Леонід Шульман: Капітуляція на газовому фронті

додано: 12-01-2006 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1137048969.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Україна • Економіка •

Газова війна з Росією тимчасово спинилася. Україна, тобто адміністрація Ющенка-Єханурова, капітулювала.

Умовами "перемир’я" фактично скасовано старий контракт, за яким Росія була зобов’язана постачати Україні газ за фіксованою ціною 50 доларів за 1000 куб. м., і ціна ця мала залишатися незмінною до 2009 р. Це була юридично сильна позиція України, бо давала підставу для звернення до Міжнародного арбітражу в Стокгольмі в разі невиконання Росією умов контракту. Наразі ця можливість незворотно втрачена. Україна Ющенка-Єханурова беззахисна перед диктатом Росії.
Новий договір не є міждержавним. Це – угода між "Нафтогазом України" та корупційно-комерційною структурою "РосУкрЕнерго", за яку жоден уряд не відповідає формально. Належить ця структура Росії, хоча й Україна нібито є там молодшим партнером. Росія затвердила для України бажану для себе ціну 230 доларів за 1000 куб. м. і Україна визнала цю ціну, але до нас надходитиме не чисто російський газ, а його суміш із значно дешевшим середньоазійським газом. Таким чином тимчасово Україна платитиме за газ 95 доларів. Нічого не помітили? А треба було б зрозуміти, яка це міна сповільненої дії. Варто Туркменістану підвищити ціну на газ, як вона автоматично зросте і для України. Суміш подорожчає.

На жаль, як показало інтерактивне опитування на 5-му каналі ТБ, більше половини телеглядачів вважали, що нова домовленість із Росією – перемога, а зрозуміли, що це поразка, трохи менше половини. Враження таке, що ця капітуляція планувалася. Саме тому українські ЗМІ лякали населення відключенням російського газу і старанно замовчували ту обставину, що Росія не може перекрити газ ані фізично (бо він іде до Європи), ані юридично (бо існує контракт). Саме тому не звернулася Україна до Стокгольмського арбітражного суду.
На найтяжчі роздуми наводить ситуація навколо "РосУкрЕнерго". Створена ця посередницька паразитарна фірма в часи Кучми. Єдине, що вона робить – відстібує деяку частку газу для себе, який експортує як свою власність. Невипадково експерти вважають, що фірма ця створена заради відкату, тобто хабарів на персональні рахунки російських та українських можновладців. Звичайно, дуже важко перевірити, чи має місце відкат. Ще важче перевірити, чи не взяли нове керівництво нашої держави у долю. Таким чином доказів відкату немає. Але треба ж якось пояснити, чому "РосУкрЕнерго" користується такою прихильністю чинного керівництва України. Діяльність цієї фірми завдає очевидної шкоди, а питання про її ліквідацію ставлять лише БЮТівці.
Хочу нагадати, що одночасно із газовим шантажем України Росія відкрила ще інші фронти холодної війни: антидемпінгові процеси проти експортерів українського трубопрокату та загрозу збройного конфлікту в Криму силами Чорноморського флоту у Севастополі. Зроблено офіційні заяви про можливий перегляд кордонів із застосуванням сили в разі збільшення орендної плати за базування ЧФ до рівня ринкових світових цін.

Щоб там не казав наш п. Президент, газовий конфлікт – не комерційна суперечка, а політична акція, тобто покарання України за неслухняність, за намір вступити до НАТО, ЄС та СОТ. Капітулюючи, керівництво України зробило концептуальну помилку. Воно виходило з тези, що Росія – дружня до України держава, яка шанує право, а відтак з нею можна домовлятися. Якби наші керівники краще знали історію Росії, вони б розуміли, що геополітична мета Росії – досягнення світового панування, територіальна експансія, асиміляція підкорених націй,– лишається незмінною попри всі політичні повороти. Царі й більшовики, кремлівські "демократи" Горбачова та Єльцина, як і кремлівські чекісти Путіна, свято дотримуються цієї геополітики. А Путін відверто проголосив повернення до політики збирання земель.

Росія завжди була й є антиправовою державою, де "царська воля" вища за закон, а тому Росія ніколи не виконувала не тільки норм міжнародного права, але й підписаних нею міжнародних угод. Тільки загроза застосування сили могла змусити Росію виконувати взяті на себе зобов’язання. Яскравий і прикрий приклад – невиконання Росією Московської угоди 1654 р. про військовий союз із Україною, який завершився окупацією, а далі – анексією нашої держави, яка в офіційній літературі брехливо названа "добровільним воз’єднанням".

Маю превеликий сумнів, чи можна взагалі домовитися із державою, яка веде колоніальну війну на Північному Кавказі, а перед тим здійснювала аґресію в Афганістані (1979-1989), Чехословаччині (1968), Угорщині (1956), Польщі (1956). А перерахувати всі випадки допомоги Росії різним повстанським рухам у країнах Європи (Греція), Азії, Африки та Латинської Америки, коли регулярні частини Радянської армії не воювали, а надсилалися зброя, спорядження та військові радники, взагалі дуже важко. Росія завжди ставила політику вище за економіку, тому військова допомога "антиімперіалістичним" повстанцям йшла безкоштовно, а не за світовими цінами. Ба більше! Як відомо, проросійські лідери отримували й доларову готівку.

І ось із такою державою наше керівництво вирішило домовитися. Що буде далі? Наш уряд скористається слушною нагодою, щоб знов підвищити тарифи на газ, електрику, квартплату. Російський газовий рекет тут лише привід для виправдання своїх дій перед населенням, а справжня причина – розбаланс бюджету, який виник тому, що уряд Єханурова не бажає йти далі політико-економічним курсом Тимошенко. Детінізація економіки спинилася. Ренаціоналізації чи реприватизації вкраденої власності не буде. Збільшення купівельної спроможності населення, яке сталося зусиллями уряду Ю.Тимошенко, треба чимось збалансувати. Пропозицією нових товарів та послуг? – Важко. Треба щось будувати, щось організовувати. Інфляцією та підвищенням тарифів? – Легко й просто. Ось і перший прогнозований наслідок газової капітуляції: наступ "помаранчевих неокучмістів" на життєвий рівень населення..

Найгірше буде, якщо Росія дійде висновку, що життєвий рівень українців впав недостатньо і треба "допомогти" йому впасти нижче. Тоді на нас чекає другий бій у газовій війні. Один дзвінок Путіна Назарбаєву – і ціна на туркменський газ стає "ринковою" – 230 доларів. Українське виробництво стає нерентабельним, український експорт неконкурентоздатним. Що тоді робитимемо? Проситимемось до ЄЕП? А може взагалі запропонуємо Росії новий аншлюс? Запам’ятайте, читачі, цей мій сумний проґноз. Дуже хочу, щоб він виявився помилковим.

Так чи інакше, а Україні потрібне не угодовське, а націонал-патріотичне керівництво, яке б виконало важке стратегічне завдання: назавжди позбавило б нашу економіку від потреби в імпорті енергоносіїв із Росії: газу, нафти, нафтопродуктів, ядерного палива тощо. Закликаю виборців голосувати на майбутніх виборів за політичну партію, яка запропонує план досягнення енергетичної незалежності України.

5 січня 2006 р.
Леонід Щульман


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 12-01-2006 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1137048969.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.