Київ: рай для нелегалів?

Автор: Інна ВЕДЕРНИКОВА

  • принт версiя
  • обговорити
  • надіслати другу
  • прочитати пізніше
  • лист редактору

Схоже, якщо в Україні найближчим часом не запрацює єдиний державний орган у справах мігрантів, а також не буде ухвалений закон про міграційну службу, представникам владного олімпу все-таки доведеться змістити центр перманентної мовної дискусії зі слов’янської групи на тюркську сім’ю мов, семітську чи якусь іншу. Нарешті замислившись і про те, чому час від часу іноземці влаштовують перестрілки на столичній Троєщині й вогнем чистять ринки на Шулявці.

Прокуратура Києва днями дійшла глибоких висновків за результатами комплексної перевірки становища нелегалів у столиці.

Як випливає з матеріалів перевірки, якими поділився з «ДТ» прокурор столиці Євген Блажівсь­кий, вагому частину злочинів чинять особи, які прибули до столи­ці з-за кордону. Понад те, кількість скоєних ними злочинів із року в рік зростає. Міркуйте самі. Як­що в 2004 році на рахунку іноземних громадян було 133 злочи­ни, то в 2007-му — 607 випадків. Кількість адміністративних правопорушень, вчинених цією гру­пою осіб, також збільшується: 2006 рік — 6059 фактів, 2007-й — 9867, а в першому кварталі 2008 року вже 3076. Столиця, безумовно, відчуває найбільше навантаження з боку нелегальних мігрантів, яких у 2007 році було виявле­но 2292, або кожний шостий у країні (у 2007 році в Україні вияв­лено 13489 нелегалів). Найбільшу кількість таких порушень скоюють вихідці зі східноазійських країн — Азербайджану, Грузії та Китаю.

У той час як ледь не на кожному розі звучать заяви політиків, що «ми вирішимо проблеми іноземних мігрантів в Україні, не дозволивши зробити з європейської країни прохідний двір», суспільство спостерігає зовсім іншу картину — потік мігрантів збільшується, а кількість злочинів, скоєних ними, зростає. Чому? Погано працює міліція?

Насправді видимість роботи імітує вся державна машина. А в ланцюжку відомств, які держава тією чи іншою мірою наділила повноваженнями в цій сфе­рі, — і МВС, і державні адміністрації, і СБУ, і служба зайнятості, і міністерство освіти... У семи няньок дитя без ока. І це класична ситуація для сучасної України. Яка, до речі, не відмінила свій «переможний» похід до Європи. Лише кілька прикладів з історії боротьби з нелегалами перелічених вище структур.

По-перше, МВС, законом про міліцію покликане забезпечувати належний контроль за виконанням іноземцями правил в’їзду, виїзду і перебування в Україні. Перелік функцій, які мають виконувати всі без винятку підрозділи відомства, можна розтягнути ще на кілька абзаців. І що?

— У той час як Україна посідає четверте (!) місце у світі з внутрішньої та з зовнішньої міграції населення, а кількість неврахованих мігрантів перевалила за мільйон, та сама ДАІ, приміром, у 2007 році не склала жодного протоколу щодо водіїв, кот­рі перевозили б нелегальних мігрантів, — каже прокурор Блажівсь­кий. — А в 2006 році таких фактів було виявлено лише два. Дільничні інспектори традиційно забувають перевірити, чи виїхав із країни іноземець, в якого закінчився термін перебування на території України і який внаслідок цього поповнив численні ряди нелегалів. Також практично в усіх районах столиці ми зафіксували факти, коли за наявності всіх доказів скоєного порушення працівники міліції не порушують адміністративних справ, у результаті чого іноземці уникають передбаченої законом відповідальності.

Цікава ситуація і з найбільш дійовим способом боротьби з нелегалами — виселенням їх із території країни. Відповідно до статистики, у 2007 році іноземними громадянами скоєно 9867 адміністративних правопорушень, а підрозділами МВС у столиці протягом цього самого року прийняті рішення про виселення лише 2292 чоловік. І це попри те, що підстав для застосування даної санкції для ще 7575 (!) іноземців предосить. Понад те, часто рішення про добровільне виселення з країни не приймається навіть після тривалого, офіційно встановленого, незаконного перебування іноземного громадянина на території України. Не менш дивними в усій цій історії видаються факти, коли та сама міліція примусово, очевидно, у гонитві за якимись ефемерними показниками, направляє матеріали в суд, вимагаючи примусового виселення людей без достатніх на те підстав. Для створення видимості ефективної роботи складаються протоколи про адміністративні правопорушення на осіб похилого віку й навіть дітей (!), котрі не досягли віку, який дозволяє притягати до адміністративної відповідальності. Про яку координацію зусиль підрозділів МВС у цьому разі взагалі можна казати?!

По-друге, державні адміністрації. За свідченням прокурорів, які брали участь у перевірці, у Києві, приміром, повноцінне Головне управління зі справ національностей і релігій (туди ж закладені й проблеми мігрантів) запрацювало тільки з березня 2008 року. Доти функціонувало Управління зі справ національностей і міграції, яке, відповідно до свого положення, займалося чим завгодно, але тільки не справами міграції. Тільки після нашого протесту положення вже нового управління було приведене у відповідність із чинним законодавством. Та й це не врятувало ситуацію. У результаті перевірки було з’ясовано, що в тій самій Дніпровській адміністрації столиці, приміром, узагалі немає чиновника, відповідального за напрям, який нас цікавить. Як немає і жодної букви в бюджеті, що наказує витратити на проблеми мігрантів бодай копійку.

По-третє, СБУ. З одного боку, у рамках наданих законом повноважень служба протягом 2006—2007 рр. припинила функціонування 15 каналів незаконної міграції. Внаслідок чого було порушено вісім кримінальних справ. П’ять чоловік у 2006 році були виселені з території України. З другого боку, під час перевірки законності використання наданого СБУ права ухвалення рішень про виселення виявилося, що деякі з них ухвалені передчасно, без достатньої кількості доказів, які підтверджують факт порушення іноземцем або особою без громадянства законодавства України. Що, безумовно, ще один тривожний сигнал.

По-четверте, ВНЗ столиці.

— Сьогодні там навчається чимало іноземців, у котрих немає медичних довідок про стан їхнього здоров’я, відсутність у них інфекційних захворювань, інших обов’язкових документів (страхового поліса, квитка на зворотний шлях), — продовжує прокурор. — Не менш тривожним є і той факт, що на підставі легально отриманих запрошень на навчання до Києва приїжджають іноземці, котрі й не збираються тут навчатися, а використовують країну як транзитний плацдарм до країн Західної Європи чи для нелегального працевлаштування в нас. Зокрема із запрошених у 2007 році на навчання в Київський міський медичний коледж 52 іноземців 35 у навчальному закладі так і не з’явилися. З 88 запрошених до Університету харчових технологій безвісти зникло 37 чоловік. На­справді список довгий, і скільки таких громадян у нас у країні, напевно не знає ніхто. Як, утім, залишається таємницею й те, куди вирушають іноземці, які все-таки здобули освіту в нашій країні. ВНЗ про це не доповідають органам. І самі не цікавляться. Приміром, із 110 іноземних студентів Національного медичного університету імені Богомоль­ця, які у 2007 році закінчили навчання або були відраховані, 11 залишилися в столиці, згодом п’ятеро з них судом притягалися до відповідальнос­ті за скоєння адміністративних правопорушень.

І, нарешті, по-п’яте, перевіряючі зазначили пасивну позицію Київського центру зайнятості. Маючи широке коло повноважень і арсенал дійових заходів, спроможних впливати на посадових осіб підприємств, які порушують міграційне та трудове законодавство, інспек­ція центру максималь­но спростила свою роботу. Фахівці центру виявляли лише формальні та однотипні порушення встановлених правил працевлаштування іноземців. Ре­тельних перевірок документів, поданих роботодавцями для одержання дозволів на працевлаш­тування іноземців, не здійснюється. Тому в Україні сьогодні можуть працювати й іноземні лікарі без документів, і кухарі тощо.

Яка ж роль прокуратури в усій цій історії? Також маловиразна. За словами самого керівництва, служба проводила свій нагляд за роботою міліції та інших структур лише епізодично. У деяких районних прокуратурах столиці, як і в державних адміністраціях, немає навіть закріплених за цим напрямом працівників.

Що ж до міліції. Два інспектори в тому самому Шевченківсь­кому районі столиці, що входять до вертикалі департаменту зі справ громадянства, імміграції і релігії МВС, навряд чи можуть потягти весь цей вантаж, включаючи відповідальність безпосередньо МВС, ВНЗ, служб зайнятості. Через лише одну банальну причину — відсутність потрібних тисяч у бюджеті МВС — ці інспектори також не в змозі виселити з країни й потрібну кількість тисяч нелегалів. І тут ми вже не кажемо про будівництво спеціальних центрів для утримання мігрантів та інших атрибутів, як це заведено у країнах, що цивілізовано підходять до вирішення цього справді непростого питання.

Насправді факти, які прокуратура вирішила зробити надбанням громадськості (докладніше про результати перевірки читайте в наданих прокуратурою документах на сайті «ДТ»), свідчать про одне — цілковиту відсутність координації розв’язання проблеми на державному рівні. Україні справді потрібний єдиний спеціальний державний орган із широкими повноваженнями, завданнями, бюджетом і чітким законом. До речі, про створення такого органу йдеться в березне­вому указі президента «Про заходи щодо реформування систе­ми органів МВС». І це невідклад­но.

Скільки таких «невідкладних заходів», запропонованих країні і президентом, і Кабміном, і опозицією, зависнули на гачку необов’язковості наших політичних еліт, які перманентно сваряться... Яка там боротьба з мігрантами... Проте конче потрібно щось робити. За цієї ситуації вже навряд чи варто повставати проти припливу мігрантів — це загальносвітова тенденція, яка, коли подивитися практично, може принести додаткові робочі руки. Краще навчитися грамотно керувати процесом. І це стосується як захисту прав громадян України, котрі потерпають від злочинів із боку приїжджих, так і прав самих іноземців, котрі, навіть набувши легального статусу, навряд чи почуваються в нашій країні комфортно і захищено.

  • принт версiя
  • форум
  • надіслати другу
  • прочитати пізніше
  • лист редактору