|
|
 |
Український центр народної культури
"Музей Івана Гончара"
З нагоди 98-ї річниці
від Дня народження Івана Гончара |
ЗАПРОШУЄМО
на вечір пам'яті та відкритя виставки
"Скульптура Івана ГОНЧАРА:
українська історія і сучасність" 27 січня 2008 року
о 17 годині
до Українського центру народної культури
"Музей Івана Гончара"
Виставка є доброю нагодою побачити значну частину творчого доробку Івана Гончара – скульптора, а саме його славнозвісну галерею образів видатних діячів української історії та культури. Іван Гонта й Максим Залізняк, Тарас Шевченко, Леся Українка, Олесь Гончар, Андрій Малишко, Євген Адамцевич та багато інших знакових постатей привертали увагу митця і лишилися закарбованими в його творах.
За роботами Івана Гончара встановлені пам'ятники по всій Україні: Максиму Горькому (1956, м.Ялта); Катерині Білокур (1967, с.Богданівка Яготинського р-ну Київської обл.); Івану Гонті (1971, с.Гонтівка Могилів-Подільського р-ну Вінницької обл.); Григорію Сковороді (1968, м.Переяслав-Хмельницький); Тарасові Шевченку (1964, с.Шешори Косівського р-ну Івано-Франківської обл.); Іванові Франку (1970, с.Копичинці Гусятинського р-ну Тернопільської обл); Степану Васильченку (1975, м.Ічня Чернігівської обл.); Тарасові Шевченку (1963, м.Яготин Київської обл.; с.Лип'янка Черкаської обл.); барельєф "Переяславська Рада" (1953–1954, Переяславське шосе); Степанові Руданському (1967, с.Хомутинці Вінницької обл.).
Галерею історичних образів доповнюють також сучасники Івана Гончара. Йому позували Наталія Ужвій, Ніна Матвієнко, Леопольд Ященко, Лідія Орел та багато інших людей, зокрема друзів і однодумців, чий внесок у скарбницю національної культури сьогодні є незаперечним.
Тож запрошуємо усіх пригадати чи й відкрити для себе яскраву сторінку творчості Івана Макаровича Гончара – його бачення України в Людях. - етнографічний хор "Гомін" під керівництвом Лауреата Національної премії України ім. Т.Шевченка Леопольда ЯЩЕНКА
- ансамбль "Диво" під керівництвом Надії КУПЧИНСЬКОЇ.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею: Київ, вул. Івана Мазепи (Січневого повстання), 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна",
авт.№24, трол.№38, м/т №№ 406, 470, 520 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою. Телефони для довідок: (044) 288-54-19, 288-92-68, 229-00-87.
| |
Український центр народної культури "Музей Івана Гончара" | ЗАПРОШУЄМО
на відкриття виставки виробів
майстрині декоративно-вжиткового мистецтва,
художниці-вишивальниці
Ніни ГОНЧАРУК
Вишивані твори Ніни Гончарук, представлені на нашій виставці – це натюрморти, пейзажі, портрети. У натюрмортах переважають квіти. Як і улюблена її художниця Катерина Білокур, Ніна Гончарук вважає природу живою академією мистецтв. Яскраві чорнобривці, ошатні мальви, сором'язливі лілеї, духмяний бузок, спекотно-запашні соняшники. А ще – стежка серед пшеничного поля, і маків цвіт обабіч, і високе ясне небо... Чи не найкраще художниці вдаються пейзажі. Це і тихоплинний Південний Буг, і грайливо-пінне море, і самотня альтанка на березі невеличкого озерця, і романтичні берізки, і гаряче маєво осіннього лісу. І не обов'язково вони мають бути вщент зашиті нитками – іноді образ створюється кількома стібками, поміж якими звучить полотно...
Ніна Гончарук є лауреатом багатьох конкурсів і активною учасницею виставок у Києві, Івано-Франківську, Тернополі, Кам'янці-Подільському; бере участь у ярмарках народного мистецтва. Нині у послужному списку майстрині вже понад 50 виставок, одинадцять з яких – персональні.
"Я віддаю на ваш суд частину мого життя, мої безсонні ночі, мої радощі й болі, які виливаються стібочками в буянні барв вишиваних виробів... У цьому житті ніщо не вічне, тільки краса й добро!" – каже Ніна Гончарук. Тож ласкаво просимо до огляду творів мисткині!
Виставка діятиме з 15 до 25 січня 2009 року
щодня, крім понеділка,
з 10.00 до 17.30. ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею: Київ, вул. Івана Мазепи, 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна", авт.№24, трол.№38 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою.
Телефони для довідок: (044) 229-00-87, 288-54-19, 280-52-10.
| |
Український центр народної культури
"Музей Івана Гончара" | З А П Р О Ш У Є М О ! ЩЕДРА КУТЯ
у Музеї Івана Гончара
14 січня 2009 року,
початок о 17.00
Три головні зимові свята приходять разом у кожен дім – чи не найбажаніші для кожного українця, адже саме вони приводять до оселі веселу коляду, що дарує щастя на цілий рік. І саме тепер під вікнами галасують веселі щедрівники, які з піснями й танцями, віншуваннями та побажаннями принесуть добру долю господарю й господині та благополуччя всій родині.
Цього року до господи Українського центру народної культури "Музей Івана Гончара" завітає кілька щедрівних ватаг, які приведуть Діда з Козою, Маланку з Василем, співатимуть щедрівки та колядки. Найменшими серед учасників дійства будуть щедрівники з с.Велика Олександрівка (дитячий фольклорний гурт "Перекотиполе"), що на Київщині. "Козу" за поліською традицією приведе фольклорний гурт "Роксоланія" Київського національного університету ім.Т.Шевченка. Галицьку традицію продемонструє дитячий фольклорний гурт "Левеня". Колядки та щедрівки з Чернігівщини прозвучать у виконанні дитячого фольклорного гурту "Райгородок". Як і годиться, на Святки у Музеї щедруватимуть також гості здалеку: фольклорний ансамбль "Берегиня" с.Красна Лука Гадяцького р-ну Полтавської області привезе до Києва свої пісні. Обрядові страви посідають чільне місце на кожному українському святі. Отож і цього вечора на гостей чекатиме і обрядовий новорічний хліб, і щедра кутя, і узвар з пиріжками. А на завершення – для всіх веселі традиційні танці разом з "Школою традиційних народних танців" та музиками.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею: Київ, вул. Івана Мазепи (Січневого повстання), 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна",
авт.№24, трол.№38, м/т №№ 406, 470, 520 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою. Телефони для довідок: (044) 288-54-19, 288-92-68, 229-00-87.
| |
Український
центр народної культури
"Музей Івана
Гончара"
|
ЗАПРОШУЄМО
на
день Святого Миколая
19
грудня 2008 року
о 14-й
годині
до
Українського центру
народної культури
"Музей
Івана Гончара"
Український
центр народної культури
”Музей Івана Гончара”
щороку проводить низку
заходів для дітей, спрямованих
на розвиток їх творчих
здібностей, пізнання
української традиційної
культури, формування
естетичних смаків,
моралі та етики, поведінки
в культурному та соціальному
просторі України. Одним
із таких заходів у Музеї
щороку є день Святого
Миколая.
14.00
– 16.00 – дітей зустрічають Святий Миколай
з янголами; діти розповідають про свої
добрі вчинки, отримують подарунки.
14.00
– 17.00 – майстер-класи "Діти для дітей"
– соломоплетіння, витинанки, писанки,
ляльки-мотанки, дерев’яні іграшки; проводять
учні центрів народної творчості та майстри.
15.00
– 16.00 – інтерактивна програма дитячого
ігрового майданчика "Равлик", де
діти зможуть у казковій подорожі оглянути
Музей, зокрема експозицію народної ікони
із образами Святого Миколая, попрацювати
з майстрами, зустрітись з Святим Миколаєм,
виконати ряд ігрових завдань та отримати
подарунки.
Допомогти
Святому Миколаю обдарувати
дітей згодилося багато
небайдужих громадян,
що сприяють розвитку
українських традицій
і переймаються проблемами
виховання майбутнього
покоління, духовно
багатого та освіченого.
Меценатами цьогорічних
заходів до Дня Святого
Миколая є благодійний
фонд "Україна-3000",
видавництво "Ранок"
та дитячий журнал "Пізнайко".
Тож
запрошуємо дітей 4–12
років, а також батьків
та вихователів узяти
участь у святкових
заходах.
ЛАСКАВО
ПРОСИМО!
Адреса Музею:
Київ, вул. Івана Мазепи, 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна", авт.№24,
трол. №38 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською
лаврою.
Тел. для довідок: (044) 288-92-68, 229-00-87. E-mail: honchar_museum@ukr.net
|
Український центр народної культури "Музей Івана Гончара" |
ЗАПРОШУЄМО
на відкриття фотовиставки
Петра ЗБОРОВСЬКОГО
САКРАЛЬНА АРХІТЕКТУРА ТУРКІВЩИНИ
12 грудня о 16 годині
Автор проекту та виконавець Петро ЗБОРОВСЬКИЙ – член Наукового товариства ім.Т.Шевченка, Науково-культурологічного товариства "Бойківщина", Національної спілки композиторів України, літературного об'єднання "Письменники Бойківщини".
Турківський район Львівської області знаходиться в Карпатах, у верхів'ї рік Сян, Дністер і Стрий. Територія – 1193 кв.км, населення – близько 50 тисяч осіб. Тут здавна живуть бойки. Перші згадки про храми, які дійшли до наших днів, датуються початком XIII ст. Розвій храмового будівництва припадає на XVI – XVII ст. Саме тоді викристалізовується бойківський тип української церкви.
На сьогодні в районі є 67 населених пунктів, у яких діє 86 культових споруд. Більшість храмів мають бойківський тип української церкви, їх є близько 40.
23 церкви – неоукраїнський тип будови, 4 – терезіанський (латинізований) тип, 5 – латинський (4 костели і кірха). Є 3 храми російського стилю XVIII ст., 3 – з ознаками стилю "модерн" і кілька сучасних безстилевих культових споруд.
На виставці докладно висвітлено власне традиційну бойківську сакральну архітектуру, серед якої немало істинних шедеврів народного будівництва, та окремі яскраві зразки інших типів, а також їх сучасний стан. Виставка діятиме з 12 грудня 2008 року до 11 січня 2009 року
щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяця,
з 10.00 до 17.30.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею: Київ, вул. Івана Мазепи, 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна", авт.№24, трол.№38 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою.
Телефони для довідок: (044) 229-00-87, 288-54-19, 280-52-10.
|
Український центр народної культури
"Музей Івана Гончара" |
ЗАПРОШУЄМО
на вечорниці на Андрія
12 грудня о 17-й годині
до Українського центру народної культури "Музей Івана Гончара"
13 грудня – день Св.Андрія Первозванного. Увечері напередодні свята традиційно відбуваються вечорниці, де збирається молодь, жартує, розповідає небилиці, в народні ігри грає, колядки та щедрівки співає. Дівчата чекають цих вечорниць найбільше – адже мають у Святого Андрія про свою долю запитати...
12 грудня цього року Український центр народної культури "Музей Івана Гончара" запрошує охочих на вечорниці та творчу збірню за участі фольклорних гуртів, троїстих музик, молодих дівчат та парубків, що готові пройти випробування від пана Калитинського на фізичну вправність, кмітливість і розум. - майстер-клас для неодружених дівчат: замішування медового тіста та випікання калити;
- майстер-клас із вив'язування традиційних жіночих головних уборів;
- майстер-клас із витанцьовування "зайчика", вимовляння скоромовок та відгадування загадок;
- випробування для парубків та обряд кусання калити;
- колядки та щедрівки від учасників фольклорних гуртів "Райгородок" та "Роксоланія";
- частування традиційними пісними стравами;
- троїсті музики.
У гості на вечорниці запрошені учасники автентичного гурту з м.Гайворон Кіровоградської області. Бабусі розкажуть, як колись святкували Андрія, як ворожили дівчата і "їхали до калити" хлопці. У виконанні гурту прозвучать колядки та щедрівки з Поділля. Вартість квитка "на коцюбі" для хлопців – 15 грн, для дівчат – 10 грн.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею: Київ, вул. Івана Мазепи (Січневого повстання), 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна",
авт.№24, трол.№38, м/т №№ 406, 470, 520 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою. Телефони для довідок: (044) 288-54-19, 288-92-68, 229-00-87.
|
Український
центр народної культури
"Музей Івана
Гончара"
|
ЗАПРОШУЄМО
на
презентацію книги
Оксани
КОСМІНОЇ
ТРАДИЦІЙНЕ
ВБРАННЯ УКРАЇНЦІВ
Том І. Лісостеп. Степ
27
листопада о 17-й годині
до
Українського центру
народної культури
"Музей Івана Гончара"
Якщо пісня –
душа народу, а танок – його вдача, то народне
вбрання – це його зовнішність, приваблива
і яскрава, вишукана і вибаглива.
Книга "Традиційне
вбрання українців.
Том І. Лісостеп. Степ",
укладачем і автором якої є відомий етнолог
Оксана Юліївна КОСМІНА,
– це перше науково-популярне видання,
що розкриває поетичний образ українських
строїв регіонів Лісостепу та Степу в
усьому їх варіативному розмаїтті. Український
національний одяг є яскравим, візуально
фіксованим проявом самобутності нашої
культури і становить один з найбільш
рухомих її видів. Сучасному читачеві
буде цікаво дізнатися, що носили наші
бабусі й дідусі, яких канонів краси вони
дотримувалися. Книга містить інформацію
історико-етнографічного та краєзнавчого
характеру; зокрема, особливу увагу буде
зосереджено на художніх особливостях
і символічному наповненні елементів
народного строю. Текст видання супроводжуватиме
словничок термінів, що відображають реалії
народного побуту початку XX ст., широко
вживані свого часу, проте сьогодні, на
жаль, відомі лише вузькому колу фахівців.
Унікальною
є ілюстративна добірка видання. Це близько
100 зразків традиційних комплексів
автентичного одягу,
а також аксесуари та прикраси з музейних
і приватних колекцій України.
Книга видана
українською мовою. Проте наприкінці видання
міститься розгорнуте резюме англійською
мовою, що дозволяє значно розширити читацьку
авдиторію, поєднавши українських етнографів
і дизайнерів одягу, іноземних фахівців
та туристів - всіх, хто бажає відчути неповторний
колорит української побутової культури.
Видання виконане
у зручному форматі. Якісна поліграфія
і вишуканий дизайн, властиві всій продукції
видавництва "БАЛТІЯ-ДРУК", надають
книзі подарункового вигляду.
ЛАСКАВО
ПРОСИМО!
Адреса Музею:
Київ, вул. Івана Мазепи (Січневого повстання),
29.
Їхати: ст.м."Арсенальна",
авт.№24, трол.№38, м/т №№ 406, 470, 520 до кінцевої
зупинки за Києво-Печерською лаврою.
Телефони для
довідок: (044) 288-54-19, 288-92-68, 229-00-87.
| |
Посольство Латвійської Республіки в Україні Український центр народної культури
"Музей Івана Гончара" |
ЗАПРОШУЄМО
на відкриття виставки
ЛАТВІЙСЬКОГО НАЦІОНАЛЬНОГО КОСТЮМУ,
присвяченої 90-річчю Проголошення Латвійської Республіки
19 листопада о 17-й годині
до Українського центру народної культури
"Музей Івана Гончара"
Латвійське національне вбрання є значною частиною культурного спадку Латвії. Розвиток національного костюму безпосередньо пов'язано з історією народу. В одязі відображається історія нації, починаючи з перших століть нашої ери, коли на тогочасній території Латвії мешкали племена балтів (латґали, курши, земґали, сели) та фіно-угорців (ліви), і закінчуючи другою половиною 19 ст. – переходом до звичайних костюмів. Саме у національному костюмі найяскравіше відображаються різниці між народами та регіонами. Національний костюм демонстрував не тільки етнічні особливості, але й соціальну приналежність, сімейний стан, вік, заможність, традиції, культурні зв'язки та взаємодію з сусідніми країнами. Національний костюм є одним із символів Латвії, який протягом століть сприяв збереженню національної єдності та ідентичності латишів. З покоління в покоління передавались традиції крою, шиття та прикрашання одягу, залишаючи гармонію кольору та різноманіття орнаментів.
Жіночий костюм сформувався до 13 ст. Він складався зі спідниці та лляної сорочки з довгими рукавами, на манер туніки, яку носили як чоловіки так і жінки, вдягаючи окремо або разом з іншими елементами одягу. Спідницю та сорочку шили з квадратного полотна без покрою. Пояс (josta) в основному служив для скріплення сорочки та підперізування одягу в стані, забезпечуючи, таким чином, свободу руху. Узорчатий пояс носили лише жінки - вважається, що візерунки на поясі пов'язані з культом плодовитості. Пояси були різними за довжиною." Довгі пояси, по 3 метри і довші, огортали навколо талії декілька разів. Важливим елементом національного костюму була шерстяна шаль або віллайне (villaine) - прямокутний або квадратний відріз тканини, що накидався на плечі. Цей елемент, який, очевидно, є найдавнішою частиною костюму, мав два основних призначення: оздоблена вишивкою віллайне робила костюм урочистим в святкові дні; звичайна або клітчата віллайне зігрівала і нібито захищала її власницю від зовнішнього світу.
Майже тисячу років головний убір служив для визначення сімейного стану його власника. Дівчата символічно покривали голову вінком. Для одруженої жінки було не прийнятним вийти на вулицю з непокритою головою. У 18-19 ст. в урочисті дні одружені жінки носили хустини. У звичайні дні як одружені, так і неодружені жінки надавали перевагу домотканим шарфам із шерсті та льону.
Чоловічий костюм. На відміну від жіночого, чоловічий костюм переважну більшість свого існування знаходився під впливом міської моди. Каптан та штани для повсякденного ношення зазвичай шили із домотканого сірого сукна. Святковий одяг був переважно білого кольору. З довгим каптаном носили пояс. До середини 19 ст. штани були заправлені у в'язані панчохи, які сягали колін. Довгі штани стали популярними лише наприкінці століття. Найпоширенішим головним убором був широкополий капелюх з фетру, прикрашений стрічкою. Влітку носили солом'яні капелюхи.
Етнографічно костюми поділяються на 19 повітів, які, в свою чергу, об'єднуються в п'ять комплексів народного вбрання: Відземе, Латґалія, Ауґшземе, Земґале, Курземе.
Запропоновані до експозиції 26 національних латвійських костюмів належать Латвійському центру національного одягу "Сена клетс", м.Рига. Головним завданням центру є реконструкція латвійських національних костюмів за автентичними зразками 19 ст., популяризація латвійського костюму та народної культури. Центр веде активну дослідницьку діяльність, за останні роки відбулися виставки в США, Росії, Чехії, Іспанії, Німеччині, Норвегії та інших країнах. Виставка діє з 19 листопада до 7 грудня 2008 року
щодня, крім понеділка та останнього вівторка місяця
з 10.00 до 17.45
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею: Київ, вул. Івана Мазепи (Січневого повстання), 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна",
авт.№24, трол.№38, м/т №№ 406, 470, 520 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою. Телефони для довідок: (044) 288-54-19, 288-92-68, 229-00-87.
|
|
Український
центр народної культури
"Музей Івана Гончара"
Продюсерська
компанія
"ETNO SOUND" |
ЗАПРОШУЄМО
на
Всеукраїнський дитячий фольклорний фестиваль
"ОРЕЛІ"
6-7
вересня 2008 року
з 11-ї до 19-ї години
до
Українського центру народної культури
"Музей Івана Гончара"
Глиняні та
дерев'яні іграшки, солом’яні й кукурудзяні
ляльки, народні ігри, пісні й танці допоможуть
дитині відчути гармонію світу в Українській
Традиції. Дорослі й малі матимуть змогу
доторкнутися до традиційних ремесел,
побачити обряди, пов’язані з основними
етапами формування та соціалізації дитини.
Батьки та вихователі зможуть довідатися
про альтернативні методики виховання
задля позбавлення дітей шкідливих впливів
сьогодення.
У програмі
фестивалю:
- Колискові пісні
у виконанні Ніни Матвієнко
- Казки від Лірника
Сашка та мудрих бабусь з різних куточків
України
- Кращі народні
традиції плекання здоров’я дитини від
Євгена Товстухи
- Відкриття виставки
"Дитина у звичаях і віруваннях українського
народу" з унікальними експонатами
світу дитини, зібраними з музеїв усієї
України
- Виступи дитячих
фольклорних колективів з Київщини,
Черкащини, Вінниччини, Львівщини, Закарпаття,
Полтавщини, Харківщини, Дніпропетровщини,
Донеччини, Луганщини
- Дітям
і батькам: колискові, забавлянки, примовлянки,
обряди всадження на коня для хлопців
та "Сахнівна" для дівчаток, а також
багато іншого для різних вікових груп
дітей
- Майстер-класи
для дітей та батьків: плетення з соломи
та бісеру; глиняна іграшка; дерев'яна
іграшка; лялька-мотанка; солом’яна й
кукурудзяна лялька; витинанка; писанка;
трипільська іграшка та кераміка
- Дитячий
ігровий майданчик: народні ігри, загадки,
казки (Дім "Равлик")
- Просвітницький
майданчик "Екологія для найменших"
- Огляд-конкурс
дитячого автентичного вбрання
- Мистецька акція
"Як намалювати птаха"
- Школа традиційних
народних танців для дітей та дорослих
- Презентація багатосерійного
анімаційного відеофільму "Лис Микита
Програма фестивалю
У
рамках фестивалю відбудеться також
круглий стіл на тему
"Впровадження народного досвіду плекання
дитини в сучасному українському суспільстві".
В ньому візьмуть участь етнографи, фольклористи,
музикознавці, медики, психологи, педагоги,
методисти дошкільних навчальних закладів
та осередків народної творчості.
Охочим узяти
участь у огляді-конкурсі
дитячого автентичного
вбрання: надсилайте фото дитини в старовинному
дитячому вбранні на ел.адресу: orelifest@ukr.net. Обов'язково зазначте область,
район, місто/село та ким виготовлене вбрання.
За додатковою інформацією звертайтеся
до оргкомітету фестивалю: 8(044) 229-56-87,
288-92-68, 8(067) 316-68-79.
Чекаємо листів
від охочих долучитися до заходу на електронну
адресу: orelifest@ukr.net.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею:
Київ, вул. Івана Мазепи (Січневого повстання),
29.
Їхати: ст.м."Арсенальна",
авт.№24, трол.№38, м/т №№ 406, 470, 520 до кінцевої
зупинки
за Києво-Печерською лаврою.
Телефони для
довідок: (044) 288-54-19, 288-92-68, 229-00-87.
|
Український
центр народної культури
"Музей
Івана Гончара"
до Дня Незалежності
України |
ЗАПРОШУЄМО
на відкриття
виставки робіт майстрині-вишивальниці,
члена Національної спілки майстрів
народного мистецтва України
Олени КУЛИНИЧ-СТАХУРСЬКОЇ
та презентацію
книги О.Кулинич-Стахурської
"Мистецтво
української вишивки"
(Львів, 2007)
22 серпня о
17 годині
Олена
Кулинич-Стахурська
– член Національної спілки майстрів
народного мистецтва України, лауреат
Львівської обласної премії ім. А.Вахнянина
– народилася в містечку Угнів на Львівщині
у родині священика. Закінчила Львівську
державну консерваторію ім. М.Лисенка.
Проживає і працює у Львові.
Свою етнографічно-дослідницьку
діяльність в галузі мистецтва вишиття
пані Олена розпочала в 1960-х роках, грунтуючись
не лише на фіксуванні й картографуванні
вишивки як явища традиційного українського
народного мистецтва, але й на глибокому
дослідженні процесу вишивання, його технології
та методиці навчання швів на основі класичних
музейних зразків та старожитностей з
різних регіонів України.
Результатом
довголітньої наполегливої праці стала
перша книга автора "Мистецтво української
вишивки", яка побачила світ у 1996 році.
В ній викладено матеріали тривалої науково-дослідницької
роботи з відновлення давно забутих швів,
зокрема городоцького, кучерявого, крученого,
різних видів гладі та інших, а також
подані малюнки-схеми їхнього виконання.
У другому
виданні книги (Львів, 2007)
матеріал значно розширено – подано близько
150 швів. Удосконалено технічні рисунки,
книгу доповнено новими дослідженнями,
більшість яких опубліковано вперше.
Книга-альбом, що містить тексти українською
й англійською мовами,
є вагомим внеском у розвиток вишивального
мистецтва не лише в
Україні, але й у цілому світі.
Це видання традиційних українських
швів на сьогодні є найповнішим.
Творчий
доробок майстрині Олени Кулинич-Стахурської
– близько ста робіт,
у яких зафіксовано цілий ряд забутих
технік і швів. Беручи за об’єкт творчості
автентичні зразки,
пані Олена дізнавалася про них усе до
дрібниць, щоб у процесі інтерпретації
зберегти всі канони народної творчості.
Від 1964 року мистецькі твори О. Кулинич-Стахурської
експонуються на різних виставках в Україні
та за її межами, зокрема в Канаді та США.
У Києві
в такому обсязі виставка проводиться
вперше. Наприкінці серпня вона діятиме
в Українському центрі народної культури
"Музей Івана Гончара", а
з 2 до 28 вересня продовжуватиметься у
приміщенні Фонду сприяння збереженню
та розвитку традиційної культури "Мальва"
(вул.Івана Мазепи, 31).
На виставці представлено майже 60 творчих
робіт О.Кулинич-Стахурської, а також власноруч
виконані зразки швів на окремих стендах,
автентичне народне вбрання з власної
збірки. На виставці можна також придбати
книгу-альбом "Мистецтво української
вишивки".
Виставка і
видання пані Олени Кулинич-Стахурської
– львівської мисткині і
етнографа за покликанням
– становитимуть значний інтерес
не лише для науковців, майстрів народного
мистецтва, викладачів гуртків та студій,
студентів, учителів
та учнів, але й для найширших кіл громадськості.
Адже українське шитво своїми коренями
сягає глибокої давнини, продовжуючи Традицію
у день прийдешній.
Виставка діятиме
з 23 до 31 серпня 2008 року
щодня, крім понеділка
та вівторка,
з 10.00 до 17.30.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею:
Київ, вул. Івана Мазепи, 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна", авт.№24,
трол.№38 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською
лаврою.
Телефони для довідок: (044) 229-00-87, 288-54-19,
280-52-10.
Посольство Сполучених
Штатів Америки
в Україні |
THE FUND
FOR ARTS
AND CULTURE
in Central
and Eastern Europe
Фонд мистецтв
і культури в Центральній і Східній Європі
(США) |
Український
центр народної культури «Музей Івана
Гончара» |
проводять
науково-практичний
семінар для керівників
і фахівців музейних закладів України
«музейна комунікація:
презентація та інтерпретація»
(2–5 вересня
2008 року, Київ)
Семінари
з музейного менеджменту є частиною культурної
місії громадського Фонду мистецтв і культури
в Центральній і Східній Європі (Арлінгтон,
США) за підтримки Посольства США в Україні.
Консультативно-дорадча діяльність Фонду
започаткована в Україні з 1999 року.
Семінари
з музейного менеджменту для керівників
і фахівців музеїв України за участі провідних
музеологів із різних країн світу відбулися
в Одесі, Львові, Харкові, Коломиї, Опішному.
Модераторами були фахівці з музеїв США,
Венесуели, Угорщини.
Мета
культурно-мистецької місії Фонду полягає
у сприянні пострадянським державам у
переході зі старого «командного» стилю
управління закладами культури до новітніх
ефективних форм менеджменту в умовах
ринкових відносин, у розвитку нових форм
діяльності і партнерства, залучення приватних
і громадських ініціатив до справи культурного
відродження. Семінари проводяться у формі
інтерактивних лекцій, презентацій, дискусій,
майстер-класів та польових експедицій.
Кількість учасників семінару – 25–30 осіб,
здебільшого керівників і провідних фахівців
музейних закладів України. Фонд на конкурсних
засадах відбирає модераторів із різних
країн світу, а також місце проведення
семінарів.
Цьогорічний
науково-практичний семінар на тему
«Музейна комунікація:
презентація та інтерпретація» відбудеться
в Українському центрі народної культури
«Музей Івана Гончара» (Київ) з 2 по 5 вересня
2008 року. Його модераторами будуть Дебора
Зіска, Національна галерея мистецтв (Вашингтон,
США) та Катрін Швофферманн, Фундація «Хойт»
(Бінгхемтон, США). Під час семінару розглядатимуться
питання музейної інтерпретації й експозиції,
засад комунікації, роботи музею з громадськістю,
популяризації виставок і колекцій, тенденцій
розвитку музейної сфери й інше. Робота
семінару відбуватиметься в інтерактивному
режимі із залученням мультимедійних
засобів і групових тренінгів. Усі учасники
семінару одержать сертифікат.
Для
участі у семінарі необхідно
до 20 серпня 2008 року
подати заявку на ім’я Оргкомітету
семінару із зазначенням ПІБ, посади, звання,
спеціалізації чи сфери зацікавлень, а
також контактних реквізитів заявника.
Всі
витрати, пов’язані з участю в Семінарі
(проїзд, проживання і харчування), покладаються
на сторону, яка відряджає учасника.
Детальну
програму Семінару з підтвердженням заявки
буде надіслано до 27 серпня.
Адреса
проведення семінару: Український центр
народної культури «Музей Івана Гончара»,
вул. Івана Мазепи, 29, м. Київ, 01015.
Контактні
реквізити Оргкомітету:
Тел./
факс: (044) 288-92-68, 332-49-17.
E-mail:
honchar_museum@ukr.net, KrekotenOV@state.gov.
26 липня 2008
року
на території Національного
Києво-Печерського історико-культурного
заповідника відкрилася виставка "Православна ікона Росії, України, Білорусі" - спільний проект
трьох провідних музеїв - Державної Третьяковської
галереї (Москва, Росія), Національного
Києво-Печерського історико-культурного
заповідника (Київ, Україна) і Національного
Художнього музею Республіки Білорусь
(Мінськ).
Основна мета міжнародного
проекту - показати своєрідність, а, головне,
споріднення в області образотворчого
мистецтва трьох братніх народів, що має
одне коріння, загальні джерела й загального
наставника - Візантію.
Експозиція включає
89 ікон і відкрита для відвідування
з 27 липня за адресою:
Київ, вул. Івана Мазепи,
21,
Музей українського
народного декоративного мистецтва.
|
Український
центр народної культури
"Музей
Івана Гончара" |
|
|
ЗАПРОШУЄМО
на виставу
Народного Літературного театру
"З Уст Річ":
Степан Васильченко
"КУДИ ВІТЕР
ВІЄ..."
(малюнок на
одну дію)
29
червня 2008 року
о 16 годині
до
Українського центру народної культури
"Музей Івана Гончара"
"Куди вітер
віє..." – маловідомий твір Степана Васильченка
– вже друга вистава молодіжного театру
з Переяслава-Хмельницького, презентована
в Музеї Івана Гончара. Літературний театр
"З Уст Річ" скоро відсвяткує своє
перше десятиліття. Це народний самодіяльний
колектив, що є лауреатом всеукраїнських
та міжнародних конкурсів.
Дія п'єси
Степана Васильченка "Куди вітер віє..."
відбувається в 1918 році. Київ зайнятий
військами гетьмана Скоропадського. Проте
на околицях вже ведуться кровопролитні
бої – на столицю наступає армія Симона
Петлюри. Автор, а разом з ним і глядач,
простежує, як в умовах зміни влади змінюється
психологія та поведінка людей...
Молоде мистецтво
– це актуальність,
свіжість сприйняття і оригінальні творчі
знахідки. Керівник театру Римма ТОВКАЙЛО
та актори-студійці власним прикладом
стверджують цю тезу.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею:
Київ, вул. Івана Мазепи (Січневого повстання),
29.
Їхати: ст.м."Арсенальна",
авт.№24, трол.№38, м/т №№ 406, 470, 520 до кінцевої
зупинки
за Києво-Печерською лаврою.
Телефони для
довідок: 8(093) 877-50-92
(044) 288-54-19, 288-92-68, 229-00-87.
| |
Український центр
народної культури
"Музей Івана Гончара" |
Запрошує
на Вечір пам’яті
Івана ГОНЧАРА
18 червня о 17.00
У програмі:
- презентація нового
тому історико-етнографічного мистецького
альбому
Івана Гончара
«Україна
й українці» –
«Київщина лівобережна»
- концерт дівочого
вокального квінтету
«УКРАНІЯ»
- Матеріали для
альбому «Україна й Українці» Іван
Гончар (27.01.1911 – 18.06.1993), видатний громадський
і культурний діяч, скульптор, живописець
та графік, народознавець і колекціонер,
збирав протягом чотирьох десятиліть
– від кінця 1950-х до 1993 року. Унікальні
історико-документальні світлини кінця
ХІХ – середини ХХ століття з багатьох
сіл і міст України упорядковані ним на
великих аркушах й оформлені авторськими
малюнками. 18 томів альбому містять понад
1500 аркушів, які представляють етнічну
самобутність різних регіонів України.
2006
року, до 95-літнього ювілею І.М. Гончара,
вийшов альбом із 160-ма вибраними аркушами
з різних томів «України й Українців»,
який на ХІІІ Національній книжковій виставці-ярмарку
«Форум видавців у Львові» здобув Гран-прі.
2007 року світ побачили два наступні томи
– «Галичина» та «Буковина», поєднані
в одну книгу, які стали «Книгою року»
Всеукраїнського рейтингу в номінації
«Візитівка».
До
презентованого видання увійшло 108 аркушів
тому «Київщина Лівобережна», які
за змістом територіально охоплюють окремі
населені пункти Броварського, Бориспільського,
Баришівського, Переяслав-Хмельницького,
Згурівського, Яготинського районів, а
також села, що нині є частиною Києва: Троєщина,
Виґурівщина, Воскресенська Слобідка,
Микільська Слобідка, Позняки, Осокорки
та хутір Березняк. Цей альбом складається
із близько півтисячі оригіналів і фоторепродукцій
історико-документальних світлин і близько
півтори сотні авторських малюнків Івана
Гончара.
Видання
має передмову і вступну статтю, а також
дві мапи, на яких зазначено представлені
в цьому томі населені пункти й окреслено
історико-етнографічні регіони України.
Альбом виходить трьома мовами: українською,
англійською та французькою, що робить
його доступним для читачів у різних країнах.
Видавці
цього спільного проекту – УЦНК «Музей
Івана Гончара» та поліграфічна фірма
«Оранта» – сподіваються, що вихід у
світ цієї своєрідної ілюстрованої енциклопедії
української минувшини стане вагомим
внеском у сучасну українознавчу й етнологічну
літературу, який дасть можливість теперішнім
і прийдешнім поколінням віднайти, усвідомити
й зберегти власну національну ідентичність.
- Окрасою Вечора
стане виступ дівочого вокального квінтету
«УКРАНІЯ», в репертуарі якого прозвучать
обробки українських народних пісень
і твори сучасних українських композиторів
у поєднанні автентичної та академічної
манер співу (www.ukrania.kiev.ua).
- Напоями частує
Акціонерне товариство «ОБОЛОНЬ».
* *
*
Презентація
і концерт відбудуться у
середу, 18 червня 2008
року.
Початок о 17.00
Адреса: Київ,
вул. Івана Мазепи, 29.
Тел. для довідок: 288-92-68; E-mail: honchar_museum@ukr.net
|
Український центр
народної культури
"Музей Івана Гончара" |
Запрошуємо
на відкриття виставки
"ХАРКІВСЬКА КОБЗАРСЬКА ТРАДИЦІЯ"
13 червня 2008 року о 17-й годині
до Українського центру народної культури
"Музей Івана Гончара"
Споконвіку Харківщина була одним із найбільших центрів традиційного
кобзарства. Тут жили й діяли визначні кобзарські цехмайстри Гнат
Рогозянський, Хведір Вовк, Іван Казан, славетні співоцькі панотці Петро
Кулибаба, Гнат Гончаренко, Іван Петрик, Нестір Морозов, Павло Гащенко,
Петро Древченко, Іван Кучугура-Кучеренко, Макар Христенко, Єгор Мовчан
та инші. Величезна слава слобідських спіців сприяла тому, що їхні
цехові об’єднання поширювалися, вона спонукала до того, що розвивався
традиційний репертуар (думи, битовщини, псальми, канти), збагачувалися
можливості кобзарського інструментарю (кобзи, бандури, гусел, торбана,
колісної ліри) та вдосконалювалися виконавські школи гри на них.
На
жаль, розвиток співоцької традиції на Слобідщині був штучно перерваний
репресивними заходами тоталітарних режимів, що завершилися фізичним
вигубом великої групи незрячих співців 1930 року під ст. Козача Лопань
Харківської обл. Проте здобутки традиційного харківського співоцтва не
були остаточно втрачені.
Ще
на початку ХХ ст. зрячі аматори переймають од слобідських співців
репертуар, виконавську школу гри на бандуру й конструктивні особливості
традиційних кобзарських інструментів. Зокрема, на основі способу гри,
що перейнятий від харківських кобзарів, Г. Хоткевич створює академічний
напрямок професійного бандурницького виконавства, названий "харківською
школою". Відповідно, відомий харківський музичний майстер О. Снегирьов
бере за основу взірці традиційних співоцьких інструментів і створює
сім’ю модернізованих бандур, пристосованих до "харківського" способу
гри. Одначе хвилі репресій і гонінь законсервували „кобзарську тему” на
десятки років. І лише в 60-х роках ХХ ст. у середовищі української
інтелігенції виник мистецький напрямок, що сповідував принципову
спрямованість на реконструкцію давніх кобзарських форм, співоцького
репертуару, філософії та способу житя мандрівних співців минувшини.
Серцем відродження кобзарського виконавства став гурток молодих
ентузіастів, який зібрався біля київського художника Георгія Ткаченка.
Починаючи з себе, переосмислюючи кобзарську спадщину й опановуючи
старосвітські інструменти, новітні аматори кобзарського набутку
знаходили цікаві форми, щоб здійснити його в сучасному житті. У процесі
спільної гуртової роботи кола „традиційників” (так почали називати
подвижників традиційного кобзарського виконавства) виникло природнє
бажання утворити творче об’єднання, яке б поднало в собі елементи
професійної спілки та традиційної для давніх співців цехової
організації. Так було утворено сучасний Кобзарський Цех. Непоказово,
без насильства та штучности, „співоцька ідея” почала чимраз активніше
виявляти себе серед громадськости. Традиційні кобзарювання „просто
неба” одразу викликали загальну цікавість. Виконавців-„традиційників”
почали запрошувати на творчі вечори, концерти, лекції, телевізійні й
радіопрограми. Й поступово, крок за кроком, новітнє традиційне
виконавство посіло в українському культурному просторі свою стійку
нішу, піднявшись до рівня повнокровного мистецького руху.
Сучасний
Кобзарський цех чітко виокремлює себе з-поміж інших напрямків розвитку
народнього музикування, але не створює на кобзарське виконавство
штучної монополії. Цех не конкурує з професійними бандуристами, які
грають на модерні інструменти або використовують старосвітський
інструментар й сценічному виконавстві. Водночас, Цех – це, можливо,
єдине середовище, що взяло на себе відповідальність за виспів минулого
й сьогодення в традиційній епічній манері. Виконуючи заповіт своїх
панотців – Георгія Ткаченка й Миколи Будника, кобзарське товариство
глибоко переконане в нагальності й потребі розвитку епічного надбання в
сучасну пору.
Виставка діятиме з 13 червня до 19 травня 2008 року
щодня, крім понеділка,
з 10.00 до 17.30.
ЛАСКАВО ПРОСИМО!
Адреса Музею: Київ, вул. Івана Мазепи, 29.
Їхати: ст.м."Арсенальна", авт.№24, трол.№38 до кінцевої зупинки за Києво-Печерською лаврою.
Телефони для довідок: (044) 229-00-87, 288-54-19, 280-52-10.
Мистецький фестиваль
"Кобзарська Трійця"
13 – 15 червня 2008 року
Приміщення та подвір’я
Українського центру народної культури
"Музей Івана Гончара" (вул. Івана Мазепи, 29)
Кобзарство –
цілісна, довершена ланка українських культурних традицій. Воно доречно
асоціюється у нас зі стилем побуту українського народу і завжди було
символом справжнього українства.
Зробимо крок у
пізнанні власної культури у тому вигляді, в якому вона є правдивою і
справжньою. Ми вважаємо, що періодично проводячи фестивалі українських
кобзарських традицій, будемо сприяти продовженню традиції та поверненню
в суспільство старовинних музичних інструментів, що мають повне право
стати знову сучасними. Фестиваль
буде цікавим кожному, незалежно від віку та виду діяльності, адже
нестиме у собі інформацію з глибини віків національної культури,
зачатки якої закладені в нас на генетичному, ментальному рівні.
- Сприяння подальшому відродженню та популяризації традиційного кобзарського мистецтва, залучення молоді до справи
- Привернення уваги громадськості, зокрема молоді, до національних традицій, культурно-історичних надбань українського народу
- Організація змістовного та пізнавального відпочинку для сім’ї
- Ознайомлення з технікою виготовлення музичних інструментів та способами гри на лірі, кобзі, бандурі та торбані
- Виставка "Харківська кобзарська традиція"
- Кобзарювання
- Концерти кобзарів, лірників і бандуристів
- Концерти стародавньої та духовної музики
- Українські традиційні танці
- Конференція кобзарів на актуальні теми кобзарства третього тисячоліття
- Показ фільмів, відеороликів та інтерв'ю на тему історії та сьогодення кобзарської традиції
- Виставка наукових здобутків, фото й мистецьких творів про українське кобзарство
- Виставка та продаж тематичної літератури, відео та аудіо продукції
Організатори фестивалю:
Книгарні української книги «Є»
Студії хронікально-документальних фільмів «УкрКіноХроніка» Студентському туристичному клубу «СКІФИ» Українській експериментальній лабораторії фольклору
Цехмайстер Микола Товкайло 8 097 432 27 12
Координатор Наталка Лещенко 8 050 97 40 811
kobzarfest@ukr.net
www.ceh.org.ua
Щороку протягом століть кобзарські цехові братства розпочинали свої мандрівки Україною на Трійцю, а завершували на Покрову. В
українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство
(духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і
бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та
селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті були кобзи.
Грали на традиційних інструментах козаки й представники української
еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків
та старшини грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська
духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності.
Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних
філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали
собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати,
опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний
іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося
довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали
свою таємну – "лебійську" – мову, таємні пісні, танець і власне бойове
мистецтво.
Після революції 1905
року, з подихом волі бандура вийшла за межі селянства. Як і за княжих
та козацьких часів, вона знову ставала одним з основних елементів
національної культури. У
1920-30-х роках наново писалася історія України, створювалася
“українська радянська” культура. У тоталітарному суспільстві вияви
свободи не просто обмежувалися — їх знищували і стирали з людської пам’яті.
Кобзарство, що традиційно було покликане формувати громадську
свідомість та спонукати людей до захисту своїх прав, та ще й наскрізь
християнське, заважало новій владі. Кобзарям було заборонено
подорожувати. Співати можна було лише зі сцен у час, призначений
владними органами. Звісно, все це похитнуло серед селян моральний
авторитет співців, як людей Божих, вільних. З репертуару бандуристів
було вилучено псалми та багато дум. Порожнини заповнено витворами
радянських композиторів та революційними піснями. Після трагічного “з’їзду”
в Харкові 1934 року, після якого зникли біля 200 кобзарів, традиція
занепала. Повоєнна бандура поєднувалася з традиційною хіба що назвою.
Було змінено гармонійно-ладову структуру, звучання, розмір і вагу,
репертуар. Головна мета кобзарства — доносити розуміння історії, будити
волю, вселяти віру — відійшли на другий план, а наперед вийшло
академічне виконавство. Повністю замовчувалися торбан, колісна ліра та
інші українські інструменти. Стиралися з пам’яті моральні засади і світогляд кобзарських об’єднань. Внаслідок тривалого втручання авторитарної влади мало не втратилося розуміння вартості й суті традиції. Але кобзарська традиція, не зважаючи ні на що, таки дійшла до наших днів – завдяки художникові й бандуристові Георгію Ткаченку (1898–1993).
Він перейняв її ще юнаком від одного з кращих тогочасних кобзарів –
Петра Древченка, і в 1970-х роках став засновником Київського
кобзарського цеху. Його послідовники Микола Товкайло та Микола Будник
опанували мистецтво і світоглядно-філософські надбання кобзарства і
передавали їх молоді. Протягом тривалого часу кобзарське об’єднання існувало в підпіллі. Нині
цехові братчики мандрують Україною, співають і влаштовують виставки
традиційних музичних інструментів. І, звичайно ж, реконструюють музичні
інструменти за старовинними зразками – бандури, колісні ліри, гусла,
кобзи, торбани і гудки. У репертуарі цехових співців – думи, історичні
пісні, псальми, пісні побутові та жартівливі, народні танці.
| Час | Що відбувається | Місце проведення | Примітки | | 10:00 –18:00 | Виставка
інструментів з колекції музею, приватних колекцій, братчиків
кобзарських цехів; фото та художнього матеріалу дослідників
українського кобзарства; предметів користування кобзарів. | Приміщення УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | Виставка та продаж тематичної літератури та музичних дисків | Приміщення УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | Відео- та аудіоряд на тему історії та сьогодення кобзарської традиції, показ фільмів та інтерв'ю |
Приміщення УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | Екскурсії по музею зі зверненням уваги відвідувачів на кобзарську тематику найближчих днів. | | | | 10:00 –14:00 | Демонстрація виготовлення бандури, кобзи, ліри | | | | Навчання / переймання співогри на кобзарських інструментах: кобза, бандура, ліра, торбан | Приміщення та подвір’я УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | Кобзарювання | Подвір'я УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | 15:00 – 17:00 | Відкриття
виставки. Прес-конференція. Виступ від організаторів фестивалю та
коротка розповідь про його програму. Розповідь про кобзарську традицію | Приміщення УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | 17:00 – 19.00 | Відкриття фестивалю | | Концерт кобзарів, лірників і бандуристів Концерти стародавньої та духовної музики | Приміщення УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | 19:30 | Традиційні танці | Подвір'я УЦНК "Музей Івана Гончара" | |
| Час | Що відбувається | Місце проведення | Примітки | | 10:00 –18:00 | Виставка
інструментів з колекції музею, приватних колекцій, братчиків
кобзарських цехів; фото та художнього матеріалу дослідників
українського кобзарства; предметів користування кобзарів. | Приміщення та подвір’я УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | Виставка та продаж тематичної літератури, аудіо- та відеопродукції | Приміщення та подвір’я УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | Відео- та аудіо- ряд на тему історії та сьогодення кобзарської традиції, показ фільмів та інтерв'ю |
Приміщення УЦНК "Музей Івана Гончара" | | | Екскурсії по музею зі зверненням уваги відвідувачів на кобзарську тематику найближчих днів. | | | | 10:00 – 15:00 | Кобзарювання | |
|