|
17.10.08 Освіта.Подарунок учителям З нагоди Дня працівника освіти миколаївські гімназисти зробили приємний сюрприз своїм наставникам: одинадцятикласники провели уроки самі. Таким було рішення органу учнівського самоврядування, лідером якого шкільна родина вважає Мар’яну Дзиндру. А вранці діти зустрічали педагогів при вході в навчальну установу із квітами та словами привітань. Після уроків запросили їх на концерт.
…Моєму здивуванню не було меж, коли під час відвідин гімназії одинадцятикласники Іван Кахнич, Мар’яна Пришляк та Андрій Гриник чи не одноголосно заявили, що цього дня відповіді на запитання вчителям дають учні. І всерйоз додали: «Сьогодні в нас – День учнівського самоврядування, вчителі відпочивають, а уроки проводять учні випускного класу».
Ці гімназисти минулої п’ятниці були вчителями фізкультури. Про враження, які виявилися однаковими, розповідали навперебій. Усі троє дивуються терпінню вчителів Михайла Гураля та Ольги Василишин. Адже спробували у спортзалі втихомирити гімназистів 1-Б, потім – 4-Б, та ця справа виявилася дуже нелегкою. Іван та Мар’яна та Андрій одразу ж зізналися, що працювати вчителями не змогли б… (Звичайно, вони ще не мають теоретичних педагогічних знань, і не знали, що після уроків у класі діти намагаються «втихомирену» енергію розбудити саме під час занять фізкультурою). А, втім, після розмови із журналістом одинадцятикласникам належало провести уроки ще й у 5-А, 4-А та 6 класах…
-Уперше проводити урок дуже важко, бо всі діти ставляться до нас, як до учнів, - розповідає Андрій Гриник. І, усміхнувшись, додає: - Якби вчителів не було, вони б одразу виструнчилися. А за їхньої присутності чомусь подумали, що ми просто жартуємо…
А ось до нашого гурту підходять Віра Возна та Мар’яна Мошовська. Дівчата удвох проводили урок економіки в десятому загальному та шостому гімназійному класах. Оцінювали знання учнів на 10 та 11 балів, а вчителька Наталія Мельник не заперечувала.
…Поки розмовляємо, голосний дзвінок скликає дітей за шкільні парти. Отже, пора в клас і моїм співрозмовникам-«учителям». Та Мар’яні каже, що їй більше сподобалося давати інтерв’ю, тому вона не поспішає до учнів. Однак, робота вимагає дисциплінованості… Наостанок дівчина додає:
-Просто я хочу сподобатися дітям як учителька, тому даю їм можливість повторити домашнє завдання і ще до свого приходу, і на уроці. Я їх розумію…
А мені подумалося: може, й справді, хтось удома не вивчив, а тут є така гарна нагода наздогнати прогаяне… Тільки шкода, що день учнівського самоврядування буває всього один раз на рік. Леся Бардак. ¤ ¤ ¤ 17.10.08 Обласна першість У чемпіонаті Львівщини з футболу наші земляки-першолігівчани, виступаючи у фінальному етапі, зіграли вже по три поєдинки, а друголігівчанам до завершення попереднього етапу залишається два тури. У двох останніх матчах Пісочна вдома поступилася Золочеву – 1:4 та перемогла Радехів – 2:1; Миколаїв на своєму полі зіграв унічию із Соснівкою – 0:0, а на виїзді у Золочеві поступився – 1:2. Таким чином, у трьох фінальних поєдинках Пісочна набрала уже 6 очок, а Миколаїв – 2 очка. А турнірна таблиця фіналістів станом на 6 жовтня виглядає так:
М КОМАНДА І В Н П М О
1. „Карпати” К.-Бузька 9 7 0 2 16-6 21
2. „Сокіл” Золочів 8 4 1 3 15-13 13
3. „Галичина” Радехів 9 4 1 4 13-11 13
4. „Гірник” Соснівка 8 3 2 3 12-12 11
5. ФК „Миколаїв” 9 2 5 2 9-8 11
6. „Галичина” Дрогобич 8 2 4 2 7-3 10
7. СКК „Пісочна” 9 2 3 4 7-14 9
8. „Газовик-Хуртовина”Комарно 8 1 2 5 9-21 5
У другій лізі 28 вересня відбулися матчі 16 туру, у яких Розвадів на виїзді програв від Судової Вишні – 0:1 (юнаки програли 0:3), а Новий Розділ удома поступився львівській „Галичині” – 0:2 (юнаки зіграли внічию 1:1). Минулої неділі ці наші команди відпочивали, а цієї – Новий Розділ поїде у Добросин, а Розвадів удома прийматиме Червоноград. У турнірній таблиці станом на 6 жовтня команди розташувалися так:
ДОРОСЛІ СКЛАДИ
М КОМАНДА І В Н П М О
1. ФК ’’Вишня’’ Судова Вишня 16 14 2 0 43-7 44
2. ’’Матриця’’ Добряни 16 10 2 4 32-22 32
3. ФК ’’Добросин’’ 15 7 4 4 39-22 25
4. ’’Галичина-Водник’’ Львів 15 7 2 6 18-15 23
5. ’’Авангард- Буг’’ Андріївка-Буськ 16 6 3 7 24-21 21
6. ’’Карпати’’ Старе Село 14 5 5 4 19-22 20
7. ’’Сокіл’’ Великі Глібовичі 16 5 4 7 23-39 19
8. ’’Розділля-Н’’ Новий Розділ 16 4 2 10 9-23 14
9. ’’Шахтар-2’’ Червоноград 16 3 3 10 20-29 12
10. ’’Дністер’’ Розвадів 16 3 1 12 12-39 10
ЮНАЦЬКІ СКЛАДИ
М КОМАНДА І В Н П М О
1. ФК ’’Добросин’’ 12 9 2 1 34-13 29
2. ’’Галичина-Водник’’ Львів 13 7 4 2 26-11 25
3. ФК ’’Вишня’’ Судова Вишня 12 7 3 2 22-9 24
4. ’’Розділля-Н’’ Новий Розділ 12 4 5 3 19-19 17
5. ’’Матриця’’ Добряни 13 4 3 6 28-26 15
6. ’’Сокіл’’ Великі Глібовичі 12 3 2 7 18-25 11
7. ’’Авангард- Буг’’ Андріївка-Буськ 12 3 1 8 22-32 10
8. ’’Дністер’’ Розвадів 14 1 4 9 14-48 7 Анна Микитин. ¤ ¤ ¤ 17.10.08 НЕЗАКІНЧЕНІ ЕТЮДИ Костел Воздвиження Святого Хреста у Берездівцях
Берездівці вперше згадуються під 1410 р., коли власник села Бенедикт Бенко заложив тут першу римо-католицьку парафію при збудованому ще раніше дерев’яному костелі Різдва Пречистої Діви Марії. В цьому “кутку” Придністров’я “польський клин” виник ще у ХІІ ст., коли перемишельські та звенигородські князі на пустуючих землях свого домену (безпосередніх володінь князівської скарбниці) стали селити тут полонених поляків. Так виникли Ляшкі Горішні і Долішні (нині Горішнє і Долішнє), а трохи пізніше Гранки, Кути і Берездівці. З включенням галицької частини королівства Русі до складу Польщі, цей регіон отримав приплив нових польських пересенців і у 1526 р. (ще не було Миколаєва та Роздолу) Берездівці отримали магдебурзьке право і стали містом.
Але куди поділися міський та парафіяльний архіви навіть важко припустити. А без цього історія міста схована туманом. Відомо, що у 1618-1621 рр. місто горіло під час ординських нападів, постраждав і дерев’яний храм, але був невдовзі відбудований. На початку XVIII ст. під час шведської окупації (у 1705-1708 рр.) шведські загони підтримували магнатів Ходоровських, які стояли за короля Станіслава Лєщинського, проти їх противників прихльників короля Августа ІІ. Власники Берездівців – Цетнери були противниками Лєщинського. Тому Берездівці знову горіли від шведської артелерії і на цей раз практично вщент згорів костел.
У 1718 р. за кошти Цетнерів парох о.Михайло Мікошович розпочав фактично будівництво на тому самому місці нового дерев’яного храму. 16 травня 1746 р. у цьому храмі став кровоточити образ Христа Розп’ятого. Ця подія потрясла місто та його околиці. Було призначено авторитетну комісію і 1 квітня 1747 р. декретом Львівського архієпископа Миколи Вижицького образ було визнано чудотворним. В подальшому образ став святинею як для римо-католиків так і для греко-католиків міста та округи. О.Мровінський вже у ХХ ст. подав перелік 43 детальних описів чудес та милостей, які були здійснені завдяки цій іконі.
У середині XVIII ст. місто Берездівці стало належати власникам Роздольського ключа Жевуським. У 1769 р. нові власники фундували місту будівництво мурованого костелу Воздвиження Святого Хреста, який було зведено поряд з дерев’яним. Львівський архієпископ Вацлав Сєраковський освятив костел у 1772 р., хоча саме будівництво та оздоблення храму продовжувалося до 1777 р. При посвяті у мурований костел було перенесено чудотворний образ, який поміщено у головному вівтарі. Окрім головного вівтаря у храмі було ще два бічні – Матері Божої Святого Розарію (ліворуч) та св.Михаїла (праворуч). СВ. Михаїл був патроном фундатора Михайла Жевуського. Цікаво, що при перенесенні чудотворної ікони приймала участь і процесія з греко-католицького храму. Парохія Берездівці тоді належала до Рогатинського деканату.
Вже у 1821-1822 рр. було проведено ремонтні роботи всередині святині. Росло число прочан до чудотворної ікони і тому за проектом архітектора Альбіна Загурського на початку ХХ ст. храм було реконструйовано та розширено. Сталося це за о.Юхима Мотикевича, який обіймав парохію до 1913 р., коли його замінив адміністратор о.Іоан Берестецький. На той час у Берездівцях був ще один кам’яний храм Різдва Христового, збудований у 1906 р., в якому правив о.Іван Ковальський. У місті жило 2734 чол., в т. ч. 1030 римо-католиків, 816 греко-католиків та 888 жидів. До римо-католицької парохії належали також сусідні польські села, так що число вірних сягало 3 тис. У місті діяла 5-класна міська школа з польською мовою навчання (подібної школи тоді ще не мали ні Миколаїв, ні Розділ), читальня москвофільського товариства ім. М.Качковського. Була також своя пошта. У судовому відношенні Берездівці були підпорядковані Ходорівському судовому повіту. Військові дії у 1914 та 1919 рр. не пошкодували Берездівець. Обидва храми не постраждали, але міський статус було втрачено. Крім того був значний віддік жидівського населення, яке перебралося у сусідні Розділ та Миколаїв.
У міжвоєнний період в храмі правили адміністратор о.Владислав Потшебницький, а потім парох Михайло Каспрук. При ньому у 1932 р. знову на кошти, які поступали від прочан, було проведено ремонт храму. На той час до парохії входило також 12 сіл з двома каплицями на цвинтарях: у Рудій (збудована у 1910 р.) та Бориничах (збудована у 1934 р.).
О. Михайло Каспрук у 1945 р. виїхав до Польщі, забравши з собою чудотворний образ та архіви парохії. У чудовому пізньобарокковому храмі в 1949-1992 рр. був колгоспний склад. 23.01.1993 р. після повернення католицькій громаді храм освятив єпископ-коад’ютор Маркіян Трофим’як. З того часу там тривають реставраційні роботи. У 2000-2002 рр. варшавським реставраторам вдалося відновити фрески над головним вівтарем. Чудотворна берездівецька ікона нині знаходиться у соборі міста Камінь Поморський у Польщі. Делегація прочан з цього міста 17 вересня 1995 р. привезла до Берездівець копію цієї ікони. Архів Берездівецької парохії, безперечно, вцілів і його повернення змогло би допомогти відтворити історію поліетнічного міста Берездівці, де перетиналися впродовж віків українська, польська та жидівська культури.
Костел Воздвиження Святого Хреста у Берездівцях
Берездівці вперше згадуються під 1410 р., коли власник села Бенедикт Бенко заложив тут першу римо-католицьку парафію при збудованому ще раніше дерев’яному костелі Різдва Пречистої Діви Марії. В цьому “кутку” Придністров’я “польський клин” виник ще у ХІІ ст., коли перемишельські та звенигородські князі на пустуючих землях свого домену (безпосередніх володінь князівської скарбниці) стали селити тут полонених поляків. Так виникли Ляшкі Горішні і Долішні (нині Горішнє і Долішнє), а трохи пізніше Гранки, Кути і Берездівці. З включенням галицької частини королівства Русі до складу Польщі, цей регіон отримав приплив нових польських пересенців і у 1526 р. (ще не було Миколаєва та Роздолу) Берездівці отримали магдебурзьке право і стали містом.
Але куди поділися міський та парафіяльний архіви навіть важко припустити. А без цього історія міста схована туманом. Відомо, що у 1618-1621 рр. місто горіло під час ординських нападів, постраждав і дерев’яний храм, але був невдовзі відбудований. На початку XVIII ст. під час шведської окупації (у 1705-1708 рр.) шведські загони підтримували магнатів Ходоровських, які стояли за короля Станіслава Лєщинського, проти їх противників прихльників короля Августа ІІ. Власники Берездівців – Цетнери були противниками Лєщинського. Тому Берездівці знову горіли від шведської артелерії і на цей раз практично вщент згорів костел.
У 1718 р. за кошти Цетнерів парох о.Михайло Мікошович розпочав фактично будівництво на тому самому місці нового дерев’яного храму. 16 травня 1746 р. у цьому храмі став кровоточити образ Христа Розп’ятого. Ця подія потрясла місто та його околиці. Було призначено авторитетну комісію і 1 квітня 1747 р. декретом Львівського архієпископа Миколи Вижицького образ було визнано чудотворним. В подальшому образ став святинею як для римо-католиків так і для греко-католиків міста та округи. О.Мровінський вже у ХХ ст. подав перелік 43 детальних описів чудес та милостей, які були здійснені завдяки цій іконі.
У середині XVIII ст. місто Берездівці стало належати власникам Роздольського ключа Жевуським. У 1769 р. нові власники фундували місту будівництво мурованого костелу Воздвиження Святого Хреста, який було зведено поряд з дерев’яним. Львівський архієпископ Вацлав Сєраковський освятив костел у 1772 р., хоча саме будівництво та оздоблення храму продовжувалося до 1777 р. При посвяті у мурований костел було перенесено чудотворний образ, який поміщено у головному вівтарі. Окрім головного вівтаря у храмі було ще два бічні – Матері Божої Святого Розарію (ліворуч) та св.Михаїла (праворуч). СВ. Михаїл був патроном фундатора Михайла Жевуського. Цікаво, що при перенесенні чудотворної ікони приймала участь і процесія з греко-католицького храму. Парохія Берездівці тоді належала до Рогатинського деканату.
Вже у 1821-1822 рр. було проведено ремонтні роботи всередині святині. Росло число прочан до чудотворної ікони і тому за проектом архітектора Альбіна Загурського на початку ХХ ст. храм було реконструйовано та розширено. Сталося це за о.Юхима Мотикевича, який обіймав парохію до 1913 р., коли його замінив адміністратор о.Іоан Берестецький. На той час у Берездівцях був ще один кам’яний храм Різдва Христового, збудований у 1906 р., в якому правив о.Іван Ковальський. У місті жило 2734 чол., в т. ч. 1030 римо-католиків, 816 греко-католиків та 888 жидів. До римо-католицької парохії належали також сусідні польські села, так що число вірних сягало 3 тис. У місті діяла 5-класна міська школа з польською мовою навчання (подібної школи тоді ще не мали ні Миколаїв, ні Розділ), читальня москвофільського товариства ім. М.Качковського. Була також своя пошта. У судовому відношенні Берездівці були підпорядковані Ходорівському судовому повіту. Військові дії у 1914 та 1919 рр. не пошкодували Берездівець. Обидва храми не постраждали, але міський статус було втрачено. Крім того був значний віддік жидівського населення, яке перебралося у сусідні Розділ та Миколаїв.
У міжвоєнний період в храмі правили адміністратор о.Владислав Потшебницький, а потім парох Михайло Каспрук. При ньому у 1932 р. знову на кошти, які поступали від прочан, було проведено ремонт храму. На той час до парохії входило також 12 сіл з двома каплицями на цвинтарях: у Рудій (збудована у 1910 р.) та Бориничах (збудована у 1934 р.).
О. Михайло Каспрук у 1945 р. виїхав до Польщі, забравши з собою чудотворний образ та архіви парохії. У чудовому пізньобарокковому храмі в 1949-1992 рр. був колгоспний склад. 23.01.1993 р. після повернення католицькій громаді храм освятив єпископ-коад’ютор Маркіян Трофим’як. З того часу там тривають реставраційні роботи. У 2000-2002 рр. варшавським реставраторам вдалося відновити фрески над головним вівтарем. Чудотворна берездівецька ікона нині знаходиться у соборі міста Камінь Поморський у Польщі. Делегація прочан з цього міста 17 вересня 1995 р. привезла до Берездівець копію цієї ікони. Архів Берездівецької парохії, безперечно, вцілів і його повернення змогло би допомогти відтворити історію поліетнічного міста Берездівці, де перетиналися впродовж віків українська, польська та жидівська культури. Л.Войтович ¤ ¤ ¤ 17.10.08 Життєві історії.Порушник державного кордону У 70-х роках відпочивав я в санаторії від цементного заводу на березі Чорого моря, біля села Коблева Одеської області. Якось на пляжі попросив у сусідів, які сиділи поруч, надувну камеру від вантажівки. На ній поблизу берега бавилося двоє їхніх дітей. Поплававши трохи, я віддав камеру і подякував за послугу. Раптом біля мого лежака заскрипіли гальма військового уазика. З нього вийшли два прикордонники.
– Хто плавав на камері? Це ви? – запитав один.
– Так, це я, - відповідаю.
– Ви арештовані. Одягайтеся і сідайте в машину. Поїдете з нами на заставу.
Тоді всі кордони Радянського Союзу ретельно охоронялися, в тому числі й узбережжя Чорного моря, на другому березі якого була ворожа Туреччина. Згодом я довідався, що тодішніми правилами навіть недалеко від берега заборонялося плавати на незареєстрованих і безномерних плавзасобах.
На погранзаставі, яка була неподалік, за столом сидів майор.
– З якою метою ви порушили правила, - суворо запитав.
– Та я поплавав на камері недалеко від берега і думаю, що ніяких правил не порушив.
– Звідки я знаю ваші наміри, може ви хотіли втекти в Туреччину!
– Та бійтеся Бога, товаришу начальник, як ви собі це уявляєте. Думаєте, що відпливши камерою двадцять метрів від берега, нирнув би і проплив під водою понад чотириста кілометрів, - виправдовувався я.
Мій співбесідник не звертав уваги на мої пояснення, а продовжував розпитувати, фіксуючи мої відповіді у журналі:
– Хто ви? Де живете? Що тут робите? Хто ваші батьки? Де живуть і працюють?...
Майор, як мені видавалося, ставив дурні запитання, а я старався давати такі ж відповіді, не відчуваючи в них іронії.
– Я – член партії, - кажу, - недавно нагороджений ювілейною медаллю „100 років з дня народження В.І.Леніна”, маю значок „Ударник п’ятирічки”, а путівку в санаторій мені видав заводський комітет за активну участь у заводському хорі. Сам я з родини орденоносців, моя мама має медаль „Мати-героїня”, а вуйко по материні лінії нагороджений медаллю „За взяття Будапешта”... Хотів ще додати, що мій тато є активним учасником громадянської війни, але згадав, що на теренах Західної України її не було. Розмірковуючи, що цей майор хоче вислужитися або має бажання принизити мене, я почав пошепки:
– Скажу вам по-секрету, мій знайомий і товариш уже двічі побував за „бугром”, - показав я рукою у сторону турецького берега. – Розповідав, що там мале, яке ще добре не вміє ходити, - уже турок.
– „Подонок!” – заревів офіцер. – Ти мене не знаєш, а коли пізнаєш, буде пізно. Ось посаджу тебе на десять діб, там у тебе буде доволі часу, щоби розказувати байки про малолітніх турків.
І розгніваний офіцер розпорядився закрити мене на ключ в якійсь буцегарні. Та через декілька годин мене відпустили, бо прикордонники зв’язалися з Миколаївським КДБ та по телефону поспілкувалися із заступником директора цемзаводу Александровим, який підтвердив, що я працюю заступником начальника „ОРСу”. Василь Шимко, м.Миколаїв. ¤ ¤ ¤ 17.10.08 Державна служба. Погляд зблизька Відділ регіонального розвитку містобудування і архітектури РДА.
Розповідає керівник Орест Телішевський.
- Перша згадка про наш відділ зустрічається у 1986 році, тоді називався „Районний архітектор у Миколаївському районі”. До його складу входило проектно-виробниче архітектурно планувальне бюро. Тоді тут працювало 14 спеціалістів. Із здобуттям Україною незалежності було проведено реорганізацію і утворено відділ містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства. На даний час нас перейменовано у відділ регіонального розвитку, містобудування і архітектури РДА. Я його очолюю із 2003 року.
- Який штат маєте зараз?
- У відділі працює три спеціалісти – керівник відділу (головний архітектор району), провідний спеціаліст відділу (Андрій Ходалєв) та адміністратор дозвільного офісу (Наталія Адам). Крім того, на території району діють комунальне підприємство „Миколаївське архітектурно-планувальне бюро” (засноване районною радою, роботу якого ми координуємо), та дві приватні організації.
- Яка специфіка роботи?
- У першу чергу чергу це - забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району; аналіз стану містобудування, організація розроблення, проведення експертизи і забезпечення затвердження в установленому порядку генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; координація діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексного розвитку територій, забудови населених пунктів на території району, поліпшення їх архітектурного вигляду; забезпечення додержання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, регіональних правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією; забезпечення в межах своїх повноважень охорони, контролю за використанням пам'яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів. Крім того, наш відділ бере участь у реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури, подає районній держадміністрації пропозиції з цих питань; готує пропозиції до програм соціально-економічного розвитку району та проектів місцевого бюджету і подає їх на розгляд районної держадміністрації; сприяє органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідної території; веде облік забезпеченості містобудівною документацією населених пунктів на території району, вносить пропозиції місцевим радам щодо необхідності розроблення та коригування генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; розглядає у випадках, встановлених законодавством, пропозиції суб'єктів містобудування щодо визначення територій, вибору, вилучення (викупу) та надання земель для містобудівних потреб згідно з містобудівною документацією; розробляє і подає виконавчим органам сільських, селищній, міських (крім міст обласного підпорядкування) рад пропозиції щодо розміщення, будівництва житлово-цивільних, комунальних, промислових та інших об'єктів, створення інженерно-транспортної інфраструктури, виробництва будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, розглядає і погоджує проекти конкретних об'єктів архітектури та надає замовникам висновки щодо їх затвердження; координує на території району виконання науково-дослідних і проектно-вишукувальних робіт у сфері містобудування; організовує в порядку, що встановлюється головним управлінням містобудування, архітектури та просторового розвитку обласної держадміністрації, створення і оновлення топографічних планів, призначених для складання генеральних планів ділянок будівництва об'єктів архітектури, підземних мереж і споруд, прив'язки будівель і споруд до ділянок будівництва, а також вирішення інших інженерних питань; проведення розмічувальних робіт (крім встановлення меж земельних ділянок у натурі), винесення в натуру осей будівель, споруд і ліній інженерних комунікацій, червоних ліній вулиць, доріг; здійснює систематизацію зазначених матеріалів, надає дозвіл на проведення інженерних вишукувань для будівництва; надає архітектурно-планувальні завдання, інші вихідні дані на проектування об'єктів архітектури для нового будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, благоустрою територій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, готує дозволи на проведення цих робіт; здійснює в межах своїх повноважень охорону, контроль за використанням пам'яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів; сприяє впровадженню у проектах об'єктів архітектури прогресивних архітектурно-планувальних, конструктивних та інженерно-технічних рішень, що забезпечують ресурсозбереження, здійсненню структурної перебудови та переорієнтації виробничої будівельної бази на спорудження житла з використанням ресурсоощадних технологій та конструкцій, місцевих будівельних матеріалів; координує в межах своєї компетенції діяльність підприємств, установ та організацій, які виконують роботи з підготовки і комплектування вихідних даних на проектування, надають інші послуги у сфері містобудування та господарського двору.
- Що конкретно робиться нині?
- Наприклад, є об’єкт - озеро „Байкал” (Задорожнє) – найбільш скандальний проект, адже зачіпає багато приватних інтересів. Там планується розташування аквапарку „Миколаївський” із паркінгом для автомобілів, яких у спекотні дні літа буває більш як три тисячі, припляжною і пляжною зоною та розважальними обєктами. Ще один великий проект розроблено для території Стільської сільської ради у Великій Волі. Там (на каскаді озер „Барбара”) планується будівництво медичного реабілітаційного центру, до якого входитимуть спальний та лікувальний корпуси, їдальня та автостоянка. Далі – розроблено схему щодо планцування рекреаційної зони - на базі колишніх кар’єрів ДПХП „Сірка”. Зараз там здійснюються заходи щодо пониження рівня озер „Чисте”, „Середнє” та „Глибоке” і планування берегів. З метою випередження ситуації, яку маємо зараз на так званому озері „Байкалі”, вже розплановуємо зони, де надаватимуться послуги із відпочинку. Щодо об’єктів промислового характеру, то найбільш вагомим із них є будівництво нового цементного заводу потужністю 2,5 млн. тонн в рік поблизу села Добряни та логістичного комплексу у Тернопіллі. Ділянку вже викуплено і незабаром там розпочнеться будівництво. Крім того, наш відділ бере участь у розробленні генплану міста Миколаєва.
- А чому його так довго виконують, адже обіцялося до 1 вересня подати для огляду громадськості?
- Це не доопрацювання міської ради. Складається враження, що міська влада дещо розслабилася в цьому плані.
- Чи скаржаться на роботу працівників зокрема та служби в цілому?
- В основному, скарг немає. Можуть виникати спірні, чисто робочі питання, які ми легко вирішуємо. А щодо подяк, то найкращою подякою, на нашу думку є покращення архітектурного вигляду навколишнього середовища.
- Як щодо оплати праці?
- Середня зарплата наших працівників складає 1000 грн.
- Чи задоволені матеріальною базою?
- Якщо говорити відверто, то матеріальне забезпечення бажає бути кращим. Комп’ютери застарілі, канцтоварами не забезпечені. Хоча нещодавно придбали ксерокс та факс. Транспорту немає. Записала Вікторія Ничта. ¤ ¤ ¤ 17.10.08 Зростає пенсія У поточному році розмір пенсій підвищувався вже тричі. У жовтні знову зросли оцінка величини одного року страхового стажу та розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Про чергові зміни розповідає начальник управління Пенсійного фонду у Миколаївському районі Надія МАКСИМОВИЧ.
- Згідно із відповідною Постановою Кабміну, від 1 жовтня до 1,35 відсотка збільшилася оцінка величини одного року страхового стажу (до 1 січня вона становила 1 відсоток, а від 1 січня - 1,2 відсотки). Давайте розглянемо приклад перерахунку пенсії у зв’язку із змінами. Припустимо, що страховий стаж громадянина становить 40 років 5 місяців. Тобто, понаднормативний стаж – 15 років. Коефіцієнт заробітної плати 1,2. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням вартості величини одного року страхового стажу 1,35 % тепер становить (40 х 12 + 5)х1,35/1200) = 0,54563. Заробітна плата для обчислення пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2006 рік (928,81 грн., для непрацюючих пенсіонерів береться до уваги середня заробітна плата саме за 2006 рік) становить 1114,57 грн. ( 928,81 х 1,2). Розрахунок пенсії, згідно зі статтею 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» становитиме: 1114,57 грн. х 0,54563 = 608,14 грн. Доплата за понаднормативний стаж 81,60 грн. ( 544 х 15%). Отже, розмір пенсії з 1 жовтня 2008 року - 689,74 грн. (608,14 + 81,60).
-Розкажіть, будь ласка, конкретніше і про підвищення пенсії особам, які втратили працездатність.
-Від 1 жовтня з 482 до 498 гривень збільшено прожитковий мінімум, встановлений для осіб, які втратили працездатність. У зв’язку з цим проводимо перерахунок пенсій за особливі заслуги перед Україною; підвищень до пенсій ветеранам війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; підвищень, передбачених Законом України «Про жертви нацистських переслідувань»; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю (згідно із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»); державної соціальної допомоги на догляд (згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам». Також у зв’язку із збільшенням прожиткового мінімуму буде перераховано надбавки до пенсій, передбачених Законом України «Про донорство крові та її компоненти». А дітям війни, згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530, підвищення до пенсії буде збільшено із 48 гривень 20 копійок до 49 гривень 80 копійок. Приємна новина є для шахтарів - у зв’язку із введенням в дію Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» сімнадцяти жителям нашого району здійснено перерахунок пенсій. Підвищилися пенсії тим працівникам, які видобувають вугілля та руду і повний день зайняті на підземних роботах. Пільги поширились також і на членів сім’ї та на людей, які раніше працювали в таких умовах. За кожен рік роботи шахтар до свого трудового стажу отримує додатково один рік. Мінімальна пенсія для шахтарів, які працювали на підземних роботах не менше 15 років (чоловіки) та 7,5 року (жінки), тепер становитиме 80% середньомісячної заробітної плати шахтаря і водночас вона не повинна бути меншою, ніж три прожиткові мінімуми для осіб, які втратили працездатність. Крім того, якщо шахтар загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві, то члени його родини на кожного непрацездатного отримають ще й доплату (в розмірі прожиткового мінімуму) до пенсії у зв’язку із втратою годувальника.
-Отже, тепер вищепереліченим катеріям громадян пора збирати підтверджуючі документи і звертатися в Пенсійний фонд?
-Ні, пенсіонерам не треба цього робити. Бо всі пенсії вже перераховані автоматизовано за матеріалами пенсійної справи. І тому в жовтні виплату пенсій у нових розмірах уже почато. Розмовляла Леся Бардак. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Слово учительки живе у пісні Розмаїттям квітів та святкових учнівських привітань відшуміло професійне свято освітян. Цьогоріч учителька Марія Ремез (нині живе у Новому Роздолі, а починала свій трудовий шлях у Крупській школі) уже втридцяте відзначала своє професійне свято. Найбільше раділа, коли школярі дарували своїм наставникам пісні на її слова. Їх уже чимало, різноманітної тематики. Про те, як усе починалося, вона говорить: „Синьоокий серпень щиро дарував тепло. Закінчувалися жнива і в повітрі пахло стиглим колоссям та польовими квітами.
Такого серпневого дня я вперше прийшла на роботу у Крупську школу (1978 року). Зупинилася біля воріт... З вікон доносилася чарівна мелодія пісні, неслася кудись високо, здавалася, до хмар і зникала в невідомості. Чулося чітке, старанне дитяче декламування віршів. Все це зливалося з дзвінким сміхом дітвори і створювало ауру святковості, урочистості. Школа готувалася до першовересня та нового навчального року. напевне, тоді я зрозуміла, як потрібне в школі живе чудодійне слово поезії, гарна пісня. так з’явилися рядки:
„Хай діти у школу приходять, як в казку,
де розум, добро і краса.
Даруйте їм щедро любов свою й ласку,
Хай доля в них буде ясна!”
Багато віршів уже складено, багато прекрасних мелодій написано. Але є в ріді мові мереживо слів, яке ніхто ще не сказав, є сузір’я нот, які ще ніколи не звучали. Треба тільки їх знайти. Так народжується нова поезія, нова мелодія. Для мене поезія – це те, що єднає реальність і мрію, земне і високе, небесне.
Я вдячна Богові за те, що зі мною працюють прекрасні, талановиті вчителі Новороздільської ЗОШ № 5 Мирон Гуга і Наталія Фіцала – наші шкільні композитори, які пишуть мелодії пісень. Завжди у творчих починаннях мене підтримують , розуміють і надихають на нові поетичні рядки й інші колеги по праці (Г.Ф.Жолубак, О.М.Вагляр, К.М.Грай, І.І.Мельник), люди щедрої душі, глибокої думки, прекрасних почуттів. Мабуть, мені дуже пощастило у житті й тому, що пісні на мої слова одразу виконуються маленькими, але дуже талановитими учнями-артистами. Ці пісні співають не тільки в нашій школі, але в інших новороздільських. Вони звучали на фестивалях „Матусина пісня”, „Дністрова хвиля”. Я рада, коли моя поезія звучить у піснях. Це значить, що чиєсь серце б’ється в унісон із моїм. Це значить, що пісня жива”. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Свято у Стільську Минулої неділі хорова капела хлопчиків «Дударик» зачарувала селян співом у храмі святої Параскевії в Стільську та на сцені Народного Дому.
У храмі «Дударик» зворушив до сліз співом Божественної Літургії. Отець Степан Кос висловив вдячність колективу та диригенту Дмитру Кацалу за цей спів, молитву, які виконавці подарували людям, побажав усім земних благ.
Після перепочинку за обіднім столом гості села вирушили на екскурсію Стільською радою, яку провела педагог Іванна Фацієвич. А потім на сцені Народного Дому «Дударик» виспівував і твори про УПА, і пісні на Шевченкові слова, і молитви та інші духовні твори. Отож, повний зал глядачів недарма зустрів артистів гучними оплесками. Диригент Дмитро Кацал зумів створити атмосферу дружелюбності між залом і колективом, і голоси з’єдналися у спільному, а потім – почерговому виконанні «Ленти за лентою»…
Свято наближалося до закінчення, та селяни не хотіли це визнавати. Але наблизилася пора прощання. Сільський голова Стільська Іван Мончак подарував гостям на згадку про зустріч картину із зображенням церкви святої Параскеви, виконану місцевим художником Юрієм Левицьким. Щирі слова вдячності «Дударику» висловили також директор Народного Дому Стільська Оксана Бінас, юні стільчани Юля Стегній, Марія Мончак, Олег Перій. Глядачі усі разом виконали «Многая літа» і проводжали гостей бурхливими оплесками… Василь Хамуляк, депутат Стільської сільської ради. ¤ ¤ ¤ 07.10.08 Дні минають… …і нарешті дочекались від синоптиків сприятливого для сільськогосподарських робіт прогнозу погоди. Якщо вірити їм, то цей тиждень дощі (окрім дрібних винятків) оминатимуть наш район. Температура повітря також сприятлива. Тому відкладаємо вбік усі політичні негаразди і поспішаймо зібрати з полів та садів урожаї. А хто поміж дощами встиг усе зібрати, може подумати в про гриби, які також, прогнозується, нарешті з’являться і у наших, і в карпатських лісах. До речі, радили б звернути увагу на сприятливий прогноз погоди і нашим владам різних рівнів, бо незавершених робіт із ремонтів доріг, із підготовки до зими чимало.
Так виглядає, що Миколаїв не отримає запланованих 2-х мільйонів гривень на завершення робіт із прокладання водогону. Чи причиною цього є бурхливі події в Києві, чи «загроза» нових парламентських виборів – не знаємо. Поки що всі роботи призупинені, оскільки і так міська рада вже боргує будівельникам 122 тисячі гривень. Біда ще й у тому, що заявку на фінансування робіт у 2009 роцц міська рада ще не подала, хоч терміни минули 1 жовтня. Не відомо, чи встигнуть виконати роботи із заміни труб теплотрас, бо до початку опалювального сезону залишився тиждень, а зробити потрібно ще багато. Дотепер не перераховано міською радою і
80 тисяч гривень «Теплокомуненерго». Оскільки жителі Миколаєва заборгували у попередні роки понад півмільйона гривень, то ще до кінця невідомо, чи отримають газ для котелень комунальники. Районна прокуратура тим часом розбиратиметься із тими громадянами, хто самовільно відключився від централізованого теплопостачання та встановив без необхідних дозволів автономне опалення у своїх квартирах. Я.М. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Довгожителька Рудниківчанка Марія Рожановська відзначила 101-ий рік від дня народження.
Із нагоди цього свята в її домівку минулого вівторка несподівано завітали із подарунками заступник голови Миколаївської райдержадміністрації Марія Ониськів, начальник управління праці та соціального захисту населення Віктор Козоглодюк, директор територіального центру з обслуговування одиноких непрацездатних громадян та інвалідів Оксана Ривко, представник Міжнародної федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, голова проекту «Повінь» Давид Мачарашвілі, голова Львівської обласної організації ТЧХ Валентин Мойсеєнко, голова Миколаївської РО ТЧХ Лідія Буфан і, звичайно ж, сільський голова Рудників Степан Дубик. Разом із теплими словами привітань гості привезли для довгожительки квіти, грошовий подарунок та продуктовий набір. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Обласна першість У фінальному етапі першої ліги чемпіонату Львівщини з футболу, де виступають наші СКК „Пісочна” та ФК „Миколаїв”, завершилося перше коло (тобто, зіграно поєдинки четвертого туру), а в другій лізі обласної першості відбувся передостанній тур попереднього етапу.
Миколаїв вдома із Кам’янкою Бузькою розійшовся нічиєю – 1:1. З таким же рахунком Пісочна на виїзді зіграла із Соснівкою. Загалом, Миколаїв набрав 12 очок, а Пісочна – 10. Сьогодні Миколаїв їде у Кам’янку Бузьку, а Пісочна в цьому турі зустрінеться на виїзді з Радеховом.
У другій лізі Розвадів удома переміг Червоноград-2 – 3:2, а Новий Розділ в гостях у Добросина поступився – 0:3 (ю) та 1:3 (д). В останньому турі Новий Розділ зустрінеться на виїзді з Андріївкою (Буськ), а Розвадів – із Старим Селом. А.М. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Ігри політиків з історією 14 жовтня, у день свята Покрови Пресвятої Богородиці, Україна відсвяткувала чергову річницю створення 1942 року Української повстанської армії.
Вже стало нормою, що в країні цього дня на площі виходять не тільки прихильники, а й непримиренні противники українських повстанців. Особливо активізуються ліві політичні сили. Вони не пропускають нагоди облити брудом ветеранів УПА, звинувачуючи повстанців у терорі проти мирного населення, у співпраці з нацистською Німеччиною та інших гріхах.
Влада теж не залишається осторонь. Напередодні або ж у день святкування чутно заяви про визнання сивих ветеранів УПА третьою воюючою стороною в Другій світовій війні. Далі заяв політики всеукраїнського масштабу не йдуть. І прирікають людей, котрі довгі роки зі зброєю в руках (до речі, під нинішнім національним прапором) воювали за незалежність України, відзначати день УПА в супроводі міліції й «Беркута», аби не потрапити під гарячу руку прихильників Вітренко й Симоненка. Така ситуація повторюється рік у рік.
Останнім часом лідери багатьох політичних партій не тільки лівого, а й національно-демократичного спектра в цьому питанні аж надто перегнули палку. Свідченням чого є спроби кримських комуністів встановити в Севастополі (!) пам’ятник жертвам ОУН-УПА під уїдливою назвою «Постріл у спину», а також закласти в Харкові алею жертвам українського народу, загиблим від рук ОУН-УПА, активістами Євразійського союзу молоді й Конфедерації праці України разом із «Народною опозицією» Наталії Вітренко. Своєю чергою лідер крайньо правої «Свободи» Олег Тягнибок наполягає на проведенні другого Нюрнберзького процесу (тепер уже над комуністами), в Києві відкрито Музей радянської окупації, в багатьох містах Західної України частими стали осквернення пам’ятників воїнам Червоної армії, які визволили регіон від нацистів.
Усе це результат емоційного сприйняття людьми цього питання, а не зважені, обдумані вчинки, які грунтуються на історичних фактах і ситуації, що створилася в роки Другої світової війни, коли українці через свої переконання воювали по різні боки барикад.
Такий розклад вигідний і правим, і лівим політикам. Адже він дозволяє спекулювати на темі в період виборів і приносить чималі електоральні дивіденди. Має рацію історик О.Сич: їх не цікавить реальний результат. Політики декларують свої наміри із заздалегідь заданою політехнологічною метою — сподобатися виборцям. Зокрема й тим, хто сповідує національно-демократичну ідеологію. Своєю чергою мета лівих політиків — «відзвітувати» перед виборцями прорадянського штибу. Мовляв, гостра тема українського суспільства перебуває під їхнім особливим контролем.
Якби представники політичного бомонду хотіли розв’язати цю проблему, то давно б ухвалили відповідні закони в парламенті. Найбільш небезпечним для суспільства є те, що багато відомих політиків дозволяють собі в ролі «авторитетних» експертів (прочитавши всього лише кілька статей, у ліпшому разі — книжок певного ідеологічного напряму) коментувати у ЗМІ проблеми, пов’язані з українським націоналістичним рухом. У такій ситуації історикам, котрі роками вивчають тему, важко донести заангажованій аудиторії свої погляди і нові знахідки.
Візьмімо, приміром, прагнення комуністів збудувати в східних і південних регіонах країни пам’ятники жертвам УПА, покликані служити нагадуванням про звірства повстанців проти «мирних радянських людей». Так, справді, за різними даними, внаслідок терористично-бойової діяльності УПА загинуло від 25 до 35 тисяч чоловік. Багато з них були мирними жителями, запідозреними в лояльності до радянського режиму. До речі, кількість жертв терору, здійснюваного радянською державою, обчислюється сотнями тисяч чоловік. Та хіба можна пояснити завзятим противникам націоналістів, що українські повстанці вели збройну боротьбу за незалежну державу з радянською владою (а вона апріорі передбачає фізичне знищення противника), якщо вони досі марять про СРСР.
Радянські партизани на території Західної України поводилися анітрохи не краще за повстанців, що відбито в сотнях радянських документів, які не дають підстав засумніватися в їхній автентичності. Так, комісар Кам’янець-Подільського партизанського з’єднання ім. Жукова П.Миронов у своїй доповіді начальникові обласного партизанського руху в березні 1944 р. щодо цього писав: «У більшості партизанських загонів склалася така думка, що поголовно всі жителі Західної України націоналісти, і з заходом у села вони чинили майже повальне вилучення худоби й майна й убивали чоловіче населення в порядку помсти за загиблих диверсантів. Так було в селі Більчаки (Людвіпольського району), де з’єднанням т. Шитова в червні 1943 р. було спалене майже все село. Так було в селі Загата Сарненського району з боку з’єднання т. Скубка. Те ж робили й інші з’єднання. Отаке примусове вилучення худоби, майна й убивство чоловічого населення — все це відштовхувало населення Західної України від нас, воно ставало проти нас і переходило на бік націоналістів. Ми ж своєю поведінкою давали поживу агітаторам націоналістів».
«У Ляховичах тоді бандерівців не було. А червоні напали на село вночі 19 грудня 1943 року, — згадував колишній житель села В.Гладича про знищення його червоними партизанами загону ім. В.Василевської Чернігівсько-Волинського з’єднання. — До ранку його було майже знищено. Почали з південного боку. Вбивали усіх, кого бачили. Першими вбили Марчика Степана і його сусідку Мотрю з восьмирічною дочкою, Хвесика Миколу й Хвесик Мотрю з десятирічною дочкою... Загалом протягом тієї кривавої ночі безвинно загинуло 50 чоловік».
Якщо виходити з логіки комуністів і прогресивних соціалістів, то тоді всю Західну Україну треба заставити пам’ятниками жертвам червоних партизанів. До речі, перші підрозділи УПА організовувалися не тільки для захисту населення від нацистського терору, а й від радянських партизанів, котрі своїми діями провокували каральні операції окупантів.
Прихильникові комуністичної ідеології важко зрозуміти, чому напередодні Другої світової війни українські націоналісти змушені були співпрацювати з німцями. Їм важко усвідомити — через багато років тлумачення радянськими ідеологами теми «буржуазних націоналістів», «прислужників фашизму», «безжалісних убивць», — що це був вимушений політичний крок. Німеччина на той момент була єдиною великою державою, зацікавленою в перегляді Версальської системи, а також у підтримці всіх внутрішніх противників Польщі, а з осені 1939 року — й СРСР. Бажання й прагнення нацистів збігалися з поглядами лідерів ОУН, котрі прагнули знову, вже в нових умовах, розгорнути боротьбу за незалежну Україну.
Після завершення війни Ярослав Гайвас, аналізуючи українсько-німецькі контакти цього періоду, зазначав таке: «Українське суспільство нашого Заходу, тобто земель, що опинилися на захід від польсько-радянського кордону, за дуже малим винятком, теж дуже позитивно ставилися до ревізії Версальського договору, який формально підтвердив наше поневолення... Такий стан західної частини українського народу був абсолютно зрозумілим, і викликаний він був розумінням, що шлях до Української держави веде через ревізію договору. Отже, так зване позитивне ставлення українського суспільства до нацистської Німеччині будувалося на зовнішніх національно-політичних розрахунках, було простою концепцією, спрямованою на пошук прихильників у світі й можливих союзників. А на таке кожен народ має не тільки повне право, а й його керівні сили зобов’язані працювати в цьому напрямі».
Своїм «правом» скористався й Радянський Союз. Зацікавлений у співпраці з Німеччиною, 24 серпня 1939 року Сталін підписав Договір про ненапад (більш відомий як «пакт Ріббентропа—Молотова»). На той час Кремль передусім керувався інтересами своєї тоталітарної держави, а не думав про наслідки цього договору. По суті, Сталін і Гітлер на основі підписаного Секретного додаткового протоколу поділили між собою Східну Європу (з чітким виділенням сфер впливу), а вдале здійснення свого плану відзначили спільним парадом військ у Бресті.
Виголошуючи на фуршеті після підписання Секретного протоколу тост на честь Гітлера зі словами «Я знаю, як сильно німецька нація любить свого керманича, і тому мені хочеться випити за його здоров’я», чи міг Сталін передбачати, що його співпраця з наці, яка призвела до початку Другої світової війни, два роки по тому закінчиться грандіозним воєнним конфліктом між тиранами. Не могли також передбачати й лідери двох фракцій ОУН Андрій Мельник і Степан Бандера, що їхнє прагнення до незалежної держави нацисти банально використовують зі своєю метою напередодні війни з СРСР. Тому вони радикально змінили свої взаємини з нацистами після проголошення 30 червня 1941 р. у Львові незалежної України. Ситуативні «союзники» не визнали такого кроку ОУН (б) і, заарештувавши С.Бандеру, почали знищувати його прихильників під виглядом нібито «грабіжників».
Уже в повоєнний час Кремль на правах переможця волів не афішувати в радянському суспільстві справжні цілі «пакту Ріббентропа—Молотова», обмежившись статтями про дружбу й ненапад (широка громадськість дізналася про справжні цілі злочинного договору тільки 1989 року). А от співробітництво українських націоналістів із нацистами однозначно підносили як акт зради свого народу. Можливо, з погляду законодавства радянської України можна так вважати. Проте в незалежній державі це видається блюзнірством. Члени єдиної політичної організації, що з самого початку свого виникнення (1929 р.) ставила за мету побудову незалежної Української держави, в якій ми нині живемо, не можна оголошувати зрадниками свого народу, як і ветеранів УПА, котрі воювали і проти нацистів, і проти комуністів. Саме такі цілі було задекларовано під час Львівської конференції військових референтів у грудні 1942 р. і ухвалено Третьою конференцією ОУН (б) у лютому 1943 р.
Нам, через десятиліття, легко вказувати на помилки, допущені кимось, з огляду на нинішню геополітичну ситуацію у світі. Та в ті роки вона була зовсім іншою, і багато країн і політичних блоків, керуючись своїми інтересами, співвідносили і звіряли свої плани, орієнтуючись на реалії свого часу.
Своєю чергою політичним силам національно-демократичного спектра нині також не варто наслідувати комуністичні принципи, оцінюючи історію радянської України виключно з позиції переможців. Багатьом українцям, які виросли в УРСР, важко погодитися з тим, що свої освіту, житло вони дістали в окупованій Радами країні. Та й чи коректний термін «радянська окупація України», що стає дедалі популярнішим, для визначення цього неоднозначного періоду в історії країни?
Користуючись ним і водночас відкриваючи музеї на цю тематику, ми маємо розуміти: якщо є окупанти, виходить, мають бути й люди, які співпрацювали з ними. У нашому конкретному випадку це переважна кількість українців, котрі жили й працювали в ті роки в УРСР. Тоді виходить, що наші батьки й діди колабораціоністи, які зрадили національну ідею й співпрацювали з ворогом.
Ветерани, котрі служили в радянських військах, і це слід пам’ятати, воювали за свою, тобто радянську, Україну, а воїни УПА — за незалежну Україну. І правда в кожного була своя. Тож чи варто на цьому спекулювати?
У цьому разі важливо зрозуміти, що історія українського народу одна, а не дві, як нині нам намагаються її представити вітчизняні політики-антагоністи. Зважаючи на це, слід було б накласти табу на політизацію теми національно-визвольного руху й радянського періоду в Україні, давши змогу компетент-
ним дослідникам розібратися в усьому без залучення ідеологічних схем. Адже наведені приклади свідчать, що факти, які компрометують ту чи іншу сторону, завжди можна знайти, тим паче під час бойових дій. Тому й слід сприймати заяви обох сторін про військові злочини, усвідомлюючи те, що війна передбачає насильство і смерть, особливо коли вона ведеться між ідеологічними противниками. Хотілося б, якщо вже політики виступають «експертами» у цих питаннях, аби вони оперували документами, а не окремими виписками з них, і знаходили цивілізований вихід із поки що патової ситуації. Найлегше виступати із взаємними образами, розраховуючи на емоційне, а не зважене й обдумане сприйняття співгромадянами своїх слів. Прихильники різної оцінки тих подій будуть завжди, адже у війні УПА за незалежність із радянською владою по обидва боки загинуло багато десятків тисяч чоловік.
Єдино правильним рішенням у цій ситуації бачиться ухвалення на державному рівні закону про визнання воїнів УПА, попри заперечення і лівих сил, і Партії регіонів, які мають чималу підтримку «зацікавленої сторони» — Кремля. Слід також припинити нагнітати обстановку навколо ролі радянських солдатів у визволенні України від гітлеризму. Непогано було б ухвалити також закон, що забороняє спекулювати цими темами в суспільстві. Володимир ГИНДА, кандидат історичних наук. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Військо. Юнаки ідуть на службу… Вівторкового ранку вже традиційний під час призовної кампанії гамір у парку неподалік від колишнього райвійськкомату в Миколаєві підкреслював: хлопців знову беруть в армію.
-Так і є, - говорить інструктор відділення комплектування та обліку чисельності Жидачівсько-Миколаївського об’єднаного військового комісаріату Остап Костів. –Від 1 вересня по 30 листопада триває осінній призов...
Хоча багато юнаків очікувало реформи Збройних Сил України, яка передбачала так звану контрактну службу, їм таки доводиться на загальних підставах виконати обов’язок перед Україною і протягом дванадцяти місяців (а для випускників вузів термін військової служби скорочено до 9 місяців) пройти відповідне навчання, щоби у випадку потреби мати професійні навики її захищати… Остап Костів на запитання про місце майбутньої служби наших земляків відповідає:
-Упродовж цієї осені 95 хлопців призовного віку із Миколаївщини та Жидачівщини (загалом - тринадцять відправлень) прибувають на збірний пункт у Львів, де будуть також представники інших районів області. Усіх комплектують за родами військ: у сухопутні, сухопутні центрального підпорядкування, повітряних сил, Міністерства внутрішніх справ. Звідти одразу відправляють безпосередньо у військові частини. Наші земляки служитимуть у Львові, Золочеві, Яворові, Донецьку, Полтаві, Києві, у Василькові і в Білій Церкві на Київщині, Одесі, Миколаєві (обласному центрі), на Чернігівщині (в «Десні»), Новограді-Волинському.
Суттєвої різниці між цьогорічним призовом та попередніми, як стверджує співрозмовник, немає. Тільки на осінь планується більший наряд, бо легше провести відбір, оскільки підлягають призову колишні студенти, які мали відстрочку, та випускники інших навчальних закладів.
-А чи всі призовники відгукуються на виклик в армію? – запитую пана Костіва.
–На жаль, не обходиться без зайвого клопоту. Деякі жителі Миколаєва чи Нового Роздолу не реагують на повістку, а під час зустрічі із нашими працівниками чи відповідальними посадовцями міських рад доводять, що її не отримували і не знали, що призиваються… А в пункті 8 статті 15 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальний військовий обов’язок і військову службу» від 1992 року» йдеться, що після оприлюднення Указу Президента України про черговий призов (у цьому випадку - №1003/2007) за умов, що з будь-яких причин повістка не надійшла, в 10-денний термін юнаку призовного віку належить з’явитися у військкомат. Призовники, яких у місячний термін не повідомили про день призову, також повинні самі з’явитися у військкомат. До речі, про це повинні б сказати хлопцям і шкільні вчителі на уроках допризовної підготовки юнаків (ДПЮ). І ще: суспільству належить виховувати хлопців так, щоби вони пишалися службою в армії, а не намагалися її уникнути.
…Що ж, поки державні мужі ламатимуть списи про доцільність чи ні запровадження служби в Збройних Силах України на контрактній основі, юнаки йдуть служити. Тож побажаймо їм повернутися у рідні домівки здоровими. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Мистецький спадок Івана Сколоздри у музеї Минуло сорок днів, як не стало талановитого Майстра народної творчості, скульптора, Маляра із світовим визнанням, розвадівчанина Івана Сколоздри. З цього приводу минулого вівторка родина і близькі молилися на могилі покійного. Наступного дня у родинному будинку Сколоздрів побував Роман Чмелик, заступник директора інституту народознавства Національної академії наук України, який очолює музей етнографії та художнього промислу у Львові, куди подарував свої твори Іван Сколоздра. Нам вдалося поспілкуватися із паном Романом та його співробітницею, куратором майбутньої експозиції розвадівського митця Галиною Скоропадовою.
Завітали вони до Розвадова у пошуках матеріалів з домашнього архіву Сколоздри. „Замало трохи було інформації про родину митця, його батька, матір, - розповів Роман Чмелик. - Ми попросили пані Любу Хомчак, яка уже давно є посередником між нами та Іваном, і племінниця Сколоздра пані Люба нам ласкаво надала ці матеріали. Кілька фотоальбомів, вирізки про виставки беремо зі собою до Львова, щоби їх опрацювати і внести до альбому, який готується видати наш музей наприкінці грудня – на початку січня. На жаль, у цю хвилину нам важко відтворити чисту хронологію усіх виставок, які були в Івана Сколоздри. Не маємо, наразі, повної картини. Багато писав про нього Василь Откович, директор коледжу декоративно-ужиткового мистецтва імені Труша, писала Тетяна Пошивайло з Києва. Але цього для нас недостатнього, ми хотіли би трошки ширше подати як життєвий, так і творчий шлях.
Крім цього, Роман Чмелик в миклав таке: „Іван Сколоздра подарував нашій установі 296 своїх картин малярства на склі і 123 скульптури. Ми зобов’язувалися зробити постійну експозицію його творів і видати альбом. Сподіваємося, що цього року зможемо ці зобов’язання виконати. Твори скульптури, як і малярства на склі, відреставровані. Наші реставратори доволі плідно попрацювали над усією культурною спадщиною Сколоздри. Фактично, її можна уже презентувати. У виділених під експозицію залах зроблено капітальний ремонт. І тільки невеличкі технічні проблеми затримують відкриття. Якщо ми зробили гарний ремонт для експозиції Івана Сколоздри, то трошки гірше виглядають кімнати з іншими експозиціями, які знаходяться поруч. Мусимо їх підчистити, підмалювати. Цього вимагає стратегічна лінія нашої установи, де намагаємося збирати приватні колекції відомих людей. Загалом, подарунок Івана Сколоздри не був першим і, сподіваюся, не буде останнім. Кілька років тому нам подарував свою колекцію відомий львівський колекціонер, реставратор Петро Лянинський – це понад тисячу експонатів кахлів від ХІІІ до ХХ століть, що також свідчить, напевно, про наше реноме. Поруч із цією постійно діючою експозицією буде творча колекція Івана Сколоздри. Із 196 його мальованих на склі картин презентуватимемо 180, а також близько 40 скульптур. Сподіваємося, що до кінця жовтня – початку листопада нам вдасться відкрити цю експозицію”.
Одночасно готується альбом, серед авторів якого Галина Скоропадова, яка брала участь у побудові експозиції. Про майбутнє видання вона розповіла: „Альбом складатиметься із трьох розділів: статей про життєвий і творчий шлях художника, а також з ілюстративного матеріалу малярських творів і скульптури. Хронологічно намагатимемося охопити весь період творчості, починаючи з кінця 60 років, коли починав із скульптури, дві найдавніші його картини на склі, датовані 1975 роком, і закінчуючи 2006 року. Це останні його роботи, принаймні ті, які увійшли до колекції. Життєвий шлях та світогляд Івана Сколоздри описують Степан Павлюк, директор інституту народознавства Національної академії наук України, і його заступник Роман Хмелик. Друга частина текстового матеріалу – це буде безпосередньо аналіз творчості митця під моїм авторством. Відповідно, ілюстративний матеріал – це буде спільна робота нас трьох”. Ділячись враженнями від спілкування із спадщиною Івана Сколоздри, пані Галина зауважила: „Сколоздра – один із небагатьох непрофесійних художників, який продовжив в Україні цей, по-суті, традиційний вид народного образотворення, який на тривалий час був втрачений. Згодом, як виявили сучасні матеріали, відродився у деяких селах на Івано-Франківщині. Від 80-х років і донині єдині у цій техніці працюють Анастасія Рак з Полтавщини та Іван Сколоздра. Вони двоє на всю Україну продовжують зараз цей традиційний вид народного образотворення. Якщо говорити про враження, то творчий доробок Сколоздра – це цілісне сформоване явище, яке є вагомим внеском в українську культуру”.
Роман Хмелик назвав колекцію Івана Сколоздра частинкою культурної спадщини українського народу, наголосив на тому, щоби не розпорошувати її. „бо людина, яка ціле життя працювала над тим заслуговує на вшанування, заслуговує на те, щоби навіки віків ввійти в історію мистецтва, в історію культури українського народу. Через Івана Сколоздру пропагується за кордоном уся українська культура, усе українське мистецтво. Думаю, час ще більше показуватиме нам його величину”. Анна Микитин. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Миколаївська камениця У центрі Миколаєва донині вражає своєю строгою красою обшарпана камениця, у якій довший час розміщувалися урядові установи. Мало хто знає, що це перша міська камениця, збудована з тесаних каменів демнянськими майстрами за проектом архітектора Й.Зальцмана, одного з проектантів першої львівської опери (нині театру ім.М.Заньковецької), на кошти графа Станіслава Мартина Скарбка (1780-1848) для своєї коханки Анни (прізвища її так і не вдалося встановити). Камениця була збудована у 1842-1844 рр.
Графу Станіславу Скарбку в житті щастило. Ризикуючи, він не раз був на грані банкрутства і щоразу щасливо виплутувався, стаючи все багатшим. Він спорудив у Львові публічний театр, тримав труппу, яка ставила найновіші опери та п’єси, і при цьому його майно не зменшилося, а, навпаки, зросло. Багато економічних експериментів на напрямків діяльності графа вартувало би сьогодні реанімувати. Не таланило графові в іншому. Стосунки з жінками приносили йому лише біду. Він одружився з молодшою від себе на 18 років княжною Юзефою Яблоновською. Шлюб не склався, дітей не було. Більше того, дружина захопилася його улюбленим драматургом – “польським Мольєром” (як його називали сучасники) графом Олександром Фредром (1793-1876). Він був молодшим за Станіслава на 13 років, статним красенем, дотепним і блискучим в товаристві, поетом, автором популярних водевілів, встиг взяти участь у наполеонівських війнах і отримати ореол великого патріота. Холодний і скептичний граф Станіслав Скарбек насміхався з романтизму військової служби. Він був прагматиком реалістом, якого цікавила економічна розбудова краю, а не патріотична ностальгія за Великою Польщею. Після кількох років сварок і процесів Станіслав у 1828 р. розвівся з Юзефою, яка вийшла за Олександра Фредра і народила йому сина. Але Станіслав зберіг прихильність до Олександра. Його театр ставив всі прем’єри п’єс і водевілів Фредра, який залишився улюбленим автором Скарбка.
Розвівшись із дружиною, граф Станіслав звернув увагу на дружину свого конюшого. Її звали Анною. Роман спочатку був бурхливим. А потім почалися взаємні докори, різноманітні звинувачення і звичайна жіноча істерика. У неї було четверо доньок. Злі язики говорили, що дві молодші від графа Скарбка. Граф хотів знати чи так воно насправді. Анна заперечувала. Вона сказала, що всі діти від одного мужчини. Виходило, що діти не його, оскільки перші двоє народилися до їх роману. Але Скарбек і тут виявився послідовним. Він подарував мужу Анни конюшню в Дроговижі. Записав на кожну дочку рівну кількість грунтів і збудував для Анни каменицю в Миколаєві, якою вона мала розпорядитися. В середині ХІХ ст. це була найбільша і найкрасивіша будова у місті. Оформивши всі потрібні папери, граф назавжди розірвав з Анною.
У 1844 р. вся родина Скарбків зібралася у Львові, щоб ознайомитися з заповітом, підготованим графом Станіславом. Родина його брата Ігнація сподівалася, що маєтки Станіслава, який не мав офіційних нащадків, відійдуть до них. Але Станіслав не забув, що Ігнацій, з яким він чесно поділився спадщиною у 1805 р., свого часу, коли брат звернувся до нього з проханням позичити грошей, відмовив, заявивши, що в родині Скарбків банкрутів не було. Тепер, розрахувавшись з обома жінками, які щось важили в його житті (Юзефа при розводі теж отримала чималі кошти), Станіслав вирішив нічого не залишати родині. Всі свої маєтки він заповів новоствореному притулку для сиріт у Закладі та “Фундації пенсійній для акторів, режисерів, співаків театру графа Скарбка у Львові”. Своїм розпорядником граф призначив родича по дружині князя К.Яблоновського. І той блискуче справився з цією місією, збудувавши Заклад з парком та каскадом озер. Він же допоміг завершити будівництво церкви св.Миколая в Миколаєві і фінансував проект школи (нинішньої гімназії).
Анна пережила графа Станіслава і свого мужа, які померли майже одночасно, на багато років. Вона вдало продала державному скарбу конюшню у Дроговижі (її забрали до кінного заводу). В миколаївській камениці вона не жила, а здавала споруду в оренду. У 1870-х каменицю орендував повітовий комісар Ю.Шнайдер, батько Уляни Кравченко. У великій залі на другому поверсі відбувалися бали, на яких збиралася міська еліта. Про ці події згадувала пізніше Уляна Кравченко у своїй повісті “Хризантеми”.
Анна була похована поряд із чоловіком у Закладі. Її могилу, як і гробницю Скарбка, розбили грабіжники вже після Другої світової війни в пошуках золота. Золота там не було. Були останки жінки, яку колись кохав граф Станіслав Скарбек – підприємець, фінансист, меценат, цінитель театру і мистецтва, холодний романтик, якому не щастило з жінками. Чи кохала вона його? Де знайти документи, які могли б хоча встановити її прізвище? Через багато років, пишучи спогади, сучасники називали її прізвище по-різному: Марковська, Марховська, Марвінська. Як би там не було, але саме цій жінці завдячує місто однією з найкрасивіших будов, яка руйнується нині як колись зруйнувалося кохання графа Станіслава Скарбка. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Харчування у садочках – безпечне? Дедалі частіше чуємо по телебаченню, читаємо у пресі про масові отруєння дошкільнят. І поки це не зачіпає нас, тобто наших діток, то ставимося до таких повідомлень дещо відчужено, а інколи навіть байдуже. Адже кожен сподівається, що неприємності такого характеру з його малюком ніколи не трапляться. Та й звикли довіряти персоналу наших садочків. Але насправді – що і якої якості їдять там діти.
Візьмемо, конкретно.
Дошкільна установа „Журавлик” у Миколаєві:
- Норми харчування у дошкільних установах – розповідає завідуюча Леонідія Гузар пані Леонідія, -визначені Кабінетом Міністрів України. Наприклад, щодня на день дитина повинна зїсти овочів 230 грамів, фруктів – 100, кондвиробів – 15, масла -21, олії – 9, сиру кисломолочного – 45, сметани – 10, мяса – 100, риби – 45. На основі цих нормативів ми вже розробляємо щоденне меню, складові якого повинні забезпечити малечу 1874 кілокалоріями. Крім цього, має бути два види меню - літньо-осіннє і зимово-весняне, які відрізняються вмістом певних продуктів. У зимовому меню менше свіжих овочів, а більше соків і компотів. Більше того, у нашому садочку ми ніколи невикористовуємо для харчування дітей продуктів сумнівної якості – таких як сердельки чи йогурти. Харчуємо діток три рази – сніданок, обід та підвечірок. Їжу щоразу готуємо свіженьку тому застояних і розігрітих страв унас немає. За їх якістю наглядає троє перевіряючих – завгосп, старша медсестра та кухар. Крім того, медпрацівник перевіряє страву за чотирьма критеріями - колір, смак, запах та консистенція. А вже після цього виставляє відповідну оцінку і дозволяє використовувати їжу. Періодично калорійність, вміст консервантів у продуктах і вже готових стравах перевіряє районна санепідемстанція. Наприклад, навесні, коли тільки-но з’являються перші овочі та фрукти, ми чекаємо їхнього дозволу на використання. Щодо якості самих продуктів, то можу вас запевнити – зіпсутого товару нам не привозять ніколи. Маємо угоди із певними Львівськими фірмами, які є нашими постійними постачальниками. Вони мають всі необхідні сертифікати якості, які ми постійно перевіряємо і контролюємо. Мушу наголосити, що слідкуємо і за тим, щоб не було на кухні ані мух, ані щурів. А найкращою оцінкою якості страв, приготовлених нашими кухарями, є те, із яким задоволенням з’їдають їх наші вихованці.
Відвідали і інші садочки. До Липівки і Розвадова потрапила саме на приготування обіду. Чисті кухні, якісні продукти. В принципі, не чекала нічого іншого. Березинська дошкільна установа вразила чистотою і гостинністю. Приїхала туди також обідньої пори і мала змогу сама переконатися, із яким задоволенням дошкільнята смакували стравами. І Перше і друге просто „змітали” із тарілок.
Розпитуючи батьків про харчування дітей у садочках, кореспондент „Громади” незадоволених, наразі, не виявила. Кажуть, що із початком відвідування дошкільної установи їхні чада почали краще їсти, виробився певний режим і, що найосновніше, дітки почали поправлятися. Хочеться сподіватися, що у садочках дійсно дбають про здоров’я своїх вихованців. Вікторія Ничта. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Повертаючись до надрукованого «Платити не будемо» Розглянувши подані в газеті «Громада» від 26 вересня 2008 року на обговорення перелік послуг з утримання будинків, споруд, і прибудинкових територій, розібрали по пунктах усе і хочемо сказати :
1. Прибирання прибудинкових територій - 0.1187 грн, ми згідні, щось робиться ;
2. Вивезення та утилізація побутових відходів - 0.034 грн , згідні. Хоча з таким вивезенням сміття і відходів не можна миритися, такого міста, щоб так потопав в смітті, рідко коли і знайдеш, при радянські владі їздила машина і двічі на день вивозила відходи, тоді вистарчало і на бензин і на інше;
3. Технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем - не згідні на таку суму, тому що дуже рідко щось робилося у будинку в минулі роки, системи теплопостачання ніхто не промивав, а за 35 років експлуатації даного будинку ніхто не промивав батарей, вони забиті, погано гріють, в зв'язку з чим жителі будинку вимушені робити індивідуальне опалення, розводка по підвалу не ізольована, підвалами ми ніколи не користувалися, тому що вони належать до магазину. Нині в підвалах стоять каналізаційні стоки, які рідко хто відкачує,
і ми терпимо ще й каналізаційні запахи ;
Обслуговування водопостачання і каналізації в квартирах здійснюємо за власні кошти .
4. Обслуговування димовентиляційних каналів - 0.039 грн, згідні;
5. Витрати на освітлення місць загального користування - 0.251 грн - не згідні.
В коридорах використовується для освітлення лампочка - 60 V за год. Помножимо на 16 год = приблизно 1 кіловат. В під'їзді 4 поверхи освітлюються, тобто - 4 кіловат х 30 днів = 120 кіловат. А 120 кіловат на 12 квартир не так і вже багато, а рахувати від площі без потреби. Лампочки змінюємо самі по потребі.
6. Витрати на прибирання сходових кліток - 0,40 грн, а це вже зовсім «ні в тин, ні в ворота». За все існування нашого будинку ніхто, окрім жителів, не прибирав коридорів.
7. Витрати на підготовку житлових будинків до осінньо-зимового періоду - 0,181 грн - не згідні, в нашому будинку ніхто нічого з цих робіт не робиться.
Ми розуміємо, що штат в ЖКГ чималий і їм всім треба платити зарплату «і не малу», але не такою ціною, як ви пропонуєте.
В разі прийняття цих тарифів без згоди жителів нашого будинку, оплачувати послуги по нових тарифах не будемо.
Жителі будинку № 15 «б» по по вул. Д.Галицького в м. Миколаїв. (Іванців, Шарко, Павлів, Яців і ще 28 підписів)»
Чи потребує коментарів цей лист? Мабуть, все і так зрозуміло. Редакцію тішить те, що люди прокинулись від байдужості і уже не хочуть платити за ненадавані послуги просто для того, що у когось була «не мала зарплата», оплачуючи своїм коштом безгосподарність та некомпетентність керівництва міської ради і наших депутатів. Додамо, що у минулі роки в тарифи були закладені додатково послуги, які роками не надавались. Поодинокі протести широкої підтримки не знаходили, то ж влада знахабніла і почувається безкарною. Звідси і більшість наших проблем.
Нещодавно представницька делегація з’їздила у Херсонську область, через кілька днів голова міської ради поїхав догулювати оксамитовий сезон у Крим. І все за наші громадські кошти. Що дає нам членство у асоціації міст? Яка з цього практична користь, окрім екскурсійних поїздок керівництва ради? Можна згадати чисельні закордонні вояжі, всякі канцелярські і представницькі витрати, непомірні (стосовно результатів роботи) заробітні плати та премії… Навіть невеликої частини отих протранжириних без користі для міської громади коштів вистарчило б для вирішення проблем будинку №15. А в редакцію поступають запитання стосовно того, що міська влада невідомо на що витратила кошти від втрати земель сільськогосподарського призначення. Кажуть, пішли вони на покращення земель по вулиці Зеленій та на Ксєнжому. А пенсіонери спеціально довго шукали сліди отих робіт, та так і не знайшли. Прийшли шукати правди в редакцію. Ідеться ж про сотні тисяч гривень. Дуже хотіли б отримати відповіді на поставлені запитання від тих, кому у службові обов’язки вписано наглядати за раціональним та законним витрачанням суспільних коштів. Та не поспішає реагувати на наші публікації ні прокуратура, ні міліція, ні КРВ. Ярослав Муха. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Життєві історії .Зустріч із партизанами У другій половині літа 1947 року стояли теплі погожі дні. А перед тим було холодно, безперервно йшли дощі і Дністер вийшов із берегів, затопивши пасовища. Тому ми, хлопчаки, пасли своїх корів у лісі за кар’єром, де видобували камінь для Розвадівського вапняно-кахельного заводу. Сидячи у колі однолітків, я побачив, що моя корова, яка паслася на узліссі, зникла. Я пішов шукати її у заростях ліщини. І раптом почув тихий, але твердий голос:
– Стій!
Переді мною стояли два наших партизани у формі радянських піхотинців – гімнастерках, пілотках без зірочок, галіфе і чоботях, із голубими тризубцями на грудях. Автомати із круглими дисками тримали за плечима, у руках мали по карабіну.
– Москалів немає серед ваших? – запитав один, показуючи рукою на гурт дітей, які сиділи не так далеко, але нас не бачили.
– Це той самий хлопець, про якого нам розказували у Розвадові, - сказав другий, дивлячись на мене. – Розбирав міну і йому відірвало руку.
– До школи ходиш? – звернувся до мене, а отримавши ствердну відповідь, додав:
– Вчися, сину, - це єдине, чим ти можеш собі зарадити.
На прощання обоє попередили, щоби я нікому нічого не розказував і зникли у лісовій гущавині…
Цього й наступного року у селі часто можна було знайти друковані листівки про те, що до 1950 року Україна буде вільною, незалежною державою і допоможе нам у цьому Америка. Я дуже цього чекав. Але час тягнувся безконечно довго. Щоби прискорити цю величну подію, разом із товаришем (нині покійним) Богданом Химиним вирішили діяти. На аркуші із учнівського зошита акварельними фарбами я намалював синьо-жовтий прапор і написав на ньому: «Хай живе Степан Бандера!». Виготовлена листівка нам дуже сподобалася. І ми захотіли приклеїти її на паркані поблизу сільської ради. Зробити це не вдалося, бо там було багато людей, тому поверталися додому дещо розчаровані… Тільки зараз із острахом розумію, до яких тяжких наслідків могла привести ця, як нам видавалося, невинна затія. Адже аквареллю тоді в Розвадові малювали одиниці. І вичислити мене облавці могли вмить…
Розвадівчани у той час потерпали від банди із двох «стрибків». Одного кликали Миронцьо, а другого – Хомчак. Справжніх їхніх прізвищ не знаю, але, кажуть, обоє були з Миколаєва. До так званих «істрєбітєльскіх» батальйонів брали усіх бажаючих і, найперше, туди ринули злодії, конокради та інші декласовані елементи. Ці двоє були справжніми садистами, грабували і вбивали мирних жителів без перебору. Пам’ятаю, як назустріч весільній процесії вийшов п’яний Миронцьо і з нецензурною лайкою почав стріляти із пістолета у повітря, аж поки старший із облавників не забрав його. Одного разу, коли я залишився вдома сам, Миронцьо разом із Хомчаком зайшли до нашої хати. Озброєні автоматами і двометровими залізними піками, почали зривати підлогу. Потім тикали металевими щупами, де тільки могли, імітуючи роботу, про яку мали відзвітувати начальству. А ще якось у центрі села одного чоловіка за те, що не привітався із ними, збили прикладами так, що старий через декілька днів помер…
Усі ці епізоди з дитинства згадую часто ще й через те, що в тодішніх бідах народу винні не тільки «москалі»… Василь Шимко, м.Миколаїв. ¤ ¤ ¤ 14.10.08 Господарка. Жнива тяжкі… «Селянам ведеться дуже сутужно. І насамперед тому, що вереснева негода перекреслила усі добрі наміри щодо збору врожаю та підготовки грунту до засіву в наступному році, - стверджує Тимофій Чухній, спеціаліст управління агропромислового розвитку Миколаївщини. І додає: -Тяжче не буває…»
Затяжні дощі минули, але в полі мокро і техніка туди не заїде. Внаслідок цього, за словами співрозмовника, досі залишається в полі на 500 гектарах незібрана кукурудза, а ще – вика, гречка, горох, який, до речі, виліг і гниє… Кукурудзу на силос посіяно на 63 гектарах, але ще на 12 не зібрано. Гречка вирощена на 256 гектарах, а зібрана на 243-ох. Триває збір картоплі, що росла на 180 гектарах, – залишилося впорати майже стогектарний масив. Але на 40 гектарах ця культура була затоплена. Урожайність «другого хліба» становить 150-200 центнерів із гектара. Овочі росли на 359 гектарах, а зібрано лише на 80.
Через перезволоження дуже низька якість зерна, наприклад, жита. Коли сільгоспвиробники здавали його в аграрний фонд, воно проходило процес визначення якості лабораторним способом і в результаті визнано неякісним. Попри те, що завершився рекомендований науковцями термін засіву озимини (а старожили кажуть, що колись сіяли до Покрови), процес просувається мляво. Причина знову ця ж – наслідки негоди. Попри все, на 717 гектарах засіяно озимі, пшеницю, ячмінь, а на 4480 - ріпак. Сільські трударі продовжують готувати грунт до сівби, але ж він перезволожений, тому очікують сонячних днів, щоби підсох... А синоптики знову попереджують про дощі…
Прикро, що агроформування району перестали вирощувати цукровий буряк. У приватному секторі він виріс, але тепер нікуди здати на переробку – у Розвадові бурякоприймальний пункт не працює. Доведеться везти продукцію поля за тридев’ять земель - у Ходорів чи Щирець. Це, безумовно, дорого і потребує більше часу, тому щороку кількість бажаючих вирощувати солодкі корені зменшується.
«Загалом, - роздумує Тимофій Чухній, - склалося таке враження, що село поставлено на коліна, і крапка. І не тільки село, бо від успіхів у роботі селян залежить харчування усіх людей. А внаслідок існуючого ставлення до сільського господарства почали зникати натуральні продукти харчування…» Леся Бардак. ¤ ¤ ¤ 10.10.08 По-родинному приймали «Родину» Невтомно працюють на культурній ниві учасники нарордного ансамблю «Родина» сімї Чорних, який діє при Роздільському Народному домі. 28 вересня із концертною програмою виступили у Народному Домі Черниці, а минулої неділі – у Пісочні. Марія і Василь Чорні із синами Миколою і Тарасом вкотре дарували селянам свої задушевні авторські пісні. Їх батько творить разом із ще одним сином Мирославом, який через недугу не може гастролювати із рідними, проте наполегливо спонукає до цього інших членів «Родини», вболіває за них, тішиться, коли вони дарують людям радість своїм співом. Крім авторської, у репертуарі Чорних завжди є народна українська пісня, щирі творіння інших композиторів, а також гумор у виконанні наймолодшого Тараса, поетичне слово. Тобто усе для того, щоб виступ був цікавим. Сльози від сміху і сльози від душевного болю. Таке непросте поєднання протилежностей завжди є під час їхніх концертів. Але усе переплетене органічно в єдине ціле християнськими цінностями, які сповідує і пропагує творчий сімейний колектив. Любити мову, рідний край, шанувати все українське, молитися, гідно нести хрест, який випадає на долю кожного. Світліє душа слухача і від щирих пісенних побажань Чорних, як ось: «Хай добро вам сіється і на краще зміниться, все, що Богом суджене, хай не обійде». Тому завжди тепло, по-родинному приймають «Родину» у селах району. Чи не на кожному концерті присутній настоятель місцевої церкви. Вдячні глядачі аплодують оваціями, обдаровують квітами. Звучать взаємні подяки. Так було і під час цих виступів. «Але вперше за сім років діяльності ансамблю, - зізналася Марія Чорна, - ми зустрілися із тим, що люди, зійшовшися до Народного дому завчасу, не чекали нашого виступу, а самі почали співати. Це було у Черниці. Знаєте, перед будь-яким концертом, звісно, хвилюєшся. А тут воно одразу десь поділося, бо побачили поруч однодумців, закоханих в українську пісню. Створилося відчуття, наче ми вдома. Було легко, радісно, просто, навіть, затишно. Дякую за запрошення директорам Народних домів Черниці і Надітичів – Наталії Шимбрі та Марії Горак, священикам». Анна Микитин. ¤ ¤ ¤ 10.10.08 Кіндрацький про аукціон Минулої п’ятниці у Львові відбулися земельні торги, у яких взяв участь і Миколаївський район. Про деякі аспекти розповідає голова райдержадміністрації Василь Кіндрацький:
– Найперше, хочу подякувати районним управлінню земельних ресурсів, відділу архітектури та містобудування, санепідемстанції, іншим службам і їхнім керівникам, які оперативно попрацювали (інколи до пізнього вечора) при розробці технічної документації для аукціону. Але запевняю, що продаж земельних ділянок у власність не є самоціллю для нашої адміністрації. Врешті-решт, земельні ділянки виставляються на аукціони на основі рішень сесії районної ради, які підписує голова. Для того, щоби розвивати підприємництво, бізнес, інфраструктуру району і треба вирішувати земельні питання. Ще ніхто не придумав технології будівництва заводу у повітрі. Чому кажу не самоціль? Наведу кілька простих прикладів, щоби люди зрозуміли, яка користь є від продажу землі. Це є третій аукціон за всю історію Миколаївського району. Всі три аукціони проведені за останні два роки. Перший аукціон – це продаж п’яти гектарів у Миколаєві німецькій компанії «Хенкель Баутехнік». Так, міська рада продала цю землю дешево, всього за півтора мільйона гривень. Але зате ми вже нині маємо збудовані корпуси заводу і в грудні-січні піде перша продукція, працюватиме сто людей, в основному молодь. Вже не кажучи про всі податки. Другий аукціон, який готувала і проводила адміністрація, - сімнадцять гектарів біля Тернопілля – купила серйозна фірма, і нині вже майже готова проектна документація потужного логістичного центру. Тут теж, за твердженнями власників, працюватиме двісті-триста осіб. А що таке кількасот робочих місць для Тернопілля і навколишніх сіл – коментувати не треба. У цьому випадку також було багато протестів, оскаржень з боку керівництва районної ради, але караван рухається. Один із перших конкурсів на земельну ділянку сімдесят сотих біля Тростянця виграла фірма, наближена до компанії «Лукойл». Нині уже бачимо, що не більше як за місяць заправка розпочне свою роботу. Власне, це буде цілий заправний комплекс, де працюватиме сорок осіб. І там шукалися «шкварки»… І ось ми у надзвичайно стислі терміни підготували чотири земельні ділянки – дві на продаж землі у власність і ще дві на продаж права оренди. Бажаючих виявилося тільки по одній. Аукціон відбувся тільки на два гектари. Продано право оренди. Там буде об’єкт придорожнього сервісу (мотель із стоянкою транзитного транспорту - ТІR). Об’єкт, вважаю, надзвичайно важливий для інфраструктури нашого району.
– Продавати право оренди на землю – це щось нове.
– Така процедура в Україні застосована чи не вперше. Оскільки підготовка до аукціону на VІІІ міжнародному економічному форумі проводилася під керівництвом Львівської обласної адміністрації і мала серйозний юридичний супровід, то і сам аукціон, думаю, проведений відповідно до чинного законодавства. Законність процедури засвідчила наглядова комісія, створена нашою адміністрацією, де були присутні Пісочненський та Дроговизький війти. Чи були помилки і порушення – хай скажуть ті органи, яким це належить. А в «мітингу», влаштованому керівниками районної ради після проведення аукціону, вбачаю тільки або політичний присмак, або переслідування власних амбіцій. Швидше за все, і те, й інше разом.
– Василю Михайловичу, а яку суму конкретно виручили з того аукціону?
– Перше в Україні право оренди на землю продане за двісті двадцять шість з половиною тисяч гривень. Крім цього, ще платитиметься орендна плата набувачем цього права у сумі понад двадцять п’ять тисяч гривень у рік.
– Такими були умови конкурсу?
– Є обласне положення про продаж вільних земельних ділянок, де чітко прописані процедура і методика. На право оренди є два варіанти продажу: за відсотковою ставкою (тобто хто дасть більші відсотки) і за експертною грошовою оцінкою, як у нашому випадку. Якщо продається за експертною грошовою оцінкою, то вона є стартовою.
– Стартова ціна за оренду двох гектарів Дроговизької землі була двісті дев’ять тисяч гривень?
– Так, але зрозумійте. Якщо експертна оцінка десять гривень за квадратний метр, то нормативна – сорок дві. Це дуже дорого. До речі, чому не продалася ділянка у три з половиною гектари? Бо хто з покупців не приходив в аукціонний центр (Інститут геоінформаційних технологій), кожен рахував і казав, що сорок дві гривні за метр квадратний – це задорого. Якби ми були поставили стартову ціну вищу, ніж експертна оцінка, тоді орендна плата, згідно з методикою, була б надзвичайно високою. І на двогектарну площу теж не знайшлося б покупця. Ажіотажу на землю не було. Бачимо це по тому, що із виставлених на продаж чотирьох ділянок бажаючих придбати було лише на одну. Але ми ще працюватимемо над залученням нових інвесторів. Думаю, через місяць проведемо новий аукціон.
– Скажіть, будь-ласка, що вигідніше: продавати землю чи право оренди на неї?
– Вигідно продавати землю у власність. Бо тоді дев’яносто відсотків від вирученої суми отримує сільський бюджет, а десять – державний. При орендній платі шістдесят відсотків поступає у сільський бюджет, п'ятнадцять – у районний, двадцять п’ять – в обласний.
– Якщо продавати право оренди на землю невигідно, то для чого було це робити?
– Це була воля Дроговизької сільської ради, депутати якої були противниками продажу землі. Але тепер вони хочуть переглядати своє рішення (про це казав голова сільради Володимир Шумський) і продаватимуть ділянку, площею три з половиною гектари, у власність. Тоді отримають до місцевого бюджету дев’яносто відсотків від нормативної грошової оцінки. А це півтора мільйона гривень, які можна потратити на відновлення дитсадка, Народного Дому... На завершення – якщо нічого не робити, то ніколи й не помилишся. А ось Пустомитівський район продав перед нами на цьому ж аукціоні землі на сімдесят мільйонів гривень. І наші деякі сільські голови „ковтали слинку” від розуміння того, які величезні кошти приходять на розвиток території. Отже, подобається це комусь чи ні, а ми будемо керуватися політикою президентської влади (до речі, днями Президент ще раз скеровував місцеві адміністрації на серйозну роботу по залученню інвестицій та інвесторів), далі готуватимемо для продажу земельні ділянки, які цікавлять інвесторів.
Хотів би коротко прокоментувати дану ситуацію, як один із тієї більшості депутатів райради, які підтримали дане звернення.
Або голова РДА не дуже володіє даним питанням, або свідомо вводить наших читачів у «блуд». Бо в Україні аукціони з продажу права оренди проводяться не перший рік і відбулись їх сотні. До того, продавці ще встановлюють, окрім стартової ціни, ще й мінімальну продажну ціну (встановлюють ту ціну, нижчу за яку вони віддавати землю не погоджуються).
Землю біля Тернопілля продали за ціною, вп’ятеро нижчою від ціни продажу пустомитівської землі, хоч час доїзду зі Львова і до Тернопілля, і до Пустомит однаковий. Можливо, РДА просто не вміє або не хоче продати землю за тою ціною, яка влаштовувала б власників земель? Або має ще якийсь інтерес. На таку думку наводить той факт, що у першому випадку оголошення про продаж друкувалось у газеті «За вільну Україну +», знайти яку важче, ніж 100-гривневу купюру на тротуарі у базарний день, а в останньому взагалі у якійсь громадській газеті однієї із партій в Яворівському районі, яка не має ні приміщення, ні телефону, ні передплати, ні редакції. Чим пояснити такі дивні дії?
Чому ж тоді Розвадів, який так багато заробив на продажу землі російському «Лукойлу», не може навіть відремонтувати старого моста, з якого вже не раз падали люди. Щось не зауважив у селі і суттєвих покращень. У селах земля ще є. Хоче громада – нехай продає. У Миколаєві ситуація набагато складніша. І навіть «Хенкель» мало чим допоможе у вирішенні цілого комплексу нагальних проблем. Де сьогодні ті кошти, отримані від аукціону? Про… (кожен впише замість трьох крапок ті букви, які найбільше у даній ситуації підходять). Чому ж тоді міські депутати продають громадську власність, щоб бодай трохи зменшити заборгованості комунальних підприємств перед бюджетом. На цю каденцію депутатів приміщень ще стане. А далі?
Скільки разів пробував отримати інформацію, а що ж ми отримали від отих заправочних і інших інвесторів. Поки що говоримо – буду, буде, буде.. І коли ж воно, оте «буде» настане. Заправки кожні кілька сотень метрів вздовж дороги, а відчутних дивідендів району від того не видно.
Відносно того, що продали право оренди із 3% ставкою на 10 років, бо потрібен інвестор, то чому досі не підписана угода із підприємством «Улар», яке займається саме виробництвом (відновило птахофабрику у Київці). І чим зумовлена саме 8% орендна ставка для нього? Або чим мотивувалась 12% ставка для «Миколаївцементу»? Дивна, незрозуміла диференціація. Щоб не сказати більше. Якщо додати гроші аукціону по Дроговижу до плати оренди, то вийде неповних 5%. Чим той же «Улар» чи цемзавод не догодили? Я завжди ставлюся з підозрою до тих речей, яких не можу пояснити чи зрозуміти. Як і більшість депутатів нашої районної ради. А голова РДА на останню сесію райради взагалі не прийшов, проігнорувавши усіх.
Щодо відсутності покупців, о це й зрозуміло. Земельні спекулянти понабирали різними шляхами ділянок, а тепер, коли попит дещо знизився, не знають, що з ними робити. Цікаво, чи довго ще стоятиме довгобуд у Миколаєві біля автопарку? Колись віддали таким же спекулянтам ділянку під забудову, встановили пільгову орендні ставку, а тепер бояться й нагадати про взяті зобов’язання забудовникам. Чи є якісь інші, незнані широкому загалу, причини?
Тепер про політику. У народі кажуть: «При чому тут міліція, як бабу грім забив». У кожному нормальному запитанні Василь Кіндрацький шукає політичного підтексту. Але такі ж запитання ставлять і однопартійці голови РДА! Не потрібно робити із себе жертву політичних репресій. Потрібно працювати на користь громади району, вирішувати справи та приймати рішення в його інтересах, прозоро і гласно, тоді й запитань не виникатиме.
Ярослав Муха, депутат районної ради
Фракція УРП СОБОР. ¤ ¤ ¤ 10.10.08 Подарунок учителям З нагоди Дня працівника освіти миколаївські гімназисти зробили приємний сюрприз своїм наставникам: одинадцятикласники провели уроки самі. Таким було рішення органу учнівського самоврядування, лідером якого шкільна родина вважає Мар’яну Дзиндру. А вранці діти зустрічали педагогів при вході в навчальну установу із квітами та словами привітань. Після уроків запросили їх на концерт.
…Моєму здивуванню не було меж, коли під час відвідин гімназії одинадцятикласники Іван Кахнич, Мар’яна Пришляк та Андрій Гриник чи не одноголосно заявили, що цього дня відповіді на запитання вчителям дають учні. І всерйоз додали: «Сьогодні в нас – День учнівського самоврядування, вчителі відпочивають, а уроки проводять учні випускного класу».
Ці гімназисти минулої п’ятниці були вчителями фізкультури. Про враження, які виявилися однаковими, розповідали навперебій. Усі троє дивуються терпінню вчителів Михайла Гураля та Ольги Василишин. Адже спробували у спортзалі втихомирити гімназистів 1-Б, потім – 4-Б, та ця справа виявилася дуже нелегкою. Іван та Мар’яна та Андрій одразу ж зізналися, що працювати вчителями не змогли б… (Звичайно, вони ще не мають теоретичних педагогічних знань, і не знали, що після уроків у класі діти намагаються «втихомирену» енергію розбудити саме під час занять фізкультурою). А, втім, після розмови із журналістом одинадцятикласникам належало провести уроки ще й у 5-А, 4-А та 6 класах…
-Уперше проводити урок дуже важко, бо всі діти ставляться до нас, як до учнів, - розповідає Андрій Гриник. І, усміхнувшись, додає: - Якби вчителів не було, вони б одразу виструнчилися. А за їхньої присутності чомусь подумали, що ми просто жартуємо…
А ось до нашого гурту підходять Віра Возна та Мар’яна Мошовська. Дівчата удвох проводили урок економіки в десятому загальному та шостому гімназійному класах. Оцінювали знання учнів на 10 та 11 балів, а вчителька Наталія Мельник не заперечувала.
…Поки розмовляємо, голосний дзвінок скликає дітей за шкільні парти. Отже, пора в клас і моїм співрозмовникам-«учителям». Та Мар’яні каже, що їй більше сподобалося давати інтерв’ю, тому вона не поспішає до учнів. Однак, робота вимагає дисциплінованості… Наостанок дівчина додає:
-Просто я хочу сподобатися дітям як учителька, тому даю їм можливість повторити домашнє завдання і ще до свого приходу, і на уроці. Я їх розумію…
А мені подумалося: може, й справді, хтось удома не вивчив, а тут є така гарна нагода наздогнати прогаяне… Тільки шкода, що день учнівського самоврядування буває всього один раз на рік. Леся Бардак. ¤ ¤ ¤ 10.10.08 Обласна першість У чемпіонаті Львівщини з футболу наші земляки-першолігівчани, виступаючи у фінальному етапі, зіграли вже по три поєдинки, а друголігівчанам до завершення попереднього етапу залишається два тури. У двох останніх матчах Пісочна вдома поступилася Золочеву – 1:4 та перемогла Радехів – 2:1; Миколаїв на своєму полі зіграв унічию із Соснівкою – 0:0, а на виїзді у Золочеві поступився – 1:2. Таким чином, у трьох фінальних поєдинках Пісочна набрала уже 6 очок, а Миколаїв – 2 очка. А турнірна таблиця фіналістів станом на 6 жовтня виглядає так:
М КОМАНДА І В Н П М О
1. „Карпати” К.-Бузька 9 7 0 2 16-6 21
2. „Сокіл” Золочів 8 4 1 3 15-13 13
3. „Галичина” Радехів 9 4 1 4 13-11 13
4. „Гірник” Соснівка 8 3 2 3 12-12 11
5. ФК „Миколаїв” 9 2 5 2 9-8 11
6. „Галичина” Дрогобич 8 2 4 2 7-3 10
7. СКК „Пісочна” 9 2 3 4 7-14 9
8. „Газовик-Хуртовина”Комарно 8 1 2 5 9-21 5
У другій лізі 28 вересня відбулися матчі 16 туру, у яких Розвадів на виїзді програв від Судової Вишні – 0:1 (юнаки програли 0:3), а Новий Розділ удома поступився львівській „Галичині” – 0:2 (юнаки зіграли внічию 1:1). Минулої неділі ці наші команди відпочивали, а цієї – Новий Розділ поїде у Добросин, а Розвадів удома прийматиме Червоноград. У турнірній таблиці станом на 6 жовтня команди розташувалися так:
ДОРОСЛІ СКЛАДИ
М КОМАНДА І В Н П М О
1. ФК ’’Вишня’’ Судова Вишня 16 14 2 0 43-7 44
2. ’’Матриця’’ Добряни 16 10 2 4 32-22 32
3. ФК ’’Добросин’’ 15 7 4 4 39-22 25
4. ’’Галичина-Водник’’ Львів 15 7 2 6 18-15 23
5. ’’Авангард- Буг’’ Андріївка-Буськ 16 6 3 7 24-21 21
6. ’’Карпати’’ Старе Село 14 5 5 4 19-22 20
7. ’’Сокіл’’ Великі Глібовичі 16 5 4 7 23-39 19
8. ’’Розділля-Н’’ Новий Розділ 16 4 2 10 9-23 14
9. ’’Шахтар-2’’ Червоноград 16 3 3 10 20-29 12
10. ’’Дністер’’ Розвадів 16 3 1 12 12-39 10
ЮНАЦЬКІ СКЛАДИ
М КОМАНДА І В Н П М О
1. ФК ’’Добросин’’ 12 9 2 1 34-13 29
2. ’’Галичина-Водник’’ Львів 13 7 4 2 26-11 25
3. ФК ’’Вишня’’ Судова Вишня 12 7 3 2 22-9 24
4. ’’Розділля-Н’’ Новий Розділ 12 4 5 3 19-19 17
5. ’’Матриця’’ Добряни 13 4 3 6 28-26 15
6. ’’Сокіл’’ Великі Глібовичі 12 3 2 7 18-25 11
7. ’’Авангард- Буг’’ Андріївка-Буськ 12 3 1 8 22-32 10
8. ’’Дністер’’ Розвадів 14 1 4 9 14-48 7 Підготувала Анна Микитин. ¤ ¤ ¤ 10.10.08 Життєві історії.Порушник державного кордону У 70-х роках відпочивав я в санаторії від цементного заводу на березі Чорого моря, біля села Коблева Одеської області. Якось на пляжі попросив у сусідів, які сиділи поруч, надувну камеру від вантажівки. На ній поблизу берега бавилося двоє їхніх дітей. Поплававши трохи, я віддав камеру і подякував за послугу. Раптом біля мого лежака заскрипіли гальма військового уазика. З нього вийшли два прикордонники.
– Хто плавав на камері? Це ви? – запитав один.
– Так, це я, - відповідаю.
– Ви арештовані. Одягайтеся і сідайте в машину. Поїдете з нами на заставу.
Тоді всі кордони Радянського Союзу ретельно охоронялися, в тому числі й узбережжя Чорного моря, на другому березі якого була ворожа Туреччина. Згодом я довідався, що тодішніми правилами навіть недалеко від берега заборонялося плавати на незареєстрованих і безномерних плавзасобах.
На погранзаставі, яка була неподалік, за столом сидів майор.
– З якою метою ви порушили правила, - суворо запитав.
– Та я поплавав на камері недалеко від берега і думаю, що ніяких правил не порушив.
– Звідки я знаю ваші наміри, може ви хотіли втекти в Туреччину!
– Та бійтеся Бога, товаришу начальник, як ви собі це уявляєте. Думаєте, що відпливши камерою двадцять метрів від берега, нирнув би і проплив під водою понад чотириста кілометрів, - виправдовувався я.
Мій співбесідник не звертав уваги на мої пояснення, а продовжував розпитувати, фіксуючи мої відповіді у журналі:
– Хто ви? Де живете? Що тут робите? Хто ваші батьки? Де живуть і працюють?...
Майор, як мені видавалося, ставив дурні запитання, а я старався давати такі ж відповіді, не відчуваючи в них іронії.
– Я – член партії, - кажу, - недавно нагороджений ювілейною медаллю „100 років з дня народження В.І.Леніна”, маю значок „Ударник п’ятирічки”, а путівку в санаторій мені видав заводський комітет за активну участь у заводському хорі. Сам я з родини орденоносців, моя мама має медаль „Мати-героїня”, а вуйко по материні лінії нагороджений медаллю „За взяття Будапешта”... Хотів ще додати, що мій тато є активним учасником громадянської війни, але згадав, що на теренах Західної України її не було. Розмірковуючи, що цей майор хоче вислужитися або має бажання принизити мене, я почав пошепки:
– Скажу вам по-секрету, мій знайомий і товариш уже двічі побував за „бугром”, - показав я рукою у сторону турецького берега. – Розповідав, що там мале, яке ще добре не вміє ходити, - уже турок.
– „Подонок!” – заревів офіцер. – Ти мене не знаєш, а коли пізнаєш, буде пізно. Ось посаджу тебе на десять діб, там у тебе буде доволі часу, щоби розказувати байки про малолітніх турків.
І розгніваний офіцер розпорядився закрити мене на ключ в якійсь буцегарні. Та через декілька годин мене відпустили, бо прикордонники зв’язалися з Миколаївським КДБ та по телефону поспілкувалися із заступником директора цемзаводу Александровим, який підтвердив, що я працюю заступником начальника „ОРСу”. Василь Шимко, м.Миколаїв. ¤ ¤ ¤ 10.10.08 Державна служба. Погляд зблизька.Відділ регіонального розвитку містобудування і архітектури РДА. Розповідає керівник Орест Телішевський.
- Перша згадка про наш відділ зустрічається у 1986 році, тоді називався „Районний архітектор у Миколаївському районі”. До його складу входило проектно-виробниче архітектурно планувальне бюро. Тоді тут працювало 14 спеціалістів. Із здобуттям Україною незалежності було проведено реорганізацію і утворено відділ містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства. На даний час нас перейменовано у відділ регіонального розвитку, містобудування і архітектури РДА. Я його очолюю із 2003 року.
- Який штат маєте зараз?
- У відділі працює три спеціалісти – керівник відділу (головний архітектор району), провідний спеціаліст відділу (Андрій Ходалєв) та адміністратор дозвільного офісу (Наталія Адам). Крім того, на території району діють комунальне підприємство „Миколаївське архітектурно-планувальне бюро” (засноване районною радою, роботу якого ми координуємо), та дві приватні організації.
- Яка специфіка роботи?
- У першу чергу чергу це - забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району; аналіз стану містобудування, організація розроблення, проведення експертизи і забезпечення затвердження в установленому порядку генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; координація діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексного розвитку територій, забудови населених пунктів на території району, поліпшення їх архітектурного вигляду; забезпечення додержання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, регіональних правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією; забезпечення в межах своїх повноважень охорони, контролю за використанням пам'яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів. Крім того, наш відділ бере участь у реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури, подає районній держадміністрації пропозиції з цих питань; готує пропозиції до програм соціально-економічного розвитку району та проектів місцевого бюджету і подає їх на розгляд районної держадміністрації; сприяє органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідної території; веде облік забезпеченості містобудівною документацією населених пунктів на території району, вносить пропозиції місцевим радам щодо необхідності розроблення та коригування генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; розглядає у випадках, встановлених законодавством, пропозиції суб'єктів містобудування щодо визначення територій, вибору, вилучення (викупу) та надання земель для містобудівних потреб згідно з містобудівною документацією; розробляє і подає виконавчим органам сільських, селищній, міських (крім міст обласного підпорядкування) рад пропозиції щодо розміщення, будівництва житлово-цивільних, комунальних, промислових та інших об'єктів, створення інженерно-транспортної інфраструктури, виробництва будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, розглядає і погоджує проекти конкретних об'єктів архітектури та надає замовникам висновки щодо їх затвердження; координує на території району виконання науково-дослідних і проектно-вишукувальних робіт у сфері містобудування; організовує в порядку, що встановлюється головним управлінням містобудування, архітектури та просторового розвитку обласної держадміністрації, створення і оновлення топографічних планів, призначених для складання генеральних планів ділянок будівництва об'єктів архітектури, підземних мереж і споруд, прив'язки будівель і споруд до ділянок будівництва, а також вирішення інших інженерних питань; проведення розмічувальних робіт (крім встановлення меж земельних ділянок у натурі), винесення в натуру осей будівель, споруд і ліній інженерних комунікацій, червоних ліній вулиць, доріг; здійснює систематизацію зазначених матеріалів, надає дозвіл на проведення інженерних вишукувань для будівництва; надає архітектурно-планувальні завдання, інші вихідні дані на проектування об'єктів архітектури для нового будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, благоустрою територій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, готує дозволи на проведення цих робіт; здійснює в межах своїх повноважень охорону, контроль за використанням пам'яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів; сприяє впровадженню у проектах об'єктів архітектури прогресивних архітектурно-планувальних, конструктивних та інженерно-технічних рішень, що забезпечують ресурсозбереження, здійсненню структурної перебудови та переорієнтації виробничої будівельної бази на спорудження житла з використанням ресурсоощадних технологій та конструкцій, місцевих будівельних матеріалів; координує в межах своєї компетенції діяльність підприємств, установ та організацій, які виконують роботи з підготовки і комплектування вихідних даних на проектування, надають інші послуги у сфері містобудування та господарського двору.
- Що конкретно робиться нині?
- Наприклад, є об’єкт - озеро „Байкал” (Задорожнє) – найбільш скандальний проект, адже зачіпає багато приватних інтересів. Там планується розташування аквапарку „Миколаївський” із паркінгом для автомобілів, яких у спекотні дні літа буває більш як три тисячі, припляжною і пляжною зоною та розважальними обєктами. Ще один великий проект розроблено для території Стільської сільської ради у Великій Волі. Там (на каскаді озер „Барбара”) планується будівництво медичного реабілітаційного центру, до якого входитимуть спальний та лікувальний корпуси, їдальня та автостоянка. Далі – розроблено схему щодо планцування рекреаційної зони - на базі колишніх кар’єрів ДПХП „Сірка”. Зараз там здійснюються заходи щодо пониження рівня озер „Чисте”, „Середнє” та „Глибоке” і планування берегів. З метою випередження ситуації, яку маємо зараз на так званому озері „Байкалі”, вже розплановуємо зони, де надаватимуться послуги із відпочинку. Щодо об’єктів промислового характеру, то найбільш вагомим із них є будівництво нового цементного заводу потужністю 2,5 млн. тонн в рік поблизу села Добряни та логістичного комплексу у Тернопіллі. Ділянку вже викуплено і незабаром там розпочнеться будівництво. Крім того, наш відділ бере участь у розробленні генплану міста Миколаєва.
- А чому його так довго виконують, адже обіцялося до 1 вересня подати для огляду громадськості?
- Це не доопрацювання міської ради. Складається враження, що міська влада дещо розслабилася в цьому плані.
- Чи скаржаться на роботу працівників зокрема та служби в цілому?
- В основному, скарг немає. Можуть виникати спірні, чисто робочі питання, які ми легко вирішуємо. А щодо подяк, то найкращою подякою, на нашу думку є покращення архітектурного вигляду навколишнього середовища.
- Як щодо оплати праці?
- Середня зарплата наших працівників складає 1000 грн.
- Чи задоволені матеріальною базою?
- Якщо говорити відверто, то матеріальне забезпечення бажає бути кращим. Комп’ютери застарілі, канцтоварами не забезпечені. Хоча нещодавно придбали ксерокс та факс. Транспорту немає. Записала Вікторія Ничта. ¤ ¤ ¤ 10.10.08 Державна служба. Погляд зблизька.Відділ регіонального розвитку містобудування і архітектури РДА. Розповідає керівник Орест Телішевський.
- Перша згадка про наш відділ зустрічається у 1986 році, тоді називався „Районний архітектор у Миколаївському районі”. До його складу входило проектно-виробниче архітектурно планувальне бюро. Тоді тут працювало 14 спеціалістів. Із здобуттям Україною незалежності було проведено реорганізацію і утворено відділ містобудування, архітектури і житлово-комунального господарства. На даний час нас перейменовано у відділ регіонального розвитку, містобудування і архітектури РДА. Я його очолюю із 2003 року.
- Який штат маєте зараз?
- У відділі працює три спеціалісти – керівник відділу (головний архітектор району), провідний спеціаліст відділу (Андрій Ходалєв) та адміністратор дозвільного офісу (Наталія Адам). Крім того, на території району діють комунальне підприємство „Миколаївське архітектурно-планувальне бюро” (засноване районною радою, роботу якого ми координуємо), та дві приватні організації.
- Яка специфіка роботи?
- У першу чергу чергу це - забезпечення реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури на території району; аналіз стану містобудування, організація розроблення, проведення експертизи і забезпечення затвердження в установленому порядку генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; координація діяльності суб'єктів містобудування щодо комплексного розвитку територій, забудови населених пунктів на території району, поліпшення їх архітектурного вигляду; забезпечення додержання законодавства у сфері містобудування та архітектури, державних стандартів, норм і правил, регіональних правил забудови населених пунктів, затвердженої містобудівної документації, здійснення контролю за їх реалізацією; забезпечення в межах своїх повноважень охорони, контролю за використанням пам'яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів. Крім того, наш відділ бере участь у реалізації державної політики у сфері містобудування та архітектури, подає районній держадміністрації пропозиції з цих питань; готує пропозиції до програм соціально-економічного розвитку району та проектів місцевого бюджету і подає їх на розгляд районної держадміністрації; сприяє органам місцевого самоврядування у вирішенні питань соціально-економічного розвитку відповідної території; веде облік забезпеченості містобудівною документацією населених пунктів на території району, вносить пропозиції місцевим радам щодо необхідності розроблення та коригування генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації; розглядає у випадках, встановлених законодавством, пропозиції суб'єктів містобудування щодо визначення територій, вибору, вилучення (викупу) та надання земель для містобудівних потреб згідно з містобудівною документацією; розробляє і подає виконавчим органам сільських, селищній, міських (крім міст обласного підпорядкування) рад пропозиції щодо розміщення, будівництва житлово-цивільних, комунальних, промислових та інших об'єктів, створення інженерно-транспортної інфраструктури, виробництва будівельних матеріалів, виробів і конструкцій, розглядає і погоджує проекти конкретних об'єктів архітектури та надає замовникам висновки щодо їх затвердження; координує на території району виконання науково-дослідних і проектно-вишукувальних робіт у сфері містобудування; організовує в порядку, що встановлюється головним управлінням містобудування, архітектури та просторового розвитку обласної держадміністрації, створення і оновлення топографічних планів, призначених для складання генеральних планів ділянок будівництва об'єктів архітектури, підземних мереж і споруд, прив'язки будівель і споруд до ділянок будівництва, а також вирішення інших інженерних питань; проведення розмічувальних робіт (крім встановлення меж земельних ділянок у натурі), винесення в натуру осей будівель, споруд і ліній інженерних комунікацій, червоних ліній вулиць, доріг; здійснює систематизацію зазначених матеріалів, надає дозвіл на проведення інженерних вишукувань для будівництва; надає архітектурно-планувальні завдання, інші вихідні дані на проектування об'єктів архітектури для нового будівництва, розширення, реконструкції, реставрації, капітального ремонту, благоустрою територій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, готує дозволи на проведення цих робіт; здійснює в межах своїх повноважень охорону, контроль за використанням пам'яток архітектури і містобудування, палацово-паркових, паркових та історико-культурних ландшафтів; сприяє впровадженню у проектах об'єктів архітектури прогресивних архітектурно-планувальних, конструктивних та інженерно-технічних рішень, що забезпечують ресурсозбереження, здійсненню структурної перебудови та переорієнтації виробничої будівельної бази на спорудження житла з використанням ресурсоощадних технологій та конструкцій, місцевих будівельних матеріалів; координує в межах своєї компетенції діяльність підприємств, установ та організацій, які виконують роботи з підготовки і комплектування вихідних даних на проектування, надають інші послуги у сфері містобудування та господарського двору.
- Що конкретно робиться нині?
- Наприклад, є об’єкт - озеро „Байкал” (Задорожнє) – найбільш скандальний проект, адже зачіпає багато приватних інтересів. Там планується розташування аквапарку „Миколаївський” із паркінгом для автомобілів, яких у спекотні дні літа буває більш як три тисячі, припляжною і пляжною зоною та розважальними обєктами. Ще один великий проект розроблено для території Стільської сільської ради у Великій Волі. Там (на каскаді озер „Барбара”) планується будівництво медичного реабілітаційного центру, до якого входитимуть спальний та лікувальний корпуси, їдальня та автостоянка. Далі – розроблено схему щодо планцування рекреаційної зони - на базі колишніх кар’єрів ДПХП „Сірка”. Зараз там здійснюються заходи щодо пониження рівня озер „Чисте”, „Середнє” та „Глибоке” і планування берегів. З метою випередження ситуації, яку маємо зараз на так званому озері „Байкалі”, вже розплановуємо зони, де надаватимуться послуги із відпочинку. Щодо об’єктів промислового характеру, то найбільш вагомим із них є будівництво нового цементного заводу потужністю 2,5 млн. тонн в рік поблизу села Добряни та логістичного комплексу у Тернопіллі. Ділянку вже викуплено і незабаром там розпочнеться будівництво. Крім того, наш відділ бере участь у розробленні генплану міста Миколаєва.
- А чому його так довго виконують, адже обіцялося до 1 вересня подати для огляду громадськості?
- Це не доопрацювання міської ради. Складається враження, що міська влада дещо розслабилася в цьому плані.
- Чи скаржаться на роботу працівників зокрема та служби в цілому?
- В основному, скарг немає. Можуть виникати спірні, чисто робочі питання, які ми легко вирішуємо. А щодо подяк, то найкращою подякою, на нашу думку є покращення архітектурного вигляду навколишнього середовища.
- Як щодо оплати праці?
- Середня зарплата наших працівників складає 1000 грн.
- Чи задоволені матеріальною базою?
- Якщо говорити відверто, то матеріальне забезпечення бажає бути кращим. Комп’ютери застарілі, канцтоварами не забезпечені. Хоча нещодавно придбали ксерокс та факс. Транспорту немає. Записала Вікторія Ничта. ¤ ¤ ¤ 10.10.08 Зростає пенсія У поточному році розмір пенсій підвищувався вже тричі. У жовтні знову зросли оцінка величини одного року страхового стажу та розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Про чергові зміни розповідає начальник управління Пенсійного фонду у Миколаївському районі Надія МАКСИМОВИЧ.
- Згідно із відповідною Постановою Кабміну, від 1 жовтня до 1,35 відсотка збільшилася оцінка величини одного року страхового стажу (до 1 січня вона становила 1 відсоток, а від 1 січня - 1,2 відсотки). Давайте розглянемо приклад перерахунку пенсії у зв’язку із змінами. Припустимо, що страховий стаж громадянина становить 40 років 5 місяців. Тобто, понаднормативний стаж – 15 років. Коефіцієнт заробітної плати 1,2. Коефіцієнт страхового стажу з урахуванням вартості величини одного року страхового стажу 1,35 % тепер становить (40 х 12 + 5)х1,35/1200) = 0,54563. Заробітна плата для обчислення пенсії з урахуванням показника середньої заробітної плати за 2006 рік (928,81 грн., для непрацюючих пенсіонерів береться до уваги середня заробітна плата саме за 2006 рік) становить 1114,57 грн. ( 928,81 х 1,2). Розрахунок пенсії, згідно зі статтею 27 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» становитиме: 1114,57 грн. х 0,54563 = 608,14 грн. Доплата за понаднормативний стаж 81,60 грн. ( 544 х 15%). Отже, розмір пенсії з 1 жовтня 2008 року - 689,74 грн. (608,14 + 81,60).
-Розкажіть, будь ласка, конкретніше і про підвищення пенсії особам, які втратили працездатність.
-Від 1 жовтня з 482 до 498 гривень збільшено прожитковий мінімум, встановлений для осіб, які втратили працездатність. У зв’язку з цим проводимо перерахунок пенсій за особливі заслуги перед Україною; підвищень до пенсій ветеранам війни відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; підвищень, передбачених Законом України «Про жертви нацистських переслідувань»; щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю (згідно із Законом України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»); державної соціальної допомоги на догляд (згідно із Законом України «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам». Також у зв’язку із збільшенням прожиткового мінімуму буде перераховано надбавки до пенсій, передбачених Законом України «Про донорство крові та її компоненти». А дітям війни, згідно із Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №530, підвищення до пенсії буде збільшено із 48 гривень 20 копійок до 49 гривень 80 копійок. Приємна новина є для шахтарів - у зв’язку із введенням в дію Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» сімнадцяти жителям нашого району здійснено перерахунок пенсій. Підвищилися пенсії тим працівникам, які видобувають вугілля та руду і повний день зайняті на підземних роботах. Пільги поширились також і на членів сім’ї та на людей, які раніше працювали в таких умовах. За кожен рік роботи шахтар до свого трудового стажу отримує додатково один рік. Мінімальна пенсія для шахтарів, які працювали на підземних роботах не менше 15 років (чоловіки) та 7,5 року (жінки), тепер становитиме 80% середньомісячної заробітної плати шахтаря і водночас вона не повинна бути меншою, ніж три прожиткові мінімуми для осіб, які втратили працездатність. Крім того, якщо шахтар загинув внаслідок нещасного випадку на виробництві, то члени його родини на кожного непрацездатного отримають ще й доплату (в розмірі прожиткового мінімуму) до пенсії у зв’язку із втратою годувальника.
-Отже, тепер вищепереліченим катеріям громадян пора збирати підтверджуючі документи і звертатися в Пенсійний фонд?
-Ні, пенсіонерам не треба цього робити. Бо всі пенсії вже перераховані автоматизовано за матеріалами пенсійної справи. І тому в жовтні виплату пенсій у нових розмірах уже почато. Розмовляла Леся Бардак. ¤ ¤ ¤ 22.10.08 Свято у Стільську Минулої неділі хорова капела хлопчиків «Дударик» зачарувала селян співом у храмі святої Параскевії в Стільську та на сцені Народного Дому.
У храмі «Дударик» зворушив до сліз співом Божественної Літургії. Отець Степан Кос висловив вдячність колективу та диригенту Дмитру Кацалу за цей спів, молитву, які виконавці подарували людям, побажав усім земних благ.
Після перепочинку за обіднім столом гості села вирушили на екскурсію Стільською радою, яку провела педагог Іванна Фацієвич. А потім на сцені Народного Дому «Дударик» виспівував і твори про УПА, і пісні на Шевченкові слова, і молитви та інші духовні твори. Отож, повний зал глядачів недарма зустрів артистів гучними оплесками. Диригент Дмитро Кацал зумів створити атмосферу дружелюбності між залом і колективом, і голоси з’єдналися у спільному, а потім – почерговому виконанні «Ленти за лентою»…
Свято наближалося до закінчення, та селяни не хотіли це визнавати. Але наблизилася пора прощання. Сільський голова Стільська Іван Мончак подарував гостям на згадку про зустріч картину із зображенням церкви святої Параскеви, виконану місцевим художником Юрієм Левицьким. Щирі слова вдячності «Дударику» висловили також директор Народного Дому Стільська Оксана Бінас, юні стільчани Юля Стегній, Марія Мончак, Олег Перій. Глядачі усі разом виконали «Многая літа» і проводжали гостей бурхливими оплесками… Василь Хамуляк,депутат Стільської сільської ради. ¤ ¤ ¤ 7.10.08 Дні минають… …і нарешті дочекались від синоптиків сприятливого для сільськогосподарських робіт прогнозу погоди. Якщо вірити їм, то цей тиждень дощі (окрім дрібних винятків) оминатимуть наш район. Температура повітря також сприятлива. Тому відкладаємо вбік усі політичні негаразди і поспішаймо зібрати з полів та садів урожаї. А хто поміж дощами встиг усе зібрати, може подумати в про гриби, які також, прогнозується, нарешті з’являться і у наших, і в карпатських лісах. До речі, радили б звернути увагу на сприятливий прогноз погоди і нашим владам різних рівнів, бо незавершених робіт із ремонтів доріг, із підготовки до зими чимало.
Так виглядає, що Миколаїв не отримає запланованих 2-х мільйонів гривень на завершення робіт із прокладання водогону. Чи причиною цього є бурхливі події в Києві, чи «загроза» нових парламентських виборів – не знаємо. Поки що всі роботи призупинені, оскільки і так міська рада вже боргує будівельникам 122 тисячі гривень. Біда ще й у тому, що заявку на фінансування робіт у 2009 роцц міська рада ще не подала, хоч терміни минули 1 жовтня. Не відомо, чи встигнуть виконати роботи із заміни труб теплотрас, бо до початку опалювального сезону залишився тиждень, а зробити потрібно ще багато. Дотепер не перераховано міською радою і
80 тисяч гривень «Теплокомуненерго». Оскільки жителі Миколаєва заборгували у попередні роки понад півмільйона гривень, то ще до кінця невідомо, чи отримають газ для котелень комунальники. Районна прокуратура тим часом розбиратиметься із тими громадянами, хто самовільно відключився від централізованого теплопостачання та встановив без необхідних дозволів автономне опалення у своїх квартирах. Я.М. ¤ ¤ ¤ 3.10.08 Освіта. Присвятила життя роботі… Кожен із нас не шкодує для вчителя слів вдячності. Навіть попри те, що в шкільному віці не завжди усвідомлюємо свої провини перед людиною, яка, незважаючи на це, продовжує щедро передавати свої знання іншим. Тоді ми просто не цінуємо тих безкорисливих зичливості і щирості, які вирують у вчительській душі щодня, які чекають сприятливої миті потреби, щоб вихлюпнути із серця глибокою повінню знань і поселитися в дитячих голівках та серцях надовго…
Ірина Громосяк, учитель фізики Миколаївської ЗОШ №1, і сама аж у дорослому віці зрозуміла, як це насправді бути вчителем, хоча мріяла саме про таку професію ще з дитинства. Розповідає, що із друзями найчастіше бавилися в школу. Вона завжди була вчителькою, а ровесники – учнями. Тоді й запідозрила, що нелегко провести урок, коли котрийсь бешкетник не слухає. Згодом почала задумуватися: а чому одні дітки уважно слухають, сидять на уроці чемно, а інші вовтузяться? І сама собі дала відповідь: бо не всім цікаво. І почала уявно моделювати свій справжній урок так, щоби всі до одного учні розуміли вчителя, щоби навчанням захопилися… Згодом практика довела, що постійно цього досягати нелегко. Але вчителька продовжує працювати від душі.
А почалася трудова біографія Ірини Антонівни Громосяк у 1961 році в Миколаївській тоді ще середній школі №1.
-Я народилася в 1939 році в Польщі, - розповідає про себе не дуже охоче, мотивуючи тим, що є ще й інші достойні педагоги, про яких могла б розповісти газета. І продовжує: -У моєму рідному селі Криниці тепер відомий курорт. Там живе моя тітка, яку іноді відвідую. А нашу сім’ю в 1946 році переселили на Тернопільщину. Батьки виховували п’ятьох дітей. Одна моя сестра вивчилася на інженера-астронома, друга, як і я, - на вчительку, брат – на електрика, а ще один був нафтовиком - уже помер. Після закінчення Монастирської школи в 1957 році я вступила на навчання у Львівський педагогічний інститут, а в 1959 році нас, студентів, перевели закінчувати навчання в Дрогобич. Я – випускниця факультету «фізика та основи виробництва».
Ірина Антонівна зізнається, що ніколи не задумувалася над тим, щоби досягти успіху для себе особисто. Каже, що в житті вчителя такого не буває. Бо його успіхи – це фундамент для зросту учнів. І коли ці досягнення педагога учні підхоплюють та примножують, то це – найвища оцінка роботи вчителя. Саме тому вона й стверджує, що працює для дітей. І радіє їхнім успіхам, як своїм. Ось, наприклад, у колективі Миколаївської ЗОШ №1 (та й в інших школах – теж) нині вчителями працюють її вихованці, то чому б не радіти за них? Або ж чому не втішатися вихованцями, які брали участь у всеукраїнських олімпіадах?
-Я повністю присвятила себе роботі, - каже старший вчитель. – сім’ї не маю, але чужих дітей навчаю і виховую, як своїх. Вони усі для мене дорогі. Раніше була вчителем-фізиком, астрономом та інформатиком. Але досягла пенсійного віку і тепер працюю тільки фізиком, бо ж треба дати роботу і молодим. Наразі не знаю, як жила б без школи, дітей, навіть попри те, що не всі вони навчаються дуже добре…
…У неділю – професійне свято освітян. І нинішні, і колишні їхні вихованці не шкодують слів для теплих привітань учителям. Щастя вам і успішних учнів, дорогі наставники! Леся Бардак. ¤ ¤ ¤
|
