Удосконалення вітчизняного антикорупційного законодавства неможливе без його гармонізації до відповідного законодавства розвинутих країн світу.

Однією із складової такої роботи є аналіз положень зарубіжного антикорупційного законодавства.

Разом з тим, заходом ефективної боротьби з корупцією є адекватний комплекс законодавчих норм, що забороняють такі форми неправомірної поведінки, які спричиняють шкоду державі та громадянам.

Крім того, до цього комплексу мають бути віднесені не тільки законодавчо закріплені заборони, але і такі заходи, які повинні упереджувати корупцію, спрямовані на локалізацію та ліквідацію самих причин корупції. Отже, у такому контексті проблема боротьби з корупцією відходить від методології тільки покарання за корупцію, як це сьогодні має місце, і спрямовується на боротьбу з виникненням причин та умов для корупції. Тому питання значною мірою виходить за межі нормативно-правового регулювання, а більшою частиною стає предметом регулювання економічними, соціальними, політичними, педагогічними та іншими методами.

Оскільки проблема існує у такому значному вимірі, навряд чи можна її радикально вирішити коригуванням норм антикорупційного законодавства. Проблема вимагає широкого пошуку у інших напрямках, зокрема всебічного наукового дослідження та впровадження ефективних заходів суспільної корекції у тих сферах, які таким дослідженням будуть визначені.

Саме звідси і виникає необхідність перегляду антикорупційного законодавства, ліквідації його прогалин і суперечностей, а також норм з можливістю їх довільного тлумачення, що створюють передумови корупційної поведінки.

Узагальнення практики застосування національного антикорупційного законодавства, питання його досконалості та відповідності потребам сьогодення обговорювалось на засіданнях міжвідомчої робочої групи, під час розробки нової редакції Закону України "Про боротьбу з корупцією".

Розгляд цих проблем на міжнародних науково-практичних семінарах та конференціях із залученням експертів Ради Європи, вчених та науковців знову ж свідчить про необхідність комплексного підходу до розробки та удосконалення норм чинного законодавства.

Експерти Ради Європи під час проведення спільних заходів не тільки оцінювали наше законодавство та законопроект, але і прислухалися до нашого досвіду та побажань і у той же час наочно показували, що проблема боротьби з корупцією турбує більшість країн, і на сьогодні не можна з певністю назвати хоча б одну із розвинутих країн, де б проблема була вирішена повністю.

Отже, з врахуванням стратегії боротьби з корупцією, яка, на нашу думку, має бути спрямована, в першу чергу, на запобігання корупційним проявам, виникає необхідність визначення концептуального цільового призначення антикорупційного законодавства України.

Скоріше всього, антикорупційні аспекти доцільно вводити в усі галузі, які регулюють соціальні стосунки, оскільки сам собою Закон України "Про боротьбу з корупцією" у будь-якій редакції проблему повністю не знімає.

Загальні параметри такого комплексного підходу, безумовно, можливо визначити лише внаслідок всебічно обґрунтованих наукових рекомендацій Академії наук України, Академії правових наук України та інших відповідних наукових закладів.

Принагідно зазначимо, що Академією правових наук вже ведуться певні дослідження у цій галузі, зокрема в Інституті вивчення проблем злочинності, кандидатом юридичних наук, доцентом Лисодєдом О.В. досліджується проблема попередження корупції в органах місцевого самоврядування. Вбачається, що академічні дослідження достатнього масштабу є методологічно правильним шляхом, наслідки якого можна розглядати як науково обґрунтовану підставу для правотворчих еволюцій.

Що стосується діючого Закону України "Про боротьбу з корупцією", то в цьому разі він повинен виконувати функцію основного законодавчого акту, який би регулював питання запобігання корупційним проявам, та мати, перш за все, превентивний характер. Є думка, що відповідних змін потребує і назва закону, наприклад - "Про запобігання та протидію корупції".

З метою уникнення довільного трактування норм антикорупційного законодавства в цьому законі повинні бути законодавчо закріплені основні поняття, принципи, координуючий орган та органи, які задіяні в питаннях до попередження та запобігання корупції, включаючи недержавні та громадські об’єднання, введено чітке розмежування повноважень, напрямки їх діяльності, правові засоби, форми та процедури запобіжної роботи, механізм контролю за виконанням антикорупційного законодавства.

Практично такої побудови законопроекту дотримувались нормопроектувальники Російської Федерації, чий проект пройшов перше читання у Державній Думі.

Разом з тим навіть поверховий аналіз засвідчить, що питання про сутність та види корупційних правопорушень вирішується у законодавстві України та інших країн неоднозначно. Це обумовлено різним розумінням сутності корупції, різновидів її проявів, відсутністю чітких та однозначних критеріїв віднесення тих чи інших правопорушень до категорії корупційних.

Зокрема у минулому році Мін’юстом за участю МВС, СБУ, ДПА та МЗС було опрацьовано низку міжнародних нормативно-правових актів та актів законодавства іноземних країн з метою розроблення пропозицій щодо визначення понять "корупційній злочини" та "корумповані особи", а також застосування цих понять судами та правоохоронними органами.

Після обговорення цих питань було зроблено висновок, що зазначені терміни у законодавстві України не мають юридичного навантаження, а тому розроблення пропозицій для застосування цих понять судами та правоохоронними органами було визнане недоцільним.

Проте за межами правового поля України, у контексті міжнародного права та нормативно-правових актів деяких розвинутих країн, зазначені терміни мають певне визначення і регламентування, що, на нашу думку, заслуговує на увагу та обумовлює порушення питання про наукові дослідження в частині, що стосується їх можливої імплементації.

За своєю правовою природою, залежно від своєї суспільної небезпеки та виду відповідальності, яку закон тієї чи іншої країни передбачає за їх вчинення, корупційні правопорушення можуть бути кримінально-правовими, адміністративними, цивільно-правовими, дисциплінарними.

У загальному ряду кримінально-карані корупційні правопорушення - це найбільш небезпечний вид такого роду правопорушень, які можна позначити корупційними злочинами.

Розглядаючи поняття "корупційного злочину" та "корумпованої особи", перш за все, слід звернутися до етимологічних коренів слова "корупції", які визначають останню як "псування, підкуп", виходячи з латинського слова corruptio. В даний час міжнародні організації розглядають поняття корупції як соціальне явище, коли державні (не державні) або інші особи, уповноважені на виконання державних (управлінських, владних-розпорядницьких) функцій, використовують своє службове становище, статус і авторитет займаної посади в корисливих цілях для особистого збагачення чи в групових інтересах.

Практика боротьби з корупцією дозволяє зробити висновок, що корупція - це багатоаспектне соціально-економічне, політичне, правове і моральне явище, що складається з цілого комплексу протиправних дій і неетичних вчинків.

Існування корупції у державних установах обумовлюється тим, що чиновник може розпоряджатися не належними йому ресурсами шляхом прийняття чи неприйняття тих чи інших рішень. У число таких ресурсів можуть входити бюджетні кошти, державна чи муніципальна власність, державні замовлення, пільги тощо.

Збираючи штрафи чи податки, інші передбачені законом платежі, чиновник також розпоряджається не приналежними йому ресурсами: якщо штраф (збір) законний, то його власник - державна скарбниця, якщо не законний - то це власність тієї особи, якого намагається обібрати чиновник.

При цьому дуже рідко посадова особа може користуватися своїм службовим становищем ізольовано, не втягуючи у свою протиправну діяльність інших людей.

На наш погляд, одне з найбільш лаконічних, але інформативно змістовних визначень корупції запропоновано Дев’ятим конгресом ООН (Каїр, 1995 р.), де корупція розглядається, як "зловживання державною владою для одержання вигоди в особистих цілях".

Більш об’ємне визначення, що значно розширило поняття суб’єкта корупційних діянь, було розроблено Міждисциплінарною групою по корупції Ради Європи, за яким досліджуваний феномен розглядається не тільки як хабарництво, але і як "будь-яке інше поводження осіб, яким доручене виконання визначених обов’язків у державному чи приватному секторі і яке веде до порушення обов’язків, покладених на них по статуту державної посадової особи, приватного співробітника, незалежного агента чи іншого виду відносин і має на меті одержання будь-яких незаконних вигод для себе й інших".

У деяких визначеннях, наприклад, у документах, підготовлених Секретаріатом ООН, корупція трактується як сукупність трьох класифікаційних груп кримінальних діянь:

1. Крадіжка, розкрадання і присвоєння державної власності посадовими особами;

2. Зловживання службовим становищем для одержання невиправданих особистих вигод;

3. Конфлікт інтересів між громадським обов’язком і особистою користю.

В антикорупційному законодавстві більшості Європейських країн та США під поняттям "корупційні злочини" розуміються посадові злочини, і в першу чергу, хабарництво, використання службового становища, зловживання владою, вимагання, крадіжки та шахрайство (Кримінальні кодекси Німеччини, Франції, Італії та США).

З урахуванням сучасних реалій Українського суспільства представляється можливим визначення корупції як зловживання державною владою посадовою особою, а також керівником чи службовцем комерційної або іншої організації своїми управлінськими повноваженнями для одержання будь-яких незаконних вигод для себе чи інших осіб.

До змісту корупційних діянь можна також віднести хабарництво, кримінальний лобізм, непотизм (заступництво на основі особистих зв’язків), незаконну участь у підприємницькій діяльності особисто чи через близьких або довірених осіб, надання ексклюзивних прав з метою корисливого використання, придбання чи відволікання державних коштів і власності для своєї корпоративної групи, будь-яке використання чи маніпулювання службовою інформацією в особистих чи групових інтересах, прямі або непрямі внески в період виборчих компаній на користь визначених партій та осіб, а також і на інші політичні цілі, незаконний розподіл кредитів і інвестицій, проведення приватизації шляхом організації незаконних конкурсів, аукціонів, фактичного захоплення пакетів акцій, що знаходяться у державній власності, повне або часткове звільнення від митних платежів і податків, незаконне застосування системи преференцій у відношенні різних промислових, фінансових, торгових і інших корпоративних груп і деякі інші подібні діяння.

В той же час світова практика свідчить, що слід відрізняти принципову відмінність корупції від цивілізованого лобізму, що узаконений у багатьох західних країнах і має мету переконання чиновників у рамках налагодженого й у цілому раціонального механізму прийняття рішень.

У закордонній правовій теорії і практиці корупція нерідко визначається як несумісне зі статусом державного службовця корисливе діяння (до речі, у конституційному законодавстві США передбачений варіант відмови Президента від посади за вчинені дії корупційного типу). До подібного роду діянь норми міжнародного права відносять: вимагання; шахрайство; неадресне використання службового статуту; "комерціалізацію" урядового сектора.

Найчастіше під корупцією (у вузькому розумінні слова) розуміють ситуацію, коли посадова особа приймає протиправне рішення (іноді рішення, морально не прийнятне для суспільної думки), з якого має перевагу деяка друга сторона (наприклад, - фірма, що забезпечує собі завдяки цьому рішенню державне замовлення всупереч установленій процедурі), а сама посадова особа одержує незаконну винагороду від цієї сторони. Характерні ознаки даної ситуації: приймається рішення, що порушує закон, обидві сторони діють у змові, обидві сторони одержують незаконні вигоди і переваги, обидві намагаються приховати свої дії.

Використання зарубіжного досвіду щодо визначення поняття корумпованості посадової особи, на нашу думку, буде сприяти усуненню окремих недоліків у діючому законодавстві України та дасть можливість озброїти працівників правоохоронних органів більш сучасним робочим законом. Проте для вирішення цього питання необхідно провести системні наукові дослідження з метою вироблення науково обґрунтованих рекомендацій.

Використовуючи узагальнене визначення, яке застосовується у документах ООН та Ради Європи, "корупція - це зловживання державною владою для одержання переваг у особистих цілях, інтересах третіх осіб чи груп". Можна навести характерні її ознаки: безпосереднє заподіяння шкоди авторитету чи іншим охоронюваним законом інтересам держави (державної служби); незаконний характер одержаних держслужбовцем благ (матеріальних і нематеріальних); використання держслужбовцем свого становища всупереч інтересам державної служби; наявність у держслужбовця умислу на вчинення дій (бездіяльність), які об’єктивно завдають шкоду охоронюваним законом інтересам держави та служби; корислива мета або інша, зацікавленість держслужбовця.

Загальний досвід зарубіжних іноземних держав дозволяє виявити ряд злочинів, які можуть бути віднесені до корупційних.

Санкції щодо ряду злочинів (крадіжок, розкрадання та привласнення державної власності з метою приватного використання, хабарництва, зловживання владою та службовим становищем, незаконного одержання державних коштів та інших пільг шляхом надання недостовірної інформації, використання та розголошення службової інформації), вчинених посадовими особами, передбачені кримінальними кодексами багатьох країн.

В деяких країнах у спеціальних законах щодо протидії корупції визначається коло юридичної відповідальності за вчинення корупційних правопорушень або діянь, пов’язаних з корупцією.

Наприклад, Кримінальний кодекс Російської Федерації, Кодекс РФ про адміністративні правопорушення не передбачають самостійного складу відповідного злочину чи адміністративного правопорушення у вигляді "корупції". Проект Федерального закону "Про протидію корупції" (№ 148067-3, пройшов перше читання) розрізняє корупційне правопорушення, за яке у відповідності до законодавства встановлена кримінальна, адміністративна, цивільно-правова відповідальність, та корупційний проступок, за який встановлюється дисциплінарна відповідальність.

У статті 2 Закону Республіки Білорусь від 10.06.1997 № 47-3 "Про заходи боротьби з організованою злочинністю та корупцією" вказується, що "види та ознаки діянь, пов’язаних з організованою злочинністю та корупцією, а також кримінально-правові заходи покарання осіб, що їх скоїли, встановлюються Кримінальним кодексом Республіки Білорусь".

Спеціальними законами окремих країн дається класифікація корупційних злочинів та їх перелік.

Так, Закон Румунії від 08.05.2000 № 78 "Про попередження, виявлення та покарання фактів корупції" розділяє:

- злочини корупції (ст.254-257 КК Румунії: дача, отримання хабара; зловживання службовим становищем, отримання неналежних доходів та злочини, передбачені спеціальними законодавчими актами);

- злочини, які знаходяться у прямому зв’язку з корупцією (підробка документів, "відмивання грошей", контрабанда, ухилення від сплати податків, приховування майна, отриманого в результаті злочину, торгівля людьми з метою проституції та ін.).

Кримінальне законодавство деяких країн прямо вказує на корупційний характер окремих складів злочинів. Так, Кримінальний кодекс Киргизької Республіки (ст. 303) передбачає відповідальність за такий злочин, як корупція, а Кримінальний кодекс Республіки Молдова (ст. 189-4) - за недотримання посадовою особою вимог закону про боротьбу з корупцією та протекціонізмом.

Кримінальні кодекси окремих країн та їх спеціальні закони щодо протидії корупції передбачають вчинення злочину посадовою особою як обставину, що обтяжує відповідальність.

Відповідно до Закону Румунії від 08.05.2000 № 78 "Про попередження, виявлення та покарання фактів корупції" до обставин, які обтяжують покарання, відносять скоєння злочину в інтересах злочинної організації, угрупування або з метою впливу на хід переговорів, зміст міжнародних комерційних угод, міжнародні інвестиції.

Передбачає збільшення покарання і Кримінальний кодекс Франції, використовуючи як обтяжуючу обставину "вчинення злочинів публічною посадовою особою при виконанні або у зв’язку з виконанням своїх повноважень або обов’язків". Глава II КК Франції "Про посягання на державне управління, здійснене публічними посадовими особами" вказує на збільшення термінів ув’язнення та розмірів штрафів, які подвоюються, у разі якщо діями публічних посадових осіб спричинено невиконання закону.

Кримінальні кодекси деяких країн викладають злочини, вчинені посадовими особами, в окремих главах.

Зокрема, Кримінальний кодекс Італії містить розділ II "Злочини проти державних органів", глава І "Злочини посадових осіб проти державних органів" якого включає злочини, що вчиняються посадовими особами та за їх участю. Подібна глава є у Кримінальному кодексі Франції (глава II), та має назву "Про посягання на державне управління, здійснене публічними посадовими особами". Разом з тим КК Італії дає визначення публічної посадової особи (стаття 357) та особи, уповноваженої на виконання функцій держави (стаття 358).

Як свідчить аналіз міжнародно-правових норм проти корупції, в них широко зустрічаються такі поняття, як "корупція", "урядовий чиновник", "державний службовець", "публічні послуги", "публічна посадова особа", а також даються визначення деяким видам корупційних діянь.

Зокрема, Конвенція Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності містить ряд положень щодо корупції посадових осіб держави. Ця Конвенція передбачає криміналізацію корупційних діянь, що вчиняються публічними посадовими особами, встановлює відповідальність юридичних осіб, що здійснюють підкуп публічних посадових осіб, а також заходи на національному рівні, що вживаються з метою попередження та виявлення корупції серед публічних посадових осіб.

Конвенція про корупцію у контексті кримінального права Ради Європи охоплює такі акти корупції, як активний та пасивний підкуп посадових осіб держави та іноземних посадових осіб, парламентарів, посадових осіб міжнародних організацій, суддів та посадових осіб міжнародних судів, активна та пасивна "торгівля впливом", відмивання доходів, отриманих від корупції, використання рахунків для відмивання коштів, отриманих внаслідок корупції.

Конвенція ЄС про боротьбу з корупцією серед посадових осіб Європейських співтовариств або посадових осіб держав-членів ЄС розроблена на підставі статті К.З (2) (с) Договору про Європейський Союз і охоплює всі кримінальні діяння, пов’язані з корупцією серед посадових осіб (активну та пасивну корупцію посадових осіб Співтовариства та посадових осіб держав -членів ЄС).

Статтею 6 Міжамериканської конвенції щодо боротьби з корупцією визначено такі види корупційних діянь:

- спроба отримання або отримання, прямо чи опосередковано, урядовим чиновником або особою, що здійснює публічні функції, будь-яких предметів грошової вартості, а також іншої користі, такої, як подарунок, послуга, обіцянка або перевага для себе або для іншої особи або організації, в обмін на будь-який акт або бездіяльність під час здійснення ним публічних функцій;

- пропозиція або надання, прямо чи опосередковано, урядовому чиновнику або особі, що здійснює публічні функції, предметів грошової вартості, а також іншої користі, такої, як подарунок, послуга, обіцянка або перевага для себе або іншої особи або організації, в обмін на будь-який акт або бездіяльність під час здійснення ним публічних функцій;

- будь-які дії або бездіяльність при виконанні своїх обов’язків урядовим чиновником або особою, що здійснює публічні функції, з метою незаконного отримання прибутку для себе або третьої сторони;

- шахрайське використання або приховування майна, отриманого внаслідок скоєння одного з вищезазначених діянь.

Згадана Конвенція встановлює також і види співучасників корупційних діянь, зокрема, до відповідальності притягуються основний виконавець, співучасник, підбурювач, посібник. Стадії вчинення корупційних діянь можуть проявлятися у скоєнні або замаху на скоєння корупційного діяння, а також у посібництві або у зговорі з метою скоєння одного з вищезазначених діянь.

У законодавстві деяких іноземних держав містяться норми, які безпосередньо стосуються корупції. Зокрема згідно з кримінальним законодавством Франції злочином є дача та отримання хабара особами, що здійснюють у вищезазначеній країні державні повноваження або займають державну чи виборну посаду (статті 433-1 та 432-АА Кримінального Кодексу). Стаття 434-9 згаданого Кодексу встановлює відповідальність за дачу хабара магістрам, третейським суддям, експертам чи будь-яким особам, яким судовою владою доручено виконання функцій примирення та посередництва, а також за отримання ними хабара та підкуп свідка. Законом №2000-595 від 30 червня 2000 року внесено зміни до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів, згідно з якими збільшився перелік злочинів у згаданій сфері, зокрема кримінально-караними діяннями вважаються також підкуп іноземної державної посадової особи при проведенні міжнародних комерційних операцій, підкуп посадових осіб Європейського співтовариства, національних посадових осіб іншої держави - члена ЄС або отримання хабара такими особами.

У 1998 році уряд Бразилії активізував діяльність щодо боротьби з корупцією та незаконним переказом коштів шляхом прийняття відповідного закону (Закон Бразилії № 9.613), в якому корупція розглядається як злочин.

У Іспанії існує покарання за корупцію при укладенні міжнародних комерційних угод (стаття 445 Кримінального кодексу Іспанії).

У Швейцарії 1 травня 2000 року набули чинності поправки до положень кримінального законодавства, що стосуються корупції. Так, кримінальне законодавство передбачає однакові санкції як за отримання хабарів, так і за їх дачу. Було прийнято ряд заходів щодо боротьби з відмиванням коштів. Зокрема у 1990 році прийнято кілька поправок до Кримінального кодексу Швейцарії щодо відмивання коштів, яке визначається "як діяння, що має на меті перешкодити виявленню та конфіскації активів, отриманих злочинним шляхом". Відмивання коштів є караним незалежно від того, у який спосіб воно здійснюється. Згідно з Кримінальним кодексом Швейцарії караною є також і "не достатня уважність при здійсненні фінансових операцій, зокрема нез’ясування того, хто є справжнім власником коштів".

Таким чином, згідно з міжнародними конвенціями та національним законодавством зазначених держав поняття "корумповані особи" стосується осіб, які виконують державні повноваження або займають державну чи виборну посаду (магістрів, третейських суддів, експертів, чиновників), яким відповідною владою доручено виконання функцій судочинства, примирення та посередництва, прийняття певних рішень, а також іноземних державних посадових осіб.

Щодо поняття "корупційні злочини", то, як випливає з вище наведеного, до найбільш поширених з них належать такі:

1.Активний та пасивний підкуп посадових осіб держави та іноземних посадових осіб, парламентарів, посадових осіб міжнародних організацій, суддів та посадових осіб міжнародних судів.

2.Спроба отримання або отримання, прямо чи опосередковано, урядовим чиновником або особою, яка здійснює публічні функції, будь-яких предметів грошової вартості, а також іншої користі, такої, як подарунок, послуга, обіцянка або перевага для себе або іншої особи або організації, в обмін на будь-яку дію або бездіяльність під час здійснення ним публічних функцій.

3.Активна та пасивна " торгівля впливом".

4.Відмивання доходів, отриманих від корупції.

5.Використання рахунків для відмивання коштів, отриманих від корупційних злочинів.

Як видно із порівняльного аналізу нормативно-правових актів деяких країн із національним законодавством України, більшість питань, віднесених у цих державах до проблеми боротьби з корупцією, у нас врегульовані, але під іншими назвами, і охоплюють відповідальність державних службовців не як спеціальних суб’єктів, а як юридичний вид відповідальності, що поширюється на усіх громадян.

Таке різночитання, на нашу думку, випливає найбільше з того, що нормативно-правова база України традиційно використовує відмінний від європейського термінологічний апарат, де синоніми терміну "корупція" мають іншу назву, а тому немовби випадають із сфери правового впливу. Складається враження, що у правовому полі України існує прогалина, у той час, як питання буває врегульоване законодавством, наприклад, відповідальність за хабарництво чи зловживання владою тощо.

Одночасно слід зауважити, що одним із важливих заходів протидії корупції та організованій злочинності є не тільки розробка досконалого законодавства, узгодження його з міжнародними нормативними правовими актами з цих питань, а й встановлення практичного міжнародного співробітництва.

На сьогодні Україна уклала 23 міждержавних Договори про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних, трудових та кримінальних справах і екстрадицію.

З 1992 року МВС України укладено близько 160 міжнародних договорів у цих напрямках, з них багатосторонні - 31,двосторонні - 77 (серед яких 77 міжвідомчих угод). Отже, можна констатувати, що склався ефективний правовий механізм забезпечення виконання взятих Україною на себе міжнародних зобов’язань.

Важливою передумовою активізації участі України у міжнародних заходах по боротьбі зі злочинністю стали юридичне оформлення вступу України до Ради Європи, а також приєднання до шести європейських конвенцій в галузі кримінального права та судочинства.

Україною підписані Цивільна конвенція про боротьбу з корупцією та Кримінальна конвенція про боротьбу з корупцією, які були розроблені Радою Європи (РЄ) на виконання Програми дій РЄ проти корупції та рішень Другого самміту РЄ у Страсбурзі 4 листопада 1999 року. На сьогодні здійснюється робота по підготовці пакету необхідних документів для їх ратифікації Україною та участі в Групі держав проти корупції.

Приймається участь у роботі сесій Спеціального комітету ООН по обговоренню та доопрацюванню проекту Конвенції ООН проти корупції, який на сьогодні проходить останнє читання та буде поданий до підписання.

Висока інтенсивність міжнародного співробітництва України у правоохоронній сфері свідчить про відповідну якість національного законодавства, а тому питання імплементації та внесення концептуальних змін у законодавстві з питань боротьби з корупцією слід вирішувати виключно на підставі наукових висновків.

На нашу думку, для цього в Україні є необхідний науковий потенціал, готовий до подальшої активної роботи по удосконаленню та виробленню ефективного національного антикорупційного законодавства у відповідності до міжнародних норм та стандартів.

Начальник управління
з питань правоохоронної діяльності
та національної безпеки О.М. Собовий