Володимир Федотов: В нас немає місця для пам’яті

додано: 23-07-2008 // // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1216837422.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Для Майдану

• Влада •

Чи можна перетворити пам’ятник із промовистою назвою “Жертвам тоталітаризму” на православну каплицю московської церкви? Чи можна таким чином отримати відпуст гріхів, свідомих і несвідомо сподіяних? Певно, що так, якщо ви мешкаєте в українській провінції.

Можливо тут ніхто не знається на поняттях, тим більше на кшталт російської православної цивілізації чи ще чогось такого, зате чи не щодня стикається з усеохопним невіглаством. Ця історія саме про те, що становить моє повсякдення.

Початки її можна надибати два роки тому, коли громадськість міста Заслава (м. Ізяслав, Хмельницька область) звернулася із “Відкритим листом” до голови місцевої держадміністрації Михайла Борисюка і бурґомістра Ігоря Кондратюка із клопотанням про спорудження меморіального знаку жертвам тоталітаризму. Серед них: В. Якушевич (голова РОСЕП “Союз. Чорнобиль. Україна”), В. Кучма (редактор тижневика “Партнер”), А. Полещенков (голова проводу дитячого спортклубу “Триглав”), В. Кравчук (голова ІРО Товариства “Просвіта”), В. Сльоз (директор студії “Ізяслав TV-Майдан”), Л. Левицька (директор Ізяславського районного історико-краєзнавчого музею), С. Охремчук (редактор газети “Зоря Надгориння”), Н. Макаревич (голова правління Ізяславської ТПО УТОС), А. Копил (голова правління РО Товариства Червоного Хреста), В. Федотов (голова ГО “Комітет Відродження”). Тоді йшлося про спорудження пам’ятника усім жертвам комуністичного і нацистського режимів на Заславщині. “Сьогодні, - наголошувалося у “Відкритому листі”, - усвідомлюючи свою відповідальність за неповторення злочинів, що ґрунтуються на будь-якій відмінності між нами, расовій, національній чи релігійній. Прагнучи до побудови демократичного суспільства свободи та справедливості, дбаючи за збереження національної пам’яті, звертаємося до вас з проханням розглянути та затвердити план зі спорудження меморіального знаку жертвам тоталітаризму. [...] На меморіалі передбачити напис українською, польською, чеською, німецькою мовами та івритом: “Жителям Заславщини жертвам тоталітаризму”. Як символ спільного висновку із гірких уроків історії і як нагадування про ницість людського створіння, позбавленого розуміння межі між добром і злом” (“Зоря Надгориння”, 18.05.2006).

Як наслідок, з’явилися перші непорозуміння з місцевими владцями. Віталій Климчук, “помаранчевий” заступник голови райдержадміністрації з гуманітарних питань позитивно оцінив ініціативу громадськості і порадив користуватися Порядком спорудження (створення) пам’ятників і монументів Держкомбуду України, який передбачав виготовлення багатьох супровідних документів і дотримання чисельних бюрократичних формальностей. По суті ж, адміністрація від процесу самоусунулась. Ще краще відреаґував маґістрат. Виявилося, що знайти місце під пам’ятник дуже складно. Місце при в’їзді до Старого міста, на якому наполягала громадськість, було відхилено, позаяк спорудженню заважала зупинка автобуса, а також православна церква Різдва Христового (МП), з парафіянами якої, на думку деяких представників маґістрату, у відвідувачів пам’ятника постійно виникатимуть конфлікти. І лише з другої спроби маґістрат погодився надати місце по вулиці Шевченка, де вже довший час знаходився пустир з ознаками фонтанчика, дітища попереднього бурґомістра Ігоря Дженджери. Місце загалом непогане, у центрі міста, недалеко знаходиться діючий костьол Св. Йосипа, живописні руїни палацу князів Санґушків, на березі донедавна (до 2004 року) повноводної ріки. Проте набагато ближче до місця спорудження надзвичайними темпами було вибудовано жовто-синій анґар маґазину будівельних матеріалів “Б-АРС” депутата облради Бориса Яцкова (БЮТ). Саме до нього звернулася громадськість з проханням допомогти у спорудженні меморіалу. Проект передбачав зведення ротонди, в центрі якої мала бути розміщена скульптура роботи місцевого художника Миколи Ткачука, родина якого потерпіла від комуністичного свавілля, майстер до того ж згодився безкоштовно виконати роботи по її створенню. Після зустрічі з художником і узгодження усіх специфічних моментів Борис Яцков запевнив, що вже незабаром розпочнеться будівництво. Водночас на зібрані пожертви було виконано основні роботи з виготовлення скульптури.

25 листопада 2006 року, під час жалобного мітинґу на місці майбутнього пам’ятника було встановлено пам’ятного хреста; у дійстві брали участь як місцеві урядники, так і священики української – о.Володимир Ковальчук, так і московської – о. Федір Пилипчук, церков. Вночі на хресті було розбито табличку з написом. Після того її били або палили ще неодноразово.

Після визнання Голодомору Верховною Радою, а також після відповідного Указу Президента, здавалося, крига скресне. Змінився і заступник голови райадміністрації з гуманітарних питань – новопризначеним став Микола Рижик, який зробив кар’єру у комсомолі і компартії, на той час квота “Нашої України”. Проте, як і всі довгожителі чиновницьких кабінетів, Микола Рижик зауважив протиріччя між назвою пам’ятника і офіційними формулюваннями Указу Президента. З його легкої руки пам’ятник почав називатися “Жертвам голодомору і політичних репресій”, а майданчик під спорудження став зручним місцем, однак не пам’яті, а зустрічей з нагоди Дня пам’яті жертв голодоморів і політичних репресій, коли чиновники організовують масові заходи з цього приводу. Востаннє на “заході” були присутні окрім вже згаданих священиків ще й о. Роберт Патрак (РКЦ).

Вже цьогоріч була вимурувана ротонда, усі доброчинні роботи проведено в економкласі, не дуже зважаючи на ескіз, так, що нині цементні сходи потроху обсипаються. Блискучий хрест на купол, як подейкують, надіслали з самої Києво-Печерської лаври. Гіпсові форми під скульптуру дивом перезимували, завдячуючи відданості майстрів, були переведені у бетон. Нині жінка, що спирається на чоловічі руки, лежить розчленована на одному з приватних хмельницьких дворів, чекаючи фінансування. Гроші, проте, виділялися райрадою ще минулоріч, але як і цьогоріч їхньому використанню заважає відсутність паперів, які передбачає вже згадуваний “Порядок спорудження...”. Судячи з усього, за два роки чиновники палець об палець не вдарили, щоб якось просунутися у цьому питанні. Ну не так, щоб зовсім – була, звісно, якась метушня, окозамилювання, або й відверте іґнорування.

Окрім цієї суспільно-чиновницької лірики останнім часом історія ця обростає й іншими прикрощами. Виявляється, що пам’ятник “Жертвам тоталітаризму” є неканонічним, визнанню його канонічності заважає вже самий його вигляд – принаймні так вважає о. Федір Пилипчук (УПЦ (МП)), а віднедавна його підтримує о. Володимир Ковальчук (УПЦ (КП)), тому його завершення у запланованому вигляді не є можливим. Відтак у вже зведеній ротонді слід встановити православну ікону, а пам’ятник буде вже не пам’ятником, а каплицею московської церкви. Святу справу гаряче підтримує заступник голови райдержадміністрації Микола Рижик, і саме на такому розвиткові подій наполягає депутат-благодійник Борис Яцков, і мабуть зовсім не проти цього секретар маґістрату Оксана Фіялко.
Днями Микола Рижик вдався до ще одного доволі цинічного вчинку, відіславши представників громадськості шукати по місту нового місця під пам’ятник.

Володимир Федотов, Заслав

додано: 23-07-2008 // URL: http://maidan.org.ua/static/lvivmai/1216837422.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.