5.4. Конституція як політичний та ідеологічний документ.

 Однією з ознак конституції, яка відрізняє її від інших нормативно-правових актів, є також наявність у ній певного політичного та ідеологічного змісту. При цьому треба зазначити, що не тільки для конституції держави як нормативно-правового акта притаманне певне політичне, а іноді й ідеологічне забарвлення. Таку властивість мають й інші нормативно-правові акти – виборче законодавство, законодавство про громадянство, про політичні партії, про власність, зрештою, – про відновлення державності і т.д.; але саме в конституції держави ці моменти проявляються найбільш відкрито та уніфіковано. При створенні конституції, останню майже неможливо вберегти від політичних та ідеологічних впливів, носіями яких є ті ж творці Основного Закону. Те ж саме періодично відбувається (чи має шанс відбутися) при внесенні змін до Конституції. Саме тому, будь-яка Конституція, окрім того, що є нормативним актом, – вона є і певним політичним документом. Адже, тією чи іншою мірою, конституція все-таки (незалежно від нашої волі, нашого бажання чи небажання) є відображенням розкладу політичних сил у суспільстві на час її прийняття чи внесення до неї змін. “Поміж її рядків” можна побачити ті чи інші політичні домовленості та реалії відповідного часу. В демократичних державах – це, можливо, більш завуальовано, більш приховано; в державах перехідного періоду (які перебувають на шляху від тоталітаризму до демократії) останнє проявляється значно виразніше.

 Можна наводити багато прикладів відображення в конституційній матерії політичних реалій (в тому числі й домовленостей між різними політичними групами) на час прийняття конституції чи внесення змін до неї. Так, британська конституція свого часу досить яскраво відобразила політичний компроміс між земельною аристократією і молодою промисловою буржуазією; повоєнні (після Другої світової війни) конституції Італії і Франції вмістили положення про соціальну діяльність держави не без політичних на те вимог лівих сил; у 1989 році результатом компромісу між робітничим рухом “Солідарність” і правлячою прокомуністичною ПОРП у Польщі стало відновлення другої палати польського парламенту (Сенату) з фіксованою кількістю гарантованих місць у ній для останньої і т.д. Яскравим прикладом фіксації політичного компромісу, а отже і політичного забарвлення конституції, є той же Основний Закон України 1996 року. Статус Президента та Уряду (де-юре і де-факто), статус парламенту, органів судової влади, особливо, що стосується їхнього місця у механізмі “стримувань і противаг” розподілу влади, – все це має відбиток реального розкладу як політичних, так і, на жаль, неполітичних, але владних сил українського суспільства станом на червень 1996 року.

 Чи може конституція взагалі стояти поза політикою?

 Якщо під політикою (від грецького Polis – місто, держава, все, що пов’язане з державою) в найбільш спрощеному варіанті розуміти практичну діяльність держави, партій, класів щодо здійснення виробленого курсу і досягнення поставлених цілей, що визначаються їхніми корінними інтересами205, то очевидним є те, що дані категорії (політика і конституція) в новітній державі є взаємозумовленими та тісно зв’язаними між собою. Звідси, будь-яка конституція до певної міри просто “приречена” бути додатково ще й політичним документом. За висловлюванням В. Ф. Мелащенка, конституція, між іншим, є “/.../ політико-правовим документом, функціональне призначення якого – втілення політики в життя”206.

 Як політичний документ, конституція сучасної держави містить положення про параметри останньої (мова йде про конституційні характеристики держави – суверенна, національна, демократична, правова, соціальна, світська, унітарна чи федеративна і т.д.), містить перелік політичних прав і свобод людини, дає характеристику правовому положенню політичних партій, визначає ту чи іншу виборчу систему і т.д. Останнє особливо яскраво говорить про зв’язок конституції і політики взагалі, оскільки кінцева мета будь-яких виборів – прихід до влади тих чи інших політичних сил.

 Про конституцію можна також говорити і як про документ, що має певне ідеологічне забарвлення. Ідеологія (від грецького ідея – початок, основа) – як певна система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів – тією чи іншою мірою присутня у кожній конституції. Можна говорити й про ступінь (рівень) цієї “присутності”, але неправильно, на наш погляд, було б стверджувати про повну перевагу ідеології в конституції сучасної держави. Кожна конституція, до певної міри, – це набір, система відповідних ідей політичного, правового, етичного, філософського та ін. характеру.

 Залежно від сутності змістовного навантаження конституційних норм, та чи інша конституція отримує відповідне ідеологічне “забарвлення”. Конституції сучасних демократичних держав, для прикладу, декларують такі важливі соціальні цінності, як права і свободи людини, приватну власність, демократичні інститути публічної влади, організацію їх співпраці, місцеве самоврядування і т.д. Все це разом є тим, що називають стрижнем ліберально-демократичної ідеології. Заклавши ці ідеї на рівні принципів в основу конституційного ладу, політичного режиму, держава не тільки декларує їх, а й має намір стати на сторожі їхньої непорушності.

 Інший яскравий приклад присутності відповідних ідеологічних моментів (у даному випадку – ідеології національної державності) у текстах конституції – це наявність конституційних положень про державні символи, державну мову, девіз держави. Адже державні символи – це закріплені в законодавстві офіційні знаки (зображення, предмети) чи звукові вираження, які в лаконічній формі виражають одну або декілька ідей політичного чи історичного характеру. В текстах основних законів досить часто викладаються стислі описи зображень державного прапора та герба, і тим самим опосередковано подаються ті чи інші ідеї, пов’язані зі специфікою національної державності. Прикладом можуть служити положення ст. 20 чинної Конституції України “/.../ Державний Прапор України – стяг iз двох рiвновеликих горизонтальних смуг синього i жовтого кольорiв. Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Вiйська Запорiзького законом, що приймається не менш як двома третинами вiд конституцiйного складу Верховної Ради України. Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гiмн України – нацiональний гiмн на музику М. Вербицького/.../”207. Стаття 2 чинної Конституції Франції говорить: “Мова Республіки – французька, Національна емблема – трьохколірний стяг: синій, білий, червоний. Національний гімн – “Марсельєза”, Девіз Республіки – “Свобода, Рівність, Братерство”. Її принцип – правління народу, народом і для народу208.

 Однак “найбільш ідеологічною” частиною сучасних конституцій є, безперечно, їхні преамбули. Саме в них, поруч із причинами та умовами прийняття конституції подано своєрідне її ідеологічне тло, ідеологічна основа, витоки, першопричина виникнення (встановлення, утвердження, зміна) державності того чи іншого політичного режиму. Ідеологічне навантаження преамбули конституції можна зустріти в основних законах різних країн, незалежно від рівня правової культури чи ментальності: “Усвідомлюючи свою відповідальність перед Богом і людьми, натхненний бажанням служити справі миру в усьому світі як рівноправний член об’єднаної Європи, німецький народ прийняв в силу своєї конституюючої влади цей Основний Закон. Німці в землях Баден-Вюртемберг, Баварія, Берлін, Бранденбург, Бремен, Гамбург, Гессен, Мекленбург – Передня Померанія, Нижня Саксонія, Північний Рейн-Вестфалія, Рейнлянд-Пфальц, Саар, Саксонія, Саксонія-Ангальт, Шлезвіг-Гольштейн, Тюрінгія досягли єдності і свободи Німеччини на основі вільного самовизначення. Тим самим, дія цього Основного Закону поширюється на весь німецький народ”209, – говориться в преамбулі чинної Конституції ФРН.