УКРАЇНЦІ В БОРОТЬБІ ЗА ТВЕРЕЗІСТЬ Краєзнавче дослідження з історії руху тверезості на Рівненщині. Ч. І

Спеціально для http://www.health.rv.ua

 краєзнавець Володимир Шабаровський

 З пам’яті більшості читачів середнього та старшого віку ще не стерлися потуги радянської влади часів Горбачова-Лігачова подолати пияцтво шляхом адміністративного тиску на нього згори. Однак багато-хто вже й забув про масове примусове залучення наших громадян до “добровільного“ товариства боротьби за тверезість. Люди неохоче записувалися в непитущі, адже здогадувалися, що нічого путнього з того не буде. Тодішні компартійні функціонери, називаючи пияцтво пережитком минулого, навряд чи здогадувалися, що подібне товариство існувало в Західній Україні в 20-30-х роках і подібно до горбачовського журналу “Трезвость и культура” видавало місячник “Відродження”. Проте, на відміну від горбачовських часів, тоді все було навпаки: люди хотіли мати товариство тверезості - влада не дозволяла.

    Товариство «Відродження» було засноване на Галичині 1909 року, пік його діяльності припадає на 30-ті роки минулого століття. Польська влада чинила спротив розширенню терену діяльності товариства. Особливо не хотіла поширення його ідей на Волинь, бо небезпідставно вбачала в товаристві організацію не стільки культурно-просвітницьку, скільки політичну, існування якої могло б становити загрозу цілісності Польщі. Це добре ілюструє історія зі спробою заснування філії товариства «Відродження» в Рівному.

    У кінці 20-х років у Рівному вже були відродженці, котрі за умов відсутності власного зареєстрованого осередку числилися в списках львівської централі. В грудні 1929 року рівняни вирішили створити власну філію товариства. Від імені 10 осіб було подано заяву до Волинського воєводського управління в Луцьку з проханням «о вписання зазначеної філії Товариства «Відродження» до реєстру». Зазначили й мету – “визволення української людності від впливу алкоголізму”.

    Польська влада зразу ж поставилася з недовірою до вказаної заяви. Проектуючи ті давні події на сучасні українські реалії, доходиш висновку, що тепер, мабуть, з не меншою підозрою поставилися б до таких заявників. Відмовляються вживати спиртне і пригощати ним співгромадян, не будуть палити тютюну і задурманювати себе іншим чином. Збираються вести пропагандистську роботу і давати на це гроші. Демонстративно складають присягу і вимагають десь себе зареєструвати. Для чого? Хіба не простіше плисти за течією і жити, як живеться? “Диваки“, - сказав би пересічний сучасний рівнянин. «Щось тут не так!» - подумала польська влада і доручила зібрати відомості про підозрілих осіб слідчому відділу Рівненської повітової команди державної поліції.

     Ті не примусили довго на себе чекати і вже на березень 1930 р.  Рівненське повітове староство, установа, чиє слово було найвагомішим для позитивного вирішення питання, отримало повну інформацію про кожного відродженця. Керівник слідчого відділу поліції Б.Маєрський повідомив, що в Рівному налічується 18 членів товариства «Відродження», які зареєстровані у Львові. Серед них робітник Василь Ярмолюк, війт Рівненської ґміни Микита Бура, учень Рівненської української гімназії Арсен Бондарчук та інші, переважно мешканці Рівного та навколишніх сіл. Вони та ряд інших хочуть утворити філію товариства в Рівному.

     Аналізуючи списки відродженців, в неупередженого читача складається враження про щирість намірів тодішніх рівнян не вживати алкоголю та інших наркотичних речовин та «прикладом і ділом ширити між своїм окруженням протиалкогольну ідею, вважаючи її одною з найважніших для економічного, культурного і політичного відродження українського народу», як про це йшлося в їхніх заявах. Справді, що ще могло об'єднувати таких різних за віком, партійністю, соціальним статусом і навіть національністю людей, як не спільне бажання долати одвічного ворога культури і прогресу – алкогольний дурман? Хіба що любов до України.

      Ось декотрі з них. Василь Ярмолюк – 41 рік, православний, власник бібліотеки. Освіта домашня, робітник, голова повітового комітету УНДО. Так називалася найбільша в Польщі українська легальна партія, що виступала за українсько-польську співпрацю, ставлячи, однак, на чільне місце національну ідею. Сорокарічна Станіслава Томкович за походженням була полячкою, за переконаннями – щира українка, членкиня Союзу українок. Таку жінку наш сучасний міщанин тепер назвав би рухівкою. Інша «рухівка» звалася Іриною Лопухович, була ще дівчиною, мала 25 років і середню освіту. Адам Остапчук – 31 рік, хлібороб, власник 2 будинків і 3 десятин землі, член УНДО. Найбільшим гріхом А.Остапчука було, як доносили таємні агенти поліції, «вороже ставлення до польської державності». Інший ворог алкоголю Микола Негребецький мав 31 рік, був власником крамниці, будинку і 412 сажнів землі. Мануйло Самчук та Трохим Сирота були прихильниками УСРП - Української соціалістично-радикальної партії, що перебувала на засадах націонал-марксизму, тобто лівої політичної орієнтації.

     Різні політичні погляди всіх цих людей не заважали польській владі стригти їх під один гребінець: «Про вищеназваних членів стверджується, що належать, особливо молодь, до організації «Пласт» і підозрюються в належності до УВО». УВО – нелегальна українська військова організація, попередник ОУН. Як на сьогодні – організація правого спрямування. Моральну репутацію більшості заявників поліція назвала бездоганною. Зібрані дані староство донесло до відома луцького воєводського управління. Було сказано, що вербуванням членів товариства займається Василь Ярмолюк, який є в тісному контакті з колишнім послом до парламенту, членом УСРП Степаном Семенюком, відомим нинішнім рівнянам найбільше через заснування ним «Пласту». У цих двох людей і збираються члени ще не легалізованого товариства. Сходяться також і до приміщення Союзу українок. Підсумовуючи донесену інформацію, повітовий староста зазначив, що оскільки статут товариства, крім боротьби з алкоголізмом передбачає ще й освітню діяльність, під прикриттям якої проводитиметься антидержавна агітація, необхідно не дозволити легалізацію товариства.

     Безперечно, засновники «Відродження» у Рівному планували активну просвітницьку і політичну діяльність, бо займалися нею й не маючи філії товариства. Це був цвіт нації, люди, відомі нам нині не тільки як відродженці, а й члени та активісти «Просвіти», Союзу українок та інших патріотичних об'єднань. Приміром, Микола Негребецький був учасником ІІ Зимового походу, членом УНДО, ВУО, ОУН. Окремі, як-от Микита Бура, були депутатами польського парламенту. Політикою також активно займалося на Галичині і львівське товариство «Відродження», котре координувало роботу рівнян.   

       Політична заангажованість найбільше турбувала владу. Але не тільки. Цитуємо: «Товариство «Відродження» у Львові вербує членів на тутешньому терені переважно серед осіб, вороже налаштованих до Польської держави, всі члени УВО, арештовані при ліквідації цієї організації в 1930 році, належали до вказаного товариства, крім того, товариство проводить дуже енергійну агітацію проти монопольних виробів… намовляли людність української національності до утримання від вживання напоїв монопольних і паління цигарок, в той час коли підтримка цих виробів, як пояснювали, не тільки є згубою для українського народу, але й одночасно збагачує державну скарбницю, оскільки український народ з монопольних доходів дає Польщі близько 32 мільйонів злотих щороку». Ось таку антидержавну діяльність вбачала польська влада в агітації проти вживання українцями спиртного та паління тютюну. Від цього, бачите, страждає бюджет.

      Питання реєстрації навмисне зволікалося. У жовтні 1930 року заявників попередили про недопустимість діяльності, оскільки товариство ще не зареєстроване. А «не маючи зареєстрованих філій, а тільки поодиноких членів, товариство не може розвинути діяльність в ширшому масштабі», вважала влада.

      Рівненські відродженці спробували форсувати події. Вони повідомили повітове староство, що проводитимуть установчі збори. Дозволу чекати не стали. Збори відбулися 14 квітня 1931 року в м.Рівному на вулиці 3-го Травня, 57 (тепер Соборна). Головою філії було обрано Василя Ярмолюка, заступником – Олексу Головатого. Члени ради філії – Михайло Васюк, Роман Дмитришин, Іван Броновицький. Секретарем було обрано Миколу Негребецького, скарбником – Нестора Кузьмінця. Контрольна комісія: Петро Чортов, Семен Новак, Пантелеймон Либак. Адресою товариства вибрали помешкання голови філії В.Ярмолюка на вулиці Галлера, 15 (сучасна 16 Липня).

      І знову попередження: діяльності не проводити. Для зволікання вигадувалися зачіпки до статуту: в параграфі 8 не вказано, що членами товариства не можуть бути неповнолітні, а в параграфах 10 та 11 сума внесків повинна бути вказана в злотих, а не в доларах. Даний статут свого часу успішно пройшов реєстрацію у Львові, але що можна в Галичині, того не можна на Волині.

    Вся ця епопея закінчилася на невеселій ноті аж через кілька років. Заявникам відмовили в реєстрації. Оскарження рішення теж не дало результату. 16 березня 1934 року адміністрація Волинського воєводства скерувала лист до керівництва незареєстрованої філії, скинувши нарешті всі маски. «Існування філії може становити загрозу громадській безпеці з уваги на діяльність філії, що виходить за рамки статуту, а також через взяття активної участі в організації і проведенні святкування 16 червня минулого року свята козацьких могил під Берестечком, що було заборонено розпорядженням Волинського воєводи від 12.VI.1933 р.».

      Схожі історії мали місце і в багатьох інших населених пунктах нашого краю. Тодішній польській владі не були потрібні громадяни з іншими, як у неї, політичними переконаннями, хай би як завгодно високоморальними ці люди не були. Дозволь їм ще й поширювати тверезість, то, чого доброго, весь край перестане пити. А якій владі треба більш тверезий народ, ніж вона сама? Тим більше, коли це чужа влада.

                                                                                                                PS:Продовження буде.