Поиск в разделе "о городе":

расширенный поиск

Чернігівщина incognita

Сторінки кам'яного літопису

ГРЕЦЬКІ ХРАМИ В НІЖИНІ

Ніжин по праву вважають одним з мальовничих міст Лівобережної України. Ще й тепер, незважаючи на десятиліття богоборства та нищення церковних споруд, воно вражає величністю та численністю храмів. Справжніми окрасами історичного центру стародавнього Ніжина ось вже близько трьох століть залишаються архітектурні перлини - церкви Архістратига Михаїла та Всіх Святих, які утворюють єдиний історико-культурний комплекс. Драматичною та насиченою подіями була історія цих храмів. Нероздільно пов'язана вона з діяльністю грецької громади, що існувала в Ніжині протягом ХУП-ХІХ ст. і була унікальним явищем в історії України.
       
       Поява грецьких переселенців у Ніжині була викликана драматичними обставинами втрати народом Греції національної і державної незалежності. Коли у 1453 р. війська турецького султана Магомета II захопили столицю Візантійської імперії місто Константинополь, для православного народу Еллади настали нелегкі часи османської окупації. Щоб врятувати національну культуру, рідну мову та православну віру, тисячі греків емігрували на сусідні землі. Переселяючись у країни Східної Європи компактними групами, вони будували там церкви та монастирі, при яких відкривали школи, бібліотеки, створювали православні братства.
       У середині XVII ст. велика грецька колонія виникає у Ніжині. її появі в значній мірі сприяли часті подорожі до Москви грецького духовенства, слідом за яким тягнулися й численні купецькі обози. Греки обрали це невеличке полкове місто саме тому, що Ніжин в ті часи був важливим центром посередницької торгівлі на великому шляху з Києва до Москви. У ХVII-ХVIII ст. тут перетиналися сухопутні торговельні шляхи, що з'єднували Москву, Сибір та Поволжя з торговими містами України, Литви, Польщі, Німеччини, Криму і далі вели до країн Європи, Балканського півострова, Середземномор'я та Близького Сходу.
       
       Прагнучи залучити грецьких купців до активної торгівлі в містах України, гетьман Богдан Хмельницький у 1657 році видав кілька універсалів, якими звільнив їх від підпорядкування місцевому уряду та надав право вільної торгівлі при умові сплати податку гетьманському "екзактору". Згодом адміністративну автономію ніжинських греків підтверджували своїми універсалами й інші гетьмани: І. Виговський, Ю. Хмельницький, І. Брюховецький, І. Самойлович, І. Мазепа, І. Скоропадський, Д. Апостол. У дружніх стосунках з Грецією українські гетьмани бачили не тільки запоруку економічного розвитку держави, але й шукали захисту православної віри від зазіхань польського католицизму, а згодом - і від намагань московського уряду підпорядкувати собі незалежну Київську митрополію. В архіві Ніжинського грецького братства та магістрату свого часу зберігалось 57 гетьманських універсалів, царських та архієрейських грамот, якими в різні часи стверджувалися права та вольності ніжинських греків.
       Вже у 1679 р. ніжинські греки, досить численна група міського населення, звернулися до духовної та світської влади з проханням дозволити побудувати в Ніжині свій православний храм. Це звернення вони мотивували тим, що змушені відвідувати місцеві церкви, але не розуміють "руського набожества", тобто слов'янської церковної служби, і тому не можуть "священикам виразне сповідувати гріхи свої'". Видатну роль в історії Ніжинського грецького братства відіграв його засновник священик Христофор (або Христодул) Димитрієв, який став ініціатором цього звернення. Саме йому і належить честь заснування в Ніжині "хрестоносного" Братства, організації грецької православної парафії та будівництва перших грецьких храмів.
       
       На жаль, про отця Христофора сьогодні ми знаємо дуже мало. З'явився він у Ніжині у 1677 р. і походив з Півночі Греції "з єпархії Навпакту і Арти, з села, названого Ангелокастро". Він залишив батьківщину внаслідок переслідувань, яких зазнав від турок або, як пізніше він сам писав, "побачивши від бусурман велику наглість". Оселившись в Ніжині, грецький священик спочатку увійшов до причту Миколаївського собору, який тоді відвідували ніжинські греки. Але через часті конфлікти з місцевими священиками та парафіянами, він невдовзі став клопотатися про виділення греків в окрему громаду та про будівництво храму, в якому вони змогли б здійснювати богослужіння рідною мовою та за звичайними для них правилами.
       Одержавши у 1680 р. благословення від Константинопольського патріарха Якова та Чернігівського архієпископа і блюстителя Київської Митрополії Лазаря Барановича, він розпочав будівництво дерев'яного храму на честь архістратигів Божих Михаїла та Гавриїла.
       
       Окрім клопоту будівельних робіт на плечі отця Христофора лягло чимало інших складних проблем. Грошей, виділених громадою на будівництво, вистачило лише на зведення стін цього великого храму. Щоб довести справу до кінця, отець Христофор позичив чималу суму грошей, і тому у 1684 р. ніжинські греки, отримавши згоду гетьмана Івана Самойловича, відрядили двох своїх представників задля збирання пожертв та милостині на будівництво храму. Щоб оздобити храм та збудувати в ньому іконостас, отець Христофор особисто неодноразово звертався за фінансовою допомогою до місцевих купців, урядовців та церковних ієрархів. Двічі він їздив і до Москви, де одержав певні кошти і від царів Івана та Петра Олексійовичів.
       Працею та клопотанням отця Христофора будівництво вдалося успішно завершити. Результати виправдали усі попередні клопоти: коштів надійшло стільки, що їх вистачило на те, щоб збудувати поряд з дерев'яним храмом архангелів Михаїла і Гавриїла ще одну муровану церкву на честь Всіх Святих. У 1696 році будівництво та оздоблення храмів було вже завершене і вони відкрили двері для віруючих парафіян.
       В процесі будівництва церков, у 1687 р. релігійна громада Ніжинських греків оформилась у Церковне Братство, статут якого написав сам Христофор Димитрієв. В заснуванні Братства активну роль відіграв гетьман Іван Степанович Мазепа, відомий своїм благодійництвом та прихильністю до створення нових духовних та освітніх закладів. У 1696 р. ніжинські греки, що клопоталися за новий статут Братства перед Київським митрополитом Варлаамом Ясинським, привезли йому особливого рекомендаційного листа від гетьмана. Тоді ж вони отримали від митрополита благословення на створення при Братстві школи для навчання дітей грецького і слов'янського письма та шпиталю "для препитания убогих й недужих" членів громади. А 19 квітня 1696 року гетьман І. Мазепа власним універсалом задекларував реформу Ніжинського грецького церковного Братства та підтвердив усі права грецьких поселенців, надані гетьманами-попередниками. Беручи ніжинських греків під особисту охорону та надаючи їм право безпосередньо апелювати для вирішення різних справ до гетьманської канцелярії, Іван Мазепа звертався до місцевих ніжинських урядовців, козаків, міщан та греків-купців із закликом "зберігати братську християнську любов, не заподіювати нікому жодної кривди та прикрості, додержуватися у спільному житті взаємної приятельської згоди, що є потрібним для збереження окраси та цільності усього міста Ніжина".
       
       Ніжинське Грецьке "Хрестоносне" Братство та діючі при ньому храми, школа та бібліотека на тривалий час стають важливими осередками грецької культури не тільки в Україні, але й у Східній Європі. Тут знаходять притулок найвидатніші діячі грецької діаспори. Історичні джерела зберегли для нас імена багатьох з них.
       Близько трьох десятиліть в Ніжині жив митрополит Філіппісійський та Драмський Софроній, відомий під прізвищем Македонського. Він був не тільки свідком бурхливих подій часів "Руїни", але й сам брав активну участь у політичному житті України тих часів, зокрема у відомій "Чорній" раді 1663 р., коли в Ніжині відбулися драматичні вибори гетьмана. Запідозрений московським урядом в підбурюванні українців проти Москви, він був 1661 року викликаний до столиці і допитаний у Посольському приказі. Митрополит Софроній активно допомагав священику Христофору у створенні Братства, і, знаючи його ще з часів перебування у Греції, позитивно атестував перед архієпископом Лазарем Барановичем. У бібліотеці Грецького Братства зберігалися кілька книжок, що належали митрополиту Софронію.
       У 1685 р., на шляху до Москви, в Ніжині зупинялися відомі просвітителі брати Софроній та Іоаникій Ліхуди, засновники Московської Слов'яно-Греко-Латинської академії, відомі своєю співпрацею з видатним вченим, філософом, письменником і педагогом, місцеблюстителем патріаршого престолу митрополитом Стефаном Яворським.
       Близько 1689 р. в школі Грецького Братства вчителював архімандрит Діонісій з грецького міста Яніни. Ніжинській грецькій громаді він залишив унікальну бібліотеку (понад 70 томів) книг філософсько-богословського та світського змісту. Серед рукописів Діонісія були теологічні твори Феофіла Коридалевса, тексти лекцій та збірки віршованих поем та гімнів Гомера тощо. Вивчаючи примітки на полях рукописів Діонісія, вчені в загальних рисах реконструювали біографію цього видатного вченого пізнього еллінізму. Вони з'ясували, що Діонісій був надзвичайно освіченою людиною, добре знав давньогрецьку та латинську мови, студіював філософію та богослов'я в університетах Венеції, Падуї, Риму, подорожував в Англії та Голландії. У 1670-х роках він жив у Константинополі та займав посаду великого протосінкела при дворі Вселенського патріарха Досіфея, а у 1680-х роках, до переїзду в Ніжин, вчителював у Валахії. Надзвичайну цінність Діонісієвої бібліотеки засвідчує той факт, що про її долю особисто піклувався гетьман Іван Мазепа. Невдовзі Діонісій був змушений залишити Ніжин, одержавши посаду архімандрита Микільсько-Македонського монастиря, а безцінна бібліотека його була вивезена до Москви.
       У бібліотеці Грецького Братства, крім рукописів Діонісія, зберігалося чимало інших унікальних книг, серед яких - рукописні грецькі Євангелія ХІ-ХІІ століття на пергаменті з власноручними примітками візантійського імператора Феодосія, розкішно оздоблені золотом і кольоровими мініатюрами "молдовлахійські" Євангелія XVI століття.
       Чимало святинь та церковних реліквій містилося в ризниці Грецького Братства. Слід відзначити велику кількість стародавніх ікон грецького та місцевого письма у срібних ризах, великий срібний напрестольний хрест, виготовлений 1636 року в місті Яніна, дерев'яний різьблений хрест зі шматочками Животворчого Древа-хреста, на якому було розп'ято Господа Ісуса Христа, а також багато оздоблену дорогоцінним камінням плащаницю, на якій золотом по білому атласу вишито зображення Спасителя. Грецький напис на плащаниці свідчив, що виготовлено її працею та старанням священика Христофора за гетьманування Івана Мазепи у 1692 році.
       Церковне та громадське життя ніжинських греків базувалося на стародавньому "грецькому праві", кодифікованому ще у XIV столітті Костянтином Арменопулом. Ці закони, записані в книзі "Прохірон" або "Шостикнижжя", дбайливо зберігалися членами Братства в особливому міцному футлярі. Згідно зі статутом Ніжинського Грецького Церковного Братства, написаним у 1697 році наступниками священика Христофора, до Братства входили всі бажаючі греки та не греки, що знали грецьку мову, але правом голосу при виборах керівного органу (Ради 12-х) користувалися тільки чоловіки віком понад 20 років, які сплачували щорічно грошові внески на церкву. Грецькі храми в Ніжині перебували під особливою охороною Константинопольського патріарха та підпорядковувалися виключно Київським митрополитам, а місцевій, церковній владі заборонялось втручатися у духовні справи ніжинських греків.
       Храми відігравали важливу роль не тільки в духовному, але й громадському житті греків. На церковному дворищі регулярно збиралися братчики, щоб вирішувати всі важливі справи: обирати священиків та ктиторів церкви, членів братського суду, а з 1785 року - бургомістрів та членів органу місцевого самоврядування громади - Грецького Магістрату. Там же відбувалися "братські канони" - великі громадські свята та урочистості. Гроші з церковної скарбниці часто видавалися в борг купцям, а за рахунок відсоткових прибутків Братство надавало допомогу збіднілим членам громади та сиротам, утримувало школу та шпиталь.
       Постійне зростання грецької громади в Ніжині та збір достатніх коштів дозволили грекам розпочати у 1714 році перебудову дерев'яної Михайлівської церкви. За дозволом гетьмана 1. Скоропадського вони, на місці попереднього дерев'яного храму, заклали кам'яний фундамент. Будівництво тривало понад 10 років, його завершив у 1729 році священик Микола Босняк. Останній і був ктитором храму протягом 1719-1739 років. 28 травня 1731 року храм освятив митрополит Київський Рафаїл Заборовський. Ця урочиста подія в житті ніжинських греків увічнена написом на мармуровій дошці, яка і досі зберігається в інтер'єрі храму. "Приходський літопис" грецької Михайлівської церкви початку XIX ст. так подає зміст цього меморіального напису: "Воздвигнут сей храм архистратигов Михайла й Гавриила при ктиторстви господина Миколая Михайловича Босняка, коему храму заложено основание из согласия всех братьев 1714-го году, й оставалась без производства работ до 1725 года. Затем, продолжая работу, окончен в 1729 году, й по приезде из Киева архиерея господина Рафаила, освящен в 1731-м году расходами братьев".
       Документи 30-х років XVIII століття засвідчують існування в Ніжині Грецького Михайлівського монастиря. А вже у 1760-х роках розпочалася реконструкція мурованої Всіхсвятської церкви, храм деякий час існував як монастирська трапезна, але невдовзі його розібрали "за ветхостію".
       На його місці заклали глибокий мурований підвал, звели міцні стіни першого поверху. Але внутрішні суперечки, що точилися поміж ніжинськими греками, перешкодили будівництву. Припинилося надходження коштів на будівельні роботи. Лише у 1800 році греки змогли нарешті повернутися до відбудови Всіхсвятського храму: але оскільки первісний проект за цей час було загублено, вони запросили до співпраці відомого чернігівського архітектора Антона Карташевського. Саме за його проектом у 1805 р. й завершено будівництво церкви.
       Невдовзі остаточно складається цілісний архітектурний ансамбль Грецьких храмів, до якого, за описом початку XIX століття, входили: "колокольня, которая построена 1805 года тщанием Нежинского греческого общества, й каменная с штакетом железным й тремя железными воротами ограда", а також "девять каменных палаток в церковной ограде й один под летнею церковию погреб".
       Останній яскравий період в історії Ніжинського Грецького Братства припадає на кінець XVIII - першу чверть XIX століття, коли під впливом ідей просвітництва в Греції поширюється національно-визвольний рух проти османських завойовників. Яскравими представниками грецького національно-визвольного руху в Ніжині в цей період були такі видатні просвітителі, як Зой Каплані, Манфо Різарі, Георгій Кромміда, брати Анастасій, Зой та Микола Зосими. За ініціативою грецької громади в Ніжині у цей час будуються Грецьке Олександрівське училище (1816 р.), церква Костянтина та Олени на Грецькому кладовищі (1819-1821р.р.), мурований інвалідний будинок на колишньому Грецькому подвірї по вул. Московській (1821р.). Заможні грецькі купці жертвували значні кошти на відкриття нових православних храмів, училищ, бібліотек, музеїв, лікарень та богоугодних закладів, фінансували видання богословської просвітницької та класичної літератури. Продовжуються великі пожертви і на утримання грецької Всіхсвятської церкви. Так заможні купці та меценати брати Зосими поклали чималі суми грошей до банку на ім'я старост грецьких храмів Ніжина, щоб громада могла утримувати найбідніших членів братства та регулярно купувати свічки для великого панікадила Всіхсвятського храму.
       
       У 30-х роках XIX століття прискорюється занепад Грецького Братства в Ніжині. Це пов'язане було з тим, що внаслідок імперських реформ російського самодержавства Ніжин з великого полкового міста та важливого центру торгівлі поступово перетворився на глуху провінцію, після перемоги в Греції національно-визвольної революції та проголошення у 1830 році державної незалежності ніжинські греки поступово починають повертатися на історичну батьківщину або переселятися до великих портових міст на півдні України та Росії. В Ніжині залишилися тільки ті, хто не мав коштів на переїзд та породичався з місцевими жителями. Якщо у 1746 році в Ніжині нараховувалось 1800 греків, у 1782 році - близько 765, то у 1869 році їх вже було не більше 365 чоловік.
       У зв'язку із поступовим зменшенням кількості греків змінювався й статус грецьких храмів. 1785 року, під час адміністративної реформи Катерини II, Ніжин з усіма церквами і монастирями, який раніше входив до складу Київської Митрополії, 5ув підпорядкований архієпископу Чернігівському. Але грецькі храми були залишені в колишньому їхньому стані, тобто - під захистом самого Київського митрополита. Але згодом, втративши зверхність Константинопольських патріархів та Київських митрополитів, у 1839 році грецька церковна громада Ніжина була передана у відання архієпископу Чернігівському, а з 1855 року - приписана до Ніжинського Благовіщенського монастиря. У 1872 році самоврядування грецької громади остаточно було скасоване офіційним наказом Правительствующего Сенату, а все майно та капітали її передані міській громаді Ніжина.
       У загальне користування мешканців Ніжина перейшли й грецькі Всіхсвятська, Михайлівська та Костянтино-Оленинська церкви, але за давньою традицією їх продовжували відвідувати нащадки ніжинських греків.
       XX століття з його соціальними та політичними катаклізмами завдавало чимало шкоди нашій духовності. Драматичною була й доля грецьких Всіхсвятської та Михайлівської церков. Безбожна влада не тільки нехтувала давніми народними традиціями та заповітами засновників храмів, але й безжально винищувала безцінні історичні та культурні пам'ятки. Першою закрили Михайлівську церкву, в якій влаштували склад. У 1930-х роках знищили верхні поверхи стрункої дзвіниці, що була колись найвищою спорудою старого міста. А після війни бульдозери довершили чорну справу, розтягнувши її залишки разом з цегляною огорожею...
       Залишається тільки вдячно схилити голову перед мужністю священиків та прихожан, які, незважаючи на гоніння та переслідування, продовжували утримувати Всіхсвятський храм. Остаточно православна, релігійна громада грецької церкви була розігнана рішенням міськвиконкому у грудні 1960 року, а приміщення храму переобладнали під шкільний спортивний зал.
       Час дуже сурово обійшовся з грецькими храмами Ніжина. Не дійшли до нас безцінні реліквії, що зберігалися в них протягом трьох століть. Справжнім чудом можна вважати врятування частини бібліотеки Грецького Братства, яка у розпорошеному вигляді зберігається зараз в архівосховищах Києва, Москви та Санкт-Петербурга. Не дійшли до нас художні розписи та чудові іконостаси, що колись прикрашали інтер'єри храмів. Занедбані церкви поступово руйнувалися під впливом безжального часу та людської байдужості. Але час розкидати каміння минув. Сьогодні ми бачимо як старовинні храми повертаються до життя. На рубежі 1980-1990 років було проведено першочергові реставраційні роботи на грецьких храмах Ніжина під керівництвом головного архітектора проекту Л. С. Чекурди. У 1992 році з ініціативи викладачів та студентів Ніжинського педінституту ім. М. Гоголя та інтелігенції міста утворено православну громаду Української Православної Церкви Київського Патріархату. Громада запропонувала відновити після завершення реставраційних робіт богослужіння у Всіхсвятському храмі. Чимало перешкод з боку чиновників довелося витримати віруючим, перш ніж 4 грудня 1994 року в храмі відбулася перша, після 30-річної перерви, Літургія. А 18 квітня 1995 року рішенням Чернігівського облвиконкому Всіхсвятську церкву передано в постійне користування громади.
       Хоча від того минуло небагато часу, сьогодні важко уявити духовне життя Ніжина без Всіхсвятської церкви, що дісталася нащадкам у спадщину від ніжинських греків. Символічно, що серед прихожан храму чимало інтелігенції та молоді, є серед них і нащадки грецьких родин. Приємно відзначити, що після утворення і офіційної реєстрації Ніжинського міського товариства греків ім. братів Зосимів його члени беруть активну участь в діяльності громади.
       Громада підтримує активні творчі зв'язки з науковими колами Греції, зокрема - відомим істориком, дослідником греко-українських зв'язків професором Христосом Ласкаридісом, який неодноразово був нашим гостем. Храм відвідували й іноземні делегації, зокрема з братньої Греції.
       
       Олександр Морозов