Одним з основних прав людини є право на працю.

Відповідно до Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Слід зазначити, що трудові відносини всіх працівників регулює Кодекс Законів про працю України.

Працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи.

Трудовий договір – це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов’язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов’язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

При укладенні трудового договору його сторонами є працівник; власник або уповноважений ним орган. Стороною трудового договору може бути також фізична особа, що уклала трудовий договір з працівником.

Укладення трудового договору означає, що працівник і власник підприємства, установи або організації набули прав та взяли на себе обов’язки, встановлені для сторін трудового договору законодавством про працю.

Чинне законодавство надає працівнику право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.

Одночасне зайняття працею на декількох підприємствах є сумісництвом.

Питання щодо умов роботи за сумісництвом регулюється постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. N 245 "Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій" та Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій, затвердженим наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України від 28 червня 1993 р. N 43, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 1993 р. за N 76.

Зазначені нормативно-правові акти передбачають, що за сумісництвом робітники, службовці і спеціалісти виконують крім своєї основної роботи іншу роботу за плату. Це допускається як на тому самому, так і на іншому підприємстві, в установі, організації або громадянина у вільний від основної роботи час.

Для роботи за сумісництвом згоди власника або уповноваженого ним органу за місцем основної роботи не потрібно.

Водночас слід зазначити, що законодавством може бути встановлено обмеження на роботу за сумісництвом.

Так, зокрема, керівники державних підприємств, установ, організацій, їхні заступники, керівники структурних підрозділів державних підприємств, установ, організацій (цехів, відділів, лабораторій тощо) та їхні заступники не мають права працювати за сумісництвом (за винятком наукової, викладацької, медичної і творчої діяльності).

Слід зазначити, що Кодекс законів про працю України визначає контракт як особливу форму трудового договору, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

На сьогодні склалась досить велика законодавча база, присвячена контрактам.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1994 р. N 170 затверджено Положення про порядок укладання контрактів при прийнятті (найманні) на роботу працівників, а наказом Міністерства праці України від 15 квітня 1994 р. N 23. який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 28 квітня 1994 р. за N 84/293 – Типову форму контракту з працівником.

Питання укладення контрактів з керівниками підприємств, з керівником підприємства, що є у державній власності, при наймі на роботу врегульовано спеціальними нормативно-правовими актами. Це – Декрет Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. "Про управління майном, що є у загальнодержавній власності"; Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 1993 р. N 203; Типова форма контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 2 серпня 1995 р. N 597.

Укладення контрактів з працівниками передбачено великою кількістю спеціальних законодавчих актів, серед яких, зокрема, Господарський кодекс України (частина четверта статті 65); Закони України „Про місцеві державні адміністрації” (частина перша статті 36); Про наукову і науково-технічну діяльність (стаття 24); Про колективне сільськогосподарське підприємство (частина перша статті 19); Про нотаріат (стаття 13); Основи законодавства України про культуру (стаття 30); Основи законодавства України про охорону здоров’я (стаття 79); Про адвокатуру (стаття 8); Про зв’язок (стаття 16); Про освіту та інші.

Щодо умов укладення трудового договору, у тому числі контракту, доцільно зазначити, що відповідно до Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі.

Додержання письмової форми є обов’язковим у таких випадках:

1. при організованому наборі працівників;

2. при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров’я;

3. при укладенні контракту;

4. у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі;

5. при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу);

6. при укладенні трудового договору з фізичною особою;

7. в інших випадках, передбачених законодавством України.

При прийнятті на роботу працівник зобов’язаний подати трудову книжку. Подання трудової книжки є обов’язковим і тоді, коли наймачем є фізична особа. Без трудової книжки може бути прийнята особа лише за сумісництвом. Крім трудової книжки при укладенні трудового договору громадянин зобов’язаний подати також паспорт або інший документ, що посвідчує особу, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.

Укладення трудового договору, у тому числі контракту оформляється наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу про зарахування працівника на роботу.

Трудовий договір вважається укладеним і тоді, коли наказу чи розпорядження не було видано, але працівника фактично було допущено до роботи.

З наказом чи розпорядженням про оформлення трудового договору обов’язково ознайомлюють працівника під розписку. Це дає можливість працівнику ознайомитись із змістом наказу чи розпорядження про правильність умов трудового договору.

Доцільно зазначити, що особі, запрошеній на роботу в порядку переведення з іншого підприємства, установи, організації за погодженням між керівниками підприємств, установ, організацій, не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Також чинне законодавство забороняє укладення трудового договору з громадянином, якому за медичним висновком запропонована робота протипоказана за станом здоров’я.

Щодо строків укладення трудового договору то слід сказати, що трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; укладеним на визначений строк, встановлений за погодженням сторін.

Трудовий договір, укладений на невизначений строк є найбільш поширеним з трудових договорів, оскільки створює стабільність у трудових відносинах. В даному випадку сторони не обумовлюють час існування трудових відносин. При цьому, за працівником залишається право на припинення трудових відносин у порядку, визначеному чинним законодавством.

У тому випадку, коли сторони при укладенні трудового договору обумовили строк його дії, такий трудовий договір вважається строковим. При визначенні строкового договору сторони визначають певний календарний період: місяць, декілька місяців, рік, декілька років.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

Також слід зазначити, що чинне законодавство передбачає укладення трудових договорів про тимчасову і сезонну роботи. Тимчасовими роботами визнаються роботи, що тривають не більше двох місяців. Сезонними вважаються роботи, які внаслідок природних і кліматичних умов виконуються протягом певного періоду року – сезону, що не перевищує шести місяців. Порядок організації сезонних робіт визначений постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1998 року № 578.