Європейському Союзу доводиться на льоту опановувати дипломатичні премудрості переговорного процесу щодо придністровського врегулювання. Причому робити це не за столом у черговий раз заморожених переговорів, а курсуючи між Брюсселем, Кишиневом і Тирасполем, вникаючи водночас у кулуарні ігри партнерів по врегулюванню і впливаючи на слабкі євроінтеграційні місця окремих посередників.

За той досить короткий час, упродовж якого ЄС є учасником переговорного процесу щодо Придністров’я, у Брюсселі вже забули, що ще років п’ять тому розраховували прийняти до своїх лав Румунію без замороженого конфлікту в неї під боком. Сьогодні цей конфлікт — у зоні безпосереднього сусідства Євросоюзу, а Бухарест на правах нового члена має власне уявлення про те, як зазначений конфлікт має бути вирішений, не надто переймаючись горезвісною євросоюзівською компромісністю.

За короткий час у ЄС зрозуміли й те, наскільки ілюзорною у вирішенні подібних конфліктів буває грань між посередником і стороною конфлікту, а тому швидко навчилися тримати позицію всього лише спостерігача, котрий аж ніяк не проти відіграти значно серйознішу роль у вирішенні конфлікту, але не готовий узяти на себе відповідальність за черговий провал. А коли так — демонстративно акцентує увагу на підконтрольній йому прикордонній місії допомоги (EUBAM), миротворчі ж ідеї воліє вкладати у вуста деяких інших учасників процесу.

Останнім часом долати повітряний простір між Брюсселем і столицями трьох пострадянських держав, а заодно і стежити за дипломатичною творчістю найбільш схильних до переговорних сюрпризів представників формату «5+2» доводиться спецпредставникові Євросоюзу по Молдові — угорському економісту Кальману Міжеї, котрий нещодавно змінив на цій посаді голландського дипломата Адріана Якобовіца де Сегеда, а до цього працював директором регіонального бюро ПРООН по Європі та СНД. Минулого тижня пан Міжеї приїжджав до Києва, щоб узяти участь в ініційованій Арсенієм Яценюком та його фондом Open Ukraine масштабній міжнародній конференції щодо заморожених конфліктів (Kyiv Security Forum), а в перерві дав лаконічні і досить дипломатичні відповіді на запитання «ДТ».

— Пане Міжеї, ви як економіст, котрий тривалий час опікувався проектами розвитку в ООН, згодні з думкою, що придністровська проблема в її нинішньому вигляді пов’язана насамперед із наявністю привабливих економічних об’єктів у Придністров’ї?

— Придністровська проблема має чітко виражені економічні аспекти, але перебуває також в політичній та емоційній площинах. Слід уникати надмірного спрощення. Ми маємо справу зі складним сплетінням різних інтересів. Проте, на відміну від більшості інших конфліктів, придністровська проблема не має глибоких релігійних чи етнічних коренів. В обох частинах Молдови живуть одні й ті самі етноси — без будь-якого упередження чи ненависті.

— Враховуючи відсутність етнічного чинника, ви готові сказати, що придністровська проблема може бути вирішена швидше за інші аналогічні заморожені конфлікти на пострадянському просторі?

— На цій основі придністровський конфлікт справді може бути врегульований відносно легко. Для цього потрібна завбачливість і віра учасників процесу врегулювання в можливість спільного рішення.

— Чи є на сьогодні в Євросоюзі консенсус щодо шляхів розв’язання проблеми Придністров’я? Чи деякі країни, наприклад Румунія, мають особливу думку з цього приводу?

— Є глибокий консенсус між країнами — членами Європейського Союзу з приводу того, яке саме врегулювання є бажаним, що тут припустимо і де проходять червоні лінії. Кожна з країн-членів згодна із цим. Ви згадали Румунію, але вона на тій самій позиції, що й весь Євросоюз. Як країна, котра не тільки межує з Республікою Молдова, а й має глибокі історичні зв’язки з нею, Румунія дуже тісно співробітничає зі спеціальним представником ЄС, аби домогтися європейського вирішення проблеми.

— Чи є підстави вважати, що в найближчому майбутньому Євросоюз постарається вплинути на ситуацію конфлікту не лише з допомогою EUBAM, а й висунувши свої ініціативи щодо врегулювання? Чи в цьо­му питанні ЄС є прибічником того, щоб тільки реагувати на миротворчі ініціативи Ук­раїни або Росії?

— Європейський Союз вірить у спокійну дипломатію, а також у врегулювання як результат узгодження поглядів та інтересів сторін. Я оцінюю нашу діяльність не за якимись гучними «планами», а за досягнутими результатами. Ми пра­цюємо з усіма партнерами по «5+2», а також із країнами — членами ЄС для досягнення цієї мети. Вже винесено на обговорення важливі пропозиції, і тут дуже важливий внесок президента Ющенка. План Ющенка звернув нашу увагу на те, наскільки важливо показати Придністров’ю: для життєздатного довгострокового вирішення проблеми сторонам справді потрібно погодитися з цим (планом. — Ред.) як частиною врегулювання.

— Чи мають перспективу останні ініціативи Володимира Вороніна, спрямовані на зближення двох берегів Дністра на основі конкретних проектів, без схвалення з боку Росії та її відповід­ної відмашки, котрої, є підстави вважати, чекають у Тирасполі, щоб сформулювати остаточ­ну позицію? На вашу думку, пропозиції Володимира Вороніна можна розглядати як готовність до прямого діалогу з придністровською владою чи, ско­ріше, вони адресовані Росії?

— Ініціативи президента Воро­ніна — це ініціативи щодо зміцнення довіри. У будь-якому конфлікті, зокрема й цьому, є достатньо непорозумінь, котрі виникли колись через небажання сторін ураховувати інтереси одне одного. Нові ініціативи Молдови справедливо спрямовані на те, щоб урахувати конкретні придністровські інтереси. Сподіваюся, придністровці позитивно поставляться до цих пропозицій. Важливо, щоб добру волю виявляли по обидва береги Дністра. Очевидно, це вже відбувається: ска­сування так званого міграційного збору, а також штрафного внутрішнього митного збору з молдовських товарів є кроками придністровської влади в потрібному напрямі.

— Як ви сприйняли пропозицію Воло­димира Вороніна вис­тупити з ініціативою щодо скасування Єв­росоюзом візових обмежень щодо при­дністров­ського керівництва? Чи є ці прохання з боку Ки­шинева достатньою підставою для того, щоб ЄС переглянув своє рішення стосовно представників придністровської влади?

— Європейський Союз запровадив ці обмежувальні заходи у відповідь на серйозні порушення прав людини, у відповідь на поведінку, що не відповідає основним європейським нормам. Ці заходи регулярно переглядаються. Я переконаний, що аргументи президента Вороніна будуть значимим внеском у розгляд цього питання країнами-членами.

— Але що все ж таки є головною умовою для перегляду Євро­союзом правил в’їзду для придністровських керівників?

— Щоб погодитися на такі зміни, насамперед потрібно побачити реальні зрушення в діях представників правлячої придністровської еліти.

— Які положення мають фігурувати в нових російських пропозиціях, аби Євросоюз як учасник переговорного процесу їх схвалив? Чи слід Україні прагнути до того, щоб у цих про­позиціях було відображено окремі пункти Плану Ющенка?

— Центральні ідеї Плану Ющен­ка раціональні й вагомі, тому ми повинні їх ураховувати при виробленні угоди щодо врегулювання. Що ж до нових російських пропозицій, то мені вони не відомі. Я можу лише зауважити, що, з позиції Європейського Союзу, єдиним способом урегулювання є рішення, котре враховує легітимні інтереси всіх сторін за столом переговорів. Цей факт зобов’язує нас до прозорих переговорів у форматі «5+2», і це саме те, чого ЄС завжди настійно радив дотримуватися.

— Яким є ставлення Європейського Союзу до можливої федералізації Молдови — яку, за деякими відомостями, сьогодні фактично лобіює Росія?

— Відверто кажучи, я вважаю цю дискусію досить семантичною і гадаю, що в ній дуже мало реального змісту. Існують федерації з дуже сильно вираженими характеристиками централізації та унітарні держави з глибоко децентралізованими механізмами. Процесу (придністровського врегулювання. — Ред.) дуже посприяло б, якби більше уваги було приділено питаню, яким чином децентралізувати функції держави. У Європейському Союзі діє принцип субсидіарності, і ЄС щиро зацікавлений у тому, щоб надати стільки владних функцій Придністров’ю, скільки раціонально можливо, не підриваючи функціональності та демократичного характеру возз’єднаної Молдовської держави.

— Як ви оцінюєте готовність України впливати на ситуацію в регіоні сьогодні? Чи є у вас відчуття, що в Києві змирилися з поразкою Плану Ющенка?

— План Ющенка — це справді значний і позитивний внесок у процес придністровського врегулювання. Він є відображенням правильності загального підходу України до даного процесу: Київ працює на основі європейських цінностей, підтримує принцип більшої прозорості в цьому питанні. Таким чином Україна робить неоціненний внесок у врегулювання. Не слід забувати, що Україна також була ініціатором Місії ЄС із надання допомоги на українсько-молдовському кордоні (EUBAM), що істотно посприяло процесу врегулювання. Хочу підкреслити: чим більш тісним і стратегічним є наше співробітництво із врегулювання придністровського конфлікту, тим вищі наші шанси знайти рішення. Наші спільні зусилля важливі також і з погляду національних інтересів України.

Іще я хотів би зауважити, що наші політичні зусилля та економічні процеси, які лежать у їхній основі, є взаємозалежними. Це, до речі, стосується і питань корупції — хвороби, котра не завдасть смертельного удару державному організму лише в тому разі, якщо з нею борються. Чим успішнішою буде наша боротьба з корупцією, тим вищі шанси в процесі врегулювання і ширші перспективи двох країн (України і Молдови. — Ред.) на зближення з Європейським Союзом.