Дата:
26.12.2008
Джерело:
"Високий Замок"
Адреса оригіналу статі:
http://www.wz.lviv.ua/pages.php?atid=70658
Долиною тихої Зубри
 За кілька кілометрів від Львова можна знайти цікаві й корисні для здоров’я відпочинкові місця, й заодно дізнатися, в якому стані перебувають наші історичні й культурні пам’ятки. Подорожувати можна пішки, на конях, на велосипеді, скутері, джипі... У будь-якому разі – недорогий відпочинок, про який варто згадати в період економічних криз. Тож разом із краєзнавцем Миколою Майданським вирушаємо у подорож долиною річки Зубра...
Тут були замки і старовинні міста. Зубра бере свій початок в південних передмістях Львова – біля села Козельники та Сихова. Саме тут проходить Східноєвропейський вододіл. Колись Зубра справді була кришталево чистою, а її назва промовляє сама за себе: у цій місцевості водилися зубри. Назви інших навколольвівських сіл теж вказують на їх «лісове» походження: Вовків, Лисиничі, Сокільники, Козельники, Ведмежа...
«Пояснення тут досить просте: від Липник і аж до Дністра тягнуться великі масиви лісів. У давнину вони належали знатним власникам – князям, феодалам, монастирям і використовувались як мисливські угіддя, а тому досить добре збереглися, – розповідає краєзнавець Микола Майданський. – Тепер ці ліси входять до зеленої зони міста й забезпечують киснем Львів».
...З’їжджаємо у Липниках зі Стрийської траси і спускаємося в долину Зубри. Вікна нашого джипа починають «потіти» – вкриватися парою. «Тут, у долині річки, інша температура й вологість, - пояснює гід. – Долина Зубри напрочуд гарно збереглася. Вона оточена пагорбами, які на верхніх схилах вкриті лісом, а на нижніх з надр виходять вапняк, пісок, крейда – такі породи, на яких ростуть рідкісні види рослин, занесені до Червоної книги. Такі схили і заплави річок треба оберігати – не розорювати, не забудовувати».
Проїжджаємо Загір’я, Вовків і робимо першу зупинку у Милятичах – на невеликому пагорбі біля школи. На перший погляд, нічого особливого в селі нема. «А саме тут був колись давньоруський замок, один із тих, якими так славився наш край у давнину, – розповідає Микола Майданський. - Характерною особливістю цих замків були невеликі розміри, тому вони й не збереглися. Основним елементом оборони була заплавна долина, яку доповнювали греблі, утворювалось непрохідне болото, через яке ворог не міг пройти».
Зберігся закинутий парк зі старовинними деревами, цитадель. Колишній палац, який датують кінцем ХVІІІ - початком ХІХ ст., в радянські часи і ще донедавна використовували як клуб. Зараз ця будівля розвалюється: кілька років тому буря знесла дах. Всередині – купи сміття. Неподалік цієї палацової споруди просто неба лежать напівзнищені і вже вкриті мохом барокові статуї. Одна з них – Діана, адже чітко простежуються мисливські атрибути: песик, мисливські паски, елементи кріплення сагайдака для стріл...
Давньоруський город Волоков. Далі на нашому шляху – Вовків. Зубра тут робить велику петлю, утворюючи широку заплавну долину. На цій петлі, на пагорбі, колись був давньоруський город Волоков. У ХІІ столітті він уже існував. При в’їзді в село, на високому пагорбі, видніється занедбаний костел, колишній шедевр модернізму, збудований у 1924-1929 роках.
“Вовківський костел вважається найкращим представником цієї доби”,- продовжує екскурсію пан Микола. На стінах святині видно сліди від куль. По ній стріляли, наступаючи, радянські війська, але найбільше цю сакральну споруду зруйнувало те, що за колгоспу в ній зберігали міндобрива...
У Вовкові є стара дерев’яна церква початку ХVІІ століття (на фото), збудована у традиційному галицькому стилі. Колись вона була вкрита гонтою. Рятуючи святиню, місцева громада перекрила її бляхою, а зверху обшалювала дошками, пофарбованими олійною фарбою. З добрих міркувань зробили все, аби те, що потрібно оберігати, швидше руйнувалося: під бляхою і олійною фарбою дерево не дихає...
На церковному подвір’ї добре збереглось приміщення плебанії – хати священика, у якій зараз музей видатного громадського й релігійного діяча ХІХ століття, одного з провідників українського відродження Миколи Устияновича (автор відомих пісень «Верховино, світку ти наш», «Гей, браття опришки, налийте горілки, докиньте ще дров...»). Він був парохом цього села. Родина Устияновичів залишила великий слід в українській культурі. Син отця Корнило Устиянович – відомий художник. У садибі, де він народився, є пам’ятник митцеві.
А центр Вовкова із його трикутним, ще «домаґдебурзьким» ринком просто вражає. Деяким тутешнім будинкам уже років по двісті. Розташовані вони по периметру ринкової площі.
«Вовків – живий приклад того, як виглядало місто в Середньовіччі, - продовжує розповідь Микола Майданський. – Ось на ринку збереглась громадська помпа, а ось звідси йшла дорога на греблю. У старій частині міста є добре збережене приміщення школи з ХІХ століття. Побували на місці колишнього Вовківського замку, Підзамча, дитинця давньоруського города, старої Стрийської дороги, якою колись возили сіль...
У Вовкові збереглася гребля, старий брід. Здається, ось-ось затарохкотить віз, завантажений дрогобицькою сіллю, і коні обережно ступатимуть у брід...
Олеся ПАСТЕРНАК
|
|