Харьков - история - Краснокутск

История Харькова

Справка Харькова

У ті далекі часи тут довго не було чутно людського голосу. З одного боку до річки Мерлі підсипали чималі пагорби, з другого— віковічні ліси. Береги теть усі чисто у-високих, на півтора людських зрости, струнких комишах; в прогалки, поміж пагорбами; було-видно неосяжний степ. Жодної стежини, лише де-не-де, прим'ята трава свідчила, що пробіг, або сторожко прокрався наполоханий звір. Сутужно було людині в цих незайманим хащах... Здається; здерися на пагорб, крикни з нього у лісне привілля, скільки сил вистачить, ніхто не відгукнеться... Мбже лише іволги, хохотви та орли на поодиноких скіфських курганах переполохано замовкнуть. Звірі й птахи колись своєю смертю помирали. Довгий час не вкорочувала їхнє життя стріла лучника — половчанина, не зблискувала в траві прилбиця воїна - слов'янина. Після татаро - монголів місцевість стала безлюдною, впритул до неї підійшло «дике поле»... Так було, як співалося у билинах старих лірників, аж до останніх років даріояйння - Олексія Михайловича. З XVI століття проникають сюди втікачі. від польсько-литовських феодалів. Був, як свідчить легенда, тихний літній вечір. На, одному з пагорбів показався верхи, на змореному коні чубатий, козак... Їхав він без дороги, навпростець, продираючись крізь чагарники, а спішуючись, напував коня та й сам припадав спрагливими вустами до солодкої води лісових джерелець. Як тінь вечірня, з'явився він з-за косогору, обтріпаний, змучений, з пищаллю, тор . бою, притороченою до турецького сідла. Немолодий був, кажуть, у літах... Повільно зліз з коня, подивився навколо себе і серце його завмерло... Вразили його і мальовничі ліси навколо, і тихі води, огорнули медв'яні пахощі диких груш і яблунь. Упав він на коліна і мовив: «Бути тут оселі! Краще мені осісти коло тебе, тиха річко, у сусідстві з диким кабаном і вовчицею, ніж поневірятися моїм дітям та жінці у світах, мучитися і вмирати від панських канчуків». Що сказав, те й зробив осадчий: осів під осінь у цих місцях з родиною. Викопав землянку, зробив курінь. А за ним услід потяглися зі своїми сім'ями сусіди. Через деякий час тут виросло невеличке поселення, спочатку в байраці, а пізніше на самому пагорбі. У «Летописи дель Петра 1-го» подається характеристика цієї місцевості і наявний натяк на те, чому стародавнє поселення назвали Красним Кутом. «Название его вполне прилично местности его, самой живописной. Он расположен над рекою Мерлом на равнине Ігри подошве довольно значительной "возвышенности, осененной садами грушевыми и сливовыми. На юго-востоке его дремучие сосновые леса». У 1651 році, як свідчить, «Летопись дель...» значна група переселенців з м. Корсуня оселилася «по оврагам краснокутским под защитою лесов», уже в наступному році — був добудований острог, а в 1657 році — це укріплена фортеця, яка активно протистояла нападам турко-татарських загонів. Це один з опорних пунктів захисту російської держави від іноземних загарбників. Словосполучення «Красний Кут», за своєю етимологією давнє. Відомо, що слов'янський прикметник «красный» мав одним із первісних значень поняття «красивый» і був утворений від спільнослов'янського іменника «краса», який має рад семантичних відповідників у романо-германських мовах. Вважають, що в лексемі «краса» поєднується ряд понять — значень: слава, хвала, перемога. Таким чином, лексема «красний» спочатку була ідентична понятійним лексемам «славний», «переможний», «той, кого хвалять». Згодом пройшла семантична трансформація цих понять і лексема «красный» почала означати «красивий, «мальовничий», «прекрасний». На давньоруському ґрунті, а пізніше і в мовах східнослов'янських народностей: російської, української, білоруської — прикметник «краcний» вже вживається у значенні червоного кольору паралельно з прикметником «червоний», який узвичаївся в українській мові і походив від спільнослов'янського іменника «червь». Пам'ятки XI століття засвідчують, що з «червей» — черв'яків відповідного виду давні слов'яни здобували червону фарбу і тому на Русі в IX—XIII століттях у значенні червоного кольору активно вживалися прикметники «чьрмьныи», «чьрвьленый». Не менш цікавим є походження спільнослов'янського іменника «кут». У більшості слов'янських мов поняття «кут» означало «угол» (українська мова — кут, старослов'янська «кутъ», болгарська «кьт»; сербохорватська — «кут»; польська тощо). Існують припущення, що це слово індоєвропейського походження. Дехто з дослідників вважає, що поняття —• «кут» означає «місцевість», «сторона», «поле», є навіть думка про те, що поняття «кут» означали «колоти», «поганяти». В українській мові лексема «кут» є полісемічною і одним з її значень є «місцевість, певний простір землі». Вона споріднена з понятійною лексемою «куток», утвореною за допомогою суфікса —ок. Слово — іменник «куток» означає «частина», «сторона». «Ой, вечеряй, моя мати, коли наварила, а я піду на той куток, де дівчина мила» (Метлинський). Отже, словосполучення — назва. Красний Кут — це не що інше, як мальовничий куток, прекрасна сторона. Але цей мальовничий куток зазнав чимало лиха. Наприкінці XVII — на початку XVIII століття Красний Кут декілька разів зазнав нещадного руйнування від нападів турко-татарських завойовників. У «Летописи дель Петра І» зазначається, що в червні 1680 р. «татары входили массами, в слободские поселения, так что полковник Перекрестов поспешно отправился в Красный Кут с полком своим». Було спалено багато будівель, захоплено татарами понад сотню-мешканців; подібний, напад повторився і в 1688 році. У 1780 році відбулося перейменування поселення у Краснокутськ. Козаки Краснокутської сотні брали активну участь у походах проти кримських татар, Азовських походах Петра І. Активний вклад внесли мешканці Краснокутська в боротьбу із шведською інтервенцією «Летопись дель Петра І» лаконично розповідає, як «рейтары Карла неожиданно наткнулись близ села Городеньки на гренадеров и драгунов... были разбиты и прогнаны до самого Краснокутска». Відступаючи, шведи пограбували жителів, завдали місту великих руйнувань. Один з найближчих прибічників Петра І князь Меншиков в одній з військвих реляцій писав: «Непріятель, место Красный Куть, Коломакь и другія попалиль, пошел назад кь Опошне к вшеупомянутых месть жителей мужеска и, женская пола вь снегь и вь воду побрасал и многія злы чиниль». З плином часу селище Краснокутськ стало повітовим містом. Розвинулася промисловість. Були побудовані цукроварні. Становище на них найманих сільськогосподарських робітників - поденників було жахливим. Неодноразово вибухали страйки, заколоти, які жорстоко придушувалися царською адміністрацією.

Каталог сайтов Харькова