З 1914 торгові підприємства стали випускати картки для найбагатших клієнтів, щоб прив'язати їх до своєї мережі магазинів і продавати їм найбільш дорогі товари. На початку 20-х нафтові компанії стали випускати «карти чемності» (courtesy cards), за допомогою яких водії могли робити покупки на будь-якій бензоколонці. У 1928 почався випуск Charga-Plates, пластинок з вибитою адресою. У наступних 30 років крупні компанії запропонували такі нововведення, як мінімальна місячна плата, плата за фінансові послуги, 30-денний період відстрочення по платежах – і все ради максимального доходу від операцій по картах.

Жорстка конкуренція примусила компанії піти на значні витрати і почати емісію кредитних карт. У 1936-му році індустрія авіаперевезень, що росте, очолювана American Airlines, запропонувала власну кредитну схему, що отримала назву Universal Air Travel Plan (UATP). Спочатку випускалася купонна книжка проти депозиту клієнта, а потім кредитний план розвинувся в операцію, схожу з операцією по кредитній карті.

1949: низький старт. Ера сучасної універсальної кредитної карти почалася в 1949 з утворення Diners Club. А.Блумингдейл, Ф.Макнамара і Р.Снайдер представили план нового типу карт. Ця карта, ставши універсальною, дозволяла б робити покупки в торгових крапках по всій країні. Важливим пунктом плану було введення третьої сторони в кредитних операціях. Diners Club ставала посередником між покупцем і фірмою, забезпечуючи кредит одному і іншому і беручи плату за послуги. Із стартовим капіталом всього в 75 тисяч доларів, Блумінгдейл, Макнамара і Снайдер почали свою справу.

Прибуток вони припускали отримувати з фірми-продавця, яка повинна була давати їм 7% знижок з суми покупки, а також з власника карти у вигляді щомісячної плати (% за несплачену частину балансу був згодом введений компаніями банківських кредитних карт).

Проте потенційні клієнти не поспішали ставати утримувачами карти, поки не стали приймати всюди. Продавці ж не хотіли брати участь у цій програмі, оскільки не бачили попиту на карти. Їх також не влаштовував розмір знижки за кредит, яку вимагала Diners Club. Ще однією перепоною для універсальних карт став опір з боку авіакомпаній, нафтових компаній і крупних торгових фірм, що випускали свої карти. Вони не бажали давати знижку третій стороні і боялися, що нова карта ослабить їх відносини з клієнтами.

Життя в кредит – хороше життя. Не дивлячись на труднощі, засновники Diners Club були упевнені в успіху. Після війни в Америці почалося бурхливе зростання індустрії кредиту. Вперше велика частина американців стала заробляти більше, ніж це було потрібно для основних потреб. За Diners Club з'явилися T&E (Travel&Entertainment) компанії карт, що займаються туризмом і розвагами.

У 1958 American Express, найбільша компанія дорожніх чеків, і Carte Blanche одночасно вишли на ринок універсальних кредитних карт. У цьому ж році перший і другий банки країни – Bank of America і Chase Manhattan Bank також приступили до операцій з кредитними картами. Проте Сhase Manhattan був вимушений продати свої операції в 1962. Причини: складнощі при передачі інформації, шахрайство і зловживання. Основною ж перепоною в цьому бізнесі стала відсутність єдиної загальнонаціональної мережі, що особливо било по дрібних банках, що розвивали локальний ринок карт.

У 1966 Bank of America почав ліцензії іншим банкам на проведення операцій з картами BankAmericard. Рішення про розширення операцій на всю країну зустріло протидію інших крупних банків і привело до утворення другої національної системи карт, що отримала назву Interbank Cards Association (ICA).

В кінці 60-х Bank of America і Interbank провели сумісну кампанію розсилки карт поштою. За короткий час число утримувачів карт збільшилося на мільйони. Одночасно відбувалося стрімке зростання числа фірм, пов'язаних з національними системами карт. Це примусило банки, що випускали незалежні карти, приєднуватися до однієї з двох національних систем. До 1978 року більше 11 тисяч банків приєдналися до однієї або до двох систем. Річні продажі досягли 44 млрд. доларів, 52 млн. американців володіли принаймні двома банківськими картами.

Що робити, якщо хтось винен? І тут з'ясувалося, що потрібно терміново визначити:

• Яких правил дотримуватися для виправлення помилок, що відбуваються з вини комп'ютерних систем? І хто повинен встановлювати ці правила?
• Що робити для захисту клієнтів, до яких пришли рахунку до оплати операцій по картах, які вони не здійснювали?
• Якщо карта була втрачена або вкрадена, як визначити відповідальність клієнта і обов'язки емітента?
• По яких критеріях оцінювати можливості доступу різних клієнтів до кредиту?
• Що робити для забезпечення або обмеження доступу до кредитних історій мільйонів власників карт?

Уряд США почав діяти. Федеральна комісія з торгівлі в 1970 ухвалила рішення заборонити розсилку карт, що поштою не зажадалися клієнтом. У 1972 Федеральна резервна система стала першою установою, регулюючою індустрію карт. Закон 1973 забезпечив захист власників карт від несанкціонованого використання рахунків і інформації по картах. У 1977 було заборонено використання расової приналежності, підлоги, віросповідання, національного походження або подружнього положення як критерій для дозволу або відмови в кредиті.

VISA і її дівоче прізвище. Americard поміняла ім'я на VISA в 1976 році. Мета – міжнародне визнання. MasterCharge в 1980 році стала MasterCard. З 1969 по 1981 рік число банків, що приєдналися до MasterCard збільшилося з 4461 до 12504, приєдналися до VISA, – з 3751 до 12518. Спочатку і VISA і MasterCard забороняли практику випуску банком обох карт. Проте під тиском судових властей, що звинувачували компанії в порушенні антитрестового законодавства, банки отримали право випускати дві карти одночасно.

Конкуренція зростала і в T&E індустрії. Володіючи перевершуючими ресурсами, American Express швидко обійшла своїх конкурентів Diners Club і Carte Blanche. До 1970 у неї були в два рази більше клієнтів, чим у першої і в чотири рази більше, ніж у другої. В середині 70-х розрив ще більше збільшився: утримувачів карт American Express було в 7,5 разів більше, ніж у Diners Club і в 10 разів більше, ніж у Carte Blanche. Клієнти не бачили сенсу мати більш за одну карту T&E – і їй ставала American Express. Diners Club і Carte Blanche були куплені CityBank, здатного серйозніше змагатися з American Express. Не дивлячись на це, у останньої зараз в 12 разів більше клієнтів, чим Diners Club і Carte Blanche разом узятих.

Від Лондона ка Токіо – минувши СРСР. Ріс міжнародний ринок. Кредитні карти існували в Європі з початку 50-х, коли British Hotel & Restaurant Association випустила карту BHR. Серед американських компаній, що діяли в Європі, домінувала Diners Club. У 1972 Americard заявила про початок операцій в 72 країнах, але швидке розповсюдження відбувалося тільки у Великобританії, де компанія придбала карту Barclay’s. Європейські банки не поспішали підписувати угоду, підпорядковувавши себе найбільшому банку Америки. Ці побоювання спрацювали на руку Interbank, що досяг угод з EuroCard, найбільшою системою універсальних карт в Європі, і з Acsess, найбільшою системою Великобританії.

MasterCard була менш успішною в Японії. JCB-банк, дочірнє підприємство American Express, очолював ринок, маючи в два рази більше клієнтів, чим VISA і MasterCard разом узяті. Японія, не дивлячись на пізній старт індустрії карт, обійшла до 1980 всіх європейських країн і вийшла на друге місце після США по кількості карт.