„Київська правда”, № 121,  30  жовтня,  четвер

Рубрика „Пам’ять”

Стаття „Голод біля… хліба”

Минулої п'ятниці у Лецьках Переяслав-Хмельницького району відбулося відкриття пам'ятника жертвам Голодомору

„Хто це будить мене щоночі? Хто водить за мною спраглими очима, переповненими, ніби ті криниці, болями, стражданнями, муками роду людського? Хто розпинає душу мою на хресті всевишньої скорботи? Чий це  мільйонноголосий стогін щоночі просить хліба:  дай хлібчика,  мамо, ненечко, матусю! Хліба дай, хоч кришечку, мамо, дай хліба…”

Безталанні діти України,  замордовані, закатовані  лютою смертю — голодом. Як сталося, що без стихії, без засухи, без війни в самому центрі цивілізованого світу — Україні, житниці всієї Європи —  небачений холокост  забрав  стільки людей?  Вісім мільйонів українців, майже 13 тисяч з них — тільки в одному районі.

Невеликий  інсценізований символічний екскурс у минуле, підготовлений районним відділом культури та учнями місцевої школи, розпочав  мітинг-реквієм у центрі села, де встановили пам'ятний знак. Біль, страждання змучених матерів і голодних дітей і досі відгукується в душі пекучою сльозою. І голос тремтить не від холод...

Відкрити пам'ятний знак жертвам Голодомору на Переяславщину приїхала голова обласної держадміністрації  Віра Ульянченко:

— Завдяки Президенту України почалася велика акція пізнання своєї історії. Сьогоднішня подія — підтвердження того, що вона сколихнула всю націю. Коли стали відкриватися всі можливі архіви, ми побачили, що цей голодомор, про який плакали, але мовчали наші діди, а то й батьки,   був не чим іншим, як спеціально спланованою акцією упокорення української нації, українського селянства. Більше того, з відкритих архівів стали відомі факти, коли слуги режиму приходили відбирати останні зернини хліба, запевняли: „Ми вас научимо ще й говорити російською”. Тобто завдання стояло — знищити націю взагалі.

Вона  повідомила, що над створенням Книги пам'яті як обласної, так і по кожному району окремо,  працюють добровільні бригади. Зібрали понад 230 тисяч свідчень. Є в нас випадки, коли люди відмовлялися від цієї роботи тільки тому, що їхнє серце, їхній розум просто фізично не витримували того, що відкривалося їм зі спогадів очевидців, з архівних документів: коли  разом з мертвою матір'ю в могили вивозили дітей, які ще дихали, бо назавтра могильщик вже не приїде збирати трупи...

 Але ми не збираємо ці факти заради помсти, ми хочемо, щоб не було білих плям у нашій історії, ми хочемо знати про неї правду, передати її нащадкам, щоб подібні режими ніколи не з'явилися на нашій землі. „Я складаю шану всій громаді за цей захід, за це вшанування, і сподіваюся, що буде воно людним не тільки в певні дати, а щодня, бо це наше життя, і це місце багато чому  нас учитиме”, — сказала на закінчення  Віра Улянченко.

Так само болем і скорботою були пронизані виступи голови Переяслав-Хмельницької РДА Валентини Усик, голови райради Віктора Шеремети. Чи не найбільше знає про факти голодомору в нашому районі науковець, дослідник цієї теми, автор книги „Голодовка” Юрій Авраменко. Але найтяжче було слухати прості слова селян, які пережили те лихоліття.

Тільки тепер про бачене і пережите в дитинстві на повний голос заговорив на мітингу Іван Юхимович Марченко, 81-річний житель с.Вінинці:

— Вже багато сказано-переказно, але все ще так само важко про це говорить. Що ж відбувалося тоді? Все  дуже просто. Приїхав у село Дроздов з наганом на боці,  два міліціонери і комсомольці з ціпками, загостреними метра по півтора, і з ними  — по дворах.  Ціпками у солому, сіно, в пухку землю штрикають — риють-шукають хліб, на підводи грузять. Виносять-виносять… Я з пацанами за ними слідкував. Дроздов день збирав хліб по селу, другий, позвозили все на колгоспну комору,  а тоді ввечері до сільради зійшлися та на скрипці грають і танцюють. А по хатах жінки з голодними дітьми тужать…  Я й досі пам'ятаю, стоїть перед очима той Дроздов. А люди мерли.  Цілий хутір Натягайлівка так згинув. З  Києва, із заводу  „Арсенал”, приїхали робочі ховати — не на кладовищі — у ровах!
            Одні померли од голоду, а скільки пропало од „різачки”? Люди ж їли все що непопадя, і нападала ця болячка. Сильно в нас люди мерли навесні 33-го. Вже опісля  зелень пішла — спориш, акаційовий цвіт, рогіз, колоски в полі пішли стригти молочні та терти камінцем, аби тістечко зліпить, щоб держалося крендельочком яким. Коли почалися жнива, то хто коло молотарки подужав робить — у котлі пшеницю варили та балабухи роздавали.  Косарям — по стакану квасолі, батько наш увечері таке приносив. За тим і жили.

 Хвилиною  мовчання пом'янули всіх померлих, священик освятив пам'ятник, навколо якого посадили кущі калини.   На мітинг чимало сільських мешканців прийшло з букетами останніх осінніх квітів, дехто роздавав цукерки та печиво — поминальний обряд за упокоєння душ померлих родичів. Катерина Кузьмівна Стасіва, 78-річна  жителька Вінинець, прийшла відкривати пам'ятник з правнуками — Настею та Олексійком Бабійчуками.

— У голодовку я ще мала була, 2 роки всього, то не дуже що пам'ятаю. Це вже мати мені розказували. Вони з полови, бур'янцю якого там  балабушок напечуть, та й годують нас. Ще корову батьки держали, то так ото, дав Бог, і спаслися. Страшне то було лихо, не приведи Господи, щоб повторилося, — баба Катя втирає сльозу і пригортає своїх нащадків.

В. Батрак

„Київська правда”, № 120,  28  жовтня,  вівторок

Васильківському району – 85!

Дорогі жителі Васильківщини!

Щиро вітаємо вас із 85-ю річницею від дня заснування району!

Ваша земля має надзвичайну історичну та культурну спадщину. Визначні пам’ятники Трипільської і Скіфської культур, епохи бронзи й нині нагадують про себе величними курганами. Помітний слід в історії залишили по собі часи козаччини та декабристського руху.

            Назавжди в пам’яті залишаться страшні періоди колективізації та Голодомору, криваві роки Великої Вітчизняної та післявоєнна відбудова.

Ваш край добре знаний своїми трудовими звершеннями, славними традиціями, і, перш за все, працьовитими та чуйними людьми.

Васильківщина подарувала Україні багато славних імен, серед яких народні артисти, художники, поети, письменники, вчені і військові, громадські діячі. Ваша земля стала колискою всесвітньо відомого тенора Івана Козловського.

Зберігаючи і примножуючи найкращі традиції минулих часів, район інтенсивно розвивається й оновлюється.

Дорогі друзі! Прийміть слова вдячності за щоденну наполегливу працю, за ваш внесок у соціально-економічний розвиток регіону, у збереження національної культури та духовності.

Тож, зичимо вам і надалі віри в свої сили, творчої трудової наснаги в ім’я зміцнення нашої держави, нарощування економічного потенціалу, впевненого руху на шляху здійснення ваших добрих намірів та планів. Будьте єдині у прагненні бачити свою Васильківщину заможною і щасливою, Шануйте свій самобутній край, плекайте пам’ять його славного родоводу. Нехай у кожному домі і в кожному серці панують мир і злагода.

Міцного вам здоров’я, благополуччя й добра!

В. Ульянченко,                                                                                     В. Майбоженко,

голова  Київської обласної                                               голова Київської обласної ради                          

державної адміністрації

Рубрика „Тема дня: економічна криза”

Стаття „Юрій Ковбасюк: „Влада повинна працювати на упередження”

Відлуння світової економічної кризи, що охопила більшість країн Старого і Нового світу, нарешті докотилося і до нас. Її вплив, у тій чи іншій мірі, вже встиг відчути на собі кожен з нас. Американський долар — основна валюта, що її використовують для накопичення більшість співвітчизників, який ще на початку осені не подавав ніяких особливих надій, раптом, наче з ланцюга зірвавшись, рвонув вгору. Здорожчало, хоч і не так стрімко, євро, і навіть російський рубль по відношенню до гривні зміцнив позиції на кілька копійок. І спроби Національного банку узяти ситуацію на валютному ринку під жорсткий контроль відчутних успіхів поки що не мали. Спритні продавці швидко привели ціни на товари у відповідність до нового курсу, дарма, що більшість цих товарів були закуплені ще до початку фінансових катаклізмів. Кожен українець, незалежно від його статків, відчув дірку у своєму гаманці. Натомість у роботодавців, які під впливом економічної кризи змушені будуть скорочувати виробництво, з'явилися додаткові аргументи на користь вивільнення працівників. Отже, у найближчому майбутньому слід очікувати збільшення навантаження на вітчизняний ринок праці — далеко не кращий період для створення нових робочих місць.

Доки економісти сперечаються: чим є більше нинішня фінансова криза для вітчизняної економіки — впливом негативних світових тенденцій чи результатом нашої політичної нестабільності та незграбних дій уряду (адже окрім закликів тугіше затягнути паски та не панікувати, населення фактично ніяких інших рецептів виживання не почуло) — на місцях вирішили самостійно боротися із кризою, щоб не допустити розвалу економіки та соціальних вибухів. Втім, при всьому бажанні, повністю уникнути (а тим більше — запобігти) кризових явищ буде неможливо — основні важелі впливу на економіку знаходяться в руках центральної влади. Як протидіють економічній кризі на Київщині, журналістам розповів на брифінгу заступник голови облдержадміністрації, заслужений економіст України, доктор наук, професор Юрій Ковбасюк.

— Світовий досвід підказує, — зауважив Юрій Васильович, — що для успішного і з мінімальними втратами подолання наслідків економічної кризи вкрай важливо мати конкурентне середовище, яке може забезпечити розвиток малого та середнього бізнесу. На Київщині немає надпотужних заводів-гігантів з багатотисячними трудовими колективами, як, скажімо, на сході України. Це — плюс, адже вони найбільш вразливі до кризових проявів. Немає великих фінансових установ та представництв іноземних банків — отже, і можливість згубних зовнішніх впливів зведена до мінімуму. Обласна державна адміністрація розробила цілу низку оперативних заходів, спрямованих на упередження кризових явищ. Скажімо, щоб не допустити різкого скорочення кількості робочих місць на підприємствах, вже найближчим часом ми ініціювали засідання Ради підприємців при облдержадміністрації, куди буде винесене це питання. Перед урядом ми ставимо питання про залучення в область додаткових фінансових ресурсів у вигляді дотацій для підтримки сільського господарства та житлово-комунального сектору. Відповідні зміни будуть внесені і до обласного бюджету. Мова йде про якомога ефективніше використання коштів.

Ю.Ковбасюк зупинився також на основних підсумках соціально-економічного розвитку Київщини. За його словами, область стабільно входить до числа найрозвинутіших регіонів країни. Так, за 9 місяців поточного року вироблено сільськогосподарської продукції на суму понад 5 мільярдів гривень. Забезпечено зростання аграрного виробництва на 5,9 відсотка. За цим показником область є лідером в державі. Успішна робота аграрного сектору водночас вирішує й інші, не менш важливі, завдання. Це і збереження виробничих потужностей, а, отже — і діючих робочих місць, і забезпечення сировиною переробних підприємств, і нові надходження до місцевих бюджетів.

Тішить і ситуація в промисловості. Області вдалося зберегти промислове зростання на рівні 11,4 відсотка. З початку року вироблено промислової продукції на суму 15 мільярдів гривень. Успішному функціонуванню споживчого ринку сприяло зростання в області майже на 40 відсотків середньої заробітної плати. За цим показником Київщина входить до першої четвірки областей країни. Позитивна картина спостерігається і на ринку інвестицій. У 2008 році обсяги залучених в економіку регіону іноземних інвестицій зросли на 26 відсотків, а загальна сума вкладених і іноземними, й вітчизняними інвесторами коштів сягнула 5 мільярдів гривень. Це дозволило пожвавити промислове і житлове будівництво, ввести в дію кілька важливих об'єктів. Готуються до пуску два підприємства будівельної індустрії, які за проектними обсягами виробництва стануть  найпотужнішими в Україні. Це сприятиме якомога повнішому забезпеченню потреб жителів столичного та інших регіонів у сучасних і якісних будівельних матеріалах, розвитку конкурентного середовища і в кінцевому підсумку — здешевленню продукції. Не залишаються поза увагою обласної влади і розвиток логістики та рекреації.

У боротьбі з економічною кризою найдієвіші і найефективніші ті заходи, підкреслив Ю.Ковбасюк, що працюють на упередження. На рівні держави має бути змінене податкове законодавство, зокрема, у напрямку стимулювання податкової активності регіонів, розширена база оподаткування, зокрема введений податок на нерухомість. Підвищуючи заробітну плату тим чи іншим категоріям працівників, уряд наперед вже повинен прорахувати, куди підуть ці кошти: на довгострокові програми (наприклад, придбання житла в кредит або купівлю акцій підприємств) чи у сектор споживання, спричиняючи черговий вал інфляції. І зацікавити населення фінансувати саме довготермінові напрямки через, скажімо, механізм здешевлення кредитів. Якомога швидше необхідно створити державний резерв нафти, газу та стратегічного продовольства, зокрема, зерна. Вітчизняна економіка поки що не настільки інтегрована у світовий економічний простір, хоча цей фактор не можна однозначно назвати і перевагою, і слабким місцем. З одного боку, вплив зовнішніх негативних факторів буде мінімальним. А з іншого — саме ця обставина стримує розвиток конкурентного середовища, що неодмінно дасться взнаки на товарних ринках.

І головне: без довіри бізнесу, суспільства до дій влади подолати економічну кризу буде дуже складно. Паніка, зокрема, на фінансовому та валютному ринках, зайвий ажіотаж — м'яко кажучи, не найкращі інструменти у подоланні кризи.

П. Зубенко

Рубрика „До 75-річчя Голодомору”

Стаття „Незгасима свіча скорботи…”

У неділю розпочався заключний етап акції „Незгасима свіча”, присвячений  75-м роковинам Голодомору 1932-33 років в Україні. Загалом ця  акція  була ініційована Міжнародним координаційним комітетом Світового конгресу українців і  розпочалася  1 квітня минулого року в Австралії.  Свою подорож по Україні „Незгасима свіча” розпочала в  селі Іванків Бориспільського району.

Протягом двох років „Незгасима свіча” подорожує світом, нагадуючи про страшне лихоліття в Україні, що забрало життя понад 8 мільйонів наших співвітчизників.  Проект уже обійшов 32 держави, де проживають українці, починаючи з далекої Австралії. Ми ж  — 33 держава, яка прийняла естафету акції „Незгасима свіча”. До того вона  була в Грузії.  В акції біля каплички жертвам Голодомору в Іванкові взяли участь заступник голови Київської облдержадміністрації Анатолій Косенко, заступник голови Бориспільської райдержадміністрації Руслан Бернацький, заступник міністра культури та туризму Микола Яковина, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Грузії Микола Спис та інші високоповажні гості.

Цей проект обійде всі області нашої держави. І завершить свіча свій маршрут 21 листопада на відкритті Меморіалу жертв Голодомору 1932-33 років біля стін Києво-Печерської лаври. А 22 листопада вона разом з іншими свічками буде палати на Михайлівській площі.

Варто сказати, що свіча — скульптурний твір, створений з ініціативи Всеукраїнської громадської організації „Братство бджолярів України” з метою використання в заходах, присвячених 75 роковинам Голодомору. Свічу виконано у вигляді великого снопа пшениці з гіпертрофованим колоссям, до якого з землі тягнуться численні виснажені руки. Відлито її з натурального бджолиного воску, що наданий був бджолярами усіх областей України. Встановлена вона на дерев'яну основу, яку можуть переносити  4-8 чоловік. Свічу складають 33 бавовняні гноти, зовні вона обплетена колючим дротом. Висота  її - 82 см, найбільший діаметр – 65см. Маса - 200 кілограмів.

По завершенні акції  свічу буде передано до музею Голодомору, який відкриють в рамках Меморіалу біля Лаври. Наступного року планується відлити свічу у бронзі, де замість гнотів будуть отвори, щоб кожен міг поставити свою свічу в пам'ять співвітчизників, померлих від голоду у 1932-33 роках.

І. Юшко,

Бориспільський район

Стаття „Пам’ятник, якого чекали десятки років”

Про те, чого одного дня посеред сільського кладовища у Перемозі з'явився у кінці 80-х років минулого століття хрест, знали всі дорослі жителі села. Але про цю новину тоді говорили рідко і здебільшого пошепки — тема голодомору тоді була схована за багатьма замками. Ініціатива його встановлення належить письменнику і громадському діячу Володимиру Яворівському, у якого тут була донедавна дача.

Гірка, болюча правда про ще одну трагічну сторінку в біографії нашого народу  збереглася у пам'яті тих, хто пережив ті події, хто розповів про горе дітям і онукам. Цьогорічна дата — 75-річчя Голодомору — особлива і багатозначна, адже настав нарешті час пам'яті і спокути. Страшний злочин підтверджує історична наука, а Президент України В.Ющенко закликає усіх нас у історії брати все те, що нас об'єднує, ідентифікує і робить мудрішими.

Якою має бути пам'ять про загиблих у мирний час від Голодомору, без домовин похованих у великих ямах? Глибокою і шанобливою — хрести, пам'ятники, свічки, молебні… Нещодавно поряд із хрестом на цвинтарі встановили пам'ятник жертвам Голодомору. У селі від нього померло майже 800 жителів. Прізвища 200 вже встановлено і роботи над створенням  сільської книги пам'яті тривають. Саме стільки жителів села не повернулося у рідні домівки із фронтів Великої Вітчизняної.

Від воріт кладовища до пам'ятника — кілька десятків метрів. Уздовж стежки — довга яма. Саме у ній, за свідченням очевидців, поховані  жертви голодної війни. Як таке могло статися, щоб родюча земля ставала великою могилою? Як таке могло статися, щоб у дітей силою відбирали шматок хліба? Як? Згусток болю — ось і все, що залишилося у пам'яті від 1932-1933 років.  

— Це не перший пам'ятник у районі, який відкрито у нинішньому році, — говорить під час його відкриття голова Баришівської райдержадміністрації Сергій Васильківський. — Розповідають про жахливі знущання пам'ятні знаки у Селищі, Гостролуччі, Корніївці, Лук'янівці, Лехнівці. Перший пам'ятник жертвам Голодомору встановлено у Лукашах. Згодом відбудеться відкриття пам'ятного знаку і в Семенівці.

Пам'ятник у Перемозі встановлено за кошти громади. Учні місцевої школи, жителі села прийшли днями на цвинтар, аби згадати про страшну трагедію українського народу, зачитати свідчення очевидців. Власний вірш прочитала місцева  жителька Надія Красножон.

Граніт, дзвін і калина, хліб і колоски, і вічна пам'ять про померлих. Отець Олександр закликав молитвою пом'янути дітей і старих, що поховані в  голодні роки, і відслужив панахиду за упокій їх душ. Літературна композиція, яку підготували учні школи разом з завідуючою клубом Іриною Музикою, нікого не залишила байдужою.

— Це був урок історичної правди для школярів, — сказав директор школи Віктор Недбайло. — Хай лише з підручників і кінофільмів знають вони про те, що таке голод.

Осінні квіти вистеляють дорогу до пам'ятника, на який чекали десятки років.

Справедливість і правда давно стояли на нашому національному порозі, стукали у двері, а ми їх не впускали. Настав час істини: пройдуть сотні літ, а національна травма не загоїться, не заживе. Нехай пам'ятники збережуть вічну пам'ять про трагедію народу.

В. Ляховець,

Баришівський район