З кінця XVIІ – початку XІX століття обліки населення поступово стають періодичними операціями, які охоплюють усе населення окремих країн. Початок їх періодичному проведенню було покладено в 1790 р. в США, де конституція передбачила організацію цензів населення кожні десять років з метою визначення кількості представників окремих штатів у конгресі і розподілу між ними суми прямих податків.
Обліки населення проводились у деяких штатах з початку XVIІІ століття. Є відомості про такий захід у 1712 р. в Нью-Йорку, в 1726 р. – в Нью-Джерсі та ін. До 1790 р. було організовано 38 обліків в різних районах країни, з них 27 у період, коли Америка була англійською колонією. Британський уряд тодібільше цікавився даними про населення колоній, ніж кількістю населення в самій метрополії.
Згідно із статтею першою Конституції Сполучених Штатів Америки, яка була прийнята в 1787 р., кількість представників у конгресі й прямі податки розподіляються між штатами відповідно до чисельності вільного населення, до якого додавали дві третини кількості рабів. У зв’язку з цим приписувалось кожні 10 років проводити обліки населення. Перший з них необхідно було організувати через три роки після першого засідання конгресу. У січні 1790 р. створили спеціальну комісію, яка запропонувала зібрати дані про чисельність вільних білих чоловіків з розподілом їх на дві вікові групи (до 16 років і понад 16 років), передбачали також отримати дані про кількість вільних жінок, про кількість рабів, кольорового вільного населення. Але питання щодо статевого складу білого населення і поділу білих чоловіків на дві вікові групи виходило за межі вимог конституції. Поява цих питань була викликана намаганням врахувати індустріальну і військову міць країни. Недарма підкреслювалось, що в першу чергу дані цензу повинні бути направлені американським послам в іноземних країнах. Комісія запропонувала також зібрати дані про чисельність осіб, зайнятих на окремих посадах, професіях. Однак це викликало заперечення, вказувалось на складність, неможливість розподілити населення за заняттями. Посилались на те, що більшість населення має по декілька занять, що нерідко ті чи інші особи влітку та весною займаються прядінням, взимку і восени віддають перевагу чоботарству або іншому промислу. Поставало питання, куди включати таких осіб, якщо вони до того ж ще і землероби або теслярі. Це є свідченням, що статистика диференціації праці в ту епоху робила тільки перші кроки в заокеанській республіці. Відзначали, що питання про заняття викличе недовіру населення, яке буде відмовлятися відповідати на нього.
Не зважаючи на низку інших заперечень і вказівок на те, що розширення програми
цензу суперечить конституції, все ж запропонований проект був прийнятий
конгресом. Однак сенат відхилив проведення обліку професійного складу населення,
який проте подекуди був здійснений (Філадельфія). Хоч передбачувана програма
цензу була скорочена, питання про заняття в неї не включали, але це не усунуло
недовіри населення до заходу. Згідно із законом, особи, які відмовились надавати
відповіді реєстраторам, підлягали штрафу у 20 доларів. Але й після цього часто
населення не бажало давати необхідні відомості. Проведення цензу пов’язували з
виникненням хвороб, оскільки один із попередніх переписів у Нью-Йорку передував
сильній епідемії, побоювалися нових податків тощо. В 1791 р. в Чарлстоні 6 осіб
були притягнуті до суду за звинуваченням у відмові надати дані реєстраторам.
Об’єктом цензу було постійне населення. Усі особи переписувалися там, де вони
звичайно проживали. Хто не мав постійного місця проживання, враховувався в тій
місцевості, де він перебував у перший понеділок серпня (критична дата даного
цензу).
Вже сама новизна заходу несприятливо вплинула на якість матеріалів перепису. Серед недоліків в організації цензу можна назвати незадовільно визначені межі окремих дільниць, як об’єктів відповідальності реєстраторів. У багатьох випадках можливість нападу з боку індіанців утруднювала роботу переписного персоналу. Є всі підстави вважати, що багато господарств взагалі не потрапили до обліку. Зокрема, у південно-західних районах, де ценз проводили капітани міліції, матеріали виявились зі значними пропусками; деякі реєстратори взагалі не здали свої звіти.
27 жовтня 1791 р. президент США передав до конгресу результати цензу, за винятком даних по Південній Кароліні, по якій матеріали були отримані лише в березні 1792 року. Кількість населення, встановлена цензом (3, 9 млн.), викликала загальне розчарування, оскільки чекали отримати значно більшу чисельність1.
Влада, посилаючись на недооблік населення, який був при цензі, визначала дійсну кількість населення між 4 і 5 мільйонами осіб. Джордж Вашингтон писав, що фактичне число жителів значно переважає підсумки цензу. Зазвичай паралельно з даними цензу наводились результати обчислень, які визнавалися більш близькими до істини.
Перепис у США 1790 р. дав початок системі американських цензів та був за своїм обсягом і охопленням видатним явищем у практиці перших переписів населення капіталістичних країн.
В цей час у всьому світі розпадався феодальний лад, посилювалась централізація державної влади, виникала національна буржуазна держава. Буржуазія, яка прийшла до влади, перебудовувала фінансову систему, встановлювала загальну військову повинність. Так, при обговоренні законопроекту про перший англійський перепис представники уряду вказували, що напередодні тривалої війни перепис конче потрібний, оскільки звичайну систему добровільного набору в армію необхідно буде замінити розподіленням контингентів за окремими адміністративними одиницями, для чого необхідно знати чисельність населення. Усі ці заходи все наполегливіше вимагали статистичних даних взагалі, а про населення зокрема.
Надзвичайно характерним є намагання організувати облік населення в епоху великої буржуазної революції у Франції. Декрет 22 липня 1791 р. передбачив уведення реєстрів населення в містах і селах; в них необхідно було вказувати прізвище, вік, місце народження, останнє місце проживання, професію, заняття й джерела існування. Цей декрет, однак, не вдалося втілити в життя, хоч необхідність в даних про чисельність населення, його склад давала про себе знати все гостріше. Конституційне зібрання проводило облік міського і сільського населення, робились спроби розподілити все населення за окремими професійними групами. Умови того часу, безперервні війни, які вела революційна Франція, не могли сприяти організації обліку населення. Все ж, як відомо, Конвенту належить честь першої спроби створення демографічної статистики в країні.
З часом облік населення став однією з ланок у системі державних заходів. Перший рік ХІХ століття ознаменувався переписами в Англії і Франції. В Англії в той час виникли побоювання щодо надмірного зростання кількості населення, дані про чисельність якого були суперечливі: одні визначали число жителів країни на кінець ХVІІІ століття в 9 і більше мільйонів – цифра, яку підтвердив перший ценз; на думку інших було лише 5 мільйонів осіб. Загострення продовольчого становища після війн, неврожаїв, збільшення чисельності неземлеробського населення викликало загальне занепокоєння, оскільки Англія вже тоді стала залежати від зовнішніх джерел постачання продовольством. Необхідно було з’ясувати, наскільки це було пов’язано з приростом населення.
Усі ці факти змінили ставлення правлячих кіл до перепису. Результатом став закон про перший ценз в Англії, який було прийнято парламентом 20 листопада 1800 р. без заперечень і затверджено королем 31 грудня того ж року.
У Франції перепис 1801 року був проведений згідно з розпорядженням міністра внутрішніх справ. Він мав за мету визначення чисельності здатного до військової служби населення. Початок ХІХ століття був періодом створення буржуазної національної держави. Наполеон, який прийшов до влади, вів безперервні війни, а для цього йому необхідні були дані про населення, здатне воювати.
З 1816 року почали проводити обліки населення в Німецькому Союзі. За тією чи іншою формою обліки населення здійснені на початку ХІХ століття в Австрії, Угорщині, Швейцарії, Португалії. За океаном, крім США, які були піонером в організації періодичних переписів, облік населення проводився в Канаді. Одну з таких акцій, проведену тут у Новій Франції в епоху французького володарювання в 1666 р., деякі дослідники навіть схильні вважати першим переписом у сучасному розумінні цього терміну.
Якість матеріалів перших переписів була дуже низькою. Методи їх проведення примітивні, недосконалі. Під час перших трьох цензів в Англії значна частина населення взагалі не потрапила до переписних списків. Лише в небагатьох провінціях дані цензу вважалися повними. Такий стан пояснюється хоча б тим, що до 1841 р. в Англії не були встановлені загальні організаційні та методологічні підходи для проведення цензів.
Думка більшості дослідників щодо низької якості перших переписів у Франції майже одностайна. За висловлюванням Левассера, переписи 1801 р. у більшості випадків були лише приблизною оцінкою чисельності населення. Характерно, що у 1802 р. у Франції за ініціативою Лапласа був проведений вибірковий облік, який охопив частину населення (приблизно 2 млн. осіб), одночасно було встановлено кількість народжених за три останніх роки. На основі отриманих співвідношень визначили загальну чисельність населення, тобто повернулись до методу, який широко застосовувався у минулому столітті2.
На перших порах якість переписів, які проводилися в німецьких країнах, теж була дуже незадовільна. З укладанням торгових, митних угод між окремими німецькими князівствами, а у подальшому з виникненням митного союзу, дані про населення набувають все більшого значення, вони беруться за основу взаємних розрахунків учасників союзу. Ця обставина позитивно вплинула на підвищення достовірності зібраних даних, а проведення перепису в тій чи іншій країні контролювалось союзними органами. До речі, слід зауважити, що до 1843 р. не був передбачений суцільний обхід помешкань і запис кожної окремої особи.
Переписи населення в Австрії, які відносяться до середини ХІХ століття, надавали цифри значно нижчі за дійсні. Це пояснюється, зокрема, прагненням уникнути перепису, щоб не потрапити під рекрутський набір.
Для характеристики якості швейцарського перепису 1834 р. досить зазначити, що
він проводився протягом двох років і спирався на реєстри населення.
У Новому Світі становище було не кращим. У США результати першого цензу були
неякісні: люди похилого віку і діти часто не реєструвались, рабовласники
применшували кількість рабів, які їм належали тощо. Незадовільною якістю
матеріалів характеризувались і наступні цензи.
З розвитком капіталізму розвивалась техніка, транспорт, удосконалювались засоби зв’язку. Все це відбивалось і на якості організації переписів, а в процесі їх проведення накопичувався досвід, формувалась методологія, методи їх проведення отримують наукове обґрунтування, створюються переписні кадри. До 40-х років позаминулого століття формулюються такі основні положення:
1) облік наявного населення на певний момент дає найбільшнадійні
результати;
2) перепис повинен бути виконаний у найкоротший термін, для чого необхідно
залучити до цієї акції значну кількість кадрів;
3) велике значення має забезпечення одноманітності методики проведення
перепису, ретельний контроль зібраного матеріалу;
4) тільки досить розгорнута програма перепису може забезпечити дані,
необхідні державним органам та іншим користувачам.
У 40-х роках ХІХ століття в техніці і організації переписів відбуваються значні удосконалення. Багато зробили в цьому напрямку англійські статистики, в результаті їх ценз 1841 р. став переломним в історії демографічної статистики Англії. Закон 1836 р. для реєстрації природного руху населення, створив у країні систему органів на чолі з головним реєстратором, на які було покладено і проведення переписів. З цього моменту цензи отримали свій розгалужений апарат, персонал якого спеціалізувався на обліку населення. Все це дало можливість значно удосконалити техніку проведення цензу 1841 року. За результатами роботи спеціальної комісії, створеної лондонською статистичною спілкою, перший проект проведення перепису, внесений у палату громад, в якому пропонувалось залишити в силі старий, недосконалий порядок організації цензу, був відхилений. Були прийняті пропозиції, висунуті представниками статистичної науки. При проведенні цензу 1841 р. на чиновників головного реєстратора, які завідували статистикою природного руху на місцях, було покладено керівництво цензом на периферії: вони встановлювали лічильні дільниці, підбирали кадри обліковців, на них також було покладено перевірку, а у випадку необхідності – виправлення зібраних матеріалів. Вони повинні були слідкувати за повнотою даних, за тим, щоб нікого не пропустили. Усі первинні матеріали відправляли в центр для оброблення. Характерною особливістю цензу було встановлення критичного моменту: реєструвались особи, які були присутні в ніч з 6 на 7 червня в конкретних житлових приміщеннях. Залучення 35 тис. спеціальних обліковців для проведення цієї операції дало можливість закінчити її протягом одного дня. Немалу позитивну роль відіграла наявність планів, якими забезпечили реєстраторів. Це значно полегшувало роботу. Вперше були використані формуляри, які призначались для запису членів кожного окремого господарства, що заповнювались самими опитуваними (самообчислення). Замість зведених підсумків по сім’ях, які надавались раніше, у формуляри переписів заносились дані про кожну особу окремо.
На першому історичному етапі розвитку переписів населення (кінець XVIIІ ст. – перша половина XIХ ст.) закладались основи їх організації, визначались програми. Разом з тим стала усвідомлюватись потреба у зіставленні даних переписів різних країн, уніфікації рекомендацій.
Вирішення цих проблем здійснювалось на другому історичному етапі розвитку переписів населення (друга половина XIХ ст. – перша половина ХХ ст.) Рішучий крок до їх вирішення зробив видатний бельгієць Адольф Кетле (1796-1874). Сформульовані ним принципи проведення загальних переписів населення були обговорені на першій сесії Міжнародних статистичних конгресів у 1853 році, які почали скликатися з його ініціативи; згодом – на четвертій у 1860 році і зведені воєдино на восьмій сесії у 1872 році. Так був здійснений перехід до переписів населення у сучасному їх розумінні. Рекомендовані програми переписів населення і порядок їх організації не залишаються незмінними; залежно від потреб часу вони продовжують удосконалюватись, хоч основні принципи їх проведення не втрачають актуальності й досі.
У Європі нові методи проведення переписів вперше були застосовані в Бельгії у 1846 році. Перепису передувала велика підготовча робота. Усі основні організаційні питання, суб’єкти перепису, інструментарій, програма – все це підлягало ретельному обговоренню. Акуратно були складені списки населених пунктів, встановлені точні назви останніх, які до цього часу були дуже неточними. За особливим розпорядженням перевірили та встановили нумерацію будинків тощо. 31 грудня 1845 р. в одній з громад під керівництвом Кетле організували пробний перепис. Велику увагу було приділено підбору кадрів: вважалось, що від відповідного вирішення цього завдання значною мірою залежить успіх перепису. На місцях скликались конференції за участю представників центральної статистичної комісії, присвячені питанням перепису. Спеціальні заходи були проведені для інформування населення щодо майбутнього перепису, хоча на ефективність цього заходу не дуже розраховували.
Об’єктом перепису 1846 р. було наявне населення, однак у формуляри записувались також особи, тимчасово відсутні, які, втім, до підсумків не включались. Дані про них були використані лише для створення реєстрів. Перепис було проведено за допомогою бюлетенів господарств, роздача яких починалась за 15 днів до перепису; усі бюлетені необхідно було зібрати протягом десяти днів. Центральна та провінційна переписні комісії керували всією операцією, а їх члени виїжджали на місця для перевірки ходу робіт, усунення труднощів, які виникали. Громадські комісії під головуванням бургомістрів безпосередньо спрямовували роботу реєстраторів, перевіряли зібрані дані, вживали заходів щодо виправлення помилок.
Бельгійський перепис став поштовхом для покращання переписів в інших країнах. Немалу роль зіграв тут вплив Кетле – одного з авторитетніших представників статистичної думки тієї епохи. Проте не слід випускати з виду і англійський перепис 1841 р., проведений на 5 років раніше бельгійського удосконаленими методами, які до того часу не мали застосування в переписній практиці; найпередовіша капіталістична країна тієї епохи створила найдосконалішу техніку проведення переписів.
В 1851 р. значно покращується організація переписів у Франції. Хоча ще не було встановлено певного терміну, протягом якого перепис необхідно було закінчити, однак мерам пропонували, раз уже почав роботу, то не переривай її. Наказувалось проводити реєстрацію на основі безпосереднього опитування населення. Звідси вже можна собі уявити як проводились попередні переписи населення.
У справі вдосконалення організації переписів немалу роль зіграли міста, влада котрих нерідко була ініціатором на цій ниві. Необхідність в статистичних даних про населення на початку ХІХ століття найгостріше відчувалась у найбільших містах, які швидко розросталися з розвитком капіталізму.
У містах зосереджувались маси дуже рухомого населення, в чисельності і складі якого швидко відбувались зміни: зростала частка зайнятих в індустрії, торгівлі. Нові галузі промисловості, що розвивалися у містах, створювали нові сфери праці. Необхідно було фіксувати ці зрушення в інтересах комунального господарства, в інтересах міської фінансової сфери. Органи міського самоврядування нерідко виступали ініціаторами у справі здійснення переписів. Ще у 1817 р. був проведений перепис у Парижі, який за своїми методами стояв вище для тієї епохи за інші. В 1842 р. відбувся перепис у Брюсселі, який став відправним для підготовчих робіт до бельгійського перепису 1846 року.
Суттєве значення для удосконалення організації переписів мали міжнародні статистичні конгреси.
Правда, рішення, які приймалися конгресами, не були обов’язкові для окремих держав. Спілкування представників статистики всього світу на конгресах полегшувало обмін досвідом і таким чином сприяло покращанню організації й методики цих переписів.
В Іспанії лише з 1857 р. матеріали переписів вважались такими, що
заслуговують довіри; в Португалії їх визнають такими лише з 1864 року.
До початку другої половини ХІХ століття переписи під впливом потреб державного
управління і прагнення до наслідування передових держав завойовують повсюдне
визнання, отримують більше розповсюдження в різних країнах, в європейських
насамперед.
До 60-70 років ХІХ століття переписи охоплюють переважну більшість європейських країн. Одним із винятків в Європі була царська Росія, де вже відмовились від ревізій через недосконалість, але ще не стали на шлях проведення переписів.
У багатьох випадках організація переписів була пов’язана з виникненням нових країн. У Бельгії, яка 4 жовтня 1830 р. відокремилась від Голландії, статистичне бюро було організоване згідно з декретом від 24 лютого 1831 року. Італійська статистика була юридично оформлена 9 жовтня 1861 р., тобто практично на другий день існування королівства. Перепис був проведений тут у грудні того ж року. У Болгарії статистичне бюро було затверджене у жовтні 1880 р., незабаром після того, як країна стала незалежною від Туреччини, а вже 31 грудня того ж року відбувся перший перепис населення країни.
До кінця ХІХ століття переписи набули широкого розповсюдження і поза Європою, в колоніях.
Колоніальні володіння швидко росли, все нові й нові території захоплювались імперіалістичними державами. Це обумовило великий інтерес до обліку населення в колоніях, привело до організації в них переписів.
У 1881 р. відбувся перший ценз в Індії, який зареєстрував 285 млн. осіб. Це був факт величезного значення щодо охоплення переписами населення Азії. У 1882 р. вперше перепис було проведено в Єгипті, у 1891 р. ценз вперше організовується в деяких африканських колоніях Англії (Золотий берег, Базутоленд тощо). У 1895 р. на шлях проведення перепису ступає Мексика, у 1899 р. північноамериканці, які захопили Кубу, організовують тут перший ценз.
Усе нові й нові території охоплюються переписами, проте до початку ХХ століття все ж в багатьох країнах їх іще не проводили (Туреччина, Чорногорія, Китай, Японія, Сіам, Іран, Абіссінія, Ліберія, деякі південно-африканські республіки, а також деякі колоніальні володіння).
До кінця 30-х років ХХ століття список країн, де не проводились переписи, значно скоротився. В Європі після проведення в 1927 р. перепису в Туреччині та в 1930 р. в Албанії переписи почали проводити майже в усіх країнах.
В Океанії і Австралії на цей же період все населення було охоплене
переписами, винятком були лише декілька малих територій.
Серед азіатських країн першою почала проводити переписи Японія, де ще в кінці
ХІХ століття чисельність і склад населення визначались за даними реєстрів; кожні
п’ять років ці матеріали надходили в Центральне статистичне бюро. Недосконалість
отриманих даних ставала очевидною. Закон про проведення тут у 1905 р. першого
перепису був виданий у 1901 р. Але Російсько-японська війна не дозволила його
здійснити. Перепис було відкладено на невизначний термін. Він відбувся лише у
1920 році.
В Іраку перший перепис відбувся у жовтні 1934 року. Але його підсумки вважаються незадовільними. У 1936 р. проведено перший перепис в Сірії та Лівані. У багатьох країнах і колоніях Азії переписи до кінця 30-х років минулого століття не були проведені, а саме: в Афганістані, Аравії, Бутані, Ірані, Непалі, Сараваці. Дуже непевні дані були щодо чисельності населення Індокитаю. Велику білу пляму на демографічній карті в цей час являв Китай, про чисельність населення якого не було навіть яких-небудь достовірних відомостей.
Напередодні Другої світової війни переписами було охоплено близько 74% всього населення земної кулі. У 70-х роках ХІХ століття чисельність не переписаного населення досягла 1 млрд. осіб, тобто двох третин всього населення світу. На початку ХХ століття населення країн, де не проводилися переписи, становило близько половини від усього населення (742 млн.). До 1930 р. чисельність не переписаного населення скоротилася до 520 млн. осіб, основна частина з них припадала на Китай.
Перші переписи в ХІХ та на початку ХХ століть викликали недовіру та вороже ставлення до них з боку широких верств населення. Так, у Франції під час перепису 1841 року виникли великі зіткнення, які супроводжувались жертвами.
У Німеччині в 1880 р. у деяких районах доводилось застосовувати репресивні заходи, щоб забезпечити нормальне проведення перепису.
І пізніше ставлення населення до переписів не змінилося. У Польщі в 1921 р. багато людей ховалось у лісах, бажаючи уникнути перепису, учиняючи навіть озброєний опір реєстраторам. Викликалось військо та поліція, щоб змусити населення надати інформацію про себе.
З особливо ворожим ставленням до переписів влада стикалася в колоніальних країнах. Значні труднощі зустрічались під час цензів в Індії. Тут нерідко виникали конфлікти: так, у 1891 р. в Маніпурі всі переписні матеріали загинули під час заворушень, які виникли у зв’язку з проведенням цензу. Населення Індії пов’язувало виникнення захворювань на холеру у 1909 р. з переписом 1901 р., війну 1914 р. – з переписом 1911 року. Під час цензу 1921 р. представники національної опозиції вимагали від мас відмовитись від участі у переписі. У зв’зку з цим багато хто ухилявся від виконання обов’язків реєстраторів. Все це не могло не відобразитись на результатах проведення цієї операції. З виключною ворожістю зустріло населення Індії ценз 1931 року. Поширювалися чутки не лише про підвищення податків, а й про військові збори, зазвичай пов’язані з переписами в метрополіях. Націоналістичні кола організували бойкот цензу. Цікаво, що Ганді, який у 1921 р. видав спеціальне звернення на підтримку перепису, цього разу відмовився від такого кроку. В Амедабаді тільки у небагатьох кварталах вдалось здійснити перепис, у більшості випадків довелось користуватися дуже приблизними обчисленнями.
Французькі статистики вказували на численні конфлікти, які виникали під час проведення переписів у французьких колоніях, у зв’зку з ворожим ставленням туземного населення до заходів влади. Далеко не всіх жителів охоплювали обліки, бути пропущеним під час перепису – елементарне правило безпеки що існувало серед місцевого населення, яке пов’язувало переписи з військовими призовами та оподаткуванням.
1 Ценз 1790 р. охопив лише частину сучасної території США (Східні штати).
2 Воблый В.К., Пустоход П.И. Переписи населения в капиталистических странах, Переписи населения, Госпланиздат, 1940, стр.12