І це чи не першою в Україні зрозуміла
громадська організація „Друге призначення”
У цивілізованих країнах, на досвід яких ми так любимо посилатися, знання та досвід вояків, що звільняються із збройних сил, зазвичай активно використовуються в інтересах держави. Або ж вони представляють її інтереси, в потужних бізнесових структурах. Втім, навіть у нас в Україні вони успішно конкурують на ринку праці. Наочний приклад тому – наш нинішній міністр оборони...
10 березня 2005 року в Одесі в приміщенні Будинку офіцерів під час проведення інструктивно-методичного збору з офіцерами військкоматів південних областей України та Автономної Республіки Крим відбулася презентація Всеукраїнського громадського об’єднання „Друге призначення”. Що це за структура, чим вона відрізняється від інших подібних фундацій, які ставить перед собою завдання? Про все це ваш кореспондент і розпитував голову правління об’єднання, підполковника запасу Дмитра Мироненка.
Підполковник Дмитро Мироненко
Народився в 1954 р. На Одещині в селі Кричуново. Батьки – колгоспники. Після Васильківського середнього авіатехнічного училища служив техніком літака. 1980 року після закінчення Київського вищого інженерного авіаційного училища отримав направлення до Харкова. Спочатку був начальником відділу в лабораторії. З часом перейшов на викладацьку роботу. Займався спортом – бокс, легка атлетика. Одружився в 1979 році. Разом з дружиною Людмилою Василівною має трьох дітей. Донька Аня після навчання та заміжжя живе й працює в Англії... Двійнятам Марії і Володі 20 серпня виповнюється по 18 років.
Д. Мироненеко: Почну з того, що ми, тобто ініціатори створення Всеукраїнського громадського об’єднання „Друге призначення”, стоїмо на тому, що необхідність соціальної адаптації звільнених у запас – це ганебне явище, якому не повинно бути місця у нашому суспільстві.
Кор.: Дмитре Володимировичу, але ж у нас є чимало різних громадських організацій, фондів, центрів, програм та інших структур, які переймаються цими проблемами.
Д. Мироненко: Так, та не зовсім... Що роблять ці структури? Вони збирають групи звільнених у запас або таких, що невдовзі звільняються, і кажуть їм: „Ми навчимо вас працювати на комп’ютері, складати бізнес-плани, і ви станете менеджерами, яких з руками й ногами заберуть провідні комерційні структури...” Але це неправда!.. Кому потрібні 40-45-річні менеджери-початківці, які до того ж не надто добре орієнтуються не тільки в проблемах бізнесу, а й в загалі в цивільному житті? Адже бізнес – це ризик, люди ризикують власними грошима.
Кор.: Що ж пропонуєте ви?
Д. Мироненко: До бачення шляхів виходу із ситуації ми, скажу відверто, йшли довго... Ще коли після звільнення у запас я працював представником державної компанії „Укрінмаш” по Харківській області, ми організували фірму, яка займалася працевлаштуванням колишніх військових. Працевлаштували кілька сотень звільнених з армії. До речі, саме вони в подальшому й склали ядро нашого об’єднання. Потім прийшло розуміння, що це не вихід. Адже тільки в процесі скорочення Збройних Сил у 2003-2004 роках на 150 тисяч чоловік, на „гражданці” опинилися десятки тисяч офіцерів та прапорщиків. Потрібен був принципово інший рівень розв’язання проблеми. Так (якщо опускати деталі) й народився задум створення Всеукраїнського громадського об’єднання „Друге призначення”. До участі в його роботі ми залучили понад 6 тисяч колишніх військовиків. На сьогодні маємо відділення-осередки вже в 16 областях.
Кор.: І що ж ви конкретно робите? Чим займаєтеся?
Д. Мироненко: Чекайте! Не все одразу. Ми зрозуміли, що розв’язати всі свої проблеми зможемо лише самотужки, лише об’єднавши свій інтелектуальний потенціал, свій чималий життєвий досвід. У кожного з нас якісь свої негаразди – у того мізерна пенсія, у того ( і таких кілька десятків тисяч!) немає квартири, ще хтось ходить без роботи. Адже працевлаштуватись звільнений з війська офіцер може хіба що охоронцем. Або піти на службу до кримінальних структур – там їх зустрічають з розкритими обіймами. Тим часом у плані реформування Збройних Сил України до 2011 року немає жодного слова про колишніх військових. Далі. Для реформування українського війська під стандарти НАТО потрібно 13 мільярдів. І не гривень, а доларів. А потім все це треба буде підтримувати на належному рівні. Це перманентний процес, а не разова акція. І чи ж є шанси у колишніх офіцерів і прапорщиків, приміром, одержати за життя обіцяні їм квартири? Питання риторичне...
Зараз ми працюємо фактично у двох напрямках. Перший: ми розбудовуємо мережу наших представництв. При цьому спираємося на принцип так званої піраміди. У хорошому значенні цього слова. Районний осередок – низова ланка. Його завдання – співпраця з місцевими органами влади та командуванням дислокованої там військової частини. Скажімо, комусь із звільнених бракує якоїсь довідки для того, щоб отримувати вищу пенсію. Або виділили людині земельну ділянку для будівництва житла та ведення присадибного господарства двома шматками у різних кінцях населеного пункту. Щоб залагодити все це, до Києва їхати не треба. Складніші питання вирішуються на рівні мерів міст та командирів гарнізонів. Тут теж буде наше представництво. Ще складніші питання вирішуватимуться з подачі і за ініціативи відповідної нашої структури на рівні області. Вершина піраміди – наша київська, столична структура. Тут ми вирішуватимемо справи , які вимагають втручання центральних органів влади, у тому числі й законодавчої.
Ось приклад. Сьогодні в процесі скорочення Збройних Сил залишаються безгоспними цілі колишні військові містечка, які до того ж досить часто знаходяться за межами населених пунктів. Знятися і роз’їхатися хто куди більшість їхніх мешканців не можуть. Отже, їх слід забезпечити роботою, для тих, у кого немає житла, переобладнати під квартири колишні казарми, приміщення штабів тощо. Дітям їхнім треба створити умови для повноцінного навчання, щоб вони були конкурентними із своїми ровесниками, якщо пощастило народитися й жити у великих містах. Все це можна зробити, як кажуть, пробиваючи відповідні рішення на рівні Кабміну, на рівні Верховної Ради. Тобто, можна сказати, наша столична структура займатиметься – та й вже займається! – лобіюванням інтересів звільнених у запас військових та членів їхніх сімей.
Кор.: Але ж для цього, окрім ентузіазму, потрібні кошти. На оренду офісів для представництв, на придбання оргтехніки, врешті, на платню людям, які працюють у цих представництвах. І на місцях, і в столиці.
Д. Мироненко: Саме так. І тут ми підійшли до другого напрямку нашої діяльності. На якомусь етапі ми збагнули, що нам потрібно започаткувати якийсь свій бізнес. Так от, кілька років тому група колишніх офіцерів з Одеси виступила з цікавою ініціативою. Річ у тім, що після реформування однієї з частин неподалік знаменитого одеського ринку „7-й кілометр” вивільнилося 28 гектарів землі. Міністерству оборони ця земля не потрібна. Офіцери-ініціатори, враховуючи сусідство з „7-м кілометром”, пропонували побудувати там велику автостоянку. Але треба було переконати міністерство, або воно передало цю землю – ні, не цим офіцерам! – місцевій владі. А місцеву владу – щоб вона передала її якійсь юридичній структурі. Довелось для цього заснувати фірму. До речі, все це починалося ще до організації нашого громадського об’єднання. За час, що минув від народження ідеї до початку її реалізації, змінилось кілька міністрів оборони. Порадившись з колишніми військовими, які раніше прийшли в бізнес, ми дійшли висновку, що автостоянка – це несерйозно, що потрібен набагато масштабніший проект.
Опускаючи подробиці, скажу, що тепер на цій землі зводиться великий торгівельний комплекс з митним терміналом, приміщенням для відділення міліції, для пожежників, із системою громадського харчування, з необхідними комунікаціями, системою охорони тощо. Перша черга невдовзі стане до ладу. І що ж ми маємо? Тільки на будівництві нині працює понад тисяча колишніх військових. У подальшому там буде обладнано 10 тисяч робочих місць. Більша їх частина буде надана колишнім військовим.
Кор.: Виникає закономірне питання: за які такі гроші?
Д. Мироненко: Проектом зацікавилися серйозні іноземні інвестори. Ми змогли залучити тільки прямих іноземних інвестицій на 49,5 мільйона доларів. Це не враховуючи внутрішніх, вітчизняних. Далі... „Друге призначення” – всеукраїнська організація, а Одеса, „7-й кілометр” – це лише маточок України. Так от, наші представники в областях працюють над проектами створення у своїх регіонах складів та торговельної мережі, куди спрямовуватиметься частина товарів, розмитнених в нашому одеському комплексі.
Все це стало можливим тому, що ми згортувалися. Адже одна справа, коли ходить по владних кабінетах якийсь відставний полковник чи підполковник, і зовсім інша, коли у нього за спиною потужна громадська організація. І останнє: коли ми реалізуємо всі наші плани, необхідність у принизливій соціальній адаптації відпаде. Ми самі зможемо потурбуватись про себе і про свої сім’ї. А заодно принесемо ще й чималеньку користь державі.
„Друге призначення” – некомерційна неприбуткова всеукраїнська громадська організація, метою діяльності якої є консолідація зусиль громадськості, спрямованих на ліквідацію проблем соціальної адаптації військовослужбовців після їх звільнення у запас чи відставку.
Журнал „Україна”
№5-8 2006 р.