протоптані мережива стежин

завтра весна

радісне милування

зимова смакота

дорога до Сонця

Добра людина подарувала нам нове око у світ образів і завмерлих відбитків великої життєвої сили... Тому, відтепер ми з Катрулискою продовжуємо дарувати ці спалахи життя вам

... це був ранок у селі Верхній Вербіж біля Коломиї.

Фотомитець Ромко Малко влітку начаклував таке...

погляд

зачаровані

від щастя пре

перші випробування

он, яка я краля...

тепер - він мій..

весільні частування

фоточаклун Малко

Повернення до цих місць вимріював вже давно. Волею випадку, а можливо й логічною закономірністю, потрапив до краю, який колись мене захопив своєю невимовною силою...

Викладаю фотки з minidv-камери. Якість посередня, але є бажання поділитися пережитим...

Трахтемирів- колишня козацька столиця у первинному пануванні природи. Немає зараз ні червоножупанних рад, ні гамірних садиб понад Дніпром... Тиха пустка...

Та мова не про лиху долю козаччини і про бездуховність теперішніх чиновників. Мова про велич сили, яка гуляє цими пагорбами...

Трахтемирів просто спить, щоб колись прокинутися. Ця сила просто не може не бути задіяною для добрих справ. Той, у кого не засмальцьоване серце — прийде сюди, щоб набратися рушійності і внутрішнього світла...

P.S. незабаром очікуйте відео на Скарбах з цієї місцинки...

P.S.S. Подяка Спасівцям за чудовий і дуже важливий дарунок у вигляді подорожі.
Персонально, Сашкові за запрошення...

Ніч накриває своєю ковдрою неспокійні думки, і свідомість засинає під п’янку пісню шелестіння дубових листочків...

Бешкетник вітруган гуляє по названих своїм іменем горбах, і здіймає з мережива підсвідомості старезних дубів їхні спогади дитинства...

Проти ночі, велетні прокидаються, щоб і далі берегти ключі від потаємних дверей в інші світи... На вушко вони шепнуть свої таємниці лише вибраним...

Їдучи на Звенигород, здивувався назві села Шоломинь в рвучкій долині (асоціація — Шаолінь). Чим не Наддніпрянщина з її ярами-байраками. В центрі села здивування посилилося — дерев’яна трьохбанна церква зі стилем, який ну дуже схожий на середньовічну архітектуру центральної козацької України.

Схожі церкви розкидані по Київщині-Черкащині, їх можна побачити в Пирогові.

Тим паче, архітектура дуже вирізняється на тлі сучасної церковної архітектури Львівщини. Не схожа вона і на Карпатський стиль.

Одним словом — закралися підозри. І їдучи назад не міг не зупинитися.

«Чуйка» моя мене не зрадила. Саму церкву оновили, а от дзвінниця вгорі ще стара, і саме на ній зберігся козацький покровський хрест з півмісяцем унизу. Якщо хтось скаже, що це хрест не властивий для козацької церковної архітектури, то хай у мене чимось кине.

Тим паче, біля цього села, і далі на Звенигород стоять кілька козацьких хрестів. А в самому Звенигороді так само стоїть трибанна церква, дуже схожа на шоломинівську.

Більше дізнатися важко було, бо церква була зачинена, і поспішали. Але тема заінтригувала. Хто знає щось про історію цього села?

Можливо, в сиву давнину, якась частина Запорожців таки осіла тут. І може саме про це село мені розповідали. Йшлося про те, що десь на Львівщині є село, у якому у хатах висять поряд з іконами картини Козака-Мамая. І що це добрячий аргумент на користь козацького поселення... Львів’янам, при всій повазі до них, схожі образи в хатах мають бути далекими. Захід більше «повернутий» на європейському католицизмі.

P.S. Ось надибав про історію села http://der-cer.lviv.ua/sholomyn.html

Теремки-1 з боку ланів Експоцентру..

Нещодавно шастав біля свого дому по території Експоцентру...

Місцина мальовнича. Масив збудований на колишніх болотах... Ще пам’ятаю, як на місці наших гаражів карасів ловили...Багато чого забудували... Болота засипали...

Лишилися недоторкані гектари Експоцентру. Закинуті, занедбані, але захищені державним управлінням справами (власник виставкового центру)...

закинутий старий садок на території Експоцентру

Зараз частина може загинути від рук будівельників, які хочуть тут другий стадіон до Євро-2012 спорудити...

Але мова не про те... На Теремки з іншої місцини Голосієва ми переїхали 1996 року. Часу минуло багато. І цю місцевість встиг полюбити. Тепер якось ностальгую з Оболоні.

Як не крути, та місто теж може мати в собі казки і легенди... Тим паче ще 20−30 років тому тут були лише лани і ліси. Часу не так багато минуло...