Повний привід - це навіть не хоббі, - це стиль життя!

Поїздки -> Казка про Рєпку, або...

Це був непоганий такий собі суботній день...... Програма була досить заманлива - побулькатись на танкодромі у складі: ЛуАЗка sapera_vasja - 1 штука і шестьорка dr.Yura - 1 штука. Хазяєви машин були зацікавлені в поїздці трохи більше, ніж я, тому прокинулися певно десь в обід і поїхали на місце. Мене більш цікавив здоровий суботній дрих, тому на танкодром я (Shtusha) притопала десь біля четвертої. Звичайно я застала ту саму картину, яку і очікувала - засмучена шестьорка тихенько стояла собі на двох спущених колесах, а біля неї стирчала горда ЛуАЗка, яку ніяке лихо за останній час не брало..... ну, майже не брало...... Ми принесли з собою цифровик і ще одну мудру людину - Forsakena - і тому шестьорка не витримала такого позору перед чотирма homo sapiens зі знаряддям папарацці і через півгодинки була готова на все. Час був не піздній, тому ми виконали повну програму - повозили шестьорку і ЛуАЗку по болоті, причому час від часу машинки скучали одна за одною і зв"язувались між собою посередництвом тросу. Але ця тонка зв"язкова не витримала в кінці кінців емоційного навантаження і трагічно вмерла, залишивши табун наших коней поодинці. Ми пожалкували що трос не схожий на хробака і не відрощує собі втрачене, але це був не привід сумувати, тому ми чемненько виїхали на тверду дорогу. Далі в наших світлих головах народилася не менш світла ідея - поїхати цивільно до сапера_васі на дачку в районі Пустомит. На дворі було вже темно, тому ця задумка спокусила всіх - і тут ми зробили мабуть найбільшу за цей вечір помилку - відправили ЛуАЗку на заслуженний віддих у затішне гніздечко. Ми добре вміщалися у шестьорці і не знали ще, яке лихо нас чекає попереду........... Годинці у восьмій ми, порішавши свої організаційні питання, ми підібрали ще одного учасника майбутнього фарсу - Оксану_ - і посідали в машину, яка к тому часу вже приємно пахла сардельками - цей замінник свіжої дичини ми сподівалися вполювати і з"їсти на дачі. Ніщо не віщувало біди......... ні стая чорних кішок, що кружляла біля машини, ні юрба тіток з пустими ведрами і розбитими дзеркалами..... Настрій був пречудовий, чіпси шурхотіли позаду нас з сардельками, правда за Пустомитами ми засумнівалися - чи є взагалі ця дача, бо хазяїн керував напрямком руху якось дуже невпевнено - на запитання типу: - "А тепер направо?" він тяжко зітхаючи казав: - "ну, направо......", причому якщо через дві секунди його перепитували: - "Чи наліво?" - він не менш горістно відповідав: - "Ну наліво.." З цього складалося враження, що Сапер загубив свою дачу ще в глибокому дитинстві і досі шукає ії, час від часу звертаючись по допомогу до програми "Ищу тебя". Я потроху починала вже куняти на задньому сидінні і ось тут сталася подія, яка на наступну добу звільнила мене від сну і, власне, від бажання спати взагали на протязі цієї доби. Їхали ми в той час по середній такий собі за рівнем паршивості сільській дорозі, аж раптом у світлі фар з"явилися якісь витвори глиняного мистецтва, художньо розташовані на протязі метрів п"яти перед нами. Оскільки, вирушаючи на дачу, ми вже не сподівалися ні на який екстрім - тому те, що зазвичай знаходиться у людини в черепній коробці ми зі спокійною совістю полишали вдома, тому на це дорожнье диво була досить слабенька реакція: - "З розгону проскочиш...." І дійсно - наша шестьорка глину чомусь не зацікавила. Але через кілька метрів знов з"явилася така сама картина - та оскільки перша так безболісно для нас проминула, то тут вже реакції не було майже ніякої: - "Та воно сухе......." Це була остання на цей вечір цензурна фраза.......... Смачно хляпнувши зовсім чомусь не суха глина привітно прийняла нас в свої обійми. Нас трохи перекосило наліво, але весь кайф ми відчули, коли відкрили передні ліві дверцята - вони прогребли канавку у рідкій глині, а сама багнюка зробила спробу зайти в салон привітатися. Тихенько (ще тихенько) хлопці, матюкнувшись, вилізли з машини. Наступних півгодини я описати не зможу, тому що немудро вдягнувшись на вечір в нову куртку і чисті джинси я залишилась з Оксаною всередені. Процес ми бачили кріз вікна, які потроху набували авторського дизайну у вигляді відбитків долонь, в салоні і так було не світло, а згодом ставало ще темніше. Перепробувавши всі можливі варіанти виходу з ситуації, включаючи вигрібання багнюки з під колес лопатою, руками, штовхання і дошки нарешті всі зрозуміли, що це невиліковно власними силами. До речі, в процесі лікування до нас в салон долітали фрази типу: - "А що там саме найважче в машині?" - тому ми не стали чекати варіації на тему: - "А хто там найважчий в машині?" - і вибрались з Оксаною на свіже повітря. На вулиці було темно, тому використовували такий собі ліхтарик баксів за 500, з якого через кілька годин народилося багато цікавих фоток. Хлопці тим часов встигли одягнутися в стильні глиняні валенки і рукавиці - мені дісталося щось сходе на босоніжки поверх гадів.В такому вигляді ми поперлися в сусідню хату в надії, що там десь завалялося щось схоже на трактора. Замість трактора знайшли копійку, хазяєви якої явно не жаждали допомагати постраждалим від кар"єрної багнюки - але що з нами настирними поробиш - і вони, натягнувши на себе маски ангелів-хоронителів потюхкали за нами в темряву. Побачивши, як ми сіли, вирази їх облич стали ще більш ангельськими і ще більш хоронительськими. Але треба віддати людям належне - вони не кинулися до своєї машини і не втікли, побачившу цю халепу, а дістали троса і спробували таки щось зробити. Це "щось" півгодини лякало сусідніх собак натужним ревом дуєту копійка-шестьорка, над місцем події кружляла луна, повторюючи коментарі хлопців про того, хто догадався викинути в яму силу-силенну кар"єрної глини. Суботній вечір плавно спливав у ту частину людського тіла, якій присутня найліпша чуйка на всіляки події. Найкраще це відчулося, коли люди з копійки втратили свій трос - це був другий на сьогодні тросик, який вмер у нашій присутності. Мабуть шматок того тросу заціпив сапера по голові і розбудив там якусь думку, що не заставши нікого вдома, вирішила перепочити в надії що з"явиться власник, або хоча б Nuts принесе цільні лісові горіхи на халяву. Він згадав, що на сусідній з нашою фірмі працює такий собі Сашко, з яким наш Сапер був знайомий, але дууууже шапочно. Чухаючи потилицю він видав - "А може Сашку подзвонити? Він точно витягне... Якщо приїде..." Ми, за відсутністю інших ідей схопилися за цю мертвою хваткою. Але як завжди чогось не вистачає для повного щастя - тому телефон Сапера сказав йок і спробував піти в глибокий аут, і на сидінні копійки - бо у нас в салоні живого чистого місця не знайшлось - відбулася пересадка картки у другий телефон і був зроблений довгоочікуваний дзвінок. Ми всі, втамувавши подих, рахували довгі гудки. Після десь десятого легені не витримали - сумно видихнули зимовою парою, а Сапер приречено прошепотів: - "Трубки не бере........" В цей час копійка, зрозумівши, що більше нічим допомогти не зможе, скручувала залишки тросу. Через кілька хвилин Сапер вирішив зробити ще одну спробу дзвінка у далекий вже Львів, на яку, втім, ніхто і не сподівався. Але коли в ефір пролунало: - "Привіт, Сашко!" - наші легені спрацювали рефлекторно. А коли ми почули подробиці нашого місцезнаходження, надія позичила лопату і з ентузіазмом стала прокопувати собі тунель з могили, де ії вже поховали 15 хвилин тому. Що тут вже скажеш...... Ці неймовірні люди кинули в !СУББОТУ! ввечері своє пиво і поїхали за незнайомими ідіотами чорт зна куди, тому, побачивши в темряві нивівські фари ми ладні були падати долилиць і цілувати ії резину. Далі все відбувалося з фантастичною швидкістю, всі наші трьохгодинні потуги завершилися трьома хвилинами позору - Нива витягнула шестьорку з болота як рєпку із славнозвісної казочки. Сфоткавшись разом з нашими спасителями ми нарешті погрузилися і ще до самого Львова тинялися кузовом десь поблизу нивівського моста, шанобливо підмітаючи за Сашком та його штурманом дорогу. У Львові втомлено пофоткали багнюку на тачці і на нас - і пішли до Forsakena - приводити себе у людський вигляд. По дорозі додому нас муляла ідейка зайти в ВАМ або АРСЕН - купити щось на зразок жіночих прокладок, але на їхне щастя майже о першій ночі супермаркети вже не працювали, тому ми тріумфально забили стік душової кабінки Forsakena всіляким шайсом у вигляді болота, ще раз болота, листиків та камінців, познімали з себе зайвий одяг, непригодний для подальшої експлуатації, пограбували власника нещасної душової на кілька чистих речей і в чудовому настрої порозповзалися по домівках. Частина непричастних до інтернету людей таки поснула по домах, а я, контрабандою виманивши у Сапера номер сашкової аськи ще до самого ранку дякувала йому за блискучу евакуацію, і буду продовжувати дякувати доти, доки його не дістане і він не викине мене з френд-листа. Ось так ми з"іздили на дачу. Ще раз дякую Сашку та Саньку за все, що вони для нас зробили, хлопці - ви просто неймовірні! В мені проснулася віра в людей і в те, що не все ще загублено на нашому блакитному шарику. Дякую всім, хто витримав і прочитав всю цю маячню до кінця, маю надію, що пишу не востаннє. SHTUSHA
Обговорити в форумі :: http://www.offroad.lviv.ua/forum/viewtopic.php?t=289
Автор : Вербицька Наталія (Shtusha)	04.12.2004