Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" .:. Літературні новини та анонси, аналітика літературних подій та процесів, огляди книг, публікації, репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій, сучасна проза та поезія.
Український інформаційний портал "Точка літературного кипіння" :: Точка - література у русі
- Актуальні літературні новини та анонси
- Аналітика літературних подій та процесів
- Огляди книг
- Репортажі та звіти з літературних акцій та прес-конференцій
- Бібліотека ексклюзивних публікацій: проза, поезія, критика,
драматургія, переклади, інтерв'ю, публіцистика
Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | РаУВРРвСРСР | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися
Пошук по сайту
Нові публікації
Твоя неприсутність не діє на нерви.... ( Олена Багрянцева)
Туфельки на високих підборах. ( Олена Багрянцева)
.це просто залишки серпня в голові. ( файна дівчина-сонце.)
З 1905 року, коли селяни вбили в маєтковi її чоловiка, панi Ївга Нарчевська перебралась до мiста.
Смерть чоловiка її не так вжахнула, як здивувала. Село стало їй незрозумiле, а селянин то й зовсiм. Тридцять рокiв прожила панi Ївга на селi — i весь час селяни здавались їй надзвичайно лагiднi. Принаймнi такими вона бачила їх, коли вони приходили з якимсь проханням. I раптом дике збурення, палiї, руїна i нагла чоловiкова смерть.
Панi Ївга покинула маєток i оселилась в мiстi — найняла невеличку кiмнатку на тихiй вулицi, нiкуди не виїздила, нiкого не приймала, тiльки гуляла часом сама ввечерi, а вдень читала книги. Обiдати їй носили з їдальнi.
А в маєтковi лишився син Андрiй. Вiн був на батька похожий — так само упертий i певний. Його не здивувало село — вiн приїхав на другий день, як батька вбито, i вже не покидав маєтку. Почав буряки сiяти, цукроварню поставив, свинi розвiв, молочарню — iнтенсивне господарство, казав вiн.
Матерi висилав грошi, а то й сам заїздив вряди-годи.
— О, mаmаn, ваша соцiалiстична книгозбiрня шириться, — казав вiн, розглядаючи книжки на її столi.
— Так, Andre, шириться, — зiтхаючи, вiдповiдала панi Ївга.
А вiд'їжджаючи, пан Андрiй цiлував материну руку й казав:
— Сподiваюсь, mаmаn, що ви врештi покинете свою келiю й переїдете до мене. Ваша кiмната напоготовi.
Селяни, що привозили їй з маєтку масло, овочi тощо, так само прохали її повернутись.
— Їдьте до нас, — казали вони, — може, легше буде. Дуже нас Андрiй Степанович у шори взяв. Воно як подивитися, так i нiчого нiби: i заробiток єсть, а не по совiстi, вибачте...
Панi Ївзi було це боляче невимовне" Одного разу вона наважилась i сказала синовi:
— Andre, до мене доходять чутки, що ти експлуатуєш .селян... Менi соромно за тебе. Ти такий освiчений, розумний...
Пан Андрiй здивовано знизував бровами:
— Mаmаn, ось плоди вашої самотностi!
Але панi Ївга постановила висловити йому все. Вона пiдвелась, скинула з себе турецьку шалю, з якою не розлучалась нiколи, й урочисто заговорила:
— Andre, ти повинен розумiти, що так бути не може. Я не буду посилатися на науковi засади. Але хiба ти не почуваєш, що повинна бути криза? Все буде зломлено. Невже батькова смерть тебе нiчому не навчила? Хiба в тобi немає — даруй це слово — почуття справедливостi? Послухай мене, вiддай землю селянам, а сам вiзьмись до чесної працi. Не будь експлуататор!
Панi Ївга хвилювалась дуже. Все ж чи не цiлий рiк вона збиралася висловити це синовi й не раз складала в головi цю промову. Пан Андрiй спокiйно вислухав її, почекав хвилинку, чи не скаже вона ще щось, а далi промовив:
— Maman? вам треба серйозно подумати про свої нерви. Доконче потрiбно вам змiнити спосiб життя. Щиро раджу вам виїхати на час за кордон чи до Криму принаймнi.
Вiн поїхав, поцiлувавши матерi руку, а панi Ївга, зiтхаючи, прошепотiла:
— Andre, ти мене не розумiєш...
Прийшла вiйна. Дев'ять рокiв, якi панi Ївга прожила в своїй самотнiй кiмнатцi, зробили її обличчя блiдим, а очi блискучими, як у кокаїнiстки. Довгi пучки на її руках свiтили тоненькими кiсточками, i вона притискувала ними до грудей турецьку шалю. Сусiди ненавидiли її за мовчання й урочистий вигляд. Нiхто не розумiв її життя анi думок.
Пан Андрiй їздив автомобiлем i був головою мiсцевого вiддiлу союзу городiв. Раз на два тижнi вiн робив матерi вiзиту й привозив фруктiв та цукерок.
Коли вiйна почалася, пан Андрiй сказав матерi:
— Maman, може, ви пiшли б працювати в один з моїх шпиталiв? Таку працю тепер вважають за bon ton (франц. — добрий тон). Я був би вдоволений; а ви, може, дали б у такий спосiб вихiд вашому почуттю до страдникiв.
Панi Ївга похитала головою:
— Ох, Andre, не плутай мене у вiйськовi справи. Я чекаю кризи.
Коли криза прийшла, панi Ївга почала вже кахикати, але очi її запалали ще дужче i вона ще щiльнiше загорталась у свою шалю. Старечi сили не дозволяли їй подiляти народну радiсть на мiтингах, але коли повз її вiкна випадково проходила манiфестацiя, губи її складались твердо i руки напружувались. В глибинi душi вона шепотiла:
— Благословляю тебе, народе!
Син довго не приїздив, а вона чекала його нетерпляче. Аж ось вiн приїхав. Панi Ївга з притомленою радiстю спитала:
— Andre, ти почуваєш?
— Почуваю, maman, погано виглядаєте. Може, треба звернутись до лiкаря?
— Andre, — прикро вiдповiла панi Ївга, — хто вважає на хворобу в такiй величнiй хвилi? Я про iнше гадаю. Andre, часу ще не втрачено; ти ще можеш спокутати несправедливiсть свого життя — вiддай маєток селянам, а сам вступай до с.-д. Я благословляю тебе на такий хвальний вчинок.
Пан Андрiй вклонився.
— Менi дуже приємно, що ви турбуєтесь про мене, maman! Але вибачте, я свого життя за несправедливiсть не вважаю, спокутувати його не збираюсь i до с.-д. менi вступати не личить. Я, maman, боротись буду.
— Боротися! — гукнула панi Ївга.— Проти народної стихiї? Andre, згадай про батька. Пан Андрiй засмiявся.
— Народна стихiя! Вiтер — теж стихiя, а, проте, крутить млини. Та й з якої речi я мушу поступатись маєтком, хоч би народ i мав на його якiсь права? Права, maman, замало, щоб щось здобути. Вибороти треба.
Коли в мiстi запанували бiльшовики, сусiди виказали на панi Ївгу в ЧК — їм кортiло, щоб стару буржуйку потрусили. Але трус не справдив надiй сусiдiв. У старої буржуйки не знайдено нiчого забороненого, а книжки її лягли в основу семiнару для вивчення стосункiв працi та капiталу при Радi депутатiв.
Проте домкомбiд взяв кiмнату панi Ївги на облiк, наклав на дверi печатку, а панi Ївга опинилась на вулицi. Всi були вдоволенi, що старiй буржуйцi таки дошкулили.
Панi Ївга прийняла знущання спокiйно i, йдучи вигнана через мiсто, гадала:
"Я повинна спокутувати грiхи свої й синовi перед народом. Навiть якщо я з голоду помру, то це буде доцiльно".
Вона зовсiм приготувалась до голодної смертi, але на вулицi зустрiла свою колишню покоївку Настю.
— От гаспиди, — гукнула та, коли панi Ївга розповiла їй свої пригоди, — от розбiйники нехрещенi! Так переходьте до мене — якось житимем.
Настя була жiнка рахубиста, в бiльшовикiв не вiрила i зразу збагнула, що пан Андрiй їй добре заплатить за матiр. Але панi Ївга похитала головою:
— Якщо я лишусь жити, Насте, то що я робитиму в той час, коли будується нове життя! Я не можу сидiти руки склавши.
Настя замислилась. Важко було пiдшукати для панi вiдповiдну працю.
— Якщо вам не важко буде, — промовила вона врештi, — то навчите мого Серьогу грамоти.
Ця iдея припала панi Ївзi до серця.
Виховати сина народу! Передати йому тi знання й досвiд, що вона набула за довгий вiк, передати вивищенi думки — i тим хоч трохи спокутати грiхи роду.
Панi Ївга погодилась.
Настя поселила панi Ївгу у "великiй хатi" — так вона звала вогку й темненьку кiмнатку поруч з кухнею, де сама спала. Панi Ївга не мала з собою навiть постелi й спала на лавi, застеленiй рядниною, а вкривалась своєю шалею. З кiмнати не виходила, бо вже морози стали, а кашель її не покидав.
— Яка я вдячна вам, Насте, — сказала панi Ївга, — що ви дали менi притулок i доручаєте менi виховати свого сина. Я справджу ваше довiр'я.
— Щасти боже, — вiдмовила Настя, — чуєш, Серього! Тринадцятилiтнiй Серьога, син народу, був розбещена дитина вулицi. Хати вiн не дуже держався, гасав десь, а додому прибiгав хлiба перехопити. Панi Ївга одразу внесла дисонанс в його життя: вiднинi вiн повинен був дома сидiти та вчитись. Так мати сказала, а щоб її слово було мiцнiше, вона вибила Серьогу ременем. Серьога нишком прозвав панi Ївгу "шлюхою в хустцi" i зненавидiв її всiєю силою своєї вiльнолюбної душi.
За кiлька день здобули книжки, i панi Ївга з глибоким почуттям обов'язку перед Серьогою взялася до навчання. Вона сказала йому:
— Серж, ти повинен вiдчути, що нова доба вимагає вiд усiх таких, як ти, — покидькiв капiталiзму, — якнайвищого розвитку розумових здiбностей. Iнакше пролетарiат перемогти не здолає... Будемо ж учитись.
Але Серьога прикинувся йолопом, висолопив язика й гарчав по-собачому.
Панi Ївга була спантеличена. Вона ще завзятiш узялася намовляти його. Тодi Серьога зробився серйозний i спитав її про значення слiв, якi часто вживають сердитi вiзники.
Панi Ївга з розпачу стисла руки й гукнула:
— Яка безодня темряви й зiпсутостi!
Вона урвала лекцiю, сiла в кутку на свою лаву й довго мiркувала про те, як найкраще взятися до виховання такого хлопця. Вона знала, що це — обов'язок її життя. I шкодувала, що їй бракує пiдручника педагогiки.
Ввечерi повернулась Настя (вона на поденну прати ходила) i, розпитавши про наслiдки вступної лекцiї, знову безжально вибила сина. Серьога мовчки знiс, але прокляв панi Ївгу й запекло постановив дошкулити їй.
Назавтра, коли мати пiшла, вiн тихенько повiсив над дверима до кухнi великий цебер з льодовою водою та прив'язав його мотузком до дверей, щоб перекинувся, як дверi вiдчинити. А тодi лагiдно покликав панi Ївгу до кухнi.
Вона вийшла, i вода з цебра вилилась їй на голову. Серьога плигав, регочучи, до стелi, а панi Ївга сiла на свою лаву й трусилась, бо не мала в що перевдягтись. Але в серцi її злоби не було. Вона шепотiла:
— Andre, зрозумiй мене! Я даю вiдповiдь за грiхи всiх наших предкiв.
Коли повернулась Настя, вона лежала вже й палала з жару. Кашель рвав її груди. А на ранок душа панi Ївги покинула тiло.
Головна | Новини | 33 KOROVY | Критика | РаУВРРвСРСР | Публікації | Бібліотека | Сторінка автора | Розсилання | Зареєструватися
Я не письменник постмодерніст і ніколи ним не був. Не називайте мене так.
Для тих, хто не знає як ставиться Сергій Жадан до Любка Дереша, до Венедикта Єрофєєва, до Спілки письменників України, до творчих спілок загалом, до постмодернізму, до українського футуризму і Семенка; хто не знає чого не вистачає українській літературі, чого не вистачає самому Жадану, що для письменника найбільший кайф, що він робить, лягаючи спати, що вчинить Жадан з Міністерством освіти, про що він не готовий говорити з широкою аудиторією, які поняття він сприймає скептично; і найголовніше – для тих, хто сумнівається, що цьому “застудженому горлу” можна вірити, власне, і публікується нижченаведана нарізка.
далі
всі нарізочки/звіти
"Я, “Побєда” і Берлін" Кузьми Скрябіна
Слідом за епатажною і скандальною Іреною Карпою своє ім`я в історію сучасної української літератури вирішив вписати ще один питомий музикант - фронтмен популярного гурту “Скрябін” Кузьма. Цього року він дебютував з книгою “Я, “Побєда” і Берлін”. Попри рекордні продажі роботи, варто зазначити, що дебют видався непереконливим. Популярність книги, перш за все, зумовлена славою Кузьми як музиканта. А от чи купуватимуть Скрябіна після того, як пізнають його в образі письменника - сказати важко. Читати далі
вся критика
Розстріляне відродження
Не-романтик. Людина блискучої самоосвіти, суворої праці й шаленої активності. Міг писати про що завгодно – а сходив зрештою до наболілого. Наболілої сірості, наболілої порожнечі, серед якої найяскравіша подія – смерть. Все так просто. Валеріан Підмогильний. далі!
РаУВРРвСРСР
Тарас Прохасько
Часом видається, що Тарас Прохасько — наскрізь рослинний чоловік і це не лише сильно відчувається у його писаннях, а й помітно виокремлює його з-поміж інших українських прозаїків. Не дивно, що він постійно намагається зафіксувати мінливість незмінності й відтворити втурнішню спорідненість людської душі з рослинним світом. У багатьох творах Тараса присутній біографізм, але це не спрощує його прозу, а навпаки — робить її дуже відвертою й наближає до інтимної сповіді.
Молодий автор належить до тих небагатьох письменників, філософів буття, які намагаються йти шляхом Сковороди, живуть і пишуть відповідно до власних філософських принципів, прислухаючись до внутрішнього голосу. далі..
