Коли говорять про судову систему, то в більшості країн обиватель уявляє дуже складну організацію, яка на виході генерує все ж таки цілком зважені і неупереджені рішення.

В Україні все простіше. Дві приказки, бозна скількирічної давнини: «якщо не можна, але дуже хочеться, то можна» і «закон, що дишло» — і зараз цілком адекватні. Як і свіжий термін — «ціна питання».

Мудрі вітчизняні судді роблять зі свого боку все, аби зберегти таку «спадковість поколінь». Приміром, відомо, що рішення Верховного суду оскарженню не підлягають. На цьому тримається вся система будь-якого правосуддя у світі.

В Україні... та як вам сказати. Якщо ціна питання «досить велика» і «дуже хочеться». Тож рішення Верховного господарського суду, котрий знову відсунув строки повернення пакета акцій енергогенеруючої компанії «Дніпроенерго» державі, не стало таким уже й дивовижним.

А от із погляду вищенаведених приказок… Те, що «Дніпроенерго» дуже дорогий об’єкт і його дуже хочуть утримати в руках, країну, здається, уже переконали. Тож усе логічно. А те, що з погляду юриспруденції таке судове рішення є абсурдним, бо де-факто скасовує рішення вищого органу, це вже такі дрібниці...

Формально ВГСУ скасував грудневе рішення Запорізького апеляційного суду, котрий скасував скандальне рішення щодо розмиву статутного фонду «Дніпроенерго», і відправив його на повторний розгляд.

Нагадаємо, що 1 грудня 2007 року рішенням Запорізького апеляційного суду було скасовано додаткову емісію акцій, за підсумками якої частка держави в енергокомпанії впала з 76 до 50%. Тоді було виявлено факти численних порушень ряду норм чинного законодавства і прав міноритарних акціонерів. І в результаті всі рішення загальних зборів акціонерів ВАТ «Дніпро­енерго» визнано недійсними.

Пізніше справедливість цього рішення визнав Верховний суд. Оце й вирішили переграти.

Чесно кажучи, просто радієш, що у нас не прецедентне право. В якійсь Британії або на улюбленому Кіпрі після такого рішення вся законодавча система полетіла б шкереберть.

А у нас... Не те щоб добре, але якось звично. Об державу вкотре витерли ноги — то їй не звикати...

Зараз юристи зацікавлено обговорюють, чи можна використати прецедент перегляду уже вирішеної Верховним судом справи в інших, менш дорогих справах.

Приміром, газета «Коммер­сант» швидко опитала юристів, і ті цілком припускають, «що коли механізм дій... (навколо «Дніпро­енерго») виправдає себе, це може стати основою для використання його при розгляді інших спорів».

Таку загрозу бачить і віце-президент Центру дослідження корпоративних відносин Ростислав Іщенко: «Формально ВГСУ не втручався в компетенцію Верховного суду України, який уже ухвалив рішення з цього питання, що не підлягає перегляду.

Однак, направляючи справу на повторний розгляд до суду нижчої інстанції, судді ВГСУ тим самим допускають, що рішення Верховного суду усе ж може бути змінене, якщо не ними, то кимось іншим. Інакше повторний розгляд справи, рішення щодо якого не може бути змінене, не має сенсу».

Тобто в країні створюється правова колізія, коли жодне судове рішення, хоч би яка інстанція його приймала, не буде остаточним. Ситуація, м’яко кажучи, вкрай небезпечна.

За словами експертів Центру корпоративних відносин, за бажання «зачіпку для його повторного розгляду можна завжди буде знайти в суді першої інстанції». Досить будь-якого, істинного або вигаданого, приводу. За фактом — це удар величезної сили по самій судовій системі, котра й без цього в глибокій кризі і не має довіри в суспільстві.

По-друге, у такій ситуації український бізнес, який в останні роки цивілізувався і все ж таки навчився розглядати спірні питання в суді, а не на «стрілках», знову підштовхують до життя «за поняттями».

І це на тлі нескінченних розмов про реформування судової системи і неухильне наближення її до євростандартів...

Еге ж, у нас точно, як у Європі. Нагадаємо, що «остаточність» рішення Верховного суду за фактом переглянули на підставі того, що, за версією позивачів шанованих і небідних, вугільних об’єднань «Комсомолець Донбасу» і «Павлоградвугілля» (вони ж — акціонери ДПЕК Ріната Ахметова), зазирнули в Інтернет і просто жахнулися. А либонь за бажання в Мережі можна таких страшилок надивитися. І стільки різних позовів понадавати...

Приміром, те, що нинішнє рішення ВГСУ суперечить волі Верховного суду України, нікого не схвилювало. Адже з погляду нинішніх управлінців ВАТ «Дніпроенерго» воно... неправильне. Ще в квітні один із розробників схеми скорочення держчастки Дмитро Тевелєв (нині він вважає себе членом правління і виконавчим директором «Дніпроенерго») зазначив, що рішення Верховного суду України просто «показало недосконалість нашого законодавства».

І навіть пророчо зауважив в інтерв’ю газеті «Дело», що це рішення — «тільки один із етапів. Існує чимало правових, законних способів, щоб усе ж таки домогтися законного рішення, щоб відстояти права й інтереси «Дніпроенерго», його акціонерів і інвесторів».

І як у воду дивився. Через місяць подивилися «інвестори» в Інтернет і побігли до суду. Про зворушливо-уважне ставлення «вищегосподарників» до сподівань заявників (попри пропускання усіх строків подачі апеляції) стільки вже писали, що приїлося...

Те, що і «Павлоградвугілля», і шахта «Комсомолець Донбасу» не могли брати участі в цьому спорі, оскільки на момент проведення 27 серпня минулого року зборів акціонерів «Дніпроенерго» не були його акціонерами (та й зараз ними не є), нікого не цікавило.

А от державу за звичкою знову відфутболили: НАК «ЕКУ» і Кабміну просто не дали виступити третьою стороною в процесі. Причому при відхиленні клопотань суд навіть не став посилатися хоч на якісь законодавчі норми. Це при тому, що йдеться саме про розмив держпакета.

До процесу допустили лише Генеральну прокуратуру, представник якої на засіданні 25 червня нагадав суддям, що аналогічне касаційне провадження вже завершено вищою судовою інстанцією України і розглядати їм просто нічого.

Судді вислухали, подивилися на інвесторів, подивилися на представника прокуратури, подумали два дні і вирішили, що аргументи інвесторів їм якось ближчі.

Що стосується держави, то вже згаданий пан Тевелєв, досить досвідчений юрист, без будь-яких еківоків вказав, ким він вважає його представників: «Казати, що якийсь клерк чи навіть президент НАК «Енер­гетична компанія України» — це держава, я не став би». Коротко і зрозуміло...

Справді, що нинішній команді якийсь президент НАК «ЕКУ» із його контрольним пакетом у компанії... До речі, говорилося це ще до суду.

Зараз усе ще веселіше. Справи у інвесторів та їхніх численних симпатиків тепер підуть ще краще. Приміром, Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку і за наявності рішення Верховного суду за кілька місяців не спромоглася внести зміни до реєстру акціонерів, визнавши за НАК «ЕКУ» 76,04%. У неї була важлива справа, вона намагалася притиснути реєстратора, котрий затято не хотів списати акції з держави.

А от звернення державної «Енергетичної компанії України» явно жодної ваги не мали. Не допомогло навіть звернення НАК до суду. Як ви вважаєте, чи визнає вона зараз збільшення частки держави? Риторичне запитання.

Втім, це ви даремно. Визнавати програш країни в боротьбі з бізнес-групою усе ж таки зарано.

З юридичного погляду, попри всю скандальність рішення на користь ДПЕК у Вищому господарському суді України, сама постанова Верховного суду від 8 квітня 2008 року залишається в силі.

А саме нею визнано неправомірність зборів акціонерів «Дніпроенерго» від 27 серпня 2007 року і додаткової емісії. Більше того, постанова ВСУ від 8 квітня 2008 року має вищу юридичну чинність у державі, і за її невиконання передбачена відповідальність.

Навпаки, постанова ВГСУ від 27 червня, котра суперечить постанові Верховного суду, не має юридичної чинності і виконанню не підлягає. Акціонери вже подали до Верховного суду України касаційну скаргу на вердикт ВГСУ.

Навряд чи Верховний суд змириться з тим, що нижчі суди дають оцінку правильності його рішень і фактично їх скасовують. Може, нарешті, вирішить щось робити і держава. Нагадаємо, вона має намір продавати 60% акцій ВАТ «Дніпроенерго». Тим часом їй зараз затято доводять, що у неї їх просто немає...

Розжитися непоганим шматком держвласності ДПЕК поки що заважають не так представники держорганів, як принципова позиція реєстратора і міноритаріїв. Про горезвісну розкладачку в прем’єрському кабінеті, із допомогою якої Юлія Тимошенко збиралася повертати держконтроль над «Дніпроенерго», уже ніяково згадувати. Вона явно зламалася. У будь-якому разі, знайти відгук прем’єра щодо нинішньої ситуації навколо найбільшої акціонерної енергокомпанії країни вже більш як півроку нікому не вдається. Як і реакцію на монополізацію енергетики. До виборів це всіх обурювало, а зараз тиша. Навіть відвертий «проліт» Кабміну над судом не викликав жодної чіткої реакції...

Чи держава вже все й усім пробачила? От тільки хто компенсуватиме такі подарунки. Кишенькових грошей Кабміну тут явно не вистачить...