Новини

 Природа бідніє. З цим болючим процесом пов'язане важливе явище, яке ми втрачаємо – біорізноманіття, що є національним багатством України. Це є те біологічне надбання, яке отримане нами у спадок. Проте, лише погані спадкоємці не прагнуть зберегти його для нащадків. Держава, за народні кошти, тримає не малу дюжину чиновників – так би мовити захистників довкілля, але кожного року записує до Червоної книги по десятку представників флори і фауни, які зникли з українського лона. 
     В Європі однією з найсуттєвіших загроз біорізноманіттю вважають сільське господарство, основними наслідками якого є -  забруднення води та грунтів пестицидами і мінеральними добривами. Широко відоме “цвітіння” водойм. Але не всі знають, що його причиною найчастіше є потрапляння “хімдобрив” у водойми. Результат очевидний: ставки та водосховища перетворюються на зелені смердючі калюжі, де вже не може жити ні більшість риб, ні інші вимогливі до якісної води організми. Загибель малих річок спричиняють і забруднені грунтові води. Так в Глобинськім районі аналіз води в колодязях на подвірьях селян показав перевищення нітратів в десятки разів від допустимих норм, а вміст пестицидів у криничній воді то “дуже велика” таємниця. 
     Скільки їх – потічків, річечок, ставків, бродів, джерелець – умерло, звелося, пересохло, зникло, загинуло, ділося, пропало, відійшло, загубилося в часі й просторі, “перемололося”  лихоліттям, переоралося, обміліло до нитки, словом, скільки їх щезло з лиця  української землі. Як стверджує Степан Колесник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка: “Дивні речі творяться в державі протягом доброго десятиліття. Річка ніким не захищена. Вона нікому не належить. За неї нікого на питають. Поки народ не збагне, що “здорові ріки – здорова нація” – доти не сподіватися на добро в Україні.” 
     Осушення боліт для створення полів призвело до перетворення велечезних тереторій, які слугували домівкою численним видам риб, водоплавних птахів і болотних рослин, у малопродуктивні поля. Також болота виконували функції очищення забрудненої води, контролю паводків, сприяли розвитку мисливства, рибальства, туризму. На жаль сьогодні ми втрачаємо багатовічні ресурси під час розорювання земель.
    Де хто скаже – він що здурів, пропонує відмовитися від сільськогосподарської діяльності. Ні, про таку дурницю вести мову ніхто не збирається. Скажу лише одне, в Єврпі, куди ми мандруемо, дві третини сільськогосподарських угідь віддали тваринницкій галузі. А це не оранка, а луки, сіножаті. Подолати кризу в сільському господарстві мають розробки вчених, наприклад, про органічне сільсек господарство, грунтозахистне та контурне землеробство і суворе слідування закону, зокрема щодо дотримання прибрежних водозахистних смуг. 
     Важливу роль у збереженні біорізноманіття відіграють ліси, лісосмуги, своєрідні “зелені кордони”, а також водно-болотні угіддя. Порослі вересом невеличкі водойми сприяють розмноженню та роззселенню “братів наших менших”. Побачивши неорану смужку землі уздовж польових доріг скажуть: “Поганий господар”?  “Друг природи та хазяїн із мисленням на перспективу”, -  скажуть вчені та природоохоронці. Такі “дикі клаптики” навіть допомагають боротися зі шкідниками. Екологам добре відомо, що найстійкішим є те біологічне угрупування, яке складається з максимуму різноманітних видів. А тільки-но застосовується монокультура, як стають потрібні добрива та отрути… Вона сама по собі існувати не може, бо “моно” нестійка. Це добре знають землі Глобинщини, де перебували моди на “моно” соняшник, ГМ-сою, буряк. Читачі скажуть, а куди дивляться  екологічні чиновники, чи посадовці з управління сільського господарства, не кажучи вже про “державницьких слуг” з других контор?..
     Коли перший міністр сільського господарства, царский генерал Олексіїв, створив  міністерство в його обовязки входило два питння: землеустрій і землезахист. Коли В. Докучаев, разом з В. Вернадським запропонували створити екологічну службу, їй пропонувалось відати двома питаннями: гумус і лісосмуги. А тепер з першого разу скажіть за що сьогодні в Глобинськім районі відповідають мирські захребетники з названих контр?   Коли ж деяких з них питаєшь що таке біоценоз? То можна почути відповідь: “Ти чому сквернословиш?”.  
     Тепер звернимося до теми заголовка: чиновник – ворог чи друг довкілля? Держу в руках два листи: один з Київських пагорбі від Начальника державної інспекції з контролю за використанням і охороною земель О. Нечипоренка, другий від начальника Полтавського обласного головного управління земельних ресурсів Г. Шарого (того самого, під чиїм керівництвом розкрадалась демшизовська каса Демсоюза). Листи про ширину прибережних смуг річки Сухий Омельник визначеної в 25 метрів уздовж урізу води (у меженний період). Не буду ставить питання: покажіть мені в натурі (на місцевості) хоч одне місце де захистна смуга відповідала б цій ширині? Нема. Та ЗК як і ВК потрібно дочитувать до кінця. В тій же статті, де вказано що для малих річок ширина захистних смуг повинна бути 25 метрів, а при крутизні схилу більше як 3 градуси подвоїтися, читаемо дальше: якщо на малих річках створені ставки чи другі водойми, площа яких перевищує 3 гектари, то захистна смуга  становить 50 метрів, а при крутизні схилу більше 3 градусів подвоюеться…
     Не буду сперичатися ні з районними, ні з обласними владоможцями що таке біоценоз і є ставки на Омельничку, чи їх немає. Я про їх і про нас напишу те що думаю і не своїми словами, а словами Пантелеймона Куліша:
Народе без пуття, без честі і поваги,
Без правди у завітах предків диких.
Ти, що постав з безумної одваги
Гірких п’яниць і розбишак великих! 
     А що думаєш і скажиш ти, читач?  Про екологію духа українського і сумління чиновників, що харчуються від землі і води  Полтавщини…  
                                      

Микола Яременко, Руська громада Полтавської області. 
с. Пустовійтове, моб. 8 066 3017352