Його зарили в земну кулю...

Автор: Тетяна ПАРХОМЧУК (Вінниця)

  • принт версiя
  • обговорити
  • надіслати другу
  • прочитати пізніше
  • лист редактору

На думку істориків-дослідників, найбільш численний в Україні табір жертв Великої Вітчизняної війни знаходиться на одній з околиць Вінниці — вулиці Чехова. Вона перетинає Немирівське шосе, на яке в’їжджає кожен, хто прибуває до міста одеською трасою.

За даними, які уточнюються, тут загинуло близько 14 тисяч радянських військовополонених.

До початку ВВВ на вулиці Чехова був розташований табір для політичних в’язнів, про який у сталінські часи було не прийнято говорити. Потім із 1941-го до 1944 року функціонував шталаг — для радянських і тих, котрі воювали на боці Радянського Союзу, солдатів та сержантів. Іван Павлов, почесний громадянин Вінниці, в’язень цього табору, згадував, що полонених у ньому тримали як худобу — під відкритим небом. Ховали за парканом, так що всі це бачили.

До речі, дещо далі, ближче до річки Південний Буг, на вулиці Червоноармійській був офлаг № 309 — табір для офіцерів. Після початку поразки Німеччини радянських в’язнів замінили військовополонені німецькі солдати.

Пам’ятний знак на кургані на вулиці Чехова «Загиблим у концтаборі в 1941–1944 роках» довго був одним зі знакових для вінничан місць. Старожили кажуть, що там проходили лінійки та святкові заходи з нагоди Дня Перемоги. Коли все це зникло — ніхто напевно пригадати не може.

На місці колишнього кургану встановили хрест на згадку про в’язнів концентраційного табору для радянських військовополонених. Під ним немає братської могили: досі точно не відомо, яку територію займають поховання радянських солдатів. Їхні останки протягом довгих років випадково знаходили під час будівництва. І... викидали. А зовсім поруч — цвинтар німецьких солдатів. Упорядкований, обгороджений, у кожного своя могилка. Щоправда, німці вже вивезли звідси останки своїх співвітчизників додому. Частково й нам допомогли. Народний союз Німеччини, який займається перепохованням солдатів Третього рейху, торік проводив роботи з перевезення останків іноземних солдатів. Під час цих робіт знайшли 124 радянських воїнів — вони були скинуті в купу й прикопані в кутку цвинтаря, на «німецькій» території. І солдати вермахту, і наші знайшли спочинок у сусідній Хмельницькій області, де в місті Славута торік було відкрито меморіальний комплекс «Поле пам’яті». Тут поховано 245 жертв Другої світової війни. Це перший в Україні інтернаціональний цвинтар у рамках гуманітарної ініціативи України «Спільна Європа — спільна пам’ять». Знімається з порядку денного тема пошуку ворогів, і тим самим автоматично робиться перший справжній крок до досягнення громадянського миру і згоди.

Та тут, у Вінниці, залишилися неідентифікованими близько 14 тисяч військовополонених, над якими не плакали, не служили панахиди...

У вересні нинішнього року загін пошуковців «Військовий меморіал» — структурний підрозділ державної міжвідомчої комісії — мав продовжити розкопки. Однак вони почалися раніше. Пошуковці вже працюють у Вінниці три тижні. Ексгумовано двадцять польських солдатів, перепоховання яких відбудеться днями. З цієї нагоди у Вінниці готуються до візиту президентів України та Польщі. За попередніми підрахунками, загальна вартість робіт з ексгумації останків загиблих становить 50 тис. грн. Для створення комплексу потрібна сума не менша.

Довгий час тривали суперечки щодо того, де мають бути перепоховані радянські військовополонені. Розглядалося кілька ділянок міста, адже наша земля рясно полита кров’ю захисників Батьківщини. Почесний пошуковець України, учасник бойових дій Дмитро Александров багато років добивався, щоб похованню радянських солдатів на вул. Чехова дали статус меморіалу пам’яті загиблих воїнів. За словами міського голови Вінниці Володимира Гройсмана, мерія підготувала лист до Кабміну з проханням про сприяння і допомогу у створенні меморіального комплексу на вулиці Чехова — місці, де гинули в полоні українські, російські, білоруські, грузинські, молдавські, польські, чеські солдати.

Багато років минуло з часів тієї війни, але не в усіх реєстрах священної пам’яті наведено лад. Нам, живим, передусім потрібен парк пробудження пам’яті, цілющої правди. Зрештою від держави потрібно просто трохи щирої участі, а результати не примусять на себе чекати. Записати на свій особистий рахунок Справжню Справу, про яку не соромно розповісти онукам. Напевно, це важливіше, ніж особиста війна та дострокові вибори.

  • принт версiя
  • форум
  • надіслати другу
  • прочитати пізніше
  • лист редактору