Якщо будь-які деструктивні сили ззовні все-таки захочуть запустити сценарій дестабілізації в Криму (що вмить доруйнує все те, що ще залишилося від держави української в результаті саморуйнування), то зараз — саме час. Грунт підготували, зорали й угноїли наші велемовні політики та чутлива преса. Мало їм здалося взаємних обвинувачень у зраді Батьківщини — перейшли до пошуків терористів.

Спочатку преса рясніла побоюваннями, що президент підніматиме свій рейтинг «багнетами» в Криму, але без конкретизації. Потім офіцери об’єднання «Отчизна» закликали до недопущення збройного конфлікту в Криму, сценарій якого нібито розробив секретаріат президента заради його безстрокового правління: «Секретаріат президента розробив відповідну операцію, яка передбачає громадянські акції непокори з вимогою повернути маяки та інші гідрографічні об’єкти, що їх утримує Чорноморський флот Росії. До таких спроб мають вдатися патріотично налаштована студентська молодь та активісти УНА—УНСО і «Тризуба». Водночас сайт «ОРД» повідомляє, що в секретаріаті розроблено план «Крути». Тут уже — вся Україна у вогні: напад на консульство РФ у Львові з підпалом, силове протистояння чеченців і китайських торговців на одеському ринку, силове протистояння і підпал машин на автомобільному ринку Кіровограда, захоплення Почаїв­ської лаври, підпал синагоги в Дніпропетровську, імітація замаху на українського державного діяча, провокування збройних конфліктів у Криму, силове захоплення об’єктів інфраструктури ЧФ у Севастополі.

У попередньому номері «ДТ» міністр внутрішніх справ Юрій Луценко повідомив про план під назвою «300 спартанців»: «Мені відомо про план дестабілізації ситуації на півострові, який має умовну назву «300 спартанців». Він розроблений консультантом президентського секретаріату і передбачає організацію провокацій, спрямованих проти Чорномор­ського флоту», — сказав Луценко, обмовившись, що сподівається: «ця брудна писанина так і залишиться на папері».

Запитання перше: чому, маючи інформацію про злочин, що готується, та його організаторів, ніхто з авторів заяв, включаючи міністра МВС, не звернувся з офіційною заявою до компетентних органів? А якщо їм не довіряє (що природно за нинішніх умов), то чому громадськості не надано переконливих доказів того, про що кажуть автори заяв?

Запитання друге: чому компетентний орган, тобто СБУ, просто заявляє, що не має у своєму розпорядженні такої інформації, але нічого не каже про те, що її перевірятиме?

І, нарешті, запитання третє: хто такий розумний усі ці різні плани, які, проте, взаємозбагачують один одного, вигадав і запустив в обіг? Хто «тримає тему», нагнітаючи пристрасті та посилюючи психоз політичної нестабільності?

Звичайно, на тлі того, як увесь світ згрупувався всередині кожної країни, рятуючись від економічної кризи, а наш президент без тіні сумніву (а інакше робилися б спроби протилежні) запускає виборчий караван, який триватиме три роки, імовірність того, що в чиїйсь гарячій голові зріє план маленької переможної війни, виключати не можна.

Такі побоювання з «кримським сценарієм» виникають щоразу, коли в країні триває зміна влади. Винятком не були жодні вибори, а обвинувачення лунали з боку і влади, і опозиції. Тому нинішні заяви швидше традиція. Але погана, а сьогодні — й геть небезпечна. Оскільки світ інший, а наші політики все ще граються в старі іграшки. І ті, хто, можливо, такі плани виношує, і ті, хто недостовірні чутки поширює. А всі ми так і не змогли дорости до того віку, щоб не дозволити політикам навіть думати про силовий варіант здобуття або збереження влади. Особливо, якщо йдеться про Крим.

А для повноти апокаліптичних замальовок слід нагадати, що першими про «провокації, які готуються» щодо об’єктів ЧФ, заговорили офіційні особи РФ. У зв’язку із чим і було посилено охорону спірних гідрографічних об’єктів.

І звернімо увагу на чутли­вість російського МЗС до будь-якої, придатної для контрпропаганди, інформації щодо ЧФ. Тому було б дивно, якби всі вилиті сценарії не знайшли відгуку в Москві. Як і публікації творчо поданого «зливу» про «посилення контролю» за ЧФ — аж до установки нарядів міліції біля виїздів із військових частин.

«Усе це не може не викликати в нас глибокої стурбованості. Закликаємо українську сторону усвідомити всю повноту своєї відповідальності, можливі катастрофічні наслідки такого роду провокацій для російсько-українських відносин», — заявив офіційний представник МЗС РФ Андрій Нестеренко. За його словами, у низці українських ЗМІ з’явилися повідомлення про проведення днями в МЗС України якогось зібрання за участі силових структур країни, на якому обговорювали заходи щодо посилення контролю за перебуванням Чорноморського флоту в Україні. «Насторожує, що ця нарада відбулася на тлі підтверджених офіційними особами України повідомлень про розробку в Україні різноманітних планів організації в Криму провокацій, спрямованих на дестабілізацію обстановки на півострові та навколо Чорноморського флоту», — сказав А.Нестеренко.

Зі сценаріями — усе зрозуміло, спрацювали на 200 відсотків. А от на «якомусь зібранні» потрібно зупинитися докладніше. Спочатку був «Коммерсантъ-Украина», який цитував «рекомендації МЗС» для МВС, а ЗМІ публікацію просто розтиражували. Не спромігшись, як це заведено у професійній журналістиці, хоча б подати думку іншої сторони. А та, тобто МЗС України, подала свій голос тільки після заяви з Москви.

«Коммерсантъ-Украина» опублікував витяги з «рекомендацій, адресованих МВС. Усі вони спрямовані на забезпечення додаткових заходів контролю за військовими ЧФ РФ». Реко­мен­дації було розіслано після наради у МЗС за участі силовиків, яку проводив міністр В.Огризко. В їх переліку, який наводить газета, — інформування про всі НП, які трапляються з російськи­ми військовими моряками, перевірка документів військових ЧФ та транспортних засобів «з метою виявлення тих, що перебувають поза межами військових частин без погодження з компетентними органами України». МВС також рекомендується розглянути питання розміщення біля в’їзних та виїзних воріт усіх військових частин ЧФ нарядів міліції.

«При виявленні поза військовою частиною військових, у яких відсутній дозвіл на вихід за її межі, затримувати їх і після встановлення особи показово підвозити до військової частини в спеціальному автомобілі для затриманих — з метою профілактично-виховного впливу на інших військових ЧФ РФ» — ідеться в рекомендаціях», — пише «Коммерсантъ».

Після згаданої вище заяви з Москви в інтерв’ю «Интерфаксу-Украина» прес-секретар МЗС України Василь Кирилич пояснює: «На виконання указу президента від 13 серпня 2008 року насправді центральні органи виконавчої влади здійснюють координацію своїх заходів у питанні забезпечення положень самого указу в частині перетинання державного кордону України формуваннями ЧФ РФ».

«Ця тема і це питання особливо актуальні після збройного конфлікту на Кавказі, і тому починати розмови про нібито якісь заходи, якісь вказівки МЗС... Вказівка є єдина — це виконання положень указу президента України про забезпечення дозвільного характеру перетинання формуваннями ЧФ РФ державного кордону України. І це абсолютно об’єктивний крок, спрямований, навпаки, на запобігання вчиненню провокаційних дій, які можуть мати місце у цьому зв’язку», — сказав В.Кирилич.

Позиція зрозуміла, але подро­биць мало. Тож були рекомендації чи ні? Чому про це не можна говорити відкрито, якщо все в рам­ках закону і двосторонніх угод? На запитання погодився відповісти посол з особливих доручень МЗС України Віктор Семе­нов. Наводимо його відповідь.

— Була звичайна нарада в МЗС України, з якої ніхто не робив таємниці, але її було подано наче якийсь таємничий детектив і ледь не блокбастер. Дев’ятого вересня МЗС України направив РФ останній з документів, що регламентують відносини ЧФ із виконавчими органами України з питань перетину підрозділами ЧФ держкордону і їхнього пересування по території України поза місцями дислокації, і який автоматично став частиною внутрішнього законодавства.

Природно, що через місяць постало питання, як виконуються указ президента і супутні йому нормативні документи. Цьому і була присвячена, підкреслюю, —робоча — нарада за участі представників міністерств і відомств, які за це відповідають. Це був обмін думками й інформацією. Стенограма наради не велася, і я не можу відновити в пам’яті кожну фразу або кожне слово. Але можу сказати, що деякі «цитати з рекомендацій», що з’явилися в ЗМІ, вирвані з контексту обговорення, подаються як страшилки для ЧФ.

Тобто природне бажання дер­жави шанувати її суверенітет і виконувати законодавство подаються як провокаційні дії. Це, знаєте, те саме, що звинувачувати начальника міліції в провокації, бо постовий міліціонер зупинив пішохода, який ішов на червоне світло.

Що ж до заяв про провокації в Криму, зокрема стосовно ЧФ, то це або плід збудженої уяви, або, що більш вірогідно, старанно відпрацьована політична качка, причому не нашого походження. Напевно, комусь не сподобалося, що після багатомісячної перерви сторони домовилися про поновлення переговорного процесу. Нагадаю, ініціатором зустрічі в Києві була Україна. І ми як ніхто інший зацікавлені в тому, щоб проблемні питання стосовно ЧФ вирішувалися тільки за столом переговорів, а в Криму зберігалася стабільність.

— І усе ж: чи розсилалися після наради міністерствам якісь рекомендації щодо посилення контролю за ЧФ?

— Жодного документа про встановлення міліцейських будок та інших страшилок, про які повідомляється, не розсилалося, — зазначає Віктор Семенов. — Був розісланий протокол наради, де органам указувалося на чітке виконання своїх функцій відповідно до законодавства. У цьому протоколі — усього п’ять пунктів, і нічого, подібного до опублікованих страшилок, там немає. Єдине, що відповідає дійсності, — це оперативно інформувати МЗС про правопорушення, якщо такі будуть. Але це ж зрозуміло — ми повинні так само оперативно реагувати, ми ж ведемо переговори.

Так, переговори таки відновилися. Та неважко не помітити зміну тональності російських дипломатів і навіть формулювання. Якщо раніше ми чули — «розмови про перегляд термінів базування не відповідають угодам», то тепер це звучить так: «Росія звертається до Києва з проханням не порушувати питання, пов’язане із закінченням у 2017 році терміну базування російського Чорноморського флоту на Україні». «Ми сьогодні не можемо знайти рішення, яке задовольняє обидві сторони. Ми просимо українську сторону віднести це питання на пізніший термін. З певних причин обговорювати це питання зарано», — сказав посол з особливих доручень МЗС РФ Володимир Дорохін у ході телемоста Київ—Москва (цитується за «Інтерфаксом»). Є різниця, погодьтеся. Тож що ж із усім цим робити?

Мабуть, уже всім має бути зрозуміло, що з проблемою упорядкування базування ЧФ і виведення його в 2017 році Україна і через внутрішні, і через зовнішні причини сама впоратися не в змозі. Ні сьогодні, ні завтра. І про це чітко, вголос і виразно Україна повинна говорити на всіх рівнях і під час переговорів усіх форматів. Оскільки це не питання українсько-російських відносин, це питання безпеки цілого Чорноморського регіону, і без того напханого тліючими та замороженими конфліктами. Потрібен міжнародний моніторинг виконання Росією її зобов’язань по базових угодах з питань перебування ЧФ на території України. І це не тільки і не стільки закінчення терміну базування в 2017 році, адже об’єктивно угоди припускають пролонгацію, у разі якщо Київ не заявить протилежне.

Сьогодні питання номер один — це умови безпеки базування. Необхідність знаходження дер­жавою механізмів, які дозволяють впорядковувати присутність іноземної військової бази на своїй території і гарантувати безпеку — і держави, і регіону — у будь-яких ситуаціях, починаючи з кризових.

Цьому, за прямим призначенням, повинні були служити останні укази щодо ЧФ — дозвільний порядок перетинання кордону підрозділами ЧФ і порядок узгодження пересувань поза місцями дислокації. Найбільший резонанс усередині країни українські політики викликали критикою положення указу, яке передбачає: у разі порушення порядку перетинання кордону, законів й інших нормативно-правових актів та ігнорування вимоги української сторони їх дотримуватися служби контрольних органів України можуть зажадати від військового корабля або літального апарата ЧФ негайно покинути внутрішні води і територіальне море України або її повітряний простір.

Критика виходила з аргументу — а як цей пункт указу реалізувати? Стріляти, чи що, коли корабель не виконає вимоги залишити внутрішні води? Це ж війна! Але в тому-то і річ, що міжнародне право на те й існує, щоб не стріляти. А згаданий пункт указу фактично дослівно повторює статтю 30 Конвенції ООН з морського права. Цитую: «Стаття 30. Недотримання військовими кораблями законів і правил прибережної держави. Якщо якийсь військовий корабель не дотримується законів і правил прибережної держави, що стосуються проходу через територіальне море, та ігнорує будь-яке звернення до нього з вимогою про їхнє дотримання, прибережна держава може зажадати від нього негайно залишити територіальне море».

І, отже, це не Україна повинна думати, як забезпечити виконання цієї норми, а Росія повинна турбуватися про те, як її не порушувати. Оскільки це — її міжнародні зобов’язання. А якщо РФ в особі Чорноморського флоту їх порушує — прямим ходом у міжнародний суд, у Міжнародний трибунал з морського права в Гамбурзі.

Слід чесно погодитися із західними експертами, котрі сьогодні кажуть, що від України втомилися вже й у Вашингтоні, і в Брюсселі. Проте треба розуміти: в переліку причин, через які Україна не може сьогодні імпортувати безпеку завдяки залученню до НАТО або ЄС, потенційний конфлікт у Криму, де розміщена іноземна база Росії, — на помітному місці. Тому проблема ця повинна бути інтернаціоналізована сьогодні, а не тоді, коли, не приведи Господи, почнуть стріляти.