19.06.2008 19:34
Річард Лінклейтер: Фільмуючи священні моменти життя
Сценаристові та режисеру Річарду Лінклейтеру – сорок сім років. У нього за плечима чотирнадцять повнометражних фільмів. Лінклейтер – яскравий і дуже своєрідний представник незалежного американського кінематографа. Його своєрідність – у максимальній універсальності його стрічок. Лінклейтер не визнає жанрів. Він фіксує «священні моменти життя», як висловився в картині «Пробудження життя» один з його героїв. За цією формулою постає надзвичайно органічний та привабливий кінематограф, у якому головне місце посідають людські взаємини.
Одна з перших картин Лінклейтера розповідає про один день із життя випускників техаської школи. Школярі закінчують навчання і під славетні рок-пісні сімдесятих вирушають на вечірку.
Картина „Під кайфом та розгублені” – цілком автобіографічна, у ній діють герої, все життя знайомі кінорежисеру. Лінклейтер не намагається якимось чином прикрасити їх, вигадати для них паралельну привабливу реальність, яка б відрізнялася від того, чим вони живуть насправді. Нема тут ні звичної „проблематики” молодіжних комедій з їх сексуальною стурбованістю, ні чогось підкреслено повчального та надуманого – навпаки, життя школярів у картині виглядає досить просто і доволі жорстко...
Власне, фільми Лінклейтера не потребують сюжету в класичному розумінні цього слова.
Для нього важливою є реалістична природа кінематографа, його здатність показувати більше, ніж це передбачено сценарієм. Тому що суть кожного свого фільму Лінклейтер бачить у розвиткові стосунків між людьми, зародженні думок та почуттів, і постановнику однаково важливі слова та жести.
Яскравим доказом цього стала картина «Перед світанком» – перша частина своєрідної дилогії, події якої відбуваються у Європі. Американець Джессі знайомиться з француженкою Селін у потязі і згодом вмовляє її зійти з ним у Відні. Разом вони проводять вечір та ніч, а зранку розлучаються, домовившись зустрітись через півроку на тому самому місці.
Режисер фільмує «Перед світанком» як серію діалогів молодих людей у різних частинах міста. Крім розмов та музики у павзах тут практично нічого немає, але саме вони дають змогу американцеві та француженці пізнати одне одного.
2001 року Лінклейтер створює «Пробудження життя» – свою першу картину в техніці ротоскопа. Це коли стрічка спочатку повністю знімається на відео, а потім на зображення накладається анімація й переноситься на кіноплівку. Ротоспоп дає можливість не просто експериментувати із зображенням, але й майже фізично передавати суть викладених у фільмі ідей. «Пробудження життя» наповнене розмаїтими філософським доктринами, що їх проповідують з екрана численні персонажі. Водночас усе це є тільки снами головного героя, який ніяк не може прокинутись.
2003 року Лінклейтер знімає свою комерційно найуспішнішу стрічку – «Школа року» з Джеком Блеком у головній ролі. Фільм також автобіографічний, режисер каже, що герой Джека Блека – «це двадцять-з-чимось-річний Річард Лінклейтер».
Історія про гітариста-невдаху, якого вигнали з власної рок-групи і якому доводиться працювати у школі вчителем, розказана режисером з максимальною іронією. Комічности картині додає місце дії – приватна й дуже респектабельна школа, в якій про геві-метал нічого не чули.
Водночас «Школа року» наповнена особливою атмосферою людської доброзичливости й солідарности, якою славилися усі попередні картини цього режисера.
Успіх «Школи року» не змінив Річарда Лінклейтера. Постановник не пориває з незалежним кінематографом. 2006 року в конкурсній програмі Каннського фестивалю брала участь його полемічна стрічка «Нація фастфуду», яка розповідає про американську корпорацію швидкого харчування, котра проводить розслідування щодо якості власної продукції.
Та це тільки одна із сюжетних ліній фільму. Окрім неї, ми бачимо безліч інших історій, які разом творять опуклу картину американського життя. „Нація фастфуду” створена як симфонія, у якій поєднання усіх мотивів, зрештою, завершується фінальним шоковим акордом.
У червні АРҐУМЕНТ-КІНО демонструє дві стрічки Річарда Лінклейтера.
29 червня – «Перед заходом сонця», що є продовженням розповіді про стосунки героїв Етана Гоука та Жюлі Дельпі – цього разу вони стрічаються в Парижі. Тут збережено всі стильові особливості першого фільму, проте додалися нові живі подробиці. Співавторами сценарію стали обоє виконавців головних ролей, а в епізодичних зайняті батьки Жюлі Дельпі.
Лінклейтер фільмував картину 15 днів у Парижі пополудні, прискіпливо дотримуючись єдности місця, дія та освітлення. Вийшла ще одна камерна історія про людські стосунки, що формуються на очах у глядача і які надовго залишаються у пам’яті завдяки своїй надзвичайній щирості.
А вночі з 22 на 23 червня о 01:55 – «Передмістя», фільм Лінклейтера 1995 року. Одна ніч із життя молодих техасців. Майже всі герої належать до нижчих класів. За традицією, вони збираються на розі місцевого супермаркета, який належить родині пакистанців. Молоді люди по самі вінця наповнені алкоголем і „до не можна” фрустровані.
В основі картини – однойменна п’єса Еріка Боґосяна. Характери й конфлікт тут старанно прописані. Проте куди вони заведуть головних героїв – передбачити важко. Все тут, як у реальному житті. Зрештою, як і у фільмах Річарда Лінклейтера.