Нині в системі вищої освіти країни навчаються 2 млн. 704 тисячі студентів. Додайте до цього абітурієнтів, їхніх батьків, роботодавців, для котрих ціна диплома різних вузів теж має різну вагу. Отримане число переконливо доведе актуальність створення і впровадження чіткої системи рейтингування наших вузів.

Україна довго тупцювала біля порога визначення міжнародних рейтингів університетів. Головним гальмом була відсутність національної системи рейтингування і членства в Міжнародній експертній групі з визначення рейтингів. Деякі високі чиновники від освіти міркували приблизно так: «Який сенс нам потрапляти в одну компанію з Гарвардом і Оксфордом, якщо навіть Москов­ський університет у загальновизнаному Шанхайському рейтингу «Топ-500» посідає 70-те місце, а Пітерський перебуває тільки в п’ятій сотні? Куди вже нам!».

Звичайно, очікувати появи українських вузів на головних позиціях світового табеля про ранги нині не доводиться. Але мати «компас», який допомагає визначити координати нашого перебування у світовій і європейській системах вищої освіти, конче потрібно.

Отже, два перші важливі кроки зроблено: торік представники України ввійшли до Міжнародної експертної групи (IREG), а подану ними методику визначення рейтингів національних вузів було схвалено. Ну, а щодо місця під сонцем наших університетів у світових і європейських рейтингах — тут набирає сили крилата фраза нашого першого президента...

І ще про одне. Немає у світі ідеальних методик визначення рейтингів вузів. Як, утім, немає і їхніх опонентів, які б запропонували ідеальну альтернативу. Хтось вимагає включити показники обсягів бібліотечних фондів, хтось — кількості передплатних видань профільної наукової періодики (вітчизняної та зарубіжної), інші — лабораторних площ на одного студента тощо.

Розробники та упорядники рейтингу вітчизняних університетів «Топ-200 Україна» (з ним читачі можуть ознайомитися на 15-й сторінці сьогоднішнього номера) спиралися на матеріали, подані самими вузами і завірені особистими підписами ректорів. І тільки після ґрунтовної перевірки даних співробітники кафедри ЮНЕСКО і Науково-дослідного інституту прикладних інформаційних технологій наважилися представити остаточні результати на суд громадськості. Крім загального, складено також рейтинги за класифікаційними групами (економічні вузи, медичні і т.д.), які ми маємо намір опублікувати в найближчих номерах нашої газети. І, звісно ж, ми хочемо подякувати авторам цього проекту за надання «ДТ» ексклюзивного права на публікацію рейтингів.

Вищих навчальних закладів: університетів, академій, інститутів, консерваторій, коледжів, технікумів (вищих професійних училищ) та ін. — 951.

Сектор державної форми власності включає 232 вузи III—IV рівнів акредитації і I—II рівнів — 517. Серед них 141 університет, 52 академії, 39 інститутів і консерваторій, 128 коледжів, 231 технікум і 158 училищ.

Сектор приватної форми власності налічує 126 вузів III—IV рівнів акредитації і 76 — I—II рівнів. У тому числі 35 університетів, 9 академій, 82 інститути, 55 коледжів, 18 технікумів і 3 училища.

За роки незалежності України чисельність студентів на 10 тис. населення збільшилася з 310 до 578 осіб.

Спостерігається тенденція до омолодження студентства України: середній вік студента в 1993 році становив 20 років, нині — 19.

Сьогодні вища школа України готує фахівців із 76 напрямів і 584 спеціальностей, що дозволяє задовольняти потреби всіх галузей народного господарства країни.

Контингент студентів за джерелами фінансування розподіляється так:

у вузах I—II рівнів акредитації 51,3% студентів навчаються на кошти державного бюджету, 35,5% — на кошти фізичних і юридичних осіб, 11,7% — на кошти місцевого бюджету, 1,5% — на галузеві кошти;

у вузах III—IV рівнів акредитації 54,9% студентів навчаються на кошти державного бюджету, 43,0% — на кошти фізичних і юридичних осіб, 0,4% — на кошти місцевого бюджету, 1,7% — на кошти зацікавленої галузі. Тобто кожен другий студент є інвестором системи вищої освіти.