Стат ті

Рекордсмен Віталій Костюк здiйснив у життi 1169 стрибкiв iз парашутом

Стрибком iз парашутом сьогоднi нiкого не здивуєш. Здається, хто хотiв — той уже спробував: за два днi iнструктори навчать усього, що потрiбно для здiйснення стрибка. А от вистрибнути з лiтака, пролетiти кiлька хвилин у вiльному падiннi i лише згодом розкрити парашут — це уже вищий пiлотаж, за який беруться лише професiонали. Один iз них — 32-рiчний майстер парашутного спорту Віталій Костюк.

Парашутист-рекордсмен розповiв “Експресу”, як у всi вихiднi разом з друзями вибудовує в небi рiзноманiтнi фiгури, признався, як на змаганнях iз точностi приземлення зумiв скерувати свiй парашут iз похибкою лише на кiлька сантиметрiв та як робить неймовiрнi трюки пiд час вiльного падiння.

— Віталій, як ви захопилися таким екстремальним спортом?

— Менi здається, що кожна людина не раз у життi дивилася в небо i мрiяла полiтати в ньому. А я випадково з приятелем свого часу потрапив на аеродром, i ми стрибнули з парашутом. Згодом закортiло зробити це другий раз, третiй. А потiм, аби вiдчути щось нове, треба було вийти на вищий рiвень.

Захопилися парашутною акробатикою?

— Так. Парашутний спорт має багато рiзновидiв. Iндивiдуальна та групова акробатика у фрифлаї (вiльному падiннi), стрибки на точнiсть приземлення, свуп — швидкiсне приземлення, купольна акробатика — вибудовування фiгур у небi iз вiдкритими парашутами, скай-сервiнг та бейс-стрибки, тобто стрибки iз будинкiв, мостiв, веж. Я майже усе спробував, окрiм останнього.

Боїтеся стрибати з будинкiв?

— Такi авантюри роблять переважно молодики. Чим бiльше досвiду, тим тверезiше пiдходиш до свого захоплення. Iз будинкiв, мостiв, тобто невисоких об’єктiв, стрибають зi спецiальними парашутами, у яких купол має значно бiльшу площу i швидше пригальмовує падiння. Проте цi парашути мають один мiнус — не мають запасного... Можливо, що колись спробую бейс-стрибки. Проте наразi я iз головою поринув в iнший вид парашутного спорту — групову акробатику.

Я виступаю в четвiрцi за команду “Леви”. Юрiй Матала, Iгор Звоздецький, Валентин Iльїн та я одночасно вистрибу- ємо з лiтака й у вiльному падiннi вибудовуємо в небi рiзноманiтнi фiгури, схопивши один одного руками. За частки секунди одразу ж за нами вистрибує наш оператор Андрiй Мацех, у якого на шоломi прикрiплена вiдеокамера. Вiн має чи не найважливiше завдання — летiти на вiддалi 4 метри над нами, аби вiдеокамера чiтко зняла нашi витвори.

А тепер уявiть собi складнiсть цього спорту. Лiтак пiднiмається на висоту 4 — 5 кiлометрiв над землею, там, де через брак кисню iнодi починає паморочитися в головi. Ми вистрибу ємо i падаємо зi швидкiстю 50 метрiв за секунду!

Пiд час кожного стрибка встигаємо сконструювати зi своїх тiл 13-18 фiгур. Якщо хтось iз четвiрки не встигне вхопитися рукою за iншого або непривильно розташує тiло — фiгура не вдасться. Над нами летить оператор у спецiальному костюмi i з так званими крилами, за допомогою яких збiльшує або зменшує площу власного тiла i таким чином керує швидкiстю свого падiння, тобто наближається до нас або вiддаляється.

Вiдеокамера оператора повинна зафiксувати кожен наш рух. Якщо оператора при падiннi вiднесе трiшки вбiк, камера буде повернута до нас пiд кутом i в кадрi хтось iз нас заступить захват руки iншого. Тодi створення фiгури суддi не зарахують!

— А як вам вдається перемiщатися в небi? Як ви лiтаєте?

— Кожен наш рух впливає на швидкiсть падiння. Ми зазвичай у польотi розкриваємо руки, аби через опiр повiтря пригальмувати швидкiсть i тому довше перебувати в небi, щоб встигнути створити в польотi бiльше фiгур. Якщо ж хтось iз нас забариться i вiдстане, слiд випростатися, повернутися донизу не тулубом, а головою. I вмить наздоженеш iнших.

— Признайтесь, що вiдчуваєте, падаючи з висоти 5 кiлометрiв?

— Це вiдчуття важко описати. Це — ейфорiя свободи. Почува єшся надзвичайно комфортно, навiть не помiчаєш, що падаєш iз неймовiрною швидкiстю. Наче лiтаєш на подушцi над хмарами. У вiдомому фiльмi “На гребенi хвилi” дуже гарно i реалiстично показано емоцiї, якi виникають у вiльному падiннi.

— Вам нiколи не доводилося приземлятися на деревах чи лiнiях електропередач?

— Нi, на щастя. Таке може трапитися при рiзкiй змiнi погоди годи— вiтер вiдносить, i парашут стає майже некерованим. У такiй ситуацiї залетiти на дерево може навiть професiонал. Вiд цього нiхто не застрахований. Але без таких несподiванок професiйнi парашутисти приземляються надзвичайно точно.

В Українi щороку проводяться змагання на точнiсть приземлення iз парашутом. Посеред поля встановлюється коло, яке добре видно з лiтака i на яке треба приземлитися. Так от, переможця iнодi доводиться визначати за рiзницею у кiлька сантиметрiв.

У найкращому стрибку пiд час приземлення моя нога ступила усього за 2 сантиметри вiд центра кола! Але таке можна зробити лише на спортивних парашутах, якi пiддаються керуванню. А придбати такий парашут — дороге задоволення: коштує вiд 2 до 6 тисяч доларiв.

Також проводяться змагання зi швидкостi приземлення: парашутист повинен поцiлити у так званi ворота i потім пролетiти якнайдалi на висотi пiвтора метра над землею. На швидкостi 70 кiлометрiв за годину на такiй невеликiй висотi можна пролетiти до 80 метрiв.

— Чи часто бувають травми під час приземлення?

— У мене за 10 рокiв не було жодної. Взагалi, за моїми спостереженнями, у бiльшостi випадкiв надзвичайнi ситуацiї виникають через легковажне ставлення до елементарних правил безпеки. Менi здається, на автомобiльному перехрестi пiшохода пiдстерiгає значно бiльше небезпек, анiж пiд час стрибка з парашутом.

Знаєте, кожен стрибок не подiбний на iнший. Навiть пiсля кiлькох тисяч успiшних стрибкiв, коли парашутний спорт стає повсякденним заняттям, мене перед наступним стрибком все одно не полишає особливе вiдчуття обережностi. Ми ж все-таки люди, а не птахи.

— А вашi знайомi гинули пiд час стрибка з парашутом?

— Так. Кiлька рокiв тому загинув досвiдчений iнструктор Василь Мельников. Вiн супроводжував у небi молодого парашутиста, який здiйснював стрибок iз висоти 4 кiлометри. Вони разом летiли у вiльному падiннi, а коли настав час розкривати парашут, з напарником щось сталося, вiн почав хаотично падати.

Василь Мельников наздогнав його, наблизився, аби допомогти розкрити парашут. На критичнiй висотi 300 метрiв йому це вдалося! Проте сам iнструктор потрапив пiд купол чужого парашута, тому розкривати свiй було надто небезпечно для обох...

Василь Мельников вирiшив продовжити вiльне падiння i свiдомо запобiг автоматичному вiдкриттю свого парашута. А коли вилетiв з-пiд чужого купола й спробував розкрити свiй запасний — йому не вистачило висоти для наповнення купола повiтрям. Василевi було 25 рокiв. Його нагородив “Золотою зiркою” Героя України Президент. Посмертно.

— Кажуть, що парашутисти — забобоннi люди. Це правда?

— Ще й якi! От зi мною трапився такий випадок: якось 13 вересня близько 13-ї години я виконував свiй 113-й стрибок. I що ви на те скажете — у мене вперше у життi не вiдкрився парашут!.. Спробуй пiсля цього не повiрити в прикмети.

—Ви тодi запанiкували?

— Нi. На землi ми до автоматизму вiдпрацювали дiї при невдалiй спробi вiдкрити основний парашут. Тодi я смикнув за кiльце запасного, i все було гаразд. Хочу сказати, що така ситуацiя для професiонала не є екстремальною. За 10 рокiв стрибкiв мiй парашут 7 разiв не розкривався. В основному тодi, коли я стрибав на старих радянських парашутах, у яких давно закiнчився термiн використання.

— А якби таке сталося з початкiвцем? Вiн би запанiкував i знепритомнiв?

Нинi всi парашути обладнанi електронними приладами. Якщо парашутист падає зi швидкiстю понад 35 метрiв за секунду, то на висотi 220 метрiв спрацьовує “запобiжник” i парашут розкривається, незалежно вiд волi парашутиста. Тобто у стрибках є три рiвнi безпеки,що робить цей спорт дуже безпечним навiть для початкiвцiв.

— А новачки часто панiкують?

Так. Я також працюю iнструктором, тож знаю: внизу все наче гаразд, а коли настає мить стрибати, серце тiкає у п’ятки i початкiвцi iнодi не можуть зробити крок у прiрву. Тодi доводиться їх переконувати не боятися.

— Допомагає?

— Якщо так — то добре. Якщо нi — ми допомагаємо i трiшки пiдштовхуємо. Потiм вони нам за це дякують.

— Який зi стрибкiв вам запам’ятався найбiльше?

— Майже кожному найбiльше запам’ятовується другий стрибок. Адже пiд час першого невiдомiсть не дозволяє розслабитися, а от у другому вже без страху справдi насолоджуєшся. Але особливим для мене був стрибок, який потрапив до “Книги рекордiв України”: у вiльному польотi в небi 50 парашутистiв збудували одну величезну фiгуру. Серед них був i я.

Подивитись сторінку газети