За декілька місяців я маю здати в одне київське видавництво збірку коротких есеїв під загальною назвою «Життя, смерть та інші неприємності». Ідея цієї книжки проста: це є обговорення сучасних українських сюжетів і сучасних українських проблем, але з перспективи глобальної історії.
Одна з переваг такого підходу - це можливість внести певний сенс у той нонсенс, в якому ми усі живемо Оскільки я рідко коли друкую свої тексти без їх передумування та переписування, то, користаючи з нагоди, подаю тут заголовний есей. Запрошую читачів ZAXID.NET до дискусії - буду вдячний за критику, зауваження і коментарі.
Ми можемо сперечатися про багато речей. Але одне є певним: кожен з нас рано чи пізно помре. Краще, звичайно, пізніше, аніж раніше. Одна із найхарактерніших рис модерної доби полягає власне у радикальному пересуненні межі від «раніше» до «пізніше». Якщо від часів Христа до часів Наполеона середня тривалість життя людини становила 25 років, то за сто років (від 1800 до 1900) вона зросла до 40, а ще за сто (1900-2000) - до 60 років.
Це, зрозуміло, не означало, що кожен народжений до 1800 року мав прожити рівно 25 років. Люди жили довше, часом - набагато довше. Низька середньостатична тривалість життя зумовлювалася, у першу чергу, високою смертністю серед дітей, особливо до першого року життя. Але смерть збирала високий урожай у кожному віці. Епідемії, війни, низький стан санітарії, життя впроголодь робили її щоденною банальністю. Від біологічних чи соціальних катаклізмів втікали, переселяючись у менш заселені чи більш благополучні території. Демографічна рівновага підтримувалася, однак, не через механічні (міграції та колонізації) а природні регулятори: висока смертність компенсувалася високою народжуваністю. Як тільки жінка досягала відповідного віку, вона перетворювалася у щось на зразок дітонароджувальної машини, даючи життя, у середньому, від 6-7 до 10-12 дітей. З них лише близько половини доживали до дорослого віку. Ризику при такій високій народжуваності піддавалися і самі жінки: багато з них помирало при родах або ж у відносно молодому віці, від швидкого виснаження сил.
За таких умов сім'ї були великими, шлюби - майже універсальними та ранніми, а розводи не толерувалися. Зрозуміло, ця схема діяла по-різному у різні часи, на різних територіях і серед різних груп населення: багатші й освіченіші жили назагал довше, аніж бідні й неграмотні, міське населення мало кращі життєві шанси, аніж селяни; в окремих місцевостях практикувалися пізні шлюби або навіть вимушений целібат. Але часові, регіональні, соціальні відмінності були відхиленнями у межах одної і тої самої формули «висока народжуваність-висока смертність».
Ця схема почала ламатися декілька століть тому, коли населення почало не просто відтворюватися, а швидко зростати. Першими цю ломку відчули жителі британських островів: між 1540 і 1800 роками їх число зросло від 4 до 6 млн. Не дивно, що мальтузіанська теорія появилася власне у Британії: у 1799 р. Томас Мальтус, настрашений темпами зростання населення, з огляду на обмеженість природних ресурсів радив британцям або втримуватися від шлюбів, або ж, якщо їм на це вистачало терпцю - від дітей. Ці поради мало помагали. Населення продовжувало зростати, але відтепер - не тільки в Британії. Що більше: воно збільшувалося з щобільшою швидкістю. Щоб подвоїтися, спочатку населенню всієї земної кулі потрібно було майже 200 років (1650-1850 рр.); пізніше - відповідно, 100 років (1850-1950) та 50 років (1950-2000). Останнє подвоєння очікується за наступні 25 років (2000-2025), й аж відтоді піде на спад.
Історики не знають достеменно причин цього лавиноподібного зростання. Називають поступ медицини (особливо щеплення від епідемій), покращення особистої гігієни, запровадження водопостачання та каналізації у містах, появу системи консервування м'яса й овочів, що дало змогу змінити характер харчування зимою і ранньою весною, коли організм найбільш ослаблений. і т.д. Беручи до уваги факт, що населення зростало всюди - як в зоні, так і поза зоною науково-технічного прогресу - однією з причин могла стати банальна картопля. Відносна кліматична невибагливість цієї рослини та висока врожайність її плодів створили умови, коли люди почали вперше наїдатися досхочу - а сита людина, особливо в дитячому віці, має більшу відпірність до хворіб. Утвердження картоплі у раціоні щоденного харчування можна вважати такою ж ознакою модерного світу, як і безперервний ріст технологій та населення: без відкриття Америки Колумбом ця рослина, що первісно росла в Андах, ніколи б не могла поширитися спочатку на Захід через океан, а звідти - по всьому світі.
Велика Демографічна Трансформація сильно змінила умови людського життя. Людина не лише досягла контролю над навколишньою природою - вона змінила свою власну природу: сучасні люди є вищими за своїх предків, зросли фізичні можливості їхніх організмів і покращилася робота внутрішніх органів. Індустріальна і демографічна революції були тісно взаємопов'язаними: між 1790 і 1980 фізична сила пересічного людського організму у Великобританії, батьківщині промислового перевороту, зросла на 53%.
У ХІХ ст. зміни нарешті досягнули й технологічно відсталої Центральної і Східної Європи. З 1800 по 1910 рр. кількість населення Російської імперії зросло у 4 рази, в Австрійській (пізнішій Австро-Угорській) - у 2 рази. Найбільш вражаючими були показником серед двох народів: євреїв та українців («русинів» в Австрійській та «малоросів» у Російській імперії). У 1848 р. Головна Руська Рада у Львові виступала від імені 15 млн українців, які живуть в обох імперіях. Перепис 1897 року показав, що за 50 років число українців збільшилося вдвічі - і то не зважаючи на декілька хвиль епідемій та голоду 1850-1890-х років. «Якщо збережуться такі темпи, - писав один український патріот у 1898 р., - то через сто років... хтось... скаже: «Ми, австрійські русини, частина 120 млн народу».
Відповідно до іншої, менш оптимістичної, але зате більш реалістичної оцінки, населення України впродовж ХХ століття мало зрости до 75-80 млн. Різниця між цією та реальною цифрою (50 млн у 2000 р.) дає добру уяву, чим було насправді ХХ століття для українських земель: добою великого демографічного катаклізму. Найбільший урожай смертей - 16 млн осіб - зібрала «Велика Тридцятилітня Війна ХХ століття» (1914-1945). Згідно з оцінками деяких демографів, за цей час в Україні насильницькою смертю загинув кожен другий чоловік і кожна четверта жінка. До прямих втрат треба додати число ненароджених дітей та мігрантів. Інші демографи ж кажуть, що жоден інший європейський народ, окрім єврейського, не поніс у ХХ столітті таких великих втрат, як українці. Тут варто підкреслити одну річ: серед чотирьох піків найвищої смертності в Україні (1918-1923, 1932-1934, 1937-1938, 1941-1947) лише два - перший та останній - припадають безпосередньо на воєнні роки. Два інші є результатом комуністичних репресій. Серед них особливо виділяється голод 1932-1933 років, коли в Україні загинуло більше людей, аніж в Першу світову війну. Голодомор побив також інший сумний рекорд: очікувана тривалість життя немовлят, народжених у голодному 1933 році, була нижчою, аніж у воєнному 1942 р.
Хоча й українців у ХХ ст. не стало так багато, як передбачувалося, але по війні їхнє число продовжувала зростати. Рекорд становив 52,2 млн у 1993 р. Від того часу почалася зворотна тенденція: за найоптимістичнішим варіантом у 2026 р. в Україні буде жити 43,3 млн осіб, за песимістичним - 40,3 млн.
Демографічний спад в Україні часто пов'язують з розпадом СРСР та українською незалежністю. У друкованих та електронних мас-медія повно статей з заголовками «Україна без українців», «Українці вимирають», «Українці вмирають швидше за всіх», «Коли помре останній українець?», котрі, як здається, змагаються між собою, хто більше настрашить читача. Таким заявам бракує знання та розуміння історії: сучасна демографічна криза в Україні не є результатом ані останніх десяти, ані навіть п'ятдесяти років. Вона є завершальною частиною Великої Демографічної Трансформації - переходу від високих до низьких показників відтворення. Вона почалася з падіння смертності, за якою - поволі, з досить великим відривом але невідворотно - почала падати й народжуваність, шлюбність та кількість дітей у сім'ї. Падіння кожного з цих показників обернено пропорційне до росту освітнього рівня, урбанізації та тривалості життя. Можна сказати, що комфорт призупинив демографічну машину, поки не довів її до повної зупинки: чим вищі стандарти життя, тим більше людям хотілося приділяти часу собі, а менше - сім'ї і дітям.
У Західній Європі перехід від високих до низьких показників відтворення почався десь близько 1870 року. Східна і Центральна Європа послідувала за Західною Європою приблизно на 30 років пізніше. Перед тут вело населення німецькомовних земель та їхніх найближчих сусідів - Чехії, Моравії, Сілезії, Великопольщі та Угорщини - що були ближчі до західноєвропейської моделі. Натомість відставали у переході Балкани, Галичина (як українська, так і польська частини), Буковина та європейська частина території Російської імперії. Всередині цих земель існували дрібніші поділи: скажімо, у Галичині поляки за швидкістю змін випереджували українців - так само, як на чесько-німецькому пограниччі німці випереджували чехів.
У цілому ж, на межі ХІХ і ХХ століття вибудувалося щось на зразок «цивілізаційної драбини»: перед у переході до нової демографічної моделі вели протестанти, за ними слідували католики і євреї, десь посередині перебували східні християни (православні і греко-католики), а замикали список мусульмани. Ця стежкова залежність збереглася і під комунізмом. Українці і росіяни завершили демографічний перехід на межі 1950-х і 1960-х, коли стали урбанізованими націями. Тоді вперше за мирні роки народжених стало менше, аніж померлих, а число дітей у сім'ї впало нижче того мінімального показника (2,1), котрий забезпечує просте відтворення. Але ще нижчими були показники серед балтійських народів та євреїв, котрі віддавна були міськими. Натомість сім'ї у Середній Азії продовжували залишатися великими, а народжуваність - високою. Це, серед іншого, породило страхи, що з часом СРСР стане мусульманською державою - приблизно так, як це сталося з Косово чи за декілька десятиліть може статися із Західною Європою.
СРСР розпався надто рано, щоб переконатися, наскільки виправданими були ці побоювання. Від 1991 р. Україна пустилася у повільний дрейф від Росії. Однак демографічно обидві посткомуністичні держави залишаються близькими між собою. Їх уподібнює, перш за все, скандально висока смертність населення, особливо серед чоловіків у найпродуктивнішому віці (25-64 роки). За цими показниками Росія займає перше, а Україна - друге місце в Європі. Почасти це можна пов'язати зі стресом посткомуністичної трансформації: чоловіки, як відомо, менш опірні до стресів. Але у статистиці чоловічої смертності проглядаються контури давнішої радянської тенденції: від кінця війни і до горбачовської перебудови сумарне число років з надмірно високою смертністю (1945-1947, 1965-1984) перевищувало число років, коли вона падала (1947-1964). В останнє десятиліття існування СРСР ця тенденція призупинилася лише у 1986-1989 роки, за відомої антиалкогольної кампанії. Навряд чи могло бути інакше в країні, де продаж від алкоголю становив 12-14% бюджетних надходжень! Факт, що у післявоєнні роки смертність серед чоловіків у Західній Європі безперервно падала, заставляє ще раз замислитися над природою і ціною радянського експерименту.
Однак один лише й ритуальний кивок у бік радянської спадщини не пояснює всього: українці й росіяни надмірно пили і перед 1917 р., і не перестають пити після 1991 р. Разом з курінням, вживанням наркотиків та іншими прикладами самовбивчого ставлення українців до власного здоров'я, алкоголізм є доброю ілюстрацією того факту, що доброї половини смертей в Україні (за оцінкою фахівців, 55% у 2006 р.) можна було б уникнути.
Поганою новиною є те, Україна ще не досягла демографічного дна. Про це говорить той факт, що середній вік молодої матері-українки на час народження її першої дитини становить 23 роки, що приблизно дорівнює аналогічному показнику Англії з кінця ХІХ століття. Неважко передбачити, що з часом дівчата будуть відкладати одруження та народження дитини до пізнішого віку, як це вже сталося у Західній Європі і Північній Америці. Відповідно, падатиме народжуваність, яка й так уже дуже низькою: пересічна українська жінка дає життя 1,1 дитині, що є одним із найнижчих показників у Європі! Доброю новиною є, однак, те, що від декількох років в Україні спостерігаються малі, майже мікроскопічні, але все-таки обнадійливі зміни: індекс народжуваності росте, індекс смертності падає. Як пишуть фахівці-коментатори, Україна українці перейшла з «дуже критичної» ситуації у «просто погану».
Всі ці цифри і факти є менш або більш знаними. Принаймні, серед них немає жодного, який був би цілком невідомим. Завданням науки є, однак, не нагромадження фактів, скільки відкривання нових способів думання про них. Народження і смерть є двома найпідставовішими і найнезаперечнішими фактами людського існування. Відповідно, ширший погляд на них через оптику демографії може помогти зрозуміти, де ми зараз є і що з нами робиться.
Ця оптика дозволяє випукло побачити двозначність української ситуації: сучасна Україна як би застряла у своєму переході. З одного боку, вона ввійшли у число 60 націй «старого», чи, вірніше сказати, «старіючого світу», де Велика Демографічна Трансформація уже закінчилася. З іншого боку, кількісні зміни (пониження народжуваності, шлюбності та кількості дітей у сім'ї) в Україні не переросли у зміни якості життя - принаймні, не так радикально і переконливо, як «на старому Заході». Це, у першу чергу, видно зі скандально низької тривалості життя в Україні: для теперішніх 25-річних мужчин вона як у 1912 р., для жінок - як у середині 1950-х років.
Іншими словами: універсальна формула модерного світу - «більше, і більше, і більше, швидше, і швидше, і швидше» - в Україні, як і в більшості країн Східної Європи, не конче означала «краще, і краще, і краще». А тим більше, не означала «безпечніше, і безпечніше, і безпечніше». Регіональний аспект української демографії підважує цю формулу ще сильніше: у сучасній Україні найкраще і найбезпечніше жити зараз не в її зурбанізованому й російськомовному індустріальному серці - Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях, а у колишній польсько-габсбургській і переважно сільській україномовній частині (Буковині, Галичині і Закарпатті та Хмельницькій області) - хоча, згідно з модерністичним очікуванням, все мало би бути навпаки.
У кожному випадку, якщо б коли-небудь дійшло до суду над модерністю, як над добою великих і швидких змін, український випадок послужив би добрим свідком звинувачувальної сторони. На добре чи на зле, ця доба кінчається. Той із нас, хто переживе наступні 20-30 років, зможе сам у цьому переконатися. Велика демографічна машина тоді нарешті зупиниться, на цей раз - по всій земній кулі. Попередньо допровадивши до нових безпрецедентних змін: Америка може стати мексиканською, Європа - ісламською, Росія - китайською. Хто думає, що Україні вдасться тихо відсидітися, помиляється: Україна зараз вона посідає четверте місце - після США, Росії, Німеччини - у списку країн, через які проходять наймасовіші міграційні потоки.
Якщо взагалі ці зміни стануться, ми не раз і не два чутимемо песимістичні мальтузіансько-шпенґлеровсько-гантінґтонґські пророцтва про остаточне вичерпання земних ресурсів, занепад Заходу і конфлікт цивілізацій. Чи справдяться ці пророцтва, залежатиме від того, чи вдасться за такий короткий час знайти радикально нові рішення - як-от, до прикладу, відкриття чи винайдення нових ресурсів енергії. Іншим викликом залишається інтеграція мігрантів. Демографічно їх притік може стати порятунком для старіючої України - особливо з огляду на те, що вони можуть замінити близько 5 млн українців, які працюють на заробітках на Заході і в Росії. Політично ж міграція може стати новим джерелом нестабільності, якщо не буде погамований ріст ксенофобії. Мова йде не тільки про релігійні чи етнічні відмінності. Зерно конфлікту приховане ще й у тому, що діти з багатодітних й бідних сімей мають інші цінності, аніж діти-одинаки.
Без сумніву, що ключ до українського успіху мав би лежати у побудові стабільної політичної та динамічно економічної системи. Однак, як показує статистика народжуваності й смертності, покращувати ситуацію, звертаючись лише до політики чи лише до економіки - марна справа. Можна заохочувати дітонароджування, але не народжуваність; можна боротися зі смертністю - не можна побороти смерть.
Сергій Капіца недавно назвав сучасну демографічну кризу страшнішою за чуму і світову війну, бо вона сягає аж до глибин людського єства, до її духовної сфери. Це, своєю чергою, диктує потребу серйозної дискусії про наші цінності. Але це уже тема для наступної розмови.
Фото з сайту www.psyfactor.org
Коментарi
Тов. Ага (кстати, не Агамемнон ли Вас в действительности зовут?):
1)изрядный Вы все же грубиян!
2)прошу Вас уточнить, какой лингвоцид Вы имели в виду? уж не лингвоцид ли в отношении "великого, могучего и свободного"? Да уж, бедняге, тяжело ему приходится в "неблагодарной Малороссии"! теснят проклятые хахлы со всех сторон! А теперь, отставив шутки в сторону, напомню Вам известнейший постулат: не может быть свободен народ, который угнетает другие народы. И к языку это тоже относится самым непосредственным образом. См. Иван Дзюба, Интернационализм или руссификация? Положения этой книги 1965г. нисколько не потеряли своей актуальности в наши дни.
До Ага
Примітивна провокація "русскоязычная"
Sapienti sat!
Грицаку. На что вы обиделись и разразились? Вы пишете о нас, русскоязычных, с презрением, изобретаете иезуитские "концепции", обосновывающее поражение нас в правах и превозносящие вашу этническую группу. Вы - представитель кабинетных теоретиков лингвоцида, который происходит у нас на глазах. Загляните в свою совесть, в совесть своего горячо любимого и превозносимого украинского Запада. Ваше спасение, что восток Украины ине имеет реального представления о вашей мерзости.
Полибий про обезлюдение Греции:
"В наше время во всей Греции - низкая рождаемость и общее снижение народонаселения, из-за этого города пришли в запустение, а земля перестала давать урожай, хотя не было ни длительных войн, ни эпидемий... ведь люди впали в такие причуды, скупость и праздность, что не хотят жениться, а если женились - растить детей, которых имеют обычно не больше одного-двух..."
"На добре чи на зле, ця доба кінчається": тобто пан історик як знаний дослідник особистостей і плодів їх діяльності упевнений, що доби історичні приходять і відходять як природні??? Адже тоді, враховуючи макросуспільний стан в Україні на рівні американо-західноєвропейских пізніх тридцятих, нам до тої "доби" навіть із прискоренням ще довго повзти, тож відповідно я, як людина молода, навряд чи побачу багато китайців або корейців по українських містах і селах через 20-30 років.
Дійсно стаття про цінності, з якими тісно повязана демографія. Подивитись на Захід - там низька народжувність, тому що діють егоїстичні принципи - люди думають про карєру, власний добробут, "пожити для себе" - і діти тут завада.
Разом з тим - де більший прояв релігійності, там менше проблем з народжуваністю (через меншу кількість абортів і відсутність контрацепції)
Як на мене, дійсно в статті не враховано фактор абортів - в Україні на сьогодні на всю кількість народжених припадає в два рази більше ненароджених.
Хам-мерові:"з таких розмірковувань починається будь-яка вступна лекція до курсу ранньомодерної історії". - де ж то Ви таких курсів наслухалися? У Львові? Києві? Жмеринці?
"Та він видно навіть Броделя не до кінця прочитав." - не знав, що Бродель є фахівцем з історичної демографії. Видно Ви теж щось не до кінця дочитали...
Хам-мерові:"з таких розмірковувань починається будь-яка вступна лекція до курсу ранньомодерної історії". - де ж то Ви таких курсів наслухалися? У Львові? Києві? Жмеринці?
"Та він видно навіть Броделя не до кінця прочитав." - не знав, що Бродель є фахівцем з історичної демографії. Видно Ви теж щось не до кінця дочитали...
Оксані: порівняння жінки з дітородильною машиною не моє - я взяв його з історичної літератури. Не хотів образити Ваших почуттів чи почуттів інших жінок. Але в кожному разі прошу у Вас вибачення.
Агові: на слова "У жены Грицака вряд ли больше двух детей :) А сколько абортиков? :) - А Ви, друже, таки хам. Цинічний і падлючий. Не люблю ображати -але не буду терпіти, коли топчуть гідність людей, й говорять про делікатні речі з такою цинічною посмішкою...
Галицькому Москалеві: Стаття була написана з одною метою - показати, що в основі змін, у тому числі демографічних, лежать цінності.Вони не визначають самих змін, але визначають форми, які ці зміни набирають. Навіть якщо забрати війни й інші катаклізми,серед українців і росіян все одно залишається невиправдано високий рівень смертності. А це спонукає до розмови, які ж цінності поділяють ці суспільства, які так швидко вимирають. Про це - у наступній статті.
Ростикові: до речення, котрі Ви назвали брехнею, були додані дві карти - смернтості і народжуванності в Україні. Zaxid.net їх, на жаль, не розмістив.
Усім: дякую за коментарі. За хамство не ображаюся - уже до неї звикся, а за доброю критикою стужився (це коли не по-зверхньому й особистому, а фактами, статтями й інтерпретаціями). Стаття мала декілька схем, карт, графіків, а також Інтернет лінків, де усі матеріали можна було первірити - на жаль,Zaxid.net чомусть їх усіх повикидав. А шкода: ці матеріали були частиною тексту, й наочно показували те, що не треба було додатково розяснювати.
Jak na mene, to stattja "troxa realistychna" i zaraz narodzhuvaty ne varto.
Троха песимістична стаття. Пропоную написати ше одну, після якої кожен вважатиме своїм обов"язком виростити ( а не просто народити) хоча б трьох дітей.
Ми китайцям ше покажем хто кого....
Демографическая проблема из разряда проблем пересыхающего Каспия и Арала, или глобального потепления-похолодания.
Вы пишете о различных аспектах известной проблемы и формах её проявления, не сводя к целостному пониманию.
Для блога или газеты такой формат годится.
Учитывая распостранение электронных СМИ требования у их пользователей к качеству информации на бумажных носителях растут. :)
Liubi dopysuvachi (dejaki),
dlia choho opuskajetes' do hamstva i shpyliok?
Napyshit' shos' na temu statti, nekorektni obrazy
v stirinu Hrytsaka - hamstwo, krytyka - duzhe dobre.
Ale ostanniu p.profesor tezh na zhal' ne liubyt'.
До Ага:
А може у Вас на Сході саме через "абортіки" такий низький приріст населення?! Принаймні такий висновок напрошується з Ваших коментарів-наклепів.
Опять вспомнили про голодомор... Когда комунистическую партию запрещать будем, а, товарищи? Картошка в аграрной стране по 10 гривен за килограмм, а помидоры по 15! Или на Галичине иначе?
Не будет украинского счастья пока в стране банально отсутствует действующая программа по обеспечению населения необходимыми доступными продуктами питания.
на демографічній конференціі,орг.оон,було озвучено ідею-европейська раса виконала свою цивілізаційну функцію і тепер вона відходить.представники білоі раси,які на початку 20 ст.становили третину населення світу,сьогодні становлять лише його 10ту частину!до 2050 року кількість білого населення зменшиться до ледь вловимоі величини,і іі вплив на долю світу.який упродовж тисячоліть,був визначальним,зійде нанівець
До Ростика. Я б вам не радив розкидатися такими словами. Це не той формат статті, де автор обовязково має оперувати статистикою і підтверджувати кожну тезу статистичними даними. Подивіться (на око) на Закарпаття і на Донеччину і ви зрозумієте, де приємніше жити. Одна історія від мене. Я відпочивав у Східниці і був дуже подивований великою кількістю відпочивальників з Кривого Рогу. Якась пані мені пояснила це так:
- Деточка, у нас же всё вокруг красное. Нам бы хотя бы просто посидеть у вас под деревьями и уже хорошо...
Брехня:
"найкраще і найбезпечніше жити зараз не в її зурбанізованому й російськомовному індустріальному серці - Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях, а у колишній польсько-габсбургській і переважно сільській україномовній частині (Буковині, Галичині і Закарпатті та Хмельницькій області)"
А де статистика???? Це маніпулювання свідомістю! Хто фінансує сайт? Одну брехливу тезу висунуто в заголовок і подано під гарним соусом...
Брехня:
"найкраще і найбезпечніше жити зараз не в її зурбанізованому й російськомовному індустріальному серці - Дніпропетровській, Донецькій і Луганській областях, а у колишній польсько-габсбургській і переважно сільській україномовній частині (Буковині, Галичині і Закарпатті та Хмельницькій області)"
А де статистика???? Це маніпулювання свідомістю! Хто фінансує сайт? Одну брехливу тезу висунуто в заголовок і подано під гарним соусом...
Рождаемость и смертность выше на Восточной Украине не потому, что там якобы хуже жить, а потому что это наиболее модернизированные и урбанизированные регионы (к тому же старопромышленные, со всеми следующими отсюда проблемами и пороками модерна). Аграрно-отсталая Западенщина еще не успела рухнуть демографично, но это происходит на наших глазах. У жены Грицака вряд ли больше двух детей :) А сколько абортиков? :)
Из фильма Киндзадза
"А где у вас вода?
Её всю переделали в лутц"
Банальна стаття. Навіть не творча. З таких розмірковувань починається будь-яка вступна лекція до курсу ранньомодерної історії. Аж соромно за пана професора. Може б він писав краще про те, що знає. Про Франка, наприклад. Соціально-економічна історія, а тим паче демографія йому не по плечу. Та він видно навіть Броделя не до кінця прочитав.
Хто спостерігав за життям у природі, то мабуть бачив, що кожного року існують певні зміни народжуваності серед живих істот.Одного року сильно плодяться комахи, а іншого гризуни. Цього року я спостеріг велике число птахів, чого не було, наприклад у минулому році.Це я до того, що людина - дитя природи.Ми часом і самі не підозрюємо, чому нас стає то більше, то менше. А мабуть таки діють якісь вищі сили, поки-що нами не пізнані!Отже усі демографічні прогнози ними і залишаться, а все у руках Господніх!
прикольна ідея в простих словах озвучити цю тему
тіки як на мене (в жодному разі не предентую на критику))треба допрацювати, маю на увазі форму тексту
типу; "..жінка-дітонароджувальна машина, банальна картопля..", якось по юніорськи звучить як в Дереша
...хоча це напевно і не зле
Деякі особисті порівняння та узагальнення
1)українці в старшій діаспорі різних країн достатньо подібні (згрубша вираз баняк не я придумав)
2)навіть в Україні так звані сектанти різко відрізняються зокрема по відношенню до роботи чи алкоголю від ортодоксів або невіруючих як я
Якщо ми говоримо про глобальну історію, було б цікаво прослідкувати теорію ВДТ на окремих прикладах Африки та Азії. Там вона діє трохи по іншому, мабуть.
Дякуємо за черговий приклад доброго тексту (хоч деякі дрібниці ще треба повичитувати, якщо будете цей текст друкувати) і за цей самий загальноєвропейський контекст та широкі рамки. Пізнавально і проблемно.
P.S. Хто як, а ми плануємо третю дитину. Це справді скарб.
про демографічні проблеми сучасної Росії див.: http://www.vgolos.com.ua/nagolos/7628.html
Чесно кажучи, наступні 20-30-50 років будуть значно складнішими і жорсткішими, тому що демографічна криза буде багатократно посилена кризою продовольства та кризою природних ресурсів (раджу почитати про Peak Oil). У такій ситуації аграрні регіони будуть значно привабливішими для життя за регіони індустріальні та постіндустріальні, що в свою чергу цілком може спровокувати нові, неймовірно потужні міграційні потоки, зокрема і до України.
Хоча це, напевно, тема для окремого есею...
Текст загалом гарний, як і всі ваші тексти. Лише не сподобалось порівняння жінки з дітородильною машиною. Воно (це порівняння) є влучним, але грубоватим і образливим, навіть якщо стосується минулих часів.
Текст загалом гарний, як і всі ваші тексти. Лише не сподобалось порівняння жінки з дітородильною машиною. Воно (це порівняння) є влучним, але грубоватим і образливим, навіть якщо стосується минулих часів.