Мирослав Скорик: «На творчість мене надихає саме життя. Особливо моє теперішнє»

Тетяна КОЗИРЄВА

Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, член-кореспондент Академії мистецтв України, професор, кандидат мистецтвознавства, завкафедрою композиції Львівської консерваторії, голова Львівського відділення Спілки композиторів, секретар Спілки композиторів України
і завкафедрою історії української музики Київської консерваторії, ювіляр Мирослав Скорик – людина, відома і глибоко шанована не лише в Україні, а й у цілому світі.

Складають шану панові Мирославу не тільки за його композиторський талант і вагомий внесок у розвиток української і світової музики, а й за порядність, інтелігентність, щирість душі… Не продовжуватиму синонімічного ряду компліментів Мирославові Скорику лишень з огляду на те, що він людина надзвичайно скромна, в чому кореспондент “ВЗ” особисто переконалася, поспілкувавшись упродовж кількох годин із паном професором у нього вдома.

- Пане Мирославе, де черпаєте наснагу? Що надихає на творчість?

- Складне питання. Ніхто з творчих людей точно не відповість вам – що, коли і як виникає… Надихає саме життя. Особливо моє теперішнє.

- А коли вперше підійшли до фортепіано?

- Музичні здібності виявив досить рано – приблизно у віці 5-6 років. Мої батьки були музикальними, але не професійними. Мама грала на фортепіано, а батько в юнацькі роки навіть хотів бути композитором. Я теж грав на фортепіано, писав пісні, але батьки до певного часу навіть не дуже хотіли віддавати мене до музичної школи. У перший клас я пішов до звичайної школи. Батько був добре знайомий із Соломією Крушельницькою і вирішив показати мене славетній співачці. Ми прийшли до пані Соломії, я почав грати на їхньому фортепіано, і сказав, що це фортепіано – фальшиве.

- Фальшиве?

- Вона займалася вдома вокалом, а під вокал фортепіано настроюється трохи нижче. Соломія Крушельницька тоді зрозуміла, що в мене – абсолютний слух, і наполегливо порадила батькові віддати мене до музичної школи. Отак і розпочалася моя музична кар’єра. А ще дуже радила батькам віддати мене до музичної школи Марія Колесса – мама Філарета Колесси.

- А де здобували музичну освіту?

- Доля в мене складна. 1947 року ми з батьками опинилися в Сибіру. Там я вчився в семирічній школі. Мав добрих викладачів. По скрипці мене вчив учитель, який поїхав до Сибіру зі мною, а по фортепіано – вчителька з Москви, яка свого часу навчалася у Рахманінова. Коли повернувся до Львова, а це було 1955 року, мені було тяжко вступати до консерваторії. Погодьтеся, після семирічки… Але я вступив-таки на теоретичний відділ і почав займатися композицією. Пізніше вчився в аспірантурі Московської консерваторії у класі Дмитра Кабалевського. Він мені дуже подобався як учитель – був дуже відповідальним: як уже займався зі студентом, то дві години, не менше. Попри те, що дуже багато гастролював, потім усі лекції відпрацьовував. Ми з паном Кабалевським тривалий час товаришували, я знайомий з усією його родиною. Пізніше я повернувся до Львова, потім 15 років працював у Києві. Знову повернувся до Львова. Вже довший час одночасно викладаю у Львівській і Київській консерваторіях.

- Що є вашою провідною настановою до студентів?

- Прагну їм довести, що композиція – це така ж професія, як і всі інші, які не стосуються музики, і цей фах має свої закони, тому потрібні професійні навики, однакові для всіх композиторів, можливо, навіть усіх епох. Як піаніст не зможе віртуозно зіграти серйозних творів, якщо не вчитиме гам і етюдів, так само і композитор: якщо не працює над виробленням композиторської техніки, яка існувала віддавна й існує нині, він не зможе далі розвиватися самостійно. А далі вже композитор іде своєю творчою дорогою. У мене досить учнів, багато з них вже є народні та заслужені, лауреати премій.

- Маєте улюблених учнів?

- Завжди любив таких, які багато і серйозно працювали. Це Євген Станкович, Іван Карабиць, Володимир Зубицький, Ганна Гаврилець, Віктор Степурко. Їх багато, можу когось зараз забути.

- Ви є людина дуже відома в Україні. Чому не переїхали до Києва, що тримає у Львові?

- Для мене нема різниці, де жити. Кожне з цих двох міст для мене є близьким. Пробувши певний час у Києві, повертаюся до Львова, щоб трохи пізніше знову повернутися до Києва.

- Чи є речі, які вас дратують?

- Непорядність, недотримання слова.

- А чим люди приваблюють?

- Порядністю.

- Чого б ви побажали собі?

- Здоров’я. Я не почуваюся підупалим, але не знаю, скільки це триватиме (сміється).

- Чи маєте якісь спеціальні вправи для підтримання себе у хорошій формі?

- Тільки робота, робота, робота...

- По гриби досі ходите?

- О-о-о!!! Це єдиний спорт, який мені залишився. Я колись був дуже спортивним. Мав розряди з легкої атлетики (стрибав у висоту), бадмінтону, настільного тенісу. Добре грав у футбол і волейбол. Потім мене приваблювали туристичні байдарки. А тепер залишилися тільки гриби. Але це теж дуже гарний спорт.

- Який кілометраж намотуєте?

- Для мене ходити 4 години по лісу – запросто.

- Можете розповісти, що вам подарували на ювілей?

- Було море квітів, багато гарних слів. А серед веселих презентів… Наш головний диригент Айдар Торибаєв подарував національний казахський халат, розшитий золотом. Ще з милих серцю речей – панно з будівлею Львівської опери, цікаві картини, які нагадують про рідне місто, вишиванка – білим по білому. Я, до речі, років, напевно, із тридцять не носив вишиванок. А ця мені дуже до вподоби.

Залишається лишень додати, що це, очевидно, аж ніяк не всі подарунки до ювілею Маестро. У Львівській філармонії стартував Фестиваль музики класика і Героя Мирослава Скорика, який триватиме тиждень. У Великому залі Музичної академії розпочалася міжнародна конференція, присвячена творчості видатного композитора, за участі поважних науковців з Лейпцига, Відня, Варшави, Кракова, Києва, Одеси і Львова. У межах заходу представлено два унікальні видання: монографія доктора мистецтвознавства Любові Кияновської “Мирослав Скорик: митець і людина” і нотна збірка “Фортепіанні твори Мирослава Скорика”, в якій зібрано твори, складені композитором упродовж життя, – від студентських часів до сьогодення. До ювілею митця вийшов і компакт-диск “Мирослав Скорик. Естрадні пісні” з 13 пісень маестро, а надзвичайно популярна “Намалюй мені ніч” подана у двох версіях – зразка 1960-х і сучасній.