Майдан • Майдан-Захід • новини • статті • заяви • форум пошук • контакти  

Аскольд Лозинський: Важливість героїв у нашій національній спадщині

додано: 04-06-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1212562440.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Суспільство •

Важливість героїв у нашій національній спадщині – це питання сьогоднішнього свята, а також питання для кращого розуміння - чому ми такі, якими ми є. Ми - українці, в більшості випадках біологічно, хоч можна і вибирати національність. Що нас відрізняє від інших народів - це наша історична культура і спадщина, - основні чинники формування особистости і виховання. Ми засадничо добрі, релігійні через християнську спадщину, працьовиті через зв’язок з нашою землею, з відносно високими етичними та моральними прикметами. У державному будівництві ми пройшли доволі нелегкий шлях і фактично далі продовжуємо виборювати своє майбутнє. Правда, маємо незалежну демократичну державу, одначе основи і головні актори цієї держави, пов’язані з минувшиною, інколи для нас незрозумілі. Правда, наша держава пройшла Декларацію про Суверенітет, Проголошення Незалежності та свого роду національне хрещення Помаранчевої Революції в 2004 році. Одначе, давайте глянемо на офіційне розуміння „героя” сучасною, вже не тільки синьо-жовтою, але й помаранчевою Україною.

У Законі України про Державні Нагороди, Стаття 6, під назвою „Звання Герой України”, говориться так: „Звання Герой України присвоюється громадянам України за здійснення визначного геройського вчинку або визначного трудового досягнення”. Тим, хто здійснив визначний геройський вчинок, вручають орден „Золота Зірка”, а тим, хто досягнув визначних трудових досягнень – орден Держави. Це звання було започатковане вже в незалежній Україні в 1998 році, хоч я думаю, воно має основу в радянській спадщині,. Від 1998 до 14 жовтня 2007 року коли був відзначений Роман Шухевич, видано приблизно 200 таких нагород, з яких понад 20 були „Золотої Зірки.” Але не будемо розглядати, кого було удостоєно цим званням за Президента Кучми, ми глянемо виключно на відзачення після 2004 року, тобто після Помаранчевої Революції. Від початку 2005 до 14 жовтня 2007 разом з відзначенням Романа Шухевича, 61 осіб було удостоєно цього звання, з них тільки 12 осіб одержало „Золоту Зірку” за геройський вчинок. На жаль, цієї зірки не удостоївся ніхто з тих, хто загинув за Україну. Одержали радянські герої Великої Вітчизняної Війни та особи, які потерпіли від Чорнобилської аварії. Такі, як Роман Шухевич, Василь Стус, Олекса Гірник, що віддали своє життя за Україну, одержали відзначення не за „визначний геройський вчинок” і тому не нагороджені орденом „Золота Зірка”. А Симон Петлюра, Євген Коновалець і Степан Бандера зовсім не відзначені.

У сучасній українській популярній пісні роковий гурт „Тартак” співає: „Я не хочу бути героєм України. Не цінує героїв моя країна”. Мабуть, помиляється „Тартак”, бо є звання „Героя України.” Мабуть, героя інакше треба розуміти чим розуміє сьогоднішня влада в Україні. Саме слово “герой” походить з давньогрецької легенди від імені Геро (служительки богині Афродіти), за якою її коханий кожного вечора перепливав річку Геллеспонт, щоб зустрітися. Коли він одного вечора втопився, Геро кинула себе в море. Найбільш авторитетні словники у першому окресленні подають визначення героя як людини, яка відзначилася надзвичайною хоробростю, або яка виконала акт, у якому виявила надзвичайну хоробрість. Молоді ідеаілісти сьогоднішньої України також думають інакше, ніж влада, і часто висловлюють свою думку у піснях. Так, наприклад, Тарас Чубай співає пісню „Під Львівським Замком” на слова невідомого автора:

„Не плач, стара мати,

Син героєм став,

Він за Україну голову поклав.”

А роковий гурт „Мандри” співає у пісні:

„Не спи, моя рідна земля,

Прокинься, моя Україно,

Відкрий свої очі

У світлі далеких зірок,

Де дивляться з темних небес

Загиблі поети-герої -

Це ті, що віддали життя

За майбутнє твоє”.

Член ОУН, закарпатський поет, на мою думку, герой, Іван Ірлявський, розстріляний німцями у Києві 1942 року, написав:

„Не дивись назад, які жертви,

Скільки болю і скільки журби, –

Бо життя розквітає на мертвім,

Що зродилось в огні боротьби”.

Це суттєве ствердження, бо боротьба героїв звичайно не закінчується зі смертю героя, напр. УВО-ОУН-УПА, найближча і найцікавійша для нас епоха історії, не завершилась ні з закінченням війни, ні після смерті її легендарних героїв. Вони, як писав Богдан Лепкий, відлетіли у сірій мряці, як журавлі, але слід після них не загинув. Вони стали поштовхом до нових подій, прикладом для нових героїв і стимулом для нової історії, яка, мабуть, ще не звершилась проголошенням незалежності і Помаранчевої революції. Доказом тому були перші політичні в’язні у післявоєнній каральній системі СССР, де більше половини становили українці і, як писала американська журналістка Анн Апелбаум у своїй книжці „Гулаг”, вони поводились у каральних таборах так, немов за ними стояла якась організація, таємно обирали провідників та карали сексотів.

Героїчні постаті часів княжої доби – це, мабуть, святі мученики за Христову віру типу святих мучеників Бориса і Гліба, а за козацької доби - поодинокі гетьмани, князі, старшини і козаки. Зрозуміло, що в короткій аналізі, з білими плямами історії чи з людською слабкістю пам’яті і браку знання, не можна назвати всіх, а то навіть і малої частки. Приходить зокрема на думку з часів козаччини Дмитро Байда-Вишневецький, про героїчну смерть якого його сучасник, польський хроніст Мартин Бєльський, писав так: «Вишневецький...(був) скинут(ий) з башти на гаки, вмуровані в стіни біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату... зачепившись ребром за гак, жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру». Багато істориків, зокрема Микола Костомаров та Дмитро Яворницький, погоджуються з версією Мартина Бєльського і вважають, що розповідь про загибель Вишневенького лягла в основу славетної народної української пісні про козака Байду. Ще один приклад - Павло Полуботок, який відмовився служити цареві Петру І загинув у тюрмі. Перед смертю Полуботок сказав цареві: «За невинні страждання мої і моїх земляків будемо судитися у спільного і безстороннього судді, Бога нашого: скоро постанемо перед ним, і він розсудить Петра і Павла».

Симон Петлюра, Ольга Басараб, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера, Алла Горська, Володимир Івасюк, Василь Стус і найновійший, мабуть, В’ячеслав Чорновіл - добре відомі вам; але також сотки представників наших церков - митрополит Василь Липківський, отець Климентій Шептицький, і мабуть менш відомі культурні і політичні діячі Лесь Курбас, Микола Куліш, Микола Павлушков, сотки членів ОУН - Василь Білас, Дмитро Данилишин, Микола Лемик, Олег Кандиба, Олена Теліга. і тисячі вояків Української Повстанської Армії – це все герої.

Дозвольте коротко зупинитися над постаттю Євгена Коновальця, 70-ту річницю смерті якого ми відзначили 23 травня. Про заслуги Коновальця як засновника і полковника корпусу Січових стрільців, основоположника та першого голови Української Військової Організації та Організації Українських Націоналістів, відомо доволі багато, зокрема у Західній Україні та в Діаспорі. Євген Коновалець, окрім того, був сполучником поколінь під час визвольних змагань нашого народу. Він згинув за межами України з рук нашого найлютішого ворога, який, видно, більше його цінив як Героя, ніж сьогоднішня Україна, бо вважав конечним його вбити. Коновалець перебував поза Україною для відносної безпеки, але дуже добре усвідомлював, що тілька довга рука большевицького агента з Москви може його там досягнути. І хоча за часів Коновальця основна боротьба відбувалася на Західній Україні проти польського окупанта, але ОУН під проводом Коновальця ставила антисовєтські завдання ясно – атентатом начальника консульства СССР у Львові у жовтні 1933, щоб привернути увагу світу до Голодомору, та намаганням наладнати сітку ОУН на Східній Україні. Коновалець завжди твердив, що без опору в Східній Україні не можна думати про суверенну Українську державу та постійно наголошував на важливості Києва. До речі, вбивця полк. Коновальця, совєтський агент НКВД Павло Судоплатов, у своїх мемуарах написав, що йому було доручено вбити Коновальця самим Сталіном, тому що Коновалець і ОУН хотіли визволити Україну від СССР.

Перед нами у хронології відзначень геройський вчинок п’ятисот українських жінок у Кінгірі, котрі були загартовані героїчним минулим членів ОУН і воїнів УПА. Американська журналістка Анн Апелбавм написала так:

«Якраз перед світанком, о пів на четверту ранку, 26 червня (1954), МВД вдарило... не менше 1,700 солдатів, 98 собак та п'ять танків Т-34 окружили табір ...танки ввійшли в браму. За ними ввійшли солдати вповні озброєні до бою. Є деякі подання, що солдати, котрі провадили танками, і ті на землі, були п'яні. Хоча це може бути й легенда, яка виросла після рейду, але є правдою те, що і Червона Армія, і таємна поліція традиційно давали горілку солдатам, яким доручено робити брудну роботу: порожні пляшки майже завжди знаходились у групових могилах....

П'яні чи ні водії танків не застановлялися над тим - чи переїхати прямо по в'язнях, які приступили... Вони переїхали групу жінок, які взялися за руки та стали на їхньому шляху, не вірячи, що танки наважаться їх вбити ...вони знищили бараки, де спали інші в'язні... (Любов) Бершадская (свідок), яка допомагала таборовому лікареві займатися пораненими,... пише про 500 жертв».

У цьому році ми відзначаємо найбільшу трагедію нашого народу - Голодомор. Загинуло від 7 до 10 мільйонів людей. Американський журналість Томас Вокер переповів розмову з дев’ятилітньою дівчинкою, яка блукала вулицями Києва в 1933 році:

- Де мешкаєш?

- Ніде.

- Де твої батьки?

- Загинули...

- Де загинули?

- В Чернігові.

- Як загинули?

- Не було що їсти.

- Де ти ночувала?

- В порожньому возі, поза плотом.

- Чи хочеш стати комуністкою?

- Ні, я хочу вмерти і бути з мамою.

Чи ця дев’ятилітня дівчинка була героїнею? Я думаю, що так. Вона померла, таки пішла до мами. Майже 3 мільйони дітей загинуло. Але наш народ живе! Поет-шістдесятник Василь Симоненко майже за тридцять років пізніше написав так: „Народ мій є, народ між завжди буде, Ніхто не перекреслить мій народ”. Чому він є, чому він завжди буде і чому ніхто не перекреслить мій народ? Бо в нас були і, певне, будуть герої. Така ми нація!

Cлава Україні!
Героям Слава!
1 червня 2008 р.
Аскольд Лозинський


Обговорити цю статтю у форумі

додано: 04-06-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1212562440.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.

Шукати слова в статтях:
++ Розширений пошук


  Ваша участь :
Чи вважаєте Ви вступ до НАТО запорукою забезпечення національної безпеки України?
Наскільки залежить підтримка Вами певної політичної сили від рішучої підтримки цією політичною силою вступу України до НАТО?
І ви теж можете додавати новини на "Майдан"! Читайте як!
  ОСТАННІ СТАТТІ :
Йоанна Возьнічко - Чечот: Троянські коні Кремля
Йосиф Сірка: Ю.Тимошенко не Катерина ІІ, а В. Балога не Потьомкін
Тарас Собко: Що розказував ведмідь (фентезі)
Сергій Грабовський: Чи зуміє Юлія Тимошенко перетворити Україну на Німеччину?
Оглядач: Побратим Балоги обклав Тимошенко триповерховим матом. ВІДЕО
  ПРЯМА ДІЯ :
Нахтіґаль - у запитаннях Майдану і відповідях останнього старшини
Конкурс на кращий дизайн футболки
Разом збудуймо наші храми!
Повернемо Україну народу!
Вимагаємо накладати субтитри на мову оригіналу фільму!
  ЦІКАВИНКИ :
Завантаження ...


Українська банерна мережа

(Copyleft) maidan.org.ua, 2001-2007
!!! Копілефт передбачає вільне розповсюдження із збереженням автури !!!
сайт розповсюджується згідно з ліцензією GNU для документації
(поки не зовсім повний) переклад ліцензії українською