Ви колись бачили живу дитину, яка, бавлячись в пісочниці чи витираючи соплі руками, гордо скаже, що вона мріє стати юристом, проктологом, злодієм чи пірнальником, як її батько, мати, дідо, сват, брат і його родичі.

Одним словом, утворити славну, легендарну чи ще якусь там династію названих професій.

Ми читали в букварі, нам розказували вчителі і показували по телевізору про династії сталеварів і хліборобів, пекарів і токарів, художників і штукатурів, чабанів, доярок, кінодокументалістів, танцюристів, хірургів і скульпторів-монументалістів, але не про народних депутатів, футболістів і дресирувальників великої рогатої худоби. Попри все династії є і, скоріш за все, зажди були. Завжди. З самого початку. Тільки тепер, тасуючи цей ряд, витісняючи те, що «партія наказала», популярність, романтичність, доцільність, потрібність і ще купу якихось чинників, на перше місце виходить одне - нажива. Наприклад, митники, податківці, нотаріуси, бухгалтери, стоматологи, депутати, менеджери середньої руки, мафіозі, банкіри, моделі, випускники фабрики Поплавського і політологи.

Їх працю не оспівують в народних піснях, не обігрують у шлягерних сюжетах мильних опер, «не висаджують» в дитячих мріях, щоб вони проросли майбутніми досягненнями во благо, во славу. Ринковий принцип - це єдина надія перемогти ракову пухлину совдепії, яка довкола: від моргу до пологового будинку; від філармонії до колонії строгого режиму; від школи комбайнерів до академії наук.

1 вересня - урочиста лінійка - квіти - діти - перші дзвоники - промови - активісти... Чи щось змінилося з недалекого минулого?

Зовнішня сторона: були піонери - тепер пластуни, був комсорг-парторг - тепер священики; ветерани на ветеранів плюс якісь клоуни від владної партократії.

Внутрішня сторона: спеціаліст, друга категорія, перша, вища. Крім того, дають старшого вчителя, вчителя-методиста і відмінника народної освіти. Це те, що всередині школи, серед керівного складу, серед вчителів. Медалісти, відмінники, атестати зрілості - це те, що на виході, серед тих, для кого все робиться, - учнів-випускників.

Тепер задайте собі запитання: а яке це все має відношення до елітних заповідників, тобто дуже платних ліцеїв, гімназій, спецшкіл, де вчаться діти партійних бонз і керівників держави, якщо деякі з них навіть не зареєстровані в Міністерстві освіти? (Їм все одно, вони після Швейцарії, США, Великобританії сюди не повернуться, а нам?)

Дійсно незалежне, одне для всіх тестування знань - це те, що має бути, і є надія, що буде. В тій же Великій Британії немає вступних іспитів, а документом, який дозволяє поступати в Кембридж-Оксфорд, є «атестат» про закінчення британської школи.

Заслужені, незаслужені, народні, вуличні, академічні, просто улюблені гурти, хори генсеків і президентів, якийсь пацан, артисти і Карлос Сантана, чи навіть Мадонна (мегаталант робити гроші). Є показник комерційного успіху - банківські рахунки (в шоу-бізнесі - платинові диски, місця в хіт-параді), є творчий показник - премія Греммі, наприклад. Але немає градації - артист ти народний, чи не народний, яка залежить виключно від того, хто при владі. (Кучма любив «Соколи» і Таю, Ющенко, судячи з останніх нагород, Сердючку, Кіркорова й Ірину Білик). Не повинно бути так, щоб до Дня незалежності чи 70-річчя просто так взяли і дали звання, орден Ярослава Мудрого, чи вулицю перейменували.

Якщо музикант не має таланту, то його як музиканта (артиста, автора, вченого, письменника і т.д.) немає, на такий концерт ніхто не прийде, не купить квиток на такий фільм. Все. Фільм провальний, кіностудія банкрот, головний режисер в ганьбі (або в тюрмі), і не потрібно гнати всю школу на перегляд цього шедевру. Чому Єжи Гофман повинен закласти маєтки, щоб зняти «Огнєм і мечем», а Мащенко знімає «Богдан Хмельницький», кіно, за яке навіть стаття в КК прописана - «розкрадання державного майна у великих розмірах». Є рейтинговий кіноіндикатор - наприклад, премія Оскар, є фінансовий - касовий успіх в прокаті, а є українська совдепія, де тричі заслужений знімає в головній ролі власну жінку і міністра культури, який «підмахнув» весь бюджет міністерства на зйомки цього кіна. Про літературу говорити страшно.

Заслужений ти майстер спорту чи незаслужений, міжнародного класу чи місцевого розливу, яка різниця. Виграв чемпіонат світу, Олімпійські ігри, першість області серед трудових колективів - це спортивний показник. А якщо тобі подзвонив сам сер Алекс Фергюссон і тихо так запитав: хлопець, а ти не хочеш вийти за «Манчестер Юнайтед» у Прем'єр-лізі - то це фінансовий. Завтра ти віддаєш свою стару «Таврію» молодшому брату і купуєш собі танк, тобто «Хамер». Все. Є, звичайно, звання кращий футболіст світу, золотий м'яч і так далі, але це шоу-бізнес, це придумали журналісти з «Франс футбол» і «Ворлд соккер». Тренери, коли підбирають команду, на це не орієнтуються, на це орієнтуються рекламодавці і повії.

Твою справжню ціну визначає твоя гра на полі (твої наукові досягнення і публікації, твої книжки і триста тисяч, які стогнуть від перших акордів твоєї гітари), а не папірчина, на якій якийсь раб з Держкомспорту «по дружбі», за хабар або «ну, подобаєшся ти йому» напише, що ти майстер спорту міжнародного класу.

На всі ці паперові звання можна було б махнути рукою, якби вони не несли в собі загрозу - моральну, псуючи душі молодих, їм потрібно на когось і на щось рівнятись, а вони бачать таке «кіно», і в школі сказали читати «таку» літературу тричі заслужених; фінансову - обезкровлюючи казну, адже за ці паперові звання йде серйозна доплата; і - смертельну небезпеку, в сенсі існування держави, коли мова йде про силові структури. Армія з генералами, які не бачили танк, служба безпеки з такими «розвідниками», міліція (краще промовчу)...

Львів як жодне інше місто України знає справжню ціну наших паперових генералів: ми не забули Скнилів!

І до чого тут день танкіста? День танкіста, як і всі ці дні - від дояра до лісоруба, - це тотальний прояв совдепії. Якщо ви так поважаєте чиюсь працю, то платіть за неї відповідно. Дякуючи нашому Президенту, вже три роки святкують день бухгалтера, на черзі день бджоляра-пасічника.

Для цікавих - день нафтовика і день танкіста пишно й урочисто відсвяткували 14 вересня. У Львові з нафтою не склалося, чого не скажеш про область - Борислав, Дрогобич... Щодо танків, то у Львові є танкоремонтний завод, а на загальний огляд у військовому музеї Москви, за інформацією журналу The Economist, були виставлені військові трофеї - грузинські бойові танки T-72, модернізовані в Україні.

Той, хто проходив повз станцію Персенківка, бачив ці танки на ж/д платформах.

Фото зі сайту igvestia.nnm.ru

МАЙКЛ  для ZAXID.NET

Iм'я*
Вiдгук*
Код*