Стат ті

Весна 2001 року видалася не дуже теплою. Кінець квітня, сніг зійшов зовсім недавно. Виходячи на вулицю, кожен з учасників секції екстремальних видів спорту завжди піднімає голову вверх на часом чисте весняне небо, думаючи про себе: коли, коли нарешті відбудуться стрибки з парашутом?! Всі ми чудово розуміли, що стрибки у Львівському авіаклубі почнуться найшвидше 12 травня. Ще цілих два тижні - це так багато для людини, яка хоч раз спробувала себе в блакитному небі. Всі з надією чекали чогось надзвичайного.

I Ось воно - Олег Скоропад запропонував всім відвести душу - BUNGEE JUMPING - вирішення усіх наших проблем, бальзам на душу!!! Всі його одностайно підтримали. Хоча це зовсім не нагадує стрибок з парашутом, але все таки вільне падіння відчути можливо так само. Було вирішено - 29 квітня 2001 року організовуємо поїздку у Кам'янець-Подільський з метою здійснити стрибок на гумовому канаті з висоти 54 метри за ноги.

Нарешті цей день наблизився. Сьогодні субота, завтра неділя - день від'їзду. Всі зайняті підготовкою до від'їзду, можна сказати - приємною підготовкою до від'їзду. Трохи здивувало всіх учасників секції екстримальних видів спорту кількість бажаючих, яка явно перевищувала кількість доступних місць у автотранспорті. Але ніби всі проблеми з транспортом нарешті вирішено - один мікроавтобус і три легкових машини - ось наш кортеж, який повинен був вирушати в неділю 29 квітня 2001 року від Галицького ТВБВ, саме там було оголошено попередній збір всіх учасників о 5:30 ранку.

5 годіна ранку 29 квітня 2001 року, на вулиці весна, вночі пройшов весняний дощик, всі починають потрошки збиратися, небо вкривають легенькі хмарки, кожен про себе повторює - тільки би не було доща, тільки б було сонячно. Під'їзжаємо до місця збору, бачу веселі обличчя своїх друзів, хоча кожен з них встав сьогодні досить рано, але не на одному обличчі не видно і тіні сну. За півгодини зібралися всі, хто бажав вчора їхати. Всі жартують, посміхаються - готові до від'їзду. На пам'ять робимо перші фото. Заздалегідь, напередодні, було роздруковано великими буквами BUNGEE JUMPING - і з цією всією незбагненою красою розпочинається наша фоторозповідь про поїздку.

1. Олег Скоропад з донькою Соломією - організатор і духовний батько нашої компанії (5 парашутних стрибків, 1 банжі);
2. Iгор Звоздецький з донькою Анастасією - Ваш покірний слуга (4 парашутних, 1 банжі);
3. Толік Копча з донькою Яринкою - наш вірний супутник, соратник і друг (4 парашутних, 1 банжі); 4. Андрій Кулик - наж JUMP MASTER, наш наставник (понад 1500 парашутних, 1 банжі);
5. Ярослав - наш товариш з фірми ICS (1 парашутний, 1 банжі);
6. Iрина Хмарська - душа нашої компанії (1 парашутний, 1 банжі);
7. Iрина Шатковська - наша квіточка (1 банжі);
8. Надя Артим з сином Володею - любов нашої компанії (1 банжі);
9. Андрій Слиш - в народі його знають як ГАГАРIН (1 парашутний);
10. Юра Ціхоцький - футбольний фанат (болільник банжі);
11.Андрій Куценко - в народі його занють як КУЦИЙ (наше майбутнє);
12. Міятовіч - колєга КУЦОГО з Югославії (майбутнє Югославії);
13. Андрій шофер - в народі його знають як TAXI2 (потенційний екстремал);
14. Перший товариш Андрія Слиша (болільник банжі);
15. Подружка першого товариша Андрія Слиша (болільник банжі);
16. Другий товарищ Андрія слиша - екстремал у всьому, як показала практика (1 банжі);
17. Зоряна - секретар нашої компанії і не тільки (unexpected exeption);
18. Мальчік Зоряни - водій екстремал (unexpected exeption too);
19. Колєга Зоряни чи Мальчіка Зоряни - як вияснилося так само екстремал (1 банжі).

Ніби і всі. Якщо порахувати, то разом з дітьми нас назбиралося 23 чоловіка - як для першого масового виїзду навіть дуже непогано.

Зійшло сонце. У всіх припіднятий настрій. Всі обговорюють майбутні стрибки з банжі. Наш кортеж поступово віддаляється від Львова і наближається до нашої мети. Золочів - подовина дороги до Тернополя, п'ята частина дороги до Кам'янець-Подільського. Виявляється, для мене це було відкриттям, в Золочеві знаходиться найкращий залізничний переїзд України. Проїзджаємо його, судячи з назви, ми непомітно, ну майже. Першу зупинку робимо в Тернополі десь біля пів дев'ятої ранку. Чекаємо машину, яка по об'єктивним причинам відстала від загальної колони. Не проходить і десяти хвилин, як знову збираємося всі разом і мирно продовжуємо нашу подорож.

Рухаємося теренами Тернопільської області. На дворі суттєво розпогоджується, всі починають розуміти що наші сподівання виправдалися - погода просто як говорять шепоче. В машинах стає навіть дуже гарячо. Кількість одягу, яка була попередньо одягнена на всіх учасників поступово зменшується і починає займати суттєву частину простору мікроавтобусу.

Наступна частина шляху до Кам'янець-Подільського більше особливо нічим не запам'яталася. Нарешті ми наближаємося до завітної мети. В далені починають промальовуватися обриси багатоповерхових будинків. I знову всі вражені тим, що Кам'янець-Подільський досить велике місто. Особисто я не сподівався побачити тут багатоповерхові (9-16 поверхів) будинки. Трошки попетлявши по об'їздній ми нарешті бачимо цей міст на відстані десь одного кілометра - УРА ДОЇХАЛИ!!!

Скажу відверто, не доїхавши майже кілометр до місця призначення, адреналін в крові одразу почав підніматися. Цей міст викликав захоплення одразу у всіх присутніх. Зупинилися на початку моста, тому що зупинка на мості заборонена правилами дорожнього руху. Міст був настільки великим, що одразу навіть і не вдалося розгледіти площадку для банжі. Ступаючи крок за кроком і все ближче наближуючись до середини моста, колінки починалися труситися все більше і більше, і вже почали приходити зовсім інші думки, ніж ті, які були всього 10 хвилин назад. Хто хоч трошки цікавився цим видом екстріму думаю мене зрозуміє :). Видовище дійсно вражаюче. Каньйон глибиною 54 метра зустрічав нас скелями по обидва боки мосту та тоненькою смужкою річки, яка протікала десь там, далеко внизу, і нам в голову не приходило що це річка - да так потічок, шириною пару метрів, хоча насправді річка і була невеликою, але була значно більшою чим нам здавалося.

Можна сказати що екстрім почався вже з того моменту коли ми ступили на початок мосту. До всієї купи вражень додавалося і те, що коли мимо нас проїзджали вантажні автомобілі понад 10 тонн, міст починав хитатися як підвісний. На запитання чому це так, нам відповіли, що сама конструкція моста передбачає таку його поведінку. Назва моста звучить приблизно так - Антилопа, яка біжить!!! Можете уявити собі величезних розмірів антилопу, понад 100 метрів , яка здійснює карколомний стрибок через прірву глибиною 54 метри, але передніми та задніми ногами стала по обидви боки прірви. Ось так і виглядає те місце куди ми прибули приблизно о 12 годині дня. Підійшовши до площатки, з якої здійснюється стрибок, ми нікого не побачили, тобто банжі ще був закритий. Ця площадка знаходиться приблизно посередині моста, вірніше сказати посередині річки, яка протікає далеко внизу. Це дуже легко пояснити чому саме так - всі бажаючі можуть крім того що полетіти вниз головою у прірву, можуть ще й зануритися з головою у річку :)). Глибина річки у місці приводнення сягає чотирьох метрів, по завірянням інструкторів цього повністю достатньо, так як занурення переважно відбувається тільки по пояс :)). Продовжуємо, нікого не побачивши ми трошки запереживали - невже сьогодні банжі не працює, проїхавши таку значну відстань ми поїдемо назад ні з чим? Але наші сумніви розвіяла вісімка червоного кольору, яка буквально за дві хвилини під'їхала до нас. З машини повиходили, як вияснилося згодом, інструктора банжі з запитанням - це стільки бажаючих стрибнути? Їхню та нашу радість на обличчях приховати було неможливо, вони раділи в передчутті, зрозуміло, досить великого заробітку в цей сонячний день, ну а про нашу радість ви напевно здогадалися :)).

Давайте я Вам розповім про те, як, хто, коли і за ким збирався стрибати - це внесе деяку ясність у наступні здивування, які будуть у розповіді. При стрибках з парашутів черговість стрибків розподіляється по вазі, тобто першим стрибає найважчий, потім легший і так далі. Стрибали з парашутами ми в такій черговості: Скоропад, Звоздецький, Копча, Слиш, Ярко з ICS, Хмарська. Більше з присутніх ніхто з парашутом не стрибав, JUMP MASTER не рахується - він завжди покидає борт літака тільки в тому випадку, коли в літаку крім пілотів нікого не залишилося, тобто крайнім. Щоб не зраджувати традицій ми вирішили здійснити стрибки з банжі у тому ж порядку за виключенням Хмарської - вона стрибати не збиралася. Тобто по суті потенційних екстремалів на банжі набралося всього 6 чоловік. Ви потім зрозумієте чому саме на цій кількості я зосередив Вашу увагу. Отже порядок здійснення прижків з вищеописаного моста повинен був виглядати так:

1. Олег Скоропад.
2. Iгор Звоздецький.
3. Анатолій Копча.
4. Слиш Андрій.
5. Ярослав з ICS.
6. Анлрій Кулик - JUMP MASTER.

Олег Скоропад ринувся в бій одразу - не відходячи від каси. Треба йому віддати належне - він своїм мужнім прикладом зломав всі сумніви в наших душах, які десь там далеко, признаюся чесно, мали місце :)). Ось він стоїть повністю підготованим, одягнений в потрібне для здійснення стрибка обладнання. Залишилися секунди до стрибка. Згадаємо процедуру, яка передує стрибку. Перед стрибком інструктора заповнюють анкету, задаючі усілякі запитання, наприклад - ваш улюблений вид спорту, ваша професія, від кого ви дізналися про можливість стрибка і т. д, також мали місце запитання чи ви часом не хворієте усілякими захворюваннями, при яких забороняється здійснювати стрибок. Відповівши потрібним чином на запитання анкети Ви підписуєтеся про те, що на всі запитання дали чесну відповідь і в принципі претензій до фірми ніяких не маєте і мати не будете :)). Ось Олег стоїть на краю прірви, ознакою Вашої готовності служить витягування рук вверх та в сторону, що подає сигнал інструкторам про початок відліку для здійснення стрибка. Пішов відлік, чотири інструктори в один голос починають кричати (інакше це назвати неможна, можливо з метою щоб підготувати вас до здійснення кроку вперед, можливо для приглушення Вашого страху, можливо дял того щоб Ви не раніше, не пізніше, здійснили стрибок, а можливо і з інших причин) П'ЯТЬ, ЧОТИРИ, ТРИ, ДВА, ОДИН - JUMP!!!!!

Адреналін в крові починає зростати не арифметично, а геометрично. Ось Ви на містку для стрибків. Вас починають швиденько вдягати. Обладнання складається з трьох частин (яке на Вас). Щось типу шортів, тільки без тканини, залишився каркас, вдягають на Вас і туго затягують, звідти вискочити, скажу вам чесно, просто неможливо, ще щось типу чобіт, тільки без підошви кріплять вам за обидві ноги і також затягують так сильно, що ноги згинаються досить важко :)). I за все це одночасно чіпляють гумовий канат, який розрахований на вагу понад 80 кг, і здається до 130 кг. В цей день важчими за 80 кг виявилися тільки Олег Скоропад та Iгор Звоздецький. Це можливо і ще одна причина чому я пригав другим :). Щоб не гаяти часу (час для них в той день - це були гроші), паралельно задають ті самі запитання що і Олегу, тим сами відволікаючи увагу від стрибка. Всі попередні процедури виконано, інструктора відкривають бар'єр і ви підходите на самий його край. Щоб виключити можливість Вашого несвоєчасного падіння, на вищеописаних шортах ззаду є дві ручки, за які Вас міцно тримають два інструктора. Iнструктора дають команду що все готово і чекають готовності від мене - витягнуті вверх та вперед руки. Кидаю погляд вниз - порівняно з парашутним стрибком це трошки не те. Коли Ви пригаєте з парашутом земля десь там, нереально далеко і в принципі назвати це землею важко - це як малюночок в книжці, єдине що вертає до реальності це літак та вітер який свистить у дверях. Часу думати в літаку не дають. Літак рухається зі швидкістю 160 км/год, і зону висадки пролітає досить швидко. Тому ставши в ряд парашутисти вистрибують з інтервалом 3 - 5 сек. Думати і лякатися просто немає коли. Раз, два і все відбулося, Ви під відкритим куполом, щасливі та сповнені оптимізму. Тут ситуація зовсім інша - Вас ніхто не підганяє, чекають коли Ви самі погодитеся. Ну стою і я - готуюся. Навкруги пейзаж, який описати досить важко. Гірський каньйон, який зверху обріс трав'яним покривом - красиво до неможливості. Дивлюся вниз - трошки страшнувато, ну не кошмарно, все таки з висоти вже стрибали, але земля реальна і 54 метри здаються не великою відстанню. Вітру в той день майже не було. За цю хвилину підготовки, думок в голові пролітає здається як за годину в не екстримальній ситуації. Готуюся далі :)) Iнструктора підказують - не дивися вниз - дивися вдалечінь на водоспад. О - тут я помічаю неабиякої краси водоспад, здається його висота так само сягає 50 - 60 метрів. Це трохи заспокоює. Стояти більше і готуватися немає сенсу, ніхто тебе не підштовхне - це ти повинен зробити сам. Робити крок назад не можна. Всі дивляться на тебе, можливо так само від тебе залежать подальші стрибки - ОТСТУПАТЬ НЕКУДА - ЗА НАМИ МОСКВА!!! Здіймаю руки вверх і вперед, згинаю ноги в колінах, вірніше мені нагадують щоб я зігнув ноги в колінах. Відлік - 5,4,3,2,1 - JUMP!!!

Далі йде прикраса нашого BUNGEE JUMPING - Анатолій Копча. Почали стрибати sky brothers легші за 80 кг, тому для них міняють резиновий канат, який розрахований на вагу до 80 кілограмів. Пройшовши всі вищеописані процедури, підходить до парапету відлік і штовхається щосили.

Нашу команду з об'єктивних причин покидає ГАГАРIН - залишаючись активним спостерігачем проходячих навкруги, і не тільки, подій.

Знаєте, весь час в житті приходиться робити багато чого вперше. Така сама ситуація і виникла в нашого JUMP MASTERA - Андрія Кулика з Львівського авіаклубу. Можете уявити собі - понад 1500 стрибків з парашутом, а тут вперше з bungee. Раптом ми згадали, що ми з собою привезли прапор банку АВАЛЬ. Так як Андрій був в принципі самим досвіченим (вільним падінням володіє професійно) , він вирішив стрибнути з прапором банку АВАЛЬ. Підготовка, прапор бере в руки над собою, відлік, стрибок - і АВАЛIВСЬКИЙ прапор розвівається на вітрі під час вільного падіння.

Скажу чесно - я думав що на цій святковій ноті ми і завершимо наші сьогоднішні стрибки. Але я дуже сильно, як виявилося далі, помилявся :)). Далі зголосився пригнути Колєга Зоряни чи Мальчіка Зоряни. Я його стрибка чомусь не запам'ятав, але коли запитався в друзів, то сказали що так само стрибок був дуже гарний.

Далі починається саме цікаве. Всі настроїлися на від'їзд у найближчу лісопосадку для святкування, але раптом у віддаленні ми помічаємо, кого б ви подумали, Iруську Шатковську, вона наближалася до нас повільно, явно з неправильними думками, хоча цього ще ніхто не усвідомлював. Підійшовши до нас вона задає запитання - Олег, вгадай чого я прийшла ? :))))) I всі одразу зрозуміли чого саме :) Наш bungee почав набирати зовсім несподіваний поворот. В бій вступила окраса нашого життя - жінки. Ніхто цього навіть неочікував. Можливо переконавшись в тому, що 6 стрибків минули для всіх просто рулезово наші дівчата, вірніше поки що одна з них, вирішили випробувати себе! Без зайвих ввагань Iрина швиденько опиняється у всьому тому обладнанні, в якому були всі стрибнувші, перевівши подих, трошки підготувавшись, руки вверх - відлік і ......, як сказав потім Олег.

Як виявилося в запасі в нас ще залишився другий товариш Слиша Андрія. Скоріше всього на нього вплинула наша Iрина. Це зрозуміло моя суб'єктивна точка зору, але чого в житті тільки не буває! Це екстремал в корні, як виявилося екстім може бути не тільки в повітрі, але на дні пляшки так само :))) Надивившись на те, як наша Iруська пролетіла 30 метрів у вільному падінні, його стрибок вже такого враження як попередні несправляв - надивилися вже тіпа.

До містка підходить наша sky sister - Iрина Хмарська - я теж хочу. Думка про те, що день вдався почала множитися ще на два. Ще одна весняна пташка почала парити над безоднею.

Думаю цього не міг передбачити практично ніхто. Ця подія стала чудовою крапкою нашого сьогоднішнього bungee jumping. Так тихенько, зовсім непомітно підходить Надюша, наша Надюша Артим - і таким ніжним і лагідним голоском промовляє - я теж хочу :)) Без ніяких вагань, всім у приклад мужності, Надя одразу джампанула вниз головою, майже як політ над гніздом зозулі :))

На цьому наше айс-рев'ю теренами Хмельницької області набирало логічного завершення. Загорілі, приємно змучені, отримавши екстріму по саме горло, зробивши на пам'ять фото на відомому тепер усім мості цілою бригадою,

Що ми там їли - описувати не буду, можливо цю розповідь хтось читає перед обідом,

Добре попоївши, випивши майже все пиво і не тільки, поклавши декілька формацій на землі (тренувальний варіант)

Всі події, які описані в даній розповіді написані через день після BUNGEE JUMPING. Тому прошу вибачення у всіх, кого я можливо не встиг в достатній мірі згадати, образив словом чи взагалі не згадав. Хочу ще раз виразити подяку всім учасникам секції екстремальних видів спорту, яка в цьому році заявила про себе в повному обсязі. Свою розповідь хочеться завершити піснею, яку по дорозі в Кам'янець-Подільський придумав Олег Скоропад:

EVERY BODY IT'S O'KEY
BUNGEE JUMPING EVERY DAY

Iгор Звоздецький, 1 травня 2001 року.