Генеральний секретар Ради ЄС, верховний представник Європейського Союзу із зовнішньої політики і політики безпеки Хав’єр СОЛАНА досить частий гість не лише в Україні, а й на сторінках «Дзеркала тижня». Він ділився своєю думкою з читачами «ДТ» і в найпохмуріші кучмівські часи, і в період великих постреволюційних сподівань, і після другого пришестя Януковича. І завжди у його відповідях і коментарях відчувалася щира зацікавленість у долі України, хороша поінформованість щодо процесів, які відбуваються в ній, і непохитний оптимізм стосовно її майбутнього (який часом значно дисонував із нашими власними відчуттями).

Черговий саміт Україна—ЄС, як і передбачалося, не приніс ніяких несподіванок. Проте позитивний сам факт його проведення (точніше, нескасування) за два тижні до позачергових парламентських виборів. Це означає, що Європа ще не зовсім зневірилася в нашій країні.

Хав’єр СОЛАНА, як завжди, був стриманим і не давав порад українцям, проте його делікатні натяки у відповідях на запитання «ДТ» цілком прозорі.

— Пане верховний представник, чи сподіваєтеся ви, що в Україні щось зміниться після позачергових парламентських виборів? Чи вірите ви, що нинішня українська політична верхівка спроможна на якісь прогресивні зміни в країні?

— За останні кілька років Україна пережила кілька політичних криз, головною причиною яких була непрозорість основних правил політичного життя. Зміни Конституції, які набули чинності в грудні 2004 року, потрібні були для того, щоб знайти політичне рішення для виходу з кризи, яка виникла в країні після оголошення сфальсифікованих результатів президентських виборів. Проте ця конституційна реформа не дала відповідей на багато запитань, і в ній не були чітко виписані положення про розподіл повноважень між гілками влади. Результатом цієї невизначеності стала боротьба за повноваження, чому також сприяла слабкість інститутів державної влади, і прийдешні вибори саме й мають розв’язати ці проблеми, для того щоб Україна могла і далі просуватися шляхом реформ. І це має стати головним завданням українського керівництва.

Вибори самі по собі не можуть вирішити всіх проблем. Але це непоганий інструмент опитування громадської думки з приводу того, куди має рухатися країна і хто має нею управляти. В ідеалі ці вибори повинні внести ясність, що допоможе основним політичним силам працювати спільно у справі створення потрібного фундаменту для просування найважливіших реформ.

Я ставлюся до багатьох провідних українських політиків як до своїх особистих друзів. Я їх дуже добре знаю й упевнений у тому, що їм до снаги здійснити потрібні реформи, які нададуть нового імпульсу політичному й економічному розвитку країни. Незважаючи на цілий ряд політич­них криз, ми бачимо, що робота над програмою реформ не припиняється, хоча дуже багато ще слід зробити. У ключових політичних гравців немає розбіжностей щодо питання зближення України і Європейського Союзу, і це гарна основа для пошуку такого конче потрібного політичного компромісу, що допоможе Україні й надалі рухатися в цьому напрямі й уникнути чергової кризи. І саме сьогодні настав той день, коли політичному керівництву треба виявити максимум відповідальності за долю країни.

— Чи потрібна Україні конституційна реформа і в чому вона має полягати?

— Я вже не раз заявляв, що вам слід навчитися грати за правилами, а не грати правилами. Але спочатку потрібно ці правила встановити, і цей час саме настав. Україні справді слід повернутися до питання конституційної реформи, щоб створити ефективну систему стримувань і противаг і підсилити дер­жавні інститути. А відповідь на запитання про конституційний устрій повинен дати український народ. Я не хотів би вдаватися до коментарів з цього приводу, але єдине, що можу порадити — вам треба тісно співпрацювати стосовно цього питання з Венеціанською комісією Ради Європи.

Конституція визначає фундаментальні основи і правила політичного життя, тому її мають визнавати всі основні політичні сили. І те, як прийматимуться рішення щодо конституційної реформи, має не меншу, коли не більшу вагу, ніж навіть зміст самої реформи. В Україні незабаром з’явиться новий парламент, який відображає волю виборців. Цей новий парламент одержить мандат народної довіри на ухвалення основних законодавчих актів. Члени нового парламенту представлятимуть в ньому інтереси різних політичних партій, і дуже важливо, щоб необхідні конституційні зміни були підтримані головними політичними силами. Якщо цим політичним силам не вдасться переконати одне одного в потребі дотримання основних правил гри, то Україна так і тупцюватиме на місці.

Я добре розумію, що досягнення компромісу між різними політичними силами — завдання не з легких, особливо коли пригадати нинішню боротьбу за повноваження. Але хоч би яким важким був процес пошуку компромісу, він потрібен, щоб закласти міцні засади для майбутнього добробуту країни і забезпечити дотримання правил гри, які будуть установлені на основі цього компромісу.

— Яким чином політична нестабільність в Україні впливає на перебіг переговорів з підготовки нової посиленої угоди між Україною і ЄС? Чи є прогрес на цих переговорах?

— Переговори щодо нової угоди тривають уже півроку, і мені приємно зазначити, що вони йдуть успішно і відбуваються у конструктивній атмосфері. Відсутність внутрішньої стабільності в Україні майже не вплинула на перебіг переговорів, і це є переконливим доказом того, що всі політичні сили в Україні підтримують її прагнення до більш тісного партнерства з Європейським Союзом.

Новий договір зможе підняти наші відносини на якісно новий рівень і стосуватиметься усіх сфер співробітництва. Україна розглядає укладання такого договору як одне з основних завдань своєї міжнародної політики, і це не може не тішити. Ми вже досягли помітного прогресу в роботі над розділами проекту договору, які стосуються міжнародних відносин і політики у сфері гарантування безпеки. Ми маємо намір і далі поглиблювати і розширювати як політичний діалог між Україною і Європейським Союзом, так і наше співробітництво на міжнародній арені й у сфері безпеки, а також у деяких інших сферах.

І хоча політична нестабільність в Україні усе ж таки трохи позначилася на ході наших переговорів, хотів би сказати, що поглиблення нашого співробітництва, як і колись, залежатиме від якості української демократії і проведених реформ. За ними ми будемо робити висновок про те, наскільки Україна може співробітничати в багатьох галузях, які традиційно вважалися сферами внутрішньої політики. Реалізації цієї нової угоди сприятиме внутрішня стабільність в Україні і її просування шляхом політичних й економічних реформ.

— У Європі, як і раніше, звучать пропозиції чітко окреслити майбутні кордони ЄС. Як ви ставитеся до таких ідей?

— По-перше, хотів би підкреслити, що під час створення Європейського Союзу ніхто не пропонував перетворити його на неприступну фортецю. Навпаки, ми прагнемо максимально розвивати відносини з нашими сусідами і поширити за межі ЄС наші цінності, які стосуються насамперед демократії, верховенства права і дотримання прав людини. Упевнений, що тільки так ми зможемо зміцнити безпеку і підвищити рівень добробуту як наших власних громадян, так і народів сусідніх країн.

Ми справді обговорюємо в ЄС питання про наші кордони, але до якогось конкретного рішення поки що не дійшли. Ми хочемо бути відкритими світу і робити більший внесок у розв’язання таких проблем, як регіональні конфлікти, міжнародна злочинність, глобальне потепління, енергетична безпека, і це далеко не повний перелік проблем, що нас цікавлять.

— У своєму нещодавньому виступі перед французькими послами президент Ніколя Саркозі запропонував розробити нову стратегію європейської безпеки і прийняти її наступного року під час головування Франції в ЄС. Що ви думаєте з цього приводу? Чи потрібна така нова стратегія? Чим вона має відрізнятися від старої? Яка роль може відводитися в ній Україні?

— Ми уважно розглянули пропозиції президента Саркозі. Стратегія європейської безпеки була прийнята 2003 року, і на її основі Європейський Союз будує свою політику у сфері безпеки. Природно, ми постійно стежимо за ходом реалізації цієї стратегії і вивчаємо питання її подальшого розширення, і при цьому, звичайно, враховуються думки і пропозиції держав — членів ЄС.

Україна була і залишається для Європейського Союзу стратегічним партнером. Новий варіант посиленого договору, який ми нині обговорюємо, міститиме великий розділ про наш політичний діалог і подальше поглиблення співробітництва у сфері міжнародної політики і безпеки. І ЄС і Україна розуміють всю важливість більш тісного партнерства для розв’язання глобальних і регіональних проблем, які стосуються обох сторін.

— Плани США розмістити систему ПРО на території нових членів ЄС — Польщі і Чехії — у деяких державах Євросоюзу публічно називають провокацією і «дорогою до нової холодної війни». Які пропозиції Євросоюзу щодо розв’язання проблеми ПРО? Як ви оцінюєте відповідний крок Росії на плани США — припинення її членства в ДЗЗСЄ?

— Питання розміщення систем протиракетної оборони має безпосередній стосунок до європейської безпеки. Поки що воно обговорювалося переважно на рівні НАТО, і це саме та організація, де має проводитися обговорення питань такого роду. Але й ми в Європейському Союзі не обминули це питання. Я дуже уважно стежу за цією дискусією в рамках ЄС і хочу вас запевнити, що розмови про нову холодну війну — просто плід чиєїсь хворої уяви.

Що стосується рішення Росії вийти з Договору про обмеження звичайних збройних сил в Європі, то воно нас дуже засмутило. Цей договір — один із наріжних каменів європейської безпеки. Ми цілком підтримуємо діалог із питань політики безпеки, який ведуть нині Росія і США, і вважаємо, що обидві сторони підходять до цих питань дуже серйозно і конструктивно.

— Чи очікуєте ви напередодні настання холодів нових газових сюрпризів від Росії, які стали вже традиційними?

— Ні.

— Чи знаєте ви, що робити з Білоруссю?

— По-перше, хотів би сказати, наскільки важливе для Європейського Союзу співробітництво з Україною в питаннях політики стосовно Білорусі. Білорусь має важливе значення і для ЄС, і для України, і обидві наші сторони хотіли б бачити в цій державі конкретні кроки в напрямі демократії. Це було б добре і для Білорусі, і для регіону в цілому.

Політика Європейського Союзу стосовно Білорусі — це два паралельні процеси. Ми запровадили певні обмеження для осіб, винних у порушеннях і зловживанні владою під час проведення виборів, але з другого боку, ми відкриті для співробітництва з усіма зацікавленими партнерами, чи то з громадянським суспільством, чи з представниками влади. ЄС дав чітко зрозуміти білоруській владі, що він готовий поширити на цю країну всі переваги, які випливають із стратегії Європейської політики сусідства, якщо Мінськ погодиться співпрацювати з ЄС щодо деяких питань, зокрема енергетики і транспорту. Але співробітництво в конкретних галузях має базуватися на якихось загальних цінностях, і воно стане можливим тільки тоді, коли білоруська влада почне робити необхідні, на наш погляд, кроки, зокрема звільнить із тюрем політв’язнів.

Від такого співробітництва виграли б усі. ЄС і Україна уважно стежать за розвитком білорусько-російських відносин у нафтогазовій галузі. Торік, коли тут намітилися проблеми, ми звернулися із закликом до урядів обох країн забезпечити прозорість відносин у сфері енергопостачань. Те ж саме ми зробили і під час газового конфлікту між Україною і Росією на початку 2006 року. Питання енергетичної безпеки хвилюють усіх нас, але ситуація в Білорусі, на жаль, перешкоджає співробітницт­ву з нею у цій сфері.

— Як передбачають багато експертів, після 10 грудня, дуже ймовірно, відбудеться самопроголошення незалежності Косова. Наскільки нам відомо, уже сьогодні ряд країн-контрибуторів миротворчої місії в Косовому дають зрозуміти, що перебування їхніх військових контингентів там за такого варіанту розвитку подій без нової резолюції РБ ООН неможливе. Ухвалення ж нової резолюції блокується Росією. Чи є в Євросоюзу якісь механізми виходу з кризи, яка наближається, і стабілізації ситуації в регіоні (зокрема і з застосуванням військової сили)?

— Як відомо, вся відповідальність за збереження миру і стабільності в Косові лежить на підрозділах міжнародного військового контингенту KFOR під егідою НАТО. ЄС сьогодні проводить підготовчі роботи до участі в місії у Косові в рамках Європейської стратегії безпеки й оборони ESDP, де він курируватиме питання, які стосуються верховенства права.

Не хотів би зараз прогнозувати, що може статися після 10 грудня, коли Контактна група має надати свій звіт генеральному секретареві ООН. Можу тільки сказати, що трійка ЕС—США—Росія, яка займається врегулюванням існуючих розбіжностей між сторонами конфлікту в Косові і в якій Європейський Союз представляє посол Вольфганг Ішингер, сповнена рішучості довести переговорний процес стосовно статусу Косова до логічного кінця і знайти прийнятне для обох сторін рішення. На даний момент це залишається нашим головним завданням.

— Невизнані республіки СНД — Абхазія, Придністров’я, Південна Осетія і Нагірний Карабах — давно з нетерпінням очікують створення прецеденту надання незалежності Косову. Чи прогнозуєте ви «парад суверенітетів» відразу ж після набуття Косовим незалежності? Чи не побоюєтеся ви, що ця ситуація також може бути використана певними силами і в Криму?

— ЄС не раз давав зрозуміти: резолюція щодо статусу Косова не може служити прецедентом для прийняття подібних рішень стосовно інших країн. До кожної з перелічених вами країн застосовуються різні міжнародні механізми з огляду на сформовану там конкретну ситуацію. Врегулювання конфлікту передбачає зміцнення стабільності, а це один з основних обов’язків міжнародного співтовариства. Користуючись нагодою, хочу подякувати Україні за її активну участь у зусиллях ЄС з пошуку прийнятного розв’язання конфлікту в Придністров’ї, яке межує і з Україною, і з ЄС.

Я твердо переконаний у тому, що Україна залишиться єдиною. У 90-х роках минулого століття були певні побоювання з приводу Криму, але розвиток конфлікту вдалося зупинити завдяки вмілому політич­ному керівництву. Україна недавно відсвяткувала 16-ту річницю своєї незалежності, і ми бачимо, що громадяни вашої країни вважають себе українцями. Причому поняття «українство» охопило всі аспекти життя, зокрема народні традиції, релігійні вірування і різні етнічні групи людей, які становлять народ України. У Криму сьогодні немає причин для дестабілізації, і будь-яку спробу дестабілізувати тут ситуацію слід вважати спровокованою. І це буде вкрай безвідповідально. Тому я не хотів би, щоб це трапилося.