Iсторiя формування

Нині діючий Музей історії запорозького козацтва – складова частина Національного заповідника “Хортиця” був відкритий 14 жовтня 1983 року на оповитому легендами острові Хортиця. Історія його створення, як і історія формування фондових колекцій, тісно пов”язана з тими подіями, які відбувались у суспільстві.
 Політична “відлига” другої половини 50-х – початку 60-х років вселила надію на позитивні зрушення у національно-культурній сфері. На тлі цих зрушень народилася і визріла виняткова за своїм значенням ідея розробки державної програми увічнення сторінок історії запорозького козацтва шляхом спорудження величного меморіалу на острові Хортиця.
 Постанова Ради Міністрів УРСР від 18 вересня 1965 року “Про увічнення пам’ятних місць, зв’язаних з історією запорозького козацтва” конкретизувала питання, пов’язані зі спорудженням Державного заповідника на о. Хортиці.
 Тематико-експозиційним планом було передбачено також створення окремої етнографічної експозиції з малих споруд: коша з передмістям, валів Сагайдачного, запорізького табору, сторожової вежі, запорозького зимівника з господарчими будівлями тощо.
 20 серпня 1973 р. членам та кандидатам у члени політбюро ЦК Компартії України було розіслано доповідну записку В.Маланчука, С.Безклубенка та А.Мяловицького “Про серйозні недоліки, допущені при будівництві історико-культурного заповідника на о.Хортиці та впорядкування зазначеного комплексу”. Ці недоліки, на думку авторів записки, полягали у надмірному ідеалізуванні запорозького козацтва, що “здатне підживлювати націоналістичні та шовіністичні ілюзії і пережитки”. Було запропоновано назвати майбутній комплекс на о.Хортиці “музеєм історії Запоріжжя”, де з класовий позицій висвітлити не лише історію запорозького козацтва, але й революційну боротьбу та соціалістичне будівництво в краї, “особливо здійснення ленінського плану ГОЕЛРО та створенню великого промислового центру на енергетичній базі Дніпрогесу”.. Етнографічна частина комплексу взагалі вилучалась з тематико-експозиційного плану.
 Політбюро ЦК Компартії України рішенням від 25 жовтня 1973 р. перепрофілювало унікальний меморіальний комплекс на ординарну філію Запорізького краєзнавчого музею, частина експозиції якого, до речі, також була присвячена історії м.Запоріжжя. Отже обидва музеї віднині покликані були працювати над створенням двох експозицій на одну й ту ж тему, що призвело у подальшому до розпорошення між ними експонатів, переданих одними і тими ж людьми (ветеранами війни, передовиками виробництва, діячами мистецтв тощо) та підприємствами.
 Після розпаду Радянського Союзу в умовах державної незалежності України відбулось повторне перепрофілювання музею -  йому було повернуто первісну назву – Музей історії запорозького козацтва. На початку 1992 року з експозиційних залів до фондів було повернуто експонати доби соціалізму, а їх місце зайняли тимчасові виставки, присвячені козацькій тематиці та природі о.Хортиці.