|
Мапа сайту
|
Укр
Рус
Eng
|
PDA
 |
|
|
|
|||
|
|
Головна
НовиниДружина Президента: Iнтерв'ю19.06.2008 15:41
Людмила Коханець, Голос України
Катерина Ющенко: «Я роблю те, в що вірю і де можу бути корисною»За доброю традицією дружини президентів опікуються благодійністю. Голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Катерина Ющенко успішно втілює ці традиції в життя в нашій країні. Ми планували цю розмову як докладнішу розповідь про всебічну діяльність фонду. Але відомі читачам ситуації підкинули й інші теми. Катерина Михайлівна не оминає найболючіші з них. Вона - щира. І у своїй любові до Батьківщини, і до родини, і до тисяч маленьких співвітчизників, яким допомагає фонд з такою промовистою назвою - «Україна 3000». - Катерино Михайлівно, розкажіть, будь ласка, докладніше про напрями діяльності фонду «Україна 3000» - «Вчора», «Сьогодні», «Завтра». - Мій чоловік заснував Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000» у 2001 році для того, щоб розвивати соціальну, медичну, освітню, історичну та культурну сфери, які він вважав важливими для добробуту та розвитку України. Коли він став Президентом у 2005 році, то попросив мене перебрати на себе відповідальність за щоденну роботу Фонду. Основна мета нашого Фонду сьогодні - сприяти розвитку благодійності в Україні, відродити традиції меценатства та турботи про ближнього, які протягом століть були притаманні українській культурі та менталітету. Ці традиції походять з християнського виховання. Воно, на жаль, було знищене радянським режимом, який учив наших людей очікувати всього від держави, віддавати все державі й бути вдячним за найменші подачки з її боку. Жодне успішне суспільство ніколи не будувалося «згори». Я щиро переконана, що наші громадяни продемонстрували свою готовність говорити владі про те, якою повинна бути Україна в майбутньому. І припинити очікувати, що держава та її, на жаль, часто корумпований апарат реагуватимуть на виклики, які може подолати лише сильне та рішуче громадянське суспільство. І тому наш фонд «Україна 3000» підтримує, заохочує та координує зусилля громадян, громадських організацій, фондів, представників місцевого та міжнародного бізнесу з розв'язання найгостріших проблем та викликів українського минулого, сьогодення та майбутнього. Очевидно, ми не можемо одночасно працювати над усіма питаннями або вирішити всі проблеми, про які знаємо з сотень листів, що їх наш Фонд отримує щомісяця. Ми намагаємося створити системні програми, які розв'язували б ці проблеми. Чесно кажучи, ми реалізуємо значно більше успішних програм у багатьох напрямах, ніж я очікувала, коли починала роботу у Фонді. Напрям «Україна вчора» присвячений вшануванню українського минулого, а також підтримці програм розвитку мистецтва та культури. Одна з програм цього напряму, «Уроки історії: Голодомор 1932-33 рр.» збирає факти та свідчення цього жахливого злочину; допомагає вшанувати тих, хто вижив, пригадати імена всіх жертв Голодомору, а також подати ці факти світовій спільноті, щоб і вона зрозуміла масштаби та глибину цієї української трагедії. У рамках програми «Розвиток музейної справи» ми допомагаємо працівникам галузі стипендіями і щорічно нагороджуємо найкращі музейні події року. Ми створили та підтримуємо музейний портал, а також друкуємо спеціалізовані матеріали для фахівців цієї системи. Також працюємо над створенням спеціальної бібліотеки, орієнтованої на світові стандарти управління музеями, складаємо електронний реєстр музейних пам'яток України та плануємо програму сприяння безбар'єрності: хочемо, щоб усі музеї нашої країни були доступними для людей з обмеженими можливостями. Для популяризації українського кіно в світі торік Фонд створив Українську Кінофундацію, яка успішно працює над просуванням сучасного та класичного українського кінo. Ми презентували наші стрічки на Канському, Берлінському та Московському кінофестивалях. Оскільки наші люди є надзвичайно креативними, ми щиро віримо, що Україна має великий потенціал у цих галузях, які зрештою приноситимуть значні доходи до бюджету країни і сприятимуть розвитку її мистецтва. Інші культурологічні проекти, які ми підтримуємо у рамках напряму «Україна вчора», - це музичний фестиваль «Країна мрій», кінофестиваль «Молодість» та Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті Володимира Горовиця. Ми також передали тисячі українських книжок до бібліотек шкіл, музеїв та простим громадянам нашої країни. Я з нетерпінням чекаю наступного проекту напряму «Україна вчора» - ми плануємо на конкурсній основі надавати малі гранти для підтримки культурних проектів, спрямованих на збереження українських ремесел, мистецтва та традицій, а також для передачі цих знань новим поколінням. В напрямі «Україна сьогодні» ми реалізуємо програми для сприяння системним реформам у дитячій медицині, допомозі безпритульним, малозабезпеченим та інвалідам. Програма «Від лікарні до лікарні» підтримує 25 дитячих лікарень в усіх областях України. Для цих лікарень ми організовуємо програми обміну досвідом і навчання медичного персоналу, купуємо обладнання та ліки, знаходимо партнерів за кордоном, створюємо опікунські ради, започатковуємо проекти із впровадження телемедицини, привозимо до ігрових кімнат лікарень іграшки та книжки. За роки існування цієї програми ми разом з партнерами надали українським лікарням допомогу на суму понад 34 мільйони гривень. Програма «Радість дитинства - вільні рухи», яку ми реалізуємо разом з компанією «ТНК-ВР Коммерс», допомагає дітям з ДЦП. Їх в Україні понад 16 тисяч. Ми розповсюджуємо журнал, підтримуємо спеціальний сайт, даємо гранти реабілітаційним центрам. За цей час понад 1000 дітей пройшли лікування у клініці професора Козявкіна. Бюджет програми - 4 мільйони гривень на рік. Звичайно, наш наймасштабніший благодійний проект - це створення Всеукраїнського центру охорони здоров'я матері і дитини, «Дитячої лікарні майбутнього». Його мета - допомогти тисячам важкохворих українських дітей, яких сьогодні неможливо лікувати в нашій країні. Напрям «Україна завтра» - це насамперед освіта. Для залучення дітей та молоді до благодійної роботи фонд «Україна 3000» започаткував щорічну програму «Добро починається з тебе», в рамках якої провів конкурс на кращий благодійний проект, реалізований школою чи окремим класом. Цього року учні 112 шкіл з усіх областей України продемонстрували, що діти можуть віддано та ефективно працювати над вирішенням таких питань, як допомога бідним, захист довкілля, підтримка української мови та культури, навіть допомога бездомним. Вже стали традиційними наші міжнародні гуманітарні форуми «Відродження, оновлення та розвиток людини», конкурс «Новітній інтелект України» для підтримки талановитої молоді. Цього року наша особлива увага сконцентрована на вільному та рівному доступі до освіти і культури людям з обмеженими можливостями. - Одним з найголовніших завдань Фонду ви назвали висвітлення теми Голодомору - на Батьківщині і за кордоном. Які заходи вважаєте найважливішими для переконливого розкриття цієї трагедії? - На мою думку, для цього потрібно об'єднання зусиль держави і громади. Тому, як я вже згадувала, наш Фонд і створив програму «Уроки історії: Голодомор 1932-33 рр.». Саме з ініціативи «Україна 3000» ще у 2002 році в нашій країні було вперше проведено акцію «Запали свічку». Тоді багато українців, можливо, вперше в житті замислилися над масштабами цієї трагедії. Кожного року дедалі більше людей по всій країні долучаються до цієї події. За роки існування програми ми створили перший і поки що єдиний в Україні спеціалізований інтернет-сайт з цієї тематики, на якому оприлюднили понад 1200 свідчень очевидців Голодомору, наукові публікації, архівні фотографії. Проводимо конкурси плакатів з тематики Голодомору та конкурси для журналістів на краще висвітлення теми «Голодомор 1932-33 рр.» у засобах масової інформації. Для донесення до світової спільноти правди про страшну трагедію українського народу ми створили виставку «Страчені голодом: невідомий геноцид українців». Виставку перекладено багатьма мовами, вона вже була показана у Верховній Раді, майже у всіх областях нашої країни, а також у Брюсселі, Берліні, Женеві, Лондоні, Вашингтоні, Вільнюсі та Дюссельдорфі. Як дочка людей, які пережили голод і з дитинства розповідали мені про смерть багатьох наших родичів, я була здивована тим, як мало у світі, навіть в Європі, знають про цю одну з найбільших гуманітарних катастроф ХХ століття, коли протягом 1932-33 років в Україні щодня помирало 25 тисяч людей - в основному дітей, жінок, літніх людей. Тому донесення цієї інформації до світової спільноти ми вважаємо одним з основних завдань своєї роботи. Адже важливо, щоб світ не тільки засудив всі злочини сталінізму, а і розумів, яку небезпеку несуть тоталітарні та комуністичні режими, які й сьогодні є у світі. Ми переконані, що якби український Голодомор 1932-33 років свого часу одержав належну оцінку, багато наступних геноцидів - у нацистській Німеччині, країнах Африки, Камбоджі, на Балканах, той, що триває у Дарфурі - могли б ніколи не відбутися. Ми вдячні країнам, які визнали наш Голодомор геноцидом. Сьогодні ми намагаємося не тільки відновити історичну справедливість - ми також переконуємо світову спільноту в тому, що віддані справі боротьби з геноцидами у будь-якій країні світу. Крім того, Фонд видає книги, присвячені темі Голодомору. Серед них - «Розсекречена пам'ять. Голодомор 1932-33 років в Україні в документах Служби безпеки України», наш спільний проект з СБУ. Разом із Луганським державним архівом ми видали книгу «Голодомор на Луганщині: 1932-33». Разом з Євгеном Сверстюком ми перевидали українською мовою книгу Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і Голодомор». Також за нашої підтримки вийшли книги «Свіча пам'яті. Усна історія про геноцид українців» Валентини Борисенко, «Голод в Україні 1932-1933 рр. Вибрані статті» (упорядник Надія Дюк), «Голодомор 1932-1933 років в Україні. Документи та матеріали» (упорядник Руслан Пиріг). - Відомо, що фонд «Україна 3000» виступив замовником великого документального фільму про Голодомор... - Так, робоча назва цієї стрічки «Життя», режисер - Сергій Буковський. Я хочу закликати всіх українців - розпитайте своїх бабусь і дідусів, старших людей, які пам'ятають ці трагічні часи. Пригадайте імена і помоліться за всіх своїх родичів, сусідів - і мертвих, і живих, і ненароджених. Ще 25-30 років тому за згадування про Голодомор можна було потрапити за радянські грати. А сьогодні від нас вимагається лише одне - згадати і пам'ятати. Як сказав колись болгарський філософ Цветан Тодоров: «Життя не може протистояти смерті, але пам'ять завжди перемагає у боротьбі з небуттям». - Яким чином ви залучаєте меценатів до реалізації благодійних програм? Чи ім'я дружини Президента і є «системним підходом до цієї справи»? - Можливо, ім'ям дружини Президента і можна привернути увагу меценатів до певних проблем або нагальних потреб медицини, освіти, культури, але зробити їх довгостроковими партнерами Фонду можуть тільки системні та професійно організовані проекти. Ми дійшли такого висновку вже на початку роботи нашого Фонду, адже на нашу адресу надходять тисячі прохань про допомогу, і задовольнити їх всі просто неможливо. Але якщо спробувати системно підійти, наприклад, до поліпшення сфери дитячої охорони здоров'я в Україні, у нас з'явиться можливість допомогти не десяткам, а десяткам тисяч українських дітей. Так з'явилися програми «Дитяча лікарня майбутнього», «Радість дитинства - вільні рухи». Ми пропонуємо нашим партнерам проекти, які мають конкретних отримувачів та цілком конкретний результат. Ми розробили унікальні механізми контролю наданої нами допомоги - адже, постачаючи коштовне обладнання до лікарень, ми хочемо переконатися в тому, що його належним чином використовують та утримують. Крім того, при всіх наших лікарнях-партнерах ми ініціюємо створення опікунських рад, до яких входять відомі в області люди - бізнесмени, провідні лікарі, громадські діячі. Такі опікунські ради можуть набагато швидше вирішити якусь нагальну для лікарні потребу, не чекаючи бюджетного фінансування. Ми віримо в те, що саме громада повинна взяти під опіку свої лікарні, школи, музеї. Хочу також зазначити, що за ці роки кількість компаній-партнерів, які поділяють наше розуміння спільної громадської відповідальності, постійно збільшується. Коли ми починали працювати, нашими партнерами переважно були міжнародні компанії, але сьогодні серед наших основних меценатів та благодійників багато представників вітчизняного бізнесу. Адже український бізнес сьогодні впевнено демонструє, що соціальна відповідальність за ту громаду, в якій він працює, стає невід'ємною частиною його корпоративної культури. - Пригадую, у 1993 році, під час грузино-абхазького конфлікту, Україна надавала гуманітарну допомогу біженцям з Абхазії. Тоді організатори акції зіштовхнулися з проблемами законодавчого плану: Україні легше було одержувати гуманітарну допомогу, ніж надавати її іншим країнам. Чи задовольняє ваш Фонд нинішнє законодавство в тій частині, де йдеться про реалізацію благодійних та гуманітарних програм? - Дякую вам за те, що порушили це питання, адже воно надзвичайно гостро стоїть сьогодні на нашому порядку денному. На жаль, і отримувати, і надавати гуманітарну допомогу в Україні ніколи не було легко. Те, що держава змушує платити податки на добрі справи - це несправедливо. Уявіть собі - коли я хочу допомогти родині лікувати важкохвору дитину, і даю на це гроші, я повинна заплатити податок на цю суму. Коли ви хочете призначити дитині-сироті стипендію або подарувати книгу, ви мусите заплатити податок. Пам'ятаю, як колись у 90-х роках одна канадська фірма запропонувала подарувати Україні дитячі суміші на суму 100 тисяч доларів. Податкова сказала: «Дуже добре, але за це ви повинні заплатити 20 тисяч доларів податків». Так само і для книг, і для будь-якої іншої допомоги, яка надається родинам або фізичним особам. На жаль, частина коштів, які ми одержали у вигляді пожертв для будівництва «Дитячої лікарні майбутнього», піде до держави у вигляді податків. Таку політику важко зрозуміти. Коли я вперше почала про це говорити, мене критикувати за те, що лобіюю пільги для олігархів. Але це проблема для всіх донорів - і великих, і малих, - і для всіх тих, хто потребує допомоги. Якщо ми хочемо, щоб благодійність справді набула в Україні системного характеру, держава повинна піти назустріч тим, хто готовий взяти на себе розв'язання певних соціальних проблем, створивши відповідну систему пільг та можливостей, які сприяли б розвитку в Україні соціально відповідального бізнесу. Мені така політика видається розумною. А за будь-які зловживання потрібно карати. Ми переконані, що якщо держава не зробить крок назустріч благодійникам, вона втратить унікальну можливість відродити меценатство та благодійництво, які мали тисячолітні традиції, і завдяки яким в Україні існували та успішно працювали численні школи, лікарні, бібліотеки, музеї, церкви. - Хто для вас є прикладом філантропії? - На велике щастя, мені випала можливість зустрічатися і бачитися з багатьма людьми, які є філантропами та благодійниками. Серед них є і добре відомі люди, але не менше й тих, про яких ми мало знаємо, але які роблять дуже важливий внесок у те, щоб поняття філантропії та благодійності стали частиною нашого життя. У минулому Україна мала багато прекрасних прикладів філантропії. Це і Галшка Гулевичівна, яка віддала свою землю для створення Києво-Могилянської академії; й Іван Мазепа, якого ченці Києво-Печерської лаври називали «щедрим благодійником», оскільки за його кошти будувалися церкви та мури; і Ханенки та Терещенки, які віддали свої мистецькі колекції світового значення Києву. Приклади, які відомі в усьому світі, - це матір Тереза, яка все своє життя присвятила підтримці та допомозі нужденним та бідним; найбагатші люди у світі Мелінда та Білл Гейтс, котрі більшу частину свого статку віддали на благодійні потреби і зараз присвячують свій час і талант розв'язанню глобальних проблем у сфері охорони здоров'я. Це канадійці Петро Яцик, який залишив свої гроші для підтримки української мови в Україні, та Джеймс Тімертей, котрий щедро спонсорує багато проектів у сфері культури та освіти, підтримує дітей-сиріт. Це тисячі українців, які зробили великі та малі пожертви для будівництва «Дитячої лікарні майбутнього». Для мене є прикладом і діти з села Новобогданівка, які продавали на благодійному ярмарку в «Артеку» власноруч зроблені іграшки, щоб зібрати кошти для «Дитячої лікарні майбутнього». Неважливо, скільки ти даєш - для мене 200 гривень, які передали нам для «Дитячої лікарні майбутнього» діти-інваліди, не менш цінні, ніж мільйони гривень, що їх надали наші найбільші спонсори. Я завжди кажу, що коли ти допомагаєш іншим, ти одержуєш набагато більше, ніж віддаєш - це знає кожна людина, яка зробила хоча б один раз цю добру справу. Кожен з нас ніколи не повинен втрачати віру в те, що можемо змінити світ на краще. Адже будь-яка велика справа завжди починається з ініціативи або ідеї однієї людини чи невеликої групи людей - тільки так і буває. - Чи задоволені ви нинішнім етапом проекту «Лікарня майбутнього»? - Ми постійно ведемо активну роботу заради створення лікарні, адже відчуваємо велику відповідальність перед українською громадою, яка довірила нам цю справу. Нам виділили земельну ділянку на території «Феофанії», ми визначили генерального проектувальника лікарні та затвердили її сучасний архітектурний дизайн. Днями - 9 червня - став відомий переможець конкурсу на постачання важкого радіологічного обладнання, так званого лінійного прискорювача, який є найсучаснішим засобом знищення ракових пухлин у будь-якій частині тіла пацієнта - найновіша версія гамма-ножа. Ми організовуємо стажування українських лікарів за кордоном та продовжуємо вивчати найкращий світовий досвід функціонування аналогічних медичних центрів. Намагаємося, щоб усі етапи цього процесу були якомога прозорішими, тому залучаємо до кожного з них фахівців і громадськість. Але, на жаль, нашу роботу дуже гальмують бюрократичні процедури, які ми повинні пройти для одержання всіх необхідних дозволів. Ми сподіваємося на підтримку і розуміння всіх сторін та органів державної влади, які теж беруть участь у цьому процесі. Адже кожен день затримки будівництва лікарні - це не просто гаяння часу: ми втрачаємо можливість надавати необхідну допомогу дітям. Тим політичним силам, які марнують сьогодні час та гроші на те, щоб перешкодити нам, ми хочемо нагадати: у такий спосіб вони крадуть майбутнє українських дітей, яким сьогодні вкрай потрібне лікування. Було б краще, якби вони витратили свій час, енергію та гроші на допомогу дітям, а не на руйнацію. - Ви згадали про Всеукраїнський конкурс «Новітній інтелект України». Які результати цього пошуку? Ми можемо пишатися інтелектуальними «запасами» країни? - Для нас надзвичайно важливо підтримувати талановитих дітей, дати їм відчуття того, що вони потрібні Україні, що у них більше можливості реалізувати себе тут, ніж за кордоном. Відмінність нашого конкурсу в тому, що ми нагороджуємо та відзначаємо не наукові або літературні твори, а унікальні творчі ідеї: в економіці, бізнесі, політиці, а особливо - у соціальній сфері. Цього року конкурс відбувався у трьох вікових категоріях за економічною та гуманітарною тематиками. Також традиційно проводилися конкурси дипломних робіт, соціальних та бізнес-проектів. Загальна сума премій, що їх переможці отримали від Фонду «Україна 3000», - майже 60 тисяч гривень. Не можу не згадати кілька робіт, які вразили мене і членів конкурсної комісії. Так, Вадим Нестеренко з Миколаївської області запропонував проект насадки на принтер, яка дає змогу друкувати елементи шрифту Брайля. А львів'янин Антон Красун представив соціальну програму, спрямовану на реабілітацію незрячих людей. Цю програму запропоновано Львівській міській раді, яка вже виділила частину коштів на її реалізацію. - Вас не бентежить, що колишні та нинішні політичні опоненти, зокрема родина Віктора Пінчука, беруть найактивнішу участь у доброчинних акціях, ініційованих вами? - Я пишаюся тим, що наші різноманітні благодійні програми та проекти приваблюють інші фонди, благодійні та громадські організації, компанії, людей з різних соціальних сфер та різних куточків України. Адже тільки тоді, коли кожен громадянин нашої країни відчує свій християнський обов'язок та свою особисту відповідальність за ближнього, за свою громаду, місто, країну, ми зможемо впевнено говорити про високі стандарти та якість життя. В усьому світі найбільші меценати та філантропи - це, як правило, представники великого бізнесу. Україна - не виняток. Наші заможні люди створюють свої власні або корпоративні благодійні фонди, реалізують певні програми та проекти, які вважають важливими. Хоч би як ми ставилися до того, яким є джерело цих коштів, мусимо визнати, що краще, аби ці гроші працювали на Україну, а не йшли в офшорні зони або на купівлю нерухомості за кордоном. З другого боку, благодійність також повинна розвиватися на рівні простих людей, церков, шкіл, молодіжних та жіночих організацій, щоб потреба допомоги ближньому ставала частиною їхнього менталітету та потребою душі. Наприклад, в Європі, Америці та Канаді дуже розвинене волонтерство, а найбільше на благодійність жертвують люди з найнижчими прибутками. Більш ніж половина американців працюють волонтерами, і майже 80 відсотків щорічно виділяють певну суму коштів на благодійність. - Три роки тому італійські журналісти запитали вас, що означає бути першою леді? Ви тоді відповіли дуже лаконічно: допомагати чоловікові перетворювати Україну на європейську державу. Скажіть, будь ласка, з якими труднощами ви зіштовхнулися під час здійснення цієї місії? Чи могли б ви, з досвіду трьох з половиною років, розширити коло своїх обов'язків як першої леді країни? - Це велика честь і відповідальність - бути дружиною Президента такої прекрасної країни як Україна. Моє перше й основне завдання - допомагати своєму чоловікові виконувати його нелегку та дуже важливу роботу. Мої пріоритети залишилися незмінними - перетворення України на справжню європейську державу. Це не тільки моя мрія - це мрія багатьох поколінь наших предків. Я тішуся тим, як за ці три з половиною роки змінилася наша країна, менталітет її людей, особливо молоді. Помічати це і бути частиною цього для мене велика честь і щастя. Я також радію тому, що коли я почала працювати, то знайшла багато партнерів, з якими та з Божою допомогою ми починаємо робити істотні та системні зміни у дитячій медицині, ставленні до людей з особливими потребами, відродженні української історії та культури, в гуманітарній сфері загалом. Ці роки я також присвятила тому, щоб гідно представити Україну за кордоном і достойно приймати іноземних гостей у нас. Ми завжди намагаємося показати іноземцям нашу багату та цікаву історію, культуру, традиції, ознайомити їх з творчістю наших талановитих митців. Щодо труднощів - на жаль, буває так, що я не можу допомогти у вирішенні навіть тих питань, які для мене є надзвичайно важливими. Тоді в мене виникає певне відчуття безсилля. Це також несправедливі напади з боку ЗМІ, брудна політична боротьба навколо нас. Але я хочу запевнити вас, що негативізм і цинізм політиків та ЗМІ ніколи не зупинять нас у нашому намаганні робити добрі справи. А можливо, навпаки - зроблять нас рішучішими. - До речі, про негативізм. Катерино Михайлівно, чим, на вашу думку, пояснюється нинішнє пожвавлення «заштатних байкарів», адже ми вже проходили і «вашу дружину американку», й інсинуації про ваші «спецзавдання» від ЦРУ? Чому знову порушують питання, які вже давно й доказово списано в архів? - Очевидно, це роблять люди, які на сьогодні є політичними банкрутами, і яким не залишилось нічого іншого, як нападати на мене, мою родину та дітей, щоб привернути до себе увагу. Вони забувають, що Україна сьогодні вже інша, що вже давно ми не живемо за залізною завісою. У них є велике бажання повернути старі часи, але, на щастя, вони вже ніколи не повернуться. Крім того, нападаючи на інших, ці люди відвертають увагу суспільства від своїх гріхів, своєї відповідальності за те, що відбувалося у нашій країні протягом багатьох років, коли знищення інакомислення було для них справою звичною та природною. - Ви заявили про готовність подати судовий позов проти одного з таких ваших «біографів». Ці слова сказано спересердя чи ви доведете справу до кінця? - Знаєте, в Європі і в цивілізованому світі не прийняті такі несправедливі, примітивні методи політичної боротьби, які ми, на жаль, бачимо зараз в Україні. Коли політики відверто брешуть з екранів телебачення та зі шпальт газет, б'ються, називають жахливими іменами своїх опонентів, «закочують» очі під час розмови - все це ми щодня спостерігаємо під час численних політичних дебатів. Таке в цивілізованих країнах просто не заведено. Та й в Україні таких політиків не поважають. Уже настав час, щоб політики почали відповідати за свої слова. Справу доведу до кінця, щоб пан Грач припинив говорити неправду про мене і мою родину. І замість цього почав розповідати українському народу про те, чому він і надалі захищає партію, відповідальну за смерть мільйонів українців. - Чи не виникає у вас бажання зустрітися з Давидом Жванія і подивитися йому у вічі? - Ні. Після того, що відбулося у 2004-му і тепер - ні. Людина, яка вважає прийнятними такі методи життя і політичної боротьби, є слабкою. У своїй спробі відвернути увагу від своїх гріхів він готовий робити що завгодно. Цілком природно, що в цій боротьбі проти нас та проти України він здобув союзників серед подібних собі. Ця людина відповідатиме за свої вчинки та слова перед законом і перед Богом. Навіть якщо він у нього не вірить. - Які, на ваш погляд, засади успішної кар'єри жінки в Україні: становище її чоловіка, багатство чи, як і в Америці, бажання вчитися і наполегливо досягати мети? - Бажання вчитися і досягати мети є запорукою успішної кар'єри не тільки жінки і не тільки в Америці, а й в усьому світі. Також я глибоко переконана, що запорукою успішності будь-якої людини є відкритість до нового, працелюбність та моральність. Розумію, що сьогодні в Україні у жінок ще не так багато можливостей зробити успішну кар'єру, але щорік цих можливостей стає дедалі більше. Я бажаю кожній жінці доброго та успішного чоловіка, але не менш важливо, щоб жінка хотіла і могла відбутись як особистість і як професіонал. Тоді її поважатимуть більше і чоловік, і діти, а головне - збільшиться самоповага та самооцінка її самої. - Як ви ставитеся до «жіночого питання» - з розумінням і підтримкою чи іронією? - Я ставлюся до «жіночого питання» з розумінням, хоча, на моє переконання, нема проблем суто «жіночих». Адже з досвіду спілкування із сотнями жінок у різних куточках України та за кордоном знаю, що, незважаючи на всі географічні, політичні та соціальні відмінності, передусім усіх нас хвилюють прості життєві проблеми: здоров'я дітей, якісні та доступні медицина й освіта, гідна робота, безпечне довкілля. Ці проблеми не є суто українськими або суто жіночими. Вони турбують кожну людину і вирішуються разом з успішним розвитком країни, громадянського суспільства, його моральних основ та принципів. Над розв'язанням цих проблем працює держава, але без підтримки недержавного сектору, громадських організацій, без активної позиції самих жінок не можна очікувати на швидкі та ефективні результати. Ґендерна рівність офіційно зафіксована в чинному українському законодавстві, але, на жаль, реалії є іншими. Кількість жінок на вищих представницьких та управлінських рівнях дуже низька. Абсолютна більшість жінок працюють у сферах освіти, медицини, культури, сфері послуг, де рівень оплати праці є найнижчим. До того ж середня заробітна плата жінок становить дві третини від зарплати чоловіків. Крім того, багато жінок зіштовхуються з проблемою домашнього насильства. З другого боку, дедалі більше жінок з'являються в органах місцевого самоврядування, у малому та середньому бізнесі. Українські жінки мають дуже високий рівень освіти. Зростає активність жіночих організацій, які мають вплив на державні органи, формують суспільну думку, долучаються до державотворення. Думаю, «жіноче питання» в Україні можна зняти, якщо створити для жінок економічні можливості, допомогти їм знайти гідну роботу, надати можливість поєднувати роботу та родину. - У вас є донецькі корені. Ви використовуєте цю обставину як аргумент для прихильників поділу України на Схід і Захід? - Насправді, мій батько народився у селі Зайцівка Харківської області, і зараз деякі мої родичі проживають у Харківській, Луганській та Донецькій областях. Моя мама родом з Київщини, маю також багато родичів у Києві та Київській області. Завдяки моїм батькам я добре знаю про те, що відбувалося у Східній і Центральній Україні в ті складні та трагічні часи, коли вони народилися і виростали, і коли вони змушені були під час Другої світової війни залишити Батьківщину - маму вивезли до Німеччини на примусові роботи, а батько потрапив туди як військовополонений. Батьки розповідали мені і про розкуркулення, і про знищення українського селянства, і про трагічну загибель родичів під час голодомору, репресій та Великої Вітчизняної війни. Мені взагалі неприйнятна ідея будь-якого штучного розподілу України, і я не підтримую такі дискусії. Пам'ятаєте, як сказано у Біблії: «Усяке царство, що розділилося в собі, спустошиться, і всяке місто чи дім, що розділився в собі, не встоїть». Тому такі дискусії про розділ ініціюють лише ті, хто керується бажанням руйнувати, а не творити. Україна - єдина і неподільна держава, і, на мій погляд, її поділ на Схід і Захід існує тільки в уяві деяких політиків, які намагаються на цій темі заробити собі політичні дивіденди. Справді, існують відмінності у різних регіонах України, але це те, що робить нашу країну такою красивою та унікальною. Так, у різних куточках нашої країни побутують свої обряди, традиції, менталітет. Але це тільки додає їй цікавості, робить її різноманітною та неповторною. Я живу в Україні вже 17 років, але кожного разу, коли маю нагоду нею подорожувати, відкриваю для себе щось нове. Наприклад, не так давно була на Батьківщині свого батька - а це перетин Харківської та Луганської областей. Я допомогла поставити хрест на місці, де стояла церква, в якій хрестили мого батька і яка була зруйнована комуністами 1939 року. Там така краса, такі краєвиди - степ, засіяні поля, пагорби, озера, ліси і неймовірної краси квіти. Я ще раз зрозуміла, якою великою була його туга за цими краями, і за що - попри жахливі часи, які довелося пережити йому та його родині в Україні, - він любив Батьківщину кожною часточкою своєї душі. В цій любові він виховував нас, своїх дітей, і вчив нас, що Україна, Батьківщина - понад усе. - Вас називають найактивнішою з дружин президентів незалежної України і взагалі однією з найвпливовіших жінок у її новітній історії. Але якось ви зізналися жартома журналістам, що чоловік не радиться з вами навіть під час готування салату. Тоді в чому, на вашу думку, основні причини впливовості першої леді - в її самостійній діяльності чи все-таки в можливості використовувати своє право «шиї, що крутить головою»? - У мене і мого чоловіка різна робота і різні завдання. Останнє, про що ми говоримо вдома, - це про політику. Я маю певний досвід роботи у гуманітарній сфері, у благодійності - і це єдині питання, і єдина причина моєї, як ви кажете, «впливовості». Я роблю те, в що вірю і де можу бути корисною, - у сфері покращення медицини, освіти, культури. - І на завершення, якщо можна, розкрийте для наших читачів, батьків маленьких дітей, кілька таємниць виховання від Катерини Ющенко-мами. - Ми намагаємося виховувати у наших дітях якості, які, на мій погляд, є головними для будь-якої особистості, - моральність, духовність, працелюбність, патріотизм. Як сказано у Священному Писанні: «Привчай юнака до дороги його, і він як постаріється, не уступиться з неї». Я також щиро вірю у виховання власним прикладом. Ми вчимо наших дітей відповідальності - і за власну долю, і за долю ближнього, і за долю своєї країни. Як і будь-яка мама, я хочу, щоб мої діти виросли гарними людьми, здобули гідну освіту та роботу, розвивали свої таланти, стали свідомими громадянами своєї країни, і створили власні родини. - Дякую вам за цю розмову і бажаю, щоб ці материнські мрії збулися. «Голос України», 13 червня 2008 року, №112 (4362) Версiя для друку |
Офіційні документи |
|||
|
|
|
|
Усі права на матеріали, розміщені на цьому сайті, належать Секретаріату Президента України. 01220, м. Київ, вул. Банкова, 11. Довідкова Секретаріату Президента України – (044) 255-73-33 |