На Книшовому тривають Перепоховання
Мабуть, бориспільці просто звикли, що у нас рідко що робиться на совість. А така грандіозна справа, як перепоховання на Книшовому цвинтарі, не могла залишитися поза увагою. І, звичайно, кожен малює собі найпохмуріші картини. Хоча перед початком робіт проводилися громадські слухання, подавалася інформація у пресі, та людям, причетним до цієї справи, знову і знову доводиться переконувати обурених відвідувачів, що все робиться за християнськими канонами.
Андрій Володимирович Некрасов, директор ритуальної служби «Еталон», яка і працює зараз на Книшовому, провів для кореспондента «Вістей» невеличку екскурсію місцями перепоховань.
— Окрім нашого підприємства, здається, тільки ще столична ритуальна служба має всі необхідні допуски для виконання таких робіт. Ці роботи не тільки відповідальні, але й можуть виявитися небезпечними, тому необхідні спеціальні знання та навички. Наші робітники всі мають індивідуальні засоби захисту — спецодяг, вугільні респіратори. Є напоготові також протигази.
— На громадських слуханнях прозвучало, що на цвинтарі залишилося близько 250 могил.
— Цю кількість потрібно збільшити щонайменше втричі. Міська влада сприйняла таку цифру із розумінням. Вже сьогодні розкопано більше чотирьохсот могил, а перевірено лише невелику ділянку цвинтаря.
— За яким принципом визначали, звідки розпочинати роботи?
— Хочу наголосити, що ми розпочали роботи тільки після того, як їх благословив священик. Насамперед ми звільнили від поховань місце, де проводиться будівництво — щоб ні транспорт не їздив, ні люди не ходили по кістках. Потім викопали останки на тому місці, де знаходитиметься братська могила. Там залишилось небагато могил — саме звідти найбільше небіжчиків було перенесено на інші цвинтарі під час масового перепоховання у сімдесятих роках минулого століття. Після цього залишилося багато символічних могил, які також доводиться перевіряти. Зараз ми звільняємо від поховань територію майбутнього храму і його двору.
— Як саме ви знаходите місце, де потрібно копати?
— Тут, насамперед, працюють інтуїція та досвід. А сам процес розкопування могил має чітко визначений порядок. Спочатку викопується яма, розміром, як звичайна могила. Після того, як з неї вилучено все, причетне до небіжчика, робляться підкопи по периметру на 30-40 см убік, щоб перевірити наявність підзахоронень. Усе, що дістається із могил, пакується у спеціальні поліетиленові пакети. Вони у нас точно такі, як і стандартні, призначені для евакуації померлих. Пакети укомплектовані двома парами одноразових рукавичок. Тільки виготовлені вони на спецзамовлення: менші за розмірами і не мають ручок. Адже в нашому випадку вміст пакетів неважкий і невеликих розмірів.
Кожному похованню присвоюється порядковий номер. Він наклеюється на пакет із останками, на труну, і записується на кілочку, що залишається на місці розкопаної могили. Цю нумерацію можна буде нанести на схему цвинтаря, щоб навіть через роки можна було визначити, з яких місць тіла перенесено до братської могили. Всі відомі прізвища перезахоронених небіжчиків буде викарбувано на сторінках кам’яної Книги пам’яті.
Після того, як ми переконалися, що з могили піднято всі останки, земля обробляється дезінфікуючим розчином, закопується яма, а місце позначається кілочком із відповідним номером.
— Що робите із хрестами, що стояли на могилах?
— Дерев’яні хрести закопуються у могилу після того, як із неї заберуть останки небіжчика, а залізні використовуються у будівництві храму. У християнській вірі це вважається за велику честь.
— Що робите із могилами, на яких збереглися бетонні надгробки та пам’ятники?
— Таких поки що не чіпали. Сподіваємося, що відшукаються родичі, щоб перенести все, разом із тілом, на інший цвинтар. Якщо ж родичі не відгукнуться, бетонні фрагменти, так само як і хрести, буде використано на будівництві церкви.
Багато хто звертається з приводу перепоховання рідних. Більшість погоджується, щоб померлий залишився лежати на Книшовому цвинтарі, під наглядом служителів майбутнього Свято-Миколаївського храму. Але, думаю, багато хто і досі не знає, що тут відбуваються перепоховання. Особливо це стосується літніх людей, яким уже важко навіть виходити з хати. Можливо, до їх інформування варто було б долучитися службі соціального захисту?
— Чи реально встигнути провести всі перепоховання до настання тепла?
— Думаю, що так. Найпроблемнішими є старі ділянки цвинтаря. Але найбільша затримка може виникнути, якщо старожили не помиляються, і ми натрапимо на похованих у братській могилі під час голодомору. Дуже важко буде ідентифікувати і розділити останки з такого поховання. Ще більше насторожує те, що різні люди вказують два різних місця таких поховань. Не виключено, що існує дві братські могили. Можливо, хтось має достовірні відомості про їх розташування? Про це можна повідомити до міськвиконкому чи працівникам на цвинтарі. Така допомога значно прискорила б виконання робіт.
У день, коли ми спілкувалися з Андрієм Володимировичем, розкопки проводили дванадцять працівників.
— Кількість людей, яких ми залучаємо у той чи інший день, залежить від густоти поховань на розкопуваній території. Важливо, щоб люди не заважали один одному, щоб не було небезпеки пропустити хоч якісь рештки небіжчика. Ми мусимо бути певними, що після нашого втручання всі мовчазні господарі цього скорботного місця назавжди отримають вічний спокій.
У присутності кореспондента робітники дістали з могили пляшечку, мундштук і череп. Пошук інших останків ще продовжувався. Все знайдене запакують у мішок і покладуть у труну…
Перше поховання у братській могилі проводилося на минулому тижні. Відбулася поховальна відправа за православним обрядом…
Вічна вам пам’ять і вічний спокій, дорогі земляки!
Ірина Костенко
Кількіть переглядів статті: 249