьке пиво...
Так....сучасні україночки балуються хорошим пивом інколи, але дуже інколи і дуже трішечки...:)Чесно....
Господині в Космачі дуже гостинні: у цих літніх кухоньках на вулиці відчуваєш себе як у класному ресторані у Києві (це я про рівень сервісу), при чому все дешево і страшенно смачно.
Ще одним з моїх відкриттів на цьому фестивалі стали гурти: Гогошари, Бурдон, Русичі, а особливо Очеретяний Кіт, Дахабраха, як завжди була на висоті:),...танці на полі біля головної сцени були дійсно дивовижними: в колі й окремо,...не мало значення, що ніхто нікого не знає, всі здавалися давно знайомими, у мене виникло відчуття належності до однієї великої родини, відчуття щастя. а поміж тим багато особистих вражень, відкриттів у тих танцях, про які знаєм лише ми вдвох ...
Втім, повернімося до нашого затишного будиночку: після яскравого, насичего і страшенно довгого дня ми вирішили-таки відпочити по-людськи, будиночок понад річкою здавався раєм, куди ми і почимчикували, але все було не так просто: здавалося, запам’ятали всі ознаки і вказівки, губитися нема де, річка одна, ми шукали його близько 1,5 години, і то допомогли сусіди...
Втомлені, по коліна в багнюці, але безмежно щасливі, ми були раді нарешті опинитися під кровом, де можна заритися в холодну постіль з головою і грітися...до самого ранку:)Не питайте, як ми зігрілися, але спосіб виявився дууууууже дієвим, всім раджу універсальний рецепт зігрівання в Карпатах:)))
Наступного дня було сонце, ...і сніг, ..і знову сонце....
Ще один день неповторних вражень від фестивалю, особливо запам’яталася вилазка на Мончіль...це порівняно з горами пагорб якийсь:) але там, нагорі, відчувався особливий, чарівний якийсь подих Карпат, і просто пропало бажання кудись іхати....
Але треба....
і швидкий автобус відносив нас знов кудись на північ через безпросвітні простори української ночі....