Було видіння — стало дійсністю
Якось навесні, коли все навкруги замаїлося дивоцвітом, Леся Степанівна уві сні наче наяву побачила Матір Божу, яка стояла на величному престолі, встановленому на шкільному подвір’ї. Навкруги — море людей, а сама Леся прислуговує Богородиці.
Тоді вона не думала не гадала, що це попередження для наступних випробувань. І коли серйозно захворіла, знову згадала про той сон. На свято Покрови — восени 2004 у Києві Лесю Марценюк оперував відомий лікар Микола Гульчій. Стало то початком її одужання. А відтак, приймаючи у столичній клініці курс радіологічного лікування, згорьована жінка задумала собі, що як виживе, поофірує на будівництво каплиці.
У Росохачі ще на вшанування 2000-ліття Різдва Христового звели величну статую Божого Сина. І Леся Степанівна, тоді ще економіст місцевої господарки, відома на селі даром поетичного слова, на її освяченні мала гарну палку промову. Коли ж постало питання будівництва ротонди Божої Матері, вишукувала якнайкращі слова у своєму серці, щоб передати власні почуття, переконати громаду в його необхідності.
Коштами на це насамперед посприяв син Марценюків — Володимир, який трудиться в Італії. Знайшла підтримку у місцевого священика, Городенківського декана УАПЦ о. Михайла Шеваги, а також у місцевої влади, педагогів. Фінансово і морально багато допоміг колишній сусід підприємець Михайло Лопатнюк, а чоловік Володимир всіляко опікувався будівництвом.
І постала величава статуя Божої Матері з дитятком на руках, любовно виконана городенківським скульптором Ігорем Яшаном, благословляючи діточок і вчителів школи. Владика Андрій, правлячий архієрей Івано-Франківської єпархії УАПЦ, котрий прибув на запрошення Олександри Марценюк, разом із численними священиками благословив святиню на служіння росохацькій громаді, насамперед дітям на прославу Божу. Тепер щоранку, йдучи до школи, вони возносять свої молитви до Матінки Божої у проханнях за добре здоров’я та успіхи у навчанні.
Того святкового дня навіть дощ не розігнав ні артистів-школярів, ні дорослих односельців та гостей. Після виступів священиків, голови районної ради Богдана Кобилянського, інших високопосадовців і жителів села, звучали пісні на прославу Богородиці. А пісня-молитва «Царице небесная», котру виконала завідувачка клубу Марія Микитинчук, сколихнула не одне серце…
— Риску під своїм життям я вже підвела, — каже, роздумуючи, Леся Марценюк. — Виховала синів, збудувала хату, виростила сад. І збудувала храм для душі…
Людмила Стражник, Галичина
Залишіть свій коментар
Найкраще на нашому сайті: