Галина Каплюк, Віктор Шлінчак
Секретаріат Президента взявся за майже непідйомну ношу. З одного боку, під текстом нового варіанту Конституції мають підписатися більшість політичних сил України, з іншого – треба переконати, що Основний Закон пишеться не під діючого Президента.
Як це можливо зробити? «Главред» у повному розумінні слова влаштував допит Марині Ставнійчук, заступнику глави президентського Секретаріату і головному куратору цього проекту.
Марино Іванівно, створення Президентом Національної конституційної ради більшість сприйняла як спробу збільшити повноваження на користь глави держави. Чого насправді хоче Президент, ініціюючи конституційні зміни?
Президент неодноразово заявляв, що Конституція не буде розроблятися і прийматися під задоволення персональних інтересів чи амбіцій. Стратегічним напрямком діяльності має бути проведення повноцінної, збалансованої конституційної реформи. Основний Закон в оновленому вигляді має бути Конституцією не пострадянської, а сучасної європейської держави.
Своє бачення щодо суту конституційних змін Президент виклав у виступі на засіданні Національної конституційної ради і воно всім відоме. Хоча варто, мабуть, коротко зупинитися на основних цілях конституційної реформи.
Перше. Посилення конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина, реального забезпечення судового захисту цих прав і свобод. Друге. Розширення конституційного регулювання інститутів безпосередньої демократії. Третє. Вдосконалення системи стримувань і противаг, підвищення ефективності функціонування державного механізму. Четверте. Створення конституційних засад реформування територіального устрою держави і місцевого самоврядування. П’яте. Встановлення конституційних засад участі України у процесах світової і європейській інтеграції.
Очевидно, що якщо йдеться про оновлення Конституції, про підготовку суспільного політико-правового договору на оновлених засадах, то, на жаль, без політизації процесу як підготовки нової редакції, так і процесу її прийняття не обійдеться. У принципі, треба бути до цього готовим. Навіть на підготовчій стадії напрацювань пропозицій щодо вдосконалення Конституції, на жаль, поширюються міфи, у тому числі щодо спроб Президента збільшити повноваження Глави держави. Виходить, що уникнути політизації неможливо навіть і на підготовчому етапі.
Однак є об’єктивні речі. Перед напрацюванням концепції проекту нової редакції, визначення обсягу та меж змін та доповнень до Конституції повинен бути здійснений повноцінний, фаховий аналіз положень чинної Конституції України, у тому числі виявлення тих позицій, щодо реалізації яких є найбільші складнощі, зокрема і тих положень Конституції, які ускладнюють взаємостосунки у владі як по вертикалі, так і по горизонталі, між владою та суспільством.
Але чому Президент і створена ним конституційна рада займаються цим процесом? Це ж ніде не передбачено в законодавстві?
Президент України як гарант додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина, що передбачено статтею 102 Конституції, має право, повинен і має обов’язок гарантувати права і свободи людини, в тому числі і шляхом ініціювання, у разі потреби, змін та доповнень до законів України, включаючи і Основний Закон держави. Виходячи із положень статті 106 Конституції України, Президент має право утворювати відповідні дорадчі органи, в тому числі такий підхід і не заперечує можливості і створення Національної конституційної ради.
Якщо ж говорити, власне, про конституційний процес, то стаття 156 Конституції України надає право Президентові України на внесення до Верховної Ради України відповідного законопроекту про внесення змін до Конституції. Відтак, жодних конституційних перешкод для роботи немає.
Проте ніде в законодавстві на записано, що Президент може розробляти нову Конституцію...
Мабуть природно, що в Конституції України передбачена лише процедура змін і доповнень до Основного Закону, причому вона різниться залежно від переліку розділів Конституції, до яких вносяться зміни.
Однак, у Конституції не передбачено порядку прийняття нової Конституції України. До речі, сьогодні Президентом України не ініціюється прийняття нової Конституції, оскільки про це можна говорити лише тоді, коли змінюються засади і основні інститути конституційного ладу. Наприклад, форма державного устрою, форма правління тощо. Однак, Президентом України не ініціюється прийняття нової Конституції України, і не варто йому приписувати цю ініціативу.
Глава держави говорить про підготовку нової редакції Конституції України, що випливає із комплексних системних змін і доповнень. До речі, і Венеціанська комісія в одному зі своїх висновків, які стосуються України, зауважувала, що коли мова йде про системні комплексні зміни, то може йтися про підготовку нової редакції Конституції. Отже, нічого неприпустимого, з точки зору науки конституційного права щодо форми оновлення Конституції України, Президентом України не пропонується.
До речі, скажімо, аналіз практики законотворення в Україні також показує, що за останні декілька років було прийнято майже 40 законів України у вигляді нової редакції шляхом внесення комплексних, системних змін.
І під приводом нової редакції можна буде фактично переписати всю Конституцію...
За всіх умов не буде відбуватися переписування Конституції, принаймні в бік зменшення переліку і обсягу прав громадян тощо. Президент чітко заявив, що на сьогодні найбільш компромісною і найбільш вдалою залишається змішана форма правління. Тобто те, що закидається сьогодні Президентові, зокрема, що він наполягає на президентській республіці з поверненням собі чи надбанням якихось неймовірних прав, не відповідає дійсності. Не йдеться про це. Немає цього ні в статті за підписом Президента, що опублікована останнім часом, ні у виступі Глави держави на першому засіданні Національної конституційної ради.
Думаю, що подібні чутки є надуманими. Очевидно, цей міф комусь вигідний, поширюється в суспільство під час різного роду обговорень, через засоби масової інформації. Але у позиції Президента ви ніде цього не побачите. Закликаю говорити мовою оригіналу.
Я навіть підкажу, у кого формується цей міф про розширені повноваження. Юлія Тимошенко досить відверто сказала, що по суті переможцем з конституційного процесу має вийти один - прем’єр або президент. І якщо БЮТ входить в Раду, то як політична сила, яка є на сьогодні є однією з домінуючих, буде проштовхувати саме оцю тезу...
Це власна справа кожної політичної сили, як їй визначати свою позицію та які позиції відстоювати в конституційному процесі. Я думаю, що сьогодні усі політичні сили декларують максимум того, чого б вони хотіли досягти, і займають абсолютно крайні позиції у цих питаннях. Однак переконана, що зрештою усі будуть змушені сідати за круглий, овальний, квадратний, п’ятикутний чи шестикутний стіл, аби починати говорити, чути один одного і неминучий у цьому процесі момент домовленостей.
Сьогодні очевидно, що, до прикладу, в наших умовах для України є компромісною змішана форма правління. Те, що існує певний дуалізм по лінії виконавчої влади, чітко не розмежовані повноваження Президента України та Кабінету Міністрів України, що були ще більше здеформовані після внесення змін у 2004 році та прийняття чинного Закону «Про Кабінет Міністрів України», це тільки початок розмови. Переконана, що сьогодні не буде такої ситуації, коли в Україні ліквідується інститут Президента чи інститут Прем’єр-міністра. Немає такої потреби в суспільстві. Не допустять ні політичні сили, ні в суспільстві такої ситуації, що хтось один буде владарювати. Хоч, безперечно, існує проблема чіткого розмежування повноважень та конституційного механізму налагодження взаємодії гілок влади.
Суспільство очікує, що Конституція має дати відповіді на ті питання, через які відбуваються всі політичні катаклізми. І якщо це завдання не вирішується, то який сенс тоді затівати цю велику гру? Гра заради гри, чи як?
Ні. У нас немає гри заради гри. Розумієте, вся європейська демократія побудована на принципі консенсусної демократії, навіть за умов різних форм правління. І для України сьогодні надзвичайно важливо забезпечити можливість впливу на відносини різних інститутів влади. Таким чином, для нас стоїть завдання збалансувати існуючі інститути державної влади.
Але хтось з них має бути головнішим?
У стосунках між Президентом України та Прем’єр-міністром визначальним є, звичайно, інститут всенароднообраного Глави держави, який отримує мандат довіри на прямих виборах. Інше питання, що знову повертаємося до питання чіткого розподілу повноважень.
Ви говорите зараз про Президента як про одну особу, чи про Секретаріат Президента?
Я говорю про інститут Президента України. Для мене цілком очевидно, що Секретаріат Президента є органом, який повинен допомагати Президентові здійснювати свої функції та повноваження.
Скільки буде варіантів конституційних проектів і скільки груп зараз працюють над новою Конституцією?
На сьогоднішній день працює робоча група із п’ятнадцяти осіб, утворена Національною конституційною радою. Вона має напрацювати концепцію нової редакції Конституції України, яку потім планується винести на обговорення утворених Радою п’яти комісій. І після такої апробації концепцію представлять Національній конституційній раді, яка і визначиться – підтримувати чи ні, чи підтримувати із зауваженнями, доповненнями, пропозиціями і так далі.
Поки відбулося чотири засідання робочої групи, два з яких були присвячені організаційним питанням та виробленню підходів щодо того, яким чином організувати роботу робочої групи.
Але готовий проект уже є?
Ні, проекту ще немає. Фактично на цих чотирьох засіданнях робочої групи ми обговорювали положення преамбули, першого, другого розділу Основного Закону. Таким чином, сьогодні здійснюється правовий аналіз положень чинної Конституції України з метою виявлення проблемних, недосконалих положень, таких, які вимагають внесення змін і доповнень. Для того, щоб не політизувати роботу робочої групи, ми домовилися особливо не коментувати і не розставляти акценти в публічних коментарях на тих чи інших питаннях від імені робочої групи. Однак, можу зауважити, що є цілий ряд принципових положень, щодо необхідності реформування яких схиляються і представники різних політичних сил, і представники Секретаріату Президента, і науковці у складі робочої групи. Це вже, в принципі, позитивно. Звичайно, хотілося б досягти максимум – якщо вже є потреба у реформуванні Конституції України, то варто це робити якісно, професійно і максимально деполітизовано. Принаймні, це було би запорукою того, щоб через рік знову не повертатися до питання реформування Конституції.
Проте конституціоналісти не радять рушити Основний Закон під час політичної нестабільності в країні. Ви вважаєте, що Президент правильно вчинив, коли зараз підняв цю проблему?
Зауважу, що у конституціоналістів немає однозначної думки у цьому питанні. З іншого боку, про те, що необхідно вдосконалювати Конституцію, мову ведуть або вели останнім часом і Партія регіонів, і Комуністична партія, і Блок Юлії Тимошенко й інші. І зрештою, з тим, щоб не консервувати ситуацію криз у суспільстві, в тому числі і конституційних, парламентських, Президент України взяв на себе цю ініціативу. Треба усунути причини, які спричиняють постійні кризи. Хоч очевидно, що проблеми полягають не лише у Конституції. Нам усім варто вчитися політичній, правовій культурі.
Але, з іншого боку, коли Президент бере під свою опіку конституційний процес і фактично стає одним із учасників, він демонструє недовіру політичним партіям, щоб вони бува не написали те, що йому не вигідно...
Я би не ставила так питання... Однак очевидно, що питання реформування Конституції України не може бути віддано на поталу лише політичним силам. Народ має право і повинен бути залучений до цього процесу. Саме у цьому процесі мають бути задіяні усі інститути громадянського суспільства.
Чому цю тему не було ініційовано і не передано, наприклад, тій самій Верховній Раді як законодавчій гілці влади?
Я думаю, що на все свій час. Але для цього потрібно принаймні, щоб парламент працював. До того ж нагадаю, що із дев’яносто семи осіб у складі Національної конституційної ради – сорок один народний депутат України. Це майже половина. Звичайно, крім них, є й науковці, представники громадськості та інтелігенції. Добре було б, щоб основні дискусії відбувалися на рівні Національної конституційної ради. Хочеться, щоб Національна конституційна рада стала консолідуючим органом, «майданчиком» для добротної, насамперед професійної дискусії.
Та якщо взяти, наприклад, питання зменшення кількості народних депутатів з чотирьохсот п’ятдесяти до трьохсот. Ви ж прекрасно розумієте, що це потім перейде якраз у політичну площину, і буде не до того, що вимирає народ, скорочується кількість виборців і так далі…
Що стосується парламентаризму, адже, мабуть, про це йдеться у Вашому питанні. Перша теза Президента: конституційна реформа має посилити засади парламентаризму. Друга: виключити ті ситуації, коли український парламент у своїй діяльності фактично підміняється коаліцією. Обидві тези нормальні? Нормальні.
Але далі є ще й теза про те, якщо парламентарі не матимуть бажання чи можливості прийняти Конституцію, то вона буде винесена на референдум…
Це вже про можливі способи, а не про зміст нововведень. До способу ми ще дійдемо. Наступна теза: слід означити статус парламентської меншості – опозиції. Поняття «правляча коаліція» і «депутатська меншість» мають дискусійний характер. Наскільки взагалі це конституційна матерія? Чи потрібно це в Конституції, чи це, можливо, буде прийнято Закон України «Про Регламент Верховної Ради України», і там ці питання знайдуть місце. В ході конституційного процесу необхідно проаналізувати всі ці питання.
Наступна теза Президента: скасувати необмежену депутатську недоторканність. Причому я тут роблю наголос на «необмеженій депутатській недоторканності», тому що до певної міри депутатський імунітет парламентарі повинні мати.
Тобто обмежений імунітет можна?
Так, народні депутати повинні мати право, принаймні, на можливість вільного критичного висловлювання в залі парламенту. І це право повинно бути гарантовано та захищено.
Дійсно, Президент вважає, що настав час ретельно обговорити моделі побудови національного парламенту. У цьому питанні є широке поле для конструктивних дискусій, а надто для зважених, далекосяжних рішень, дати відповідь на доцільність парламентського представництва регіонів і посилення відповідальності ухвалення рішень. Що тут поганого? Чи, може, не існує питання представництва регіонів у сьогоднішньому парламенті, де практична більшість депутатів проживає в Києві? І за умов пропорційної системи реально до живого виборця доходять тільки тоді, коли вже треба йти за новим вотумом довіри. То що тут неправильно сказано?
Про необхідність запровадження двопалатного парламенту Президент не говорив. Зрозуміло, що в інститутах двопалатного і однопалатного парламентів є свої переваги і свої недоліки. І тут потрібно думати тим, хто є у складі Національної конституційної ради та її робочої групи, на певному етапі визначатись парламентарям – яка модель нам потрібна. Загальновідомо, що двопалатний парламент уже декілька разів пропонувався до розгляду у сучасному конституційному процесі України та жодного разу ця ідея не була підтримана.
Наблизити депутата, представника народу до виборців та до відповідного представлення регіонів можна декількома шляхами. Можна це зробити і в однопалатному парламенті, до прикладу, за рахунок реформування виборчої системи. Питання для дискусій є.
Можливо, спочатку потрібно ініціювати прийняття відповідних законів чи нових редакцій законів, наприклад, такого як «Про Кабінет Міністрів» та не чіпати Конституцію?
Конституційний процес, якщо він повноцінний, нормальний, не може здійснюватися відірвано від розвитку законодавства. Паралельно з напрацюваннями пропозицій щодо нової редакції Конституції України вже фактично підійшли до реалізації практичних кроків, до прикладу, з підготовки Кодексу про вибори та референдуми. На цьому рівні повинно бути вирішено основне питання застосування виборчої системи на парламентському, на місцевих рівнях, предмету та порядку проведення референдуму.
Що ж стосується Закону «Про Кабінет Міністрів України», то у парламенті лежить законопроект щодо його змін та доповнень. Можна погодитись, що одні питання краще врегульовано, інші – можливо гірше в тих пропозиціях, які подає Президент України, але ж чинна редакція Закону про Кабінет Міністрів України значною мірою не відповідає положенням Конституції України. Тож парламент мусить працювати, в комітетах повинні розглядатися пропозиції. Треба рухатися вперед. Під лежачий камінь вода не тече.
Але ж надмірний рівень політизації цього питання може привести логічно до того, що Президент з Національною конституційною радою буде робити один проект Конституції, а «регіонали», які нещодавно відкололися від НКР, створять собі у парламенті ще один конституційний орган. Чия ж Конституція тоді буде правильніша?
Мабуть варто переставати думати про свої політичні інтереси. Необхідно виходити з того, що чергові парламентські вибори ще далеко, до чергових президентських також не дуже близько. Потрібно вже зрештою всім подумати про людей, треба вирішувати питання росту заробітної плати, доступного житла, вирішення певних соціальних питань.
Але ж Конституція у будь-якому випадку не дає вирішення цих питань. Ви прекрасно ж розумієте...
В Конституції потрібно закріплювати норми таким чином, щоб вони відповідали міжнародним стандартам. Але в розділі II Конституції, який, на перший погляд, урегульований прекрасно, міститься цілий ряд політичних декларацій. Потрібно наповнювати їх реальним змістом.
Але навряд чи сам Президент сьогодні відмовиться від тих соціальних і часто декларативних позицій…
Ні. Від закріплення соціальних прав, звичайно, не відмовиться. Не може, навіть, бути мови про звуження змісту основних прав і свобод. Однак треба створювати систему гарантій на конституційному рівні з тим, щоб Конституція була нормою прямої дії, і щоб права були реальними.
Чому не можна написати Конституцію, скажімо, лише на дві сторінки, де будуть тільки декларації, а все решта витворювати в законодавстві?
У Європі є приклад держави, де немає писаної Конституції. Але це незаважає цій країні жити за умовами класичної демократії усталеної традиції. Однак у нашій країні своя правова система, і ми звикли до того, що у нас Конституція існує у вигляді окремого закону. І не на дві сторінки.
Так, всі посилаються постійно на Конституцію, при цьому дві третини її положень не виконують, тому що існують інші закони. Для чого взагалі Конституція?
Ви абсолютно правильно поставили питання. Існує цілий ряд положень Конституції, які мають загальний декларативний характер, а, дійсно, на рівні законів відбувається певне звуження змісту конституційного права. Отож сьогодні є велике бажання на рівні Конституції виписати повною мірою увесь перелік допустимих обмежень, які стосуються того чи іншого конституційного права. Наприклад, візьмемо право на участь у всеукраїнському та місцевих референдумах. Фактично, стаття 74 Конституції містить лише декілька питань, з яких не допускається проведення всеукраїнського референдуму. Мова йде про законопроекти з питань бюджету, податків, амністії. Реально ж референдум не може бути проведений, виходячи з рішення Конституційного Суду та положень Закону України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», з питань довіри чи недовіри органам влади, не виносяться на референдум питання, що відносяться до відання органів суду, прокуратури, питань, пов’язаних з призначенням та звільненням відповідних посадових осіб. Отже, насправді, обмеження цього права поза Конституцією існують, і вони є набагато ширшими, ніж є у чинній Конституції. З іншого боку, власне Закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» передбачає проведення референдуму з будь-якого питання. Таким чином, за умов активних референтних ініціатив існує необхідність саме на рівні Конституції встановлення чіткого переліку питань, які не можуть бути предметом всеукраїнського референдуму. І якщо ми вже заговорили про, скажімо, безпосереднє народовладдя, то на сьогодні у правовому регулюванні питань проведення різноманітних референдумів, опитувань повний хаос і конституційна невизначеність.
Якщо на референдум буде винесена Конституція, як вона буде введена в дію? До того ж потрібно прийняти закон про референдум, і невідомо, чи буде працювати парламент...
Президент неодноразово висловлював сподівання на те, що Верховна Рада не лише розпочне працювати, а й буде конструктивною. Я думаю, що сьогодні тільки початок розмови для всіх політичних сил на тему конституційного процесу.
Але чи буде триста голосів у Президента для підтримки у парламенті?
Тут треба виходити із того, які будуть пропонуватися зміни і доповнення до Конституції України. У цьому питанні потрібно все-таки виходити на те, що сьогодні суспільство вимагає спокійних, збалансованих, технологічно відпрацьованих змін. При цьому мова йде не про нову Конституцію України, де змінюються основні інститути конституційного ладу, а лише про вдосконалення основних інститутів конституційного комплексу. Зрозуміло, у цьому процесі кожна політична сила хоче мати якомога більше дивідендів, у тому числі і за рахунок поширення міфів, що нібито Президент хоче перетягнути на себе усі повноваження.
А він не хоче?
Ні. Не хоче.
Серйозно?
Серйозно. Поверну Вас до виступу Президента на засіданні Національної конституційної ради.
Ну, ви ж знаєте, що апетит приходить завжди під час їжі. Але ж питання все одно залишається відкритим про триста голосів. Ви ж розумієте, що з цією Верховною Радою ви нічого не зробите. Тобто треба або розігнати Верховну Раду, і сформувати повністю пропрезидентську силу, яка проголосує…
Про нову редакцію Конституції можна буде говорити тоді, коли її буде підготовлено. Зараз про це мову вести завчасно.
Скільки часу потрібно? Це до президентських виборів відбудеться чи після? І триста голосів у цьому парламенті чи у наступному?
(сміється) Ну, ви задаєте мені ті питання, на які я сьогодні об’єктивно не готова відповісти. Думаю, що на це питання будуть не готові відповісти при всій своїй категоричності і політичні сили, тай інші учасники цього процесу.
Поки виписується методологія, ми маємо вже як мінімум двадцять варіантів Конституції, і тепер не знаємо, який із них є від політиків, і за який із них в першу чергу вчепиться Секретаріат Президента. Який основний із них?
Секретаріат Президента «не вчепиться», бо не Секретаріат Президента розроблятиме проект нової редакції Конституції України.
Який із них основний?
Сьогодні робоча група розглядала, до прикладу, пропозиції, які підготовлені експертною групою під керівництвом Володимира Миколайовича Шаповала, а також проект Комуністичної партії. Однак відомо, що є пропозиції і у Партії регіонів. Віктор Федорович говорив уже на одному із своїх брифінгів, зокрема, про те, що ними підготовлені відповідні пропозиції щодо вдосконалення Конституції. Чому б Партії регіонів їх не оприлюднити, не дати для широкого обговорення і порівняння. Можливо, там багато раціонального, слушного, того, що необхідно брати до уваги...
А заява Партії регіонів про те, що вони не будуть брати участі у Національній конституційній раді, це шантаж?
Якщо це шантаж… На нього варто спокійно реагувати. Але ж, мені здається, що за інформацією, оприлюдненою в засобах масової інформації, це ще не була заява Партії регіонів, а лише позиція Олександра Володимировича Лавриновича в одному із його інтерв’ю.
Я спілкуюся, у тому числі і з представниками Партії регіонів, у багатьох із них є конструктивні пропозиції щодо вдосконалення Конституції України. Багато народних депутатів із Партії регіонів поділяють ту позицію, що варто співпрацювати усім у конституційному процесі, що варто дискутувати, більше того, налаштовані на працю у Національній конституційній раді.
Але є такі «регіонами», які вважають Національну конституційну раду авантюрою...
Це їхнє право. Для того, щоб рухатися вперед, не треба шукати причини, чому цього не можна робити, а потрібно шукати засоби, як подолати ту недосконалість, яку на сьогодні мають, на жаль, положення Конституції України. Завдання Національної конституційної ради у тому, щоб політичні сили почули одна одну у цьому питанні, щоби громадськість була почута, щоби фахівці мали можливість подати свої пропозиції.
І як вони можуть почути один одного?
Як? Посадити усіх на «круглий стіл». Я прекрасно розумію, що дискусія буде складна і у багатьох моментах матиме заполітизований, можливо, навіть конфліктний характер. Але тут треба виходити із того, що у нинішньому варіанті Конституції є очевидні недоліки, які після змін і доповнень 2004 року набули ще більш деформованого характеру.
Скажіть, а що заважає на сьогоднішній день імплементувати рішення всеукраїнського референдуму 2000 року? Там йшлося і про недоторканність і про зменшення кількості депутатів. Може, спочатку ці норми треба внести?
Навряд чи сьогодні може йти мова про імплементацію рішення референдуму 2000 року.
А де гарантія, що рішення наступного референдуму будуть імплементовані? Скажіть, якщо все добре вдасться, або якщо це не вдасться зробити, на кого будуть тикати пальцем? На вас?
(сміється) Думаю, що головне завдання сьогодні – щоб у цій політично складній ситуації, яку ми маємо, все-таки шукати можливість руху вперед.
І сьогодні очевидно, що треба робити все, щоби уникнути цих політичних криз, які ми маємо, а відтак – усунути причини, які слугують підставою їх виникнення. І я готова над цим питанням працювати.
Я розумію, що можуть шукати крайнього, все розумію. Але якщо, скажімо, наслідком роботи Національної конституційної ради буде хороший збалансований проект, будуть напрацьовані пропозиції щодо вдосконалення Конституції України, буду вважати, що моє завдання у цій ситуації виконане.
Але ж ви розумієте, що на сьогоднішній день компромісу між політичними силами щодо Конституції бути не може?
Для мене абсолютно очевидно, що кожна політична сила займає крайню позицію, як у питанні змісту конституційних змін, так і в питанні способу прийняття цих змін. Але я думаю, що внаслідок кропіткої, спільної роботи, все рівно ми повинні прийти до консенсусних рішень. Принаймні так налаштовує Президент України.
Але якщо ми кажемо про консенсусне рішення. То це означає, що увесь перелік питань, які озвучив Президент, не будуть внесені у Конституцію в силу політичних, особистісних та кон’юктурних моментів. Як ви вважаєте, які положення в новому варіанті Конституції можуть бути прийняті консенсусним рішенням, і які будуть ставитись в заслугу діючому Президентові?
Наскільки я розумію, ви питаєте про програму мінімум… До цього ми говорили про програму максимум. Отже, мінімальні питання, які сьогодні вимагають конституційного реформування, це облаштування системи стримувань і противаг, налагодження системи взаємодії по горизонталі: парламент — Президент — уряд, а також по вертикалі: центральна влада — місцева влада. Це ж важливі питання?
Дуже. Особливо, для електорату...
Я розумію ваш скепсис. Але за рахунок цього, ми неминуче вийдемо на програму максимум, бо від цих питань залежить питання розширення системи конституційних гарантій реалізації прав. Йдемо далі. Потрібно виписати децентралізацію влади на місцевому рівні і забезпечити запровадження повноцінного, збалансованого, реального місцевого самоврядування.
Ви про те, що за стільки років не вдалося Роману Безсмертному, який першим порушив це питання?
Але ж ви не заперечуватимете, що кожен крок уперед, навіть дискусія, це вже важливо? Та й, власно кажучи, усі напрацювання Романа Петровича і його команди були і залишаються виправданими і актуальними. Це можуть підтвердити фахівці у галузі місцевого самоврядування. Можливо, у 2005 році для таких нововведень було зарано. Можливо, з 2008 року для них прийшов час.
Коли в часі проект планується винести на розгляд Національної конституційної ради?
Якщо ми справимося з концепцією підготовки нової редакції Конституції України до середини квітня, то, думаю, з того часу реально зможемо почати обговорювати цю концепцію. Очевидно, що проект нової редакції Конституції України може бути готовий влітку. Не думаю, що процес його підготовки об’єктивно повинен забирати багато часу. Адже ми починаємо не з порожнього листа, ми маємо Конституцію. І мова йде – підкреслюю ще раз – не про переписування Конституції, а про її вдосконалення. Інше питання, що конституційний процес ускладнюється тими політичними реаліями, в яких ми працюємо.
Тобто десь восени Президент може внести цей проект як свою ініціативу або на розгляд парламенту, або на референдум?
Думаю, що підготувати пропозиції до осені можливо.
Можна ще уточнити таку річ? Радник Президента Степан Гавриш в жовтні в одному із своїх інтерв’ю сказав, цитую: «Ющенку потрібно відновити довіру до себе, підняти рейтинг. Потрібна боротьба за нового Ющенка. Йому зараз потрібно дивитися на електоральну сцену з принципово новими ідеями. І ці ідеї можуть бути закладені в новій Конституції, бо Конституція дозволяє вести дискусію про що завгодно». Тобто це може бути проектом Віктора Андрійовича як наступного кандидата в Президенти?
Не буду коментувати Степана Богдановича. Зверніться до нього за коментарем. Думаю, що Президент України сьогодні менше всього думає про другий термін президентства. І має ще два роки – це достатній термін. До того часу ще багато води утече. Віктор Андрійович Ющенко, як Президент України, вже має своє вагоме місце в історії України за будь-яких обставин. Працюючи з ним, я чітко розумію, що Президент думає про державу, про людей, про те, що необхідно сьогодні вирішувати соціальні питання людей, про те, що людям повинно бути забезпечене право спокійно жити, працювати в нормальних умовах.
З іншого боку, ініціатива реформування Конституції України, дійсно, хороша і має під собою грунт. Якщо ця ідея буде наповнена хорошим, суттєвим змістом, я думаю, що якщо буде запропонований гармонізований, збалансований, нормальний проект нової редакції Конституції, який дозволить уникати протиріч, то можна сподіватися на те, що ці ініціативи матимуть підтримку народу. І це нормально. Зрештою, суспільство втомилося від цих постійних криз. От я спілкуюся з людьми на базарі, і в магазині, і в Києві, і в регіонах, то власне люди, які були політично активними, які слідкували постійно за політичним життям, сьогодні кажуть, що їм набридло, нецікаво, люди стомилися від постійних криз, вони хочуть позитивних зрушень і позитивних емоцій. Але здобуття електоральних переваг не є метою конституційного процесу. Хотіла б зауважити, що ці мої слова євідповіддю на Ваше конкретно поставлене питання.
Але чи не створиться такий прецедент, коли кожен новий Президент буде переписувати Конституцію України під себе?
Ви правильно поставили питання. Так склалося, що в 2004 році Конституція при тому, що вона ніби заклала парламентсько-президентську модель, за всією завісою демократичності була написана під певний політичний інтерес. І це очевидно. Цього безперечно треба уникати. І якщо вже стоїть питання реформування Конституції, то потрібно підійти до цього питання комплексно і системно, попрацювати усім так, щоби через рік знову не повертатися до цього питання.
Отже знову повторюю, що Президент України чітко сказав ще на самому початку, що він ініціює конституційний процес не з метою підготовки цієї нової редакції Конституції під певні персоналії, чи під певні політичні сили. Його інтерес полягає у вирішенні державної справи, підготовки нормальної редакції Конституції України як основи для подальшого поступу України. Треба, щоб цей процес консолідував суспільство, а не роз’єднав його.
