Алупка

Зовсім недоречно було б починати розповідь про Алупку інформацією де вона знаходиться і як до неї добиратись - це відомо кожній нормальній людині. Тому почнемо відразу з історичних відомостей про цей населений пункт, а закінчимо про візитку Алупки – Воронцовський палац.

Фото з сайту http://foto.crimean.info/img10.htm

За часів колонізації Чорноморського узбережжя греками, на місці нинішньої Алупки було засноване поселення під тією ж назвою, яку використовуємо і ми - Алупка. Тоді, як писав Платон, греки обсіли моря від Гібралтару до Кавказу “наче жаби ставок”.
Точної дати заснування греками Алушти я не знайшов, але дуже схоже що сталося це в кінці VII – на початку VI ст. до н.е.. Багато хто вважає, що назву свою поселення дістало від грецького “алепу” – лисиця. А що? Цілком ймовірно. Місцевість ця в ті часи була лісиста й лисиця не такий вже рідкий ссавець в Криму.
Перша письмова згадка про Алупку датується 960 роком. Тоді хазарський правитель Йосиф в переліку своїх володінь згадує і Алубіку/Алупку. Потім ці володіння дістаються Візантійській імперії, а після занепаду тої імперії, з ХІІІ століття, стають власністю християнського князівства Феодоро. Після експансії в Криму генуезців, ці місця підпадають під їх сферу впливу. На генуезьких картах XIV століття Алупка позначається як “Lupicо. Це був невеличкий порт для військових кораблів Генуї.
В 1454 році південне узбережжя Криму було спустошене турками. А після утворення Кримського ханства на цьому місці було невеличке рибацьке селище заселене татарами.
В 1774 році війська Російської імперії займають весь Крим і за Кучук-Кайнарджийською мирною угодою Туреччина зрікається сюзеренітету над Кримським ханством, а в 1783 році Катерина ІІ оголошує про приєднання півострова до володінь російської корони. Імператриця щедро роздає кримські землі своїм фаворитам та військовій і дворянській еліті Російської імперії. Алупка стає власністю Григорія Потьомкіна, але князь продає ці землі командиру грецького Балаклавського батальйону - Феодосію Равеліоті. Останній, будучи командиром прикордонної варти півострова, вигідно скуповував землі південнокримського узбережжя. Не відмовиш йому в підприємницькому хисті...
В 1801 році, за спогадами П.Сумарокова, Алупка являла собою невелике татарське село на 35 дворів, що розміщувались серед величезних валунів.
В 1823 році на посаду генерал-губернатора Новоросії був призначений Михайло Семенович Воронцов. Для популяризації ідеї освоєння Криму він починає скуповувати кращі землі на узбережжі - Гурзуф, Мартьян, Ай-Даніл.
В 1824 прийшла черга Алупки. У вже згадуваного Ф.Равеліоті були придбані, так звані “нагірні сади” багаті лісами й джерелами, а за можливість зайняти берегову смугу довелося пообіцяти місцевим татарам побудувати в Алупці мечеть.

Фото з сайту http://daur.fotoplenka.ru

Автор чудового альбому про палац в Алупці О.Галиченко пише:
“По мірі того, як володіння розширялись, генерал-губернатор все більше стверджувався в своєму бажанні зробити Алупку літньою резиденцією. З властивою йому енергією приступив Воронцов до здійснення свого задуму в тому ж 1824 році. Архітектору Ф.Ф.Ельсону, який тільки но зайняв посаду казенного архітектора Південного берега, доручалось будувати тимчасовий притулок, який пізніше був названим Азійським павільйоном. Одночасно закладаються другий павільйон на березі моря й мечеть. Трохи пізніше почалося будівництво на західному схилі православної церкви, схожої на храм Тезея в Афінах і “італійського” готелю...
В листопаді 1824 році прибув в Алупку садівник Карл Кебах і відразу ж зайнявся насадженням. Першим і основним джерелом саджанців для садів і парка потрібно вважати Нікітський ботанічний сад. У відомостях про отримані звідти дерева у 1824 році під № 19 фігурує 204 дерева на суму 129 карбованців 50 копійок для графа Воронова. В січні 1825 року – ще 328, а через рік – 2000, в основному це були маслинові й кипариси. В кінці 20-х років в Алупці вже “росло й прикрашало різноманітні частини саду й околиці значне число кипарисів”, а досередини ХІХ століття флора парку мала, не рахуючи квітів , більше 270 видів дерев й кущів. Зі всіх кінців світу через директора Нікітського ботанічного саду Миколи Андрійовича Гарвиса й по особистому проханню власників йшли посилки з рослинами. Отримували їх з Америки й Іспанії, Кавказа й Карелії, Китая й Японії... . Одних лише троянд нараховувалось більше 2000 видів.”.

Фото з сайту http://daur.fotoplenka.ru

Під площадки парку та будівель розчищувались й вирівнювались величезні площі. Одночасно створювалась унікальна дренажна система . Чорнозем для парку привозили з України й Ай-Петрі, з району Карадагу доставляли різнокольорові каміння для водоспадів та фонтанів.

В 1828 році був завершений Азійський павільйон й починається підготовка фундаменту майбутнього палацу. Перший камінь майбутнього архітектурного дива заклали в 1830 році.

О.Галиченко:
“Спочатку палац планувалось звести на уступах тераси у вигляді трьох самостійних об’ємів. В архітектурній обробці фасадів, судячи з креслень, що збереглися в фондах музею, відчувається вплив класицизму.
Проект підписаний одеським міським архітектором Боффо. Ледь встигли покласти першу кладку й обмалювати контури порталу центрального корпусу, як з Англії, куди в 1831 році виїхав М.С.Воронцов, прийшов наказ негайно призупини будівництво й вислати плани й види Алупки в малюнках. Рівно через рік прийшли ескізи й креслення нового проекту, що принципово відрізнявся від першого своїм стилем. Їх розробив страсний прихильник англійської готики, прибічник “історичного” напрямку в архітектурі Едвард Блор (1789 – 1879).

Професійний історик, один з перших в своїй країні реставраторів, блискучий малювальник й архітектор, Блор в повній мірі володів сумою тих знань, які дозволяли йому уникнути поверхневого стилізування. Ним вивчено, описано, замальовано й обміряно велику кількість старовинних садиб XVI століття - часу правління Єлизавети Тодор. В 1811 – 1813 роках в Англії при його участі стали видавати альбоми по історії вітчизняної архітектури, в тому числі серія “Шотландських старожитностей” Вальтера Скотта. В них архітектор виступав як автор статей і як художник. Три роки по тому він разом Вільямом Аткінсоном вже проектував й будував під Еденбургом особисту садибу Вальтера Скотта – замок Абботсфорд стилізований під XVI століття. Віднині Блора називали в числі близьких друзів письменника й завсідник Абботсдорфа в одному ряду з Томасом Муром й Вашингтоном Ірвінгом.
В 1830-1832 роках Блор стає модним архітектором й отримує безліч замовлень від королівського двору й британської аристократії. В Букінгемському палаці, Кембріджі, Оксфорді, Вобурні по його проектам й ескізам реставрувались або створювались заново окремі житлові будівлі, інтер’єри, громадські споруди й церкви в стилі тюдоровської Англії. Зі всіх цих робіт звертає на себе увагу госпіталь Св.Магдалини, побудований в 1831 році в Вільтоні – володінні лорда Джорджа Пемброка. Скорше за все Пемброк, що був одружений на сестрі Воронова, рекомендував йому Блора як людину, що здатна виконати замовлення.
Спроектований ним для Алупки палац являв собою п’ять корпусів, франкованих різноманітними по формі й висоті баштами й об’єднаних між собою безліччю відкритих й закритих переходів, сходів й двориків. Асиметричний, витягнутий по горизонталі план палацу нагадує родовий феодальний замок. На вимогу замовника Блор зберіг від першого проекту образ портальної ніші – ескедри в центральному корпусі й первісне місце розташування фундаменту.
В 1833 році наглядати за будівництвом приїхав учень Блора Вільям Гунт й залишався на місці до 1852 року, за що й отримав від Воронцова довічну пенсію в 1000 карбованців. (Потрібно зазначити, що до Гунта будівництвом короткий час керував архітектор Гейтон, але він помер в 1833 році – Кифоренко С.) Гунт дуже тактично відкоректував проект відповідно до рельєфу місцевості, видалив з нього деяку пишність форм, запозичену Блором з архітектури Індії періоду Великих Моголів XVI століття, й розробив ряд додаткових креслень для Шуваловського корпусу, господарських служб й архітектури малих форм в нижньому парку. Зі справжнім блиском Гунт зумів розпорядився будівельним матеріалом, вигідно виявив властивості діабазу, його колір та фактуру.”

Фото з сайту http://kirlit.narod.ru

До речі, про діабаз. З нього побудований весь палац Воронцова. Діабаз - місцевий камінь вулканічного походження, має сіро-зелений колір й досить високу твердість, за яку й цінується. Багато діабазу було добуто прямо в Алупці й він же був використаний зодчими при будівництві палацу. Відшліфований діабаз використовувався також в інтер’єрах палацу у вигляді ваз, арок, камінів й т.п. . По підрахункам самого графа Воронцова на діабаз він потратив близько 9 мільйонів карбованців сріблом.

Фото з сайту http://daur.fotoplenka.ru

Південний бік палацу, що дивиться на Чорне море, як на мене, найкрасивіший. Його портал являє собою глибоку нішу, що прикрашена ліпними орнаментальними рельєфами. По фризу розміщена арабська фраза, що повторюється шість разів: “Й нема щастя, окрім дарованого аллахом”.

Фото з сайту http://daur.fotoplenka.ru

Н.Іоніна в книзі “100 великих палаців світу” на сторінці про Воронцовський палац пише:
“Портал Воронцовського палацу здавна називають Альгамброю, хоча його архітектура не має нічого спільного з архітектурою знаменитого палацу в Гранаді. Форми портала архітектор Е.Блор взяв з індо-мусульманської архітектури великих моголів. Цей урочистий, чисто східний вхід навіяли зодчому грандіозні портали мечетей й мавзолеїв мусульманської Індії. Прототипом ніші Алупкінського палацу могли бути портал мавзолея Сафдар-Янга біля Делі і в ще більшій мірі портал мечеті в Делі, побудованої Шах-Джаханом. “

Продовженням порталу Воронцовського палацу є “Левова тераса”, від якої до узбережжя ведуть сходи, що обороняються шістьма мармуровими левами, роботи майстерні італійця Бонанні. Найвідоміший з цих левів, це так званий “Сплячий лев”. Він став одним з символів Алупки.

Фото з сайту http://daur.fotoplenka.ru

Головний в`їзд до палацу був влаштований з боку Симеїзу – вузький проїзд під охороною величних башт виходив до парадного двору. З боку північного фасаду, виконаного в пізньоготичному стилі, в`їзд був через аркові ворота. По кутах над аркою були розміщені кам`яні герби Воронцових і Браницьких.
До речі, про Браницьких. Жінка графа Воронцова - Еліза Ксаверівна (1792 – 1880), є представниця цього відомого роду. Це саме її батько побудував в Білій Церкві знаменитий парк “Олександрія”. Єлізавета Ксаверівна змалечку досить добре орієнтувалась у парковій архітектурі і приймала активну участь у роботі при будівництві палацу й парку в Алупці. Вона навіть самостійно фінансувала певні витрати цього проекту.

О.Галиченко:
“В 1844 році власнику Алупки довелось перенести поле своєї діяльності в Тифліс. Генерал-губернатору Новоросійського краю надають ранг кавказького намісника... Вже звідти приходять його останні розпорядження по завершенню будівництва. Під невпинним контролем Єлизавети Ксаверівни вносились останні штрихи в убранство інтер’єрів і фасадів.
Отже, будівництво палацу й парка, що тривало більше двадцяти років (1828 – 1848), завершилось в березні 1848 року. Але ще довго будуть вноситись нові деталі в й без того вражаючі пишністю, красою й незвичністю форм ансамбль. Навіть після смерті Воронцова будуть саджати дерева, споруджувати містки, підпірні стінки, павільйони. На утримання садиби потребуються колосальні кошти – більше 100 тисяч карбованців в рік. Для останніх володарів Воронцових-Дашкових це виявиться настільки розорююче, що вони будуть змушені відмовитись від великої клькості квітників на терасах й стануть здавати в оренду прикордонні землі садиби, а за вхід в парк стануть брати плату з відвідувачів.”

Фото з сайту http://kirlit.narod.ru

Після громадянської війни всі палаци Криму були націоналізовані. Більшість з них були пристосовані під різноманітні санаторії й лікувальні заходи. Алупці пощастило. В палаці створюється музей, який прийняв перших відвідувачів в середині 1921 року.
Під час Другої світової війни, експонати Воронцовського палацу не встигли евакуювати. Частина з них була вивезена до Німеччина, а частина залишилась в палаці де продовжував працювати музей для солдатів Вермахту.
З 4 по 11 лютого 1945 року в Ялті проходила конференція керівників держав антигітлерівської коаліції - СРСР, США й Великобританії стосовно післявоєнного розподілу світу. В Алупці була розміщена англійська делегація, а в парадній столовій Алупкінського палацу 8 і 10 лютого проходили зібрання за участю Сталіна, Черчіля та Рузвельта.

О. Галиченко:
“Роки, що настали після конференції, на жаль, ніяк не сказалися на долі музею. Замість нього в палаці розмістилась державна дача одного високого відомства. Але саме страшне, що при її ліквідації в 1953 році було прийняте безглузде рішення про організацію в палаці не музею, а санаторію. Колекція, що поріділа й без того, розійшлася по всій країні. Коли в 1956 році в результаті постанови уряду постало питання про відновлення діяльності музею, прийшлося все починати заново. З великими труднощами повертали на своє місце експонати. На Жаль, частина з них так й не вдалося повернути. Ввійшла в експозицію музея образотворчих мистецтв імені О.С.Пушкіна антична колекція Воронцових. З тридцятитисячного зібрання бібліотеки, відправленого в Москву, назад повернулось лише пять тисяч мап, креслень, гравюр й три тисячі книг”.

Фото з сайту http://daur.fotoplenka.ru

За часів незалежності України музей в Воронцовському палаці продовжує успішно функціонувати. Черги з туристів стоять величезні. Тому якщо ви захочете оглянути колишню резиденцію графа Воронцова, то закладайте на це цілий день. Часу не жалійте. Алупка того вартує.

информация: http://mskifa.narod.ru/alupka.html