У питанні диверсифікації джерел поставок енергоносіїв Україна протягом останніх років зазнає поразку за поразкою. Доводиться констатувати — зовнішній напрям енергетичної політики держави далеко не найкращий. Зрозуміло, що у великій геоенергетичній політиці світових лідерів Україна навряд чи матиме великі здобутки — не втратити б того, що маємо. Але й на внутрішньому напрямі, себто у сфері реалізації політики енергозбереження, ми продовжуємо пасти задніх, підміняючи реальні кроки багаторічною риторикою.

Для України, економіка якої на порозі неабиякого стресу — ціна на газ у 2009 році може сягнути 300 доларів за тисячу кубометрів, — енергозбереження стає не просто елементом економічної доцільності, а питанням виживання. Уряд має грати на випередження ситуації, вдаючись до відповідних заходів уже сьогодні.

Споживання природного газу в Україні 2007 року порівняно з 2006-м зменшилося на 4,1 млрд. кубометрів. Однак наша держава стабільно посідає місце в першій десятці країн світу за обсягом споживання природного газу і третє місце — за обсягами його імпорту. Україна закуповує 50—55 млрд. кубометрів газу на рік, або 71% від його загальних обсягів споживання. Тобто частка імпорту в газовому балансі України критично висока.

При цьому держава витрачає шалені кошти на закупівлю газу. Якщо в 2007 році газ коштував Україні 6,5 млрд. дол. (ціна тисячі кубометрів газу становила 130 доларів), то в
2008-му — вже понад 9 млрд. дол. (179,5 дол. за тисячу кубометрів). Залежність від одного джерела газопоставок порушує баланс енергетичної безпеки і ставить економіку України в надмірну залежність від тенденцій зовнішньоекономічної політики Росії.

Одним з чинників катастрофічного стану паливно-енергетичного комплексу є надзвичайно велике споживання енергоносіїв на одиницю виробництва внутрішнього валового продукту: Україна витрачає в 2,6 разу більше, ніж країни Західної Європи і світу. Фактично Україна зажила слави однієї з найбільш енерговитратних країн світу: рівень витрат становить 2,2% від світової частки первинної енергії, тоді як кількість населення ледь сягає 1% від світової.

Уроки від ЄС: конвертори замість мартенів

У цьому сенсі Україна може скористатися досвідом Європи з подолання енергетичної кризи 70-х років минулого століття. В індустріальних країнах Заходу зростання в кілька разів цін на енергоносії внаслідок двох нафтових криз (1973—1974 та 1979—1980 років) привело до наполегливих пошуків шляхів розв’язання проблем, пов’язаних з ефективним використанням і економією енергоресурсів. Як наслідок, обсяг енергоспоживання, наприклад, у ФРН протягом 1973—1975 років залишився незмінним, і це за умови зростання ВВП на 23%, а промислового виробництва — майже на 11%.

Критична ситуація з високою енергоємністю ВВП об’єктивно обмежує конкурентоспроможність національного виробництва і лягає важким тягарем на економіку, тим більше в умовах її зовнішньої енергетичної залежності. В найбільш енергоємних галузях національної економіки — металургійній, машинобудівній, хімічній, а також житлово-комунальній сфері — динаміка зниження енергоємності валової доданої вартості не досягла необхідних показників через погіршення технічного стану обладнання, яке, за оцінками експертів, має ступінь зносу 65—70%. Унаслідок цього в зазначених галузях триває процес підвищення питомих витрат паливно-енергетичних ресурсів на деякі важливі види продукції.

Фактор енергозбереження є одним із визначальних для енергетичної стратегії України. Згідно з Основними напрямками енергетичної стратегії до 2030 року, за рахунок енергозбереження енергоємність ВВП у 2030 році має зменшитися вдвічі — з нинішнього рівня 0,89 кг у.п./дол. до 0,41 кг у.п./дол. Одним з найбільш ефективних і масштабних напрямів енергозбереження є галузеве енергозбереження за такими основними напрямками, як впровадження нових енергозберігаючих технологій і обладнання; удосконалення існуючих технологій і обладнання; скорочення витрат енергоносіїв.

Підвищення ціни на енергоресурси в Україні може різко вплинути на собівартість продукції і повинно нівелюватися саме за рахунок зменшення енерговитрат на одиницю продукції за прикладом країн Західної Європи. Коли ціна на газ у 2007 році для металургійної промисловості Німеччини становила 360 дол., а для українських металургів — 130 дол., німецькі виробники успішно конкурували з українськими за рахунок зменшення витрат енергоносіїв на одиницю виробленої продукції.

Якщо в металургійній промисловості замінити технологію мартенівської виплавки сталі на технологію конверторної виплавки, витрати палива на виплавку тонни конверторної сталі становитимуть 5,7 кг у.п. проти 106,6 кг у.п., що витрачаються при мартенівській технології. Заміна мартенівського способу виплавки сталі в обсязі 16,4 млн. тонн на рік конверторним способом дасть змогу зекономити 1,65 млн. тонн у.п. на рік (понад 1,4 млрд. кубометрів газу).

Необхідно впроваджувати технології доменної плавки чавуну із вдування гарячих відновлювальних газів на холодному технологічному кисні та пиловугільній суміші. Завдяки цим технологіям за річного обсягу виплавки чавуну в 26,4 млн. тонн скорочення споживання природного газу може становити понад 2,6 млрд. кубометрів.

Великі резерви економії енергоресурсів є і при виробництві будівельних матеріалів. Так, перехід з мокрого способу виробництва цементу на напівсухий і сухий способи зменшить енерговитрати на майже 0,5 млн. тонн у.п. на рік, що становитиме 25% річного обсягу споживання паливно-енергетичних ресурсів на виробництво цементу. Випуск цегли з 30—40% пустотілості забезпечує скорочення витрат природного газу на близько 100 млн. кубометрів на рік, що дорівнює 25% від річного обсягу його споживання.

Стосовно хімічної промисловості з виробництва добрив (наприклад, аміаку) багато говорять про неможливість економити природний газ, оскільки, мовляв, він є сировиною для самого виробництва. Але як доводить досвід роботи в інших країнах, реконструкція агрегатів на українських підприємствах дасть змогу на виробництві тільки аміаку зекономити до 20% природного газу. Як заявляв член-кореспондент НАН України, міністр промисловості України в 1995—1997 роках Валерій Мазур, при впровадженні агрегатів останнього покоління резерв скорочення споживання природного газу порівняно зі старими дасть можливість економити на кожній тонні аміаку 300—350 кубометрів газу (1200 проти 950—900 кубометрів).

Газ — із повітря

Впровадження у ГТС газоперекачувальних агрегатів нового покоління, а також здійснення модернізації діючих дасть можливість підвищити коефіцієнт корисної дії на 8—10%. Газоперекачувальними агрегатами ГТС України на власні потреби витрачається більш як 6 млрд. кубометрів газу на рік, або майже 10% усього газу, який споживається в Україні! Впровадження зазначеної технології на діючих ГПА, а також заміна газоперекачувальних морально застарілих двигунів та агрегатів дасть змогу зменшити витрати природного газу на власні потреби ГТС до 1 млрд. кубометрів на рік.

Необхідно також зазначити, що у газорозподільній мережі мають місце виробничо-технологічні витрати природного газу, як нормовані, так і ненормативні. Зараз спостерігається тенденція зменшення виробничо-технологічних витрат. Якщо втрати природного газу в ГТС (балансові витрати) у 2004 році становили 1,06 млрд. кубометрів, то у 2007 році — вже
0,683 млрд.

Другим ефективним напрямом підвищення енергетичної ефективності є використання вторинних енергоресурсів. За рахунок впровадження технології когенерації на компресорних станціях ГТС можна щороку виробляти близько 15—16 млрд. кВТ.год. електроенергії та близько 12,5 млн. ГДж енергії. Важливим є й те, що зазначені обсяги енергії виробляються без витрат органічного палива.

Комунальна «чехарда»

Понад 40% усього газу, а це 29,6 млрд. кубометрів, споживається в комунально-побутовому секторі, в основному для опалення, на що тільки підприємства житлово-комунального господарства витрачають 11—14 млрд. кубометрів газу щороку. Такі великі обсяги споживання природного газу пояснюються тим, що основним паливом для ТЕЦ є природний газ (76—80%). Інші види палива використовуються в невеликій кількості: мазут на рівні 15—18%, а також вугілля в обсязі 5—6%.

Зменшення рівня енергетичної залежності країни від зовнішніх поставок палива (природний газ, нафта) можна досягти за рахунок збільшення використання власного вугілля. Це єдиний природний вид палива, геологічних запасів якого в Україні достатньо для задоволення потреб теплової енергетики і сировинного забезпечення ряду галузей промисловості упродовж 400 років. Його прогнозні запаси оцінюються в 117,5 млрд. тонн, з них розвіданих — 56,7 млрд. тонн. Річний видобуток коливається в межах 78—79 млн. тонн. Частка вугілля при виробництві теплової та електричної енергії в Україні становить лише 44,2%, тоді як, наприклад, у сусідній Польщі — 95%. Необхідно виправити перекіс паливно-енергетичного балансу країни в частині споживання імпортованого природного газу за наявності значних запасів вітчизняного вугілля.

Окрім того, слід сказати про колосальні втрати тепла через незадовільний стан системи теплопостачання. Протяжність магістральних і розподільчих теплових мереж в Україні (за винятком тепломереж промислових підприємств) становить 24,3 тис. км. Стан більшості тепломереж незадовільний. Більш як 28% тепломереж експлуатуються понад 25 років, 43% — понад 10 років і лише 29% тепломереж мають термін експлуатації менше 10 років. Втрати тепла в таких трубопроводах сягають 30% і більше.

Реконструкція теплових мереж із впровадженням попередньо ізольованих труб, систем обліку забезпечить зменшення втрати тепла в тепломережах по Україні до 7%. Якщо ж додати заміну та модернізацію котлів малої потужності, які на сьогодні експлуатуються в комунальній теплоенергетиці, то це дасть змогу скоротити річне споживання природного газу на 200 млн. кубометрів.

Крім перелічених заходів з енергозбереження, велику роль відіграє використання сучасних систем обліку та контролю за витратами енергоресурсів. Так, тільки на початок 2008 року кількість квартир, газифікованих природним газом, становила 12,8 млн., з них обладнано лічильниками — 7,3 млн., або 55,1%. Позитивна динаміка обліку споживання газу очевидна. У 2001 році було газифіковано природним газом 10,6 млн. квартир, з них обладнано лічильниками — 2,9 млн., або 27,1%. Попри збільшення на 2 млн. кількості газифікованих квартир, доведення обладнання лічильниками до 55% (або вдвічі) дало можливість не збільшувати споживання природного газу населенням, а навіть зменшити його: у 2001 році — 17,31 млрд. кубометрів, у 2007-му — 17,131 млрд. кубометрів. Проте поки що темпи встановлення лічильників газу все ж недостатні. У разі забезпечення всіх газифікованих квартир лічильниками економія природного газу може становити ще 30% від наявного обсягу споживання газу.

До речі, не останню роль у стабільному забезпеченні енергоносіями комунального сектора має відіграти й поліпшення платіжної дисципліни. Так, протягом 1999—2008 років підприємства комунальної теплоенергетики та котельні промислових підприємств заборгували 4,365 млрд. гривень. А вже за чотири місяці 2008 року заборгованість сягнула 935 млн. грн. Усі споживачі України заборгували за газ, спожитий протягом 1999—2008 років, 7,625 млрд. грн., у поточному році борг за чотири місці становить 1,108 млрд. грн.

Для поліпшення ситуації в державі уряду необхідно розробити нову програму енергозбереження на період до 2030 року відповідно до положень Енергетичної стратегії України. Для її втілення в життя вкрай потрібно розробити і запропонувати Верховній Раді України для затвердження низку законопроектів, які стимулювали б впровадження енергозберігаючих технологій. Завтра ця робота окупиться зменшенням витрат на енергоресурси. Верховній Раді необхідно також прийняти низку законів: нову редакцію Закону «Про енергозбереження», Закону України «Про енергоефективність».

Необхідно також внести відповідні зміни до статей Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо збільшення розміру штрафів за правопорушення у сфері енергозбереження, запровадження фінансової відповідальності юридичних осіб за неефективне використання паливно-енергетичних ресурсів. Вкрай важливо законодавчо звільнити від оподаткування частину прибутку, отриманого за рахунок впровадження енергоефективних та енергозберігаючих технологій. Кабінету міністрів України необхідно вирішити питання повного забезпечення застосування приладів обліку споживання енергоресурсів.