Харківська обласна державна адміністрація - Програма інноваційного прориву

Програма інноваційного прориву

Харківська обласна державна адміністрація

ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО СТВОРЕННЯ ІННОВАЦІЙНОЇ МОДЕЛІ ВЗАЄМОДІЇ НАУКИ, ОСВІТИ, БІЗНЕСУ І ВЛАДИ

– Больной скорее жив, чем мертв.
– Больной скорее мертв, чем жив.
А.Н. Толстой, "Золотой ключик, или приключения Буратино"

Місце, яке посідатиме Україна в глобалізованому світі, залежить, в першу чергу, від того, чи буде відповідати її економіка критеріям економіки знань, чи буде здатна вона генерувати наукові ідеї світового рівня і втілювати їх у високі технології. Треба чесно і відверто сказати собі, що ми дійшли критичної межі, за якою вітчизняний науково-технічний і освітній потенціал очікує колапс. Стан української науки та української освіти як нерозривно пов'язаних соціальних інститутів є критичним і вимагає рішучих, невідкладних і сміливих дій заради їх порятунку. Ці дії повинні бути пов'язані зі створенням необхідних умов для спільної праці влади, освіти, науки, бізнесу на шляху від індустріального суспільства до економіки знань.

***

Україна значно запізнилася з рішучим поворотом на інноваційний шлях. Вже немає можливості чекати, поки принесуть результат довготермінові заходи, спрямовані на надання економіці інноваційного потенціалу, на розбудову інноваційної інфраструктури. Необхідні невідкладні і рішучі заходи з боку держави, які б дали шанс зупинити деградацію науково-технічної сфери і освітнього потенціалу. Інакше саме питання про рух до економіки знань та інноваційний розвиток країни буде знято назавжди.

Час відтворення міфів про те, що ми маємо багаті природні ресурси, вигідне геополітичне і геоекономічне положення, високоосвічені та кваліфіковані трудові ресурси, передову науку і потужну освіту, а тому Україна приречена на успіх, вже минув. Час пустопорожніх компліментів науці і освіті, непослідовних, паліативних рішень і кроків минув.

Неупереджений і тверезий аналіз показує, що саме зараз, на початку ХХI століття Україна постала перед простою альтернативою: або зробити відчайдушний, рішучий стрибок на підніжку останнього вагона поїзда, що швидко прямує в новий світ високих технологій та інноваційного розвитку, або залишитися на пероні науково-технологічної відсталості, з усіма її наслідками, такими як економічна і політична слабкість, духовне знесилення, зникнення національно-культурної ідентичності, інтенсивна міграція і депопуляція населення, втрата реального суверенітету.

Це очевидні речі, хоча, як відомо, очевидні і неприємні речі найгірше усвідомлюються. Але вони мають бути усвідомлені політичними елітами, центральною і місцевою владами, всім суспільством.

Рух до суспільства знань аж ніяк не може зводитися до простого збільшення фінансування науки і освіти. Само по собі збільшення фінансування витрат на науку і освіту навіть до стандартних у розвинених країнах показників мало що дасть оскільки нинішній стан взаємодії науки, освіти, бізнесу та влади потребує розв'язання цілої низки фундаментальних проблем.

Безумовно, збільшення фінансування є необхідним, але потрібно вести як активний пошук його джерел, щоб досягти обсягів фінансування науки до визначених світовою практикою і Законом України "Про наукову та науково-технічну діяльність" (1,7 % ВВП), так і розробку нових форм діяльності, пріоритетів та співробітництва влади, науки, освіти та бізнесу.

1. Проблеми недосконалості фінансування наукової та освітньої діяльності

1.1. Відсутній системний підхід, що забезпечує визначення пріоритетних напрямів наукових досліджень та освітніх програм, враховуючих світові тенденції та реальний потенціал українських наукових і науково-освітніх установ і колективів.

1.2. Відсутні чіткі, об'єктивні критерії оцінки наукового, освітнього потенціалу організацій і колективів, які використовуються у світовій практиці, що унеможливлює встановлення обґрунтованих рейтингів наукових та освітянських організацій.

1.3. Недостатньо прозорим є механізм розподілу бюджетних коштів між науковими та освітніми організаціями та колективами.

1.4. Зберігається практика неадекватного і розпорошеного розподілу коштів між науковими і освітніми організаціями, колективами без врахування їх дійсної спроможності створювати необхідний і реальний науково-технічний продукт.

2. Проблеми функціонування наукової сфери

2.1. У країні відсутня постійно діюча система порівняльного аналізу стану та перспектив розвитку існуючих наукових напрямів, що вкрай ускладнює прийняття обґрунтованих і своєчасних рішень у цій сфері.

2.2. Вітчизняна наука значною мірою ізольована від світової; з декількох тисяч провідних наукових журналів з природничих і технічних наук лише 7 виходять в Україні; низьким є рівень мобільності науковців та їх залучення у міжнародні наукові проекти; архаїчним і неефективним залишається інформаційне забезпечення наукових досліджень.

2.3. Застаріла і продовжує швидко старіти матеріальна база вітчизняної науки, через що значна кількість наукових напрямів, які розвиваються в світі, стають практично недосяжними для вітчизняних науковців.

2.4. Знижується якість наукових кадрів: небезпечного характеру набули тенденції старіння наукових працівників, відтоку найкращого інтелектуального ресурсу за кордон та поза наукову сферу, корпус науковців слабо поповнюється талановитою молоддю, низькою є ефективність системи підготовки молодих вчених, зокрема, робота аспірантури.

2.5. Зберігаються характерні для централізованої радянської системи, але неприродні для економіки знань, розриви між наукою академічною, наукою вузівською, наукою галузевою, а також між наукою і виробництвом.

2.6. Академічна і галузева наука відірвані від вищої освіти, підготовки фахівців. В Україні не налагоджено систематичну професійну роботу з аналізу проблем розвитку країни, оцінки її інноваційного потенціалу, не сформовано необхідної для цього мережі аналітичних і експертних інститутів.

2.7. Недостатня державна підтримка участі української науки в діяльності міжнародної наукової спільноти, міжнародних організацій та в міжнародних проектах.

3. Проблеми освіти

3.1. Загальноосвітня школа втрачає, якщо вже не втратила традиції якісного викладання математики і природничих дисциплін.

3.2. Значно погіршився якісний склад і мотивація до навчання переважної частини студентів, які вивчають точні і природничі науки і мають у майбутньому забезпечувати науково-технологічний розвиток країни.

3.3. У системі вищої освіти, як і в науковій сфері, відбулося різке старіння викладацьких кадрів, деформований механізм нормальної зміни поколінь науково-педагогічних кадрів, зростає старіння обладнання, слабкими є зв'язки з науковими закладами і ринком праці.

3.4. Гострою проблемою є розпорошення обмежених бюджетних коштів між вищими навчальними закладами, кількість яких зросла за роки незалежності у 2,5 рази. При цьому якість освіти, яку надають малопотужні ВНЗ, та рівень здійснюваних ними наукових досліджень далеко відстали від європейського рівня. За оцінкою академіка Я.Яцківа в Україні майже у 80% університетів не ведуться наукові дослідження, дуже малою є кількість наукових праць, які надруковані у виданнях з високим імпакт-фактором. Офіційний університетський статус отримало чимало навчальних закладів, які за своїм кадровим потенціалом, забезпеченням обладнанням, рівнем наукових досліджень аж ніяк йому не відповідають.

3.5. Негнучкою і застарілою є структура напрямів підготовки фахівців, навчальних планів і програм; кількість випускників за різними напрямами слабо пов'язана з потребами реальної економіки і тенденціями світового науково-технічного розвитку.

3.6. Має місце хронічне недофінансування навчально-наукового процесу у вищих навчальних закладах. Крім того держбюджетне фінансування є знеособленим, непов'язаним з реальною собівартістю підготовки студентів за конкретними напрямами.

3.7. Несформованою є система освітніх пріоритетів. Погано враховуються інтереси стратегічних для держави напрямів підготовки фахівців з ядерної енергетики, енергозберігаючих технологій та альтернативної енергетики, матеріалознавства, космічної індустрії, авіабудування, оборонно-промислового комплексу, систем зв'язку, інформаційних технологій, нанофізики і нанотехнологій тощо.

4. Проблеми бізнесу

4.1. Підприємницьке середовище мало зацікавлене в придбанні (замовленні) вітчизняної науково-технічної продукції. Жорстка система впровадження наукових розробок, що існувала в централізованій економіці, практично зникла. В той же час, стан економіки не забезпечує такого рівня конкуренції у високотехнологічних галузях, що створював би попит на інновації; економічна політика держави не передбачає реальних механізмів заохочення бізнесу до інноваційної діяльності.

4.2. У тих випадках, коли наукові колективи мають що запропонувати промисловості, бізнесовим структурам, їх взаємодія практично неможлива із-за відсутності правових інституційних інноваційних інфраструктур, які забезпечують комерційні зв'язки між виробниками та споживачами науково-технічної продукції і створюють організаційні та фінансові можливості доведення ідей до промислових та інших технологій, а технологій - до стану, який дозволяє їх використання у виробничих процесах.

4.3. Ризики інвестування в інноваційні проекти вкрай високі, але механізми їх страхування практично відсутні.

4.4. Відсутні механізми реалізації норм законодавства щодо інститутів спільного інвестування, що перешкоджає концентрації коштів різних інвесторів для фінансування інноваційних розробок.

4.5. У країні не розвинуті фінансові інструменти входження до інноваційного бізнесу та виходу з нього, що унеможливлює становлення вітчизняного венчурного капіталу.

4.6. Відсутні ефективні механізми виявлення господарського обліку, охорони та комерціалізації інтелектуальної власності.

5. Проблеми влади

5.1. Зусилля урядів різних років зі створення умов для переходу до інноваційної моделі були непослідовними і неадекватними складності і масштабу проблеми. У результаті численні потенційно корисні заходи не склалися в системний комплекс і не дали очікуваного ефекту.

5.2. Перелічені в різних документах соціально-економічні пріоритети країни та її регіонів ґрунтуються, значною мірою, не на оцінках реальних і перспективних можливостей, а визначаються попередньою історією, а тому не є ані реалістичними, ані мобілізуючими.

5.3. Наявні вкрай обмежені ресурси науково-технічного розвитку розпорошуються, а частка ресурсів, що виділяться на розвиток наукомістких галузей та інфраструктури, не здатна забезпечити інноваційного прориву.

5.4. Влада відчуває потребу в концепціях, моделях, програмах, прогнозах розвитку суспільства, управлінських технологіях, але далеко не завжди використовує наукові висновки та рекомендації при прийнятті рішень.

5.5. Зусилля центральних і регіональних органів влади з розвитку інноваційної сфери не скоординовані, не забезпечені методично і не підкріплені участю та ресурсами приватного бізнесу.

5.6. У країні бракує реалістичних програм інноваційного розвитку, в суспільстві поширені розмиті, часто помилкові уявлення щодо специфіки інноваційних процесів, їх складності та тривалості (наприклад, у Великобританії процес створення ефективної національної інноваційної системи зайняв понад 25 років).

Що пропонується?

Проголосити перетворення України на суспільство знань як загальнонаціональну консолідуючу і мобілізуючу мету, яка повинна переважити всі корпоративні, відомчі, політичні та інші інтереси, об'єднати патріотичну енергію відповідальних політиків і інтелектуалів, усіх громадян.

Запропонувати суспільству чітку і зрозумілу національну доктрину інноваційного прориву і виходу на економічні і соціально-культурні параметри суспільства знань.

Ця програма базуватиметься на таких засадах:

1. Визначення декількох (можливо 15-20) основних напрямів інноваційного прориву на підставі ретельного аналізу світових тенденцій, технологічного передбачення і наявного науково-технічного та освітнього потенціалу.

2. Концентрація на цих напрямах покищо дієздатного науково-технічного та освітнього потенціалу.

3. Інтеграція в точках такої концентрації зусиль провідних наукових установ і навчальних закладів на підставах конкурентності.

4. Цільова ексклюзивна підготовка наукових кадрів для цих установ і закладів.

5. Адекватне фінансове забезпечення цих установ і закладів.

6. Адекватне матеріальне, матеріально-технічне забезпечення цих установ і закладів.

7. Створення національної і регіональних інноваційних інфраструктур.

Деякі пропозиції щодо розробки Національної Доктрини інноваційного розвитку (НДІР)

1. Організація колективного обговорення і відповідних фахових експертиз щодо визначення напрямів інноваційного прориву і розробки відповідних Програм інноваційного розвитку (ПІР).

2. Створення Національного комітету інноваційного розвитку (НКІР), як координуючої та управлінської структури, підпорядкованої безпосередньо Прем'єр-Міністру України. До завдань (НКІР) віднести:

аналіз реального стану і тенденцій розвитку науки і техніки в Україні та світі, оцінка перспектив виходу вітчизняних наукомістких виробництв на глобальні ринки;
визначення пріоритетних наукових напрямів і технологій, визначальних для життєдіяльності, обороноздатності та інноваційного розвитку країни, або тих напрямів, за якими Україна посідає лідируючі позиції у світі;
розвиток шляхів розширення міжнародної діяльності української науки;
створення умов та стимулювання участі українських наукових установ у дослідженнях, що проводяться за Рамочними науковими програмами ЄС;
формування та організаційне супроводження Програм інноваційного розвитку;
створення на прозорій конкурсній основі для виконання кожної ПІР декількох (2-3) науково-освітньо-виробничих комплексів (НОВК), які б виконували відповідні ПІР на конкурентних засадах. В межах НОВК забезпечується спільне використання унікального обладнання, інформаційних, кадрових ресурсів, виконання спільних програм підготовки фахівців та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації тощо;
моніторинг виконання ПІР, оцінка діяльності виконавців, перегляд при необхідності їх структури і складу;
розробка заходів із фінансового, матеріального-технічного, ресурсного і кадрового забезпечення виконання ПІР; фінансування, матеріально-технічне забезпечення НОВК, зайнятих у виконання ПІР, має здійснюватися за спеціальними нормативами в 5-6 разів вищими, ніж у середньому по країні;
налагодження комунікацій та взаємодії науки, освіти і бізнесу;
організація і координація діяльності із законодавчого забезпечення науково-технічної діяльності та створення національної інноваційної системи, зокрема, розгляд питань щодо надання пільг і преференцій приватним інвесторам і венчурним фондам, що вкладають кошти у високотехнологічні проекти і підприємства.

Фінансування сформованих НКІР Програм здійснюється за Постановою Кабінету Міністрів України.

3. Створення при державних обласних адміністраціях Рад з науково-технічного та інноваційного розвитку з дорадчо-консультативними функціями. Головне завдання таких Рад - забезпечення єдиного інформаційного простору, формування регіональних науково-технічних програм, організація конкурсу регіональних інноваційних проектів, їх експертиза та рекомендація до реалізації.

4. Розробка науково обґрунтованої об'єктивної системи визначення рейтингів наукових інститутів та вищих навчальних закладів. За результатами визначення рейтингів виділення групи провідних університетів, з наданням їм статусу дослідницьких (30-40 університетів).

Виділення базового фінансування НДР та формування обсягів держзамовлення на підготовку фахівців на основі рейтингів. Для концентрації бюджетних коштів в установах, що забезпечують їх найбільш ефективне використання, за результатами визначення рейтингів провести значне скорочення кількості малопотужних вищих навчальних закладів, передачу їх до сфери муніципального, корпоративного або приватного управління (для порівняння: кількість українських університетів більше, ніж утричі перевищує кількість університетів Франції, Великої Британії). Основними критеріями при наданні університетам категорії дослідницьких можуть бути рівень публікацій за останні 5-10 років, рівень та впровадження у виробництво науково-технічних розробок тощо. За такими ж показниками слід створювати дослідницькі факультети та дослідницькі кафедри.

5. Необхідно значно збільшити фінансування фундаментальних та пошукових, досліджень, які виконуються на конкурсній основі, за рахунок коштів державного Фонду фундаментальних досліджень та його регіональних відділень. Обов'язковими є забезпечення додержання міжнародно визнаних критеріїв оцінки якості наукових проектів та потенціалу виконавців, гласність і прозорість процедури відбору проектів, широке залучення до експертизи закордонних фахівців, відповідальність та ротація експертів, відповідальність виконавців за науковий рівень та результативність досліджень за проектами. Пріоритет в отриманні фінансування надавати проектам: а) співвиконавцями яких є закордонні партнери, з якими вже встановлено наукову співпрацю; б) серед виконавців яких частка вчених віком до 35 років становить не менше 1/3, в) які спрямовані на розвиток пріоритетних наукових напрямів та створення критичних технологій.

6. Для кадрового забезпечення ПІР і формування національної науково-технічної еліти встановити особливий порядок підготовки наукових кадрів для роботи за Програмами інноваційного розвитку:

виділяти вищим навчальним закладам державне замовлення на підготовку фахівців для виконання Програм інноваційного розвитку, передбачивши значне зменшення відношення кількості студентів до кількості викладачів;
для запобігання відтоку за кордон молодих науковців, студентів і аспірантів, які готуються для ПІР, встановити стипендії, що в 5-6 разів перевищують звичайні стипендії; надати відстрочку від призову на військову службу;
гарантувати випускникам надання робочих місць в НОВК, що виконують ПІР, та виділення безвідсоткових довгострокових кредитів на придбання житла (при переході на роботу, не пов'язану з виконанням ПІР, кредити повертаються з виплатою відсотків).

7. Для залучення талановитої молоді до наукової роботи, підвищення якості підготовки наукових кадрів та подолання розриву між академічною та вузівською наукою:

ліквідувати розрив між оплатою праці наукових співробітників у НАН України і вищих навчальних закладах;
збільшити термін навчання аспірантів (за спеціальностями математичних, природничих і технічних наук) до 5 років;
забезпечити створення за рахунок держбюджету резервного фонду робочих місць професорів, провідних наукових співробітників установ - для осіб, які захистили докторські дисертації у віці до 40 років; доцентів, старших наукових співробітників - для осіб, які захистили кандидатські у віці до 28 років;
передбачити державне фінансування стажувань молодих науковців за кордоном та поїздок на міжнародні наукові конференції;
розробити програму житлового будівництва для молодих науковців і, особливо, гуртожитків для аспірантів.

8. Для мобілізації ресурсів на реалізацію заходів з науково-технічного розвитку країни, розвитку інноваційного потенціалу дослідницьких університетів та науково-дослідних інститутів передбачити, що

ввезення на територію України високотехнологічного наукового обладнання, наукових періодичних видань проводиться без стягнення НДС та митних платежів;
дослідницькі університети та інститути НАНУ мають пільги з безтендерної закупівлі наукового і навчального обладнання, літератури, матеріалів, інформаційного забезпечення наукових досліджень і навчального процесу;
дослідницькі університети та інститути НАНУ за умови, що одержані прибутки спрямовуються на фінансування науково-освітньої, інноваційної діяльності, наділяються правами зберігати кошти на депозитних рахунках у національній та іноземній валюті відповідно до законодавства про банківську діяльність; встановлювати види платних послуг і бути звільненими від оподаткування податком на додану вартість цих послуг; отримувати 100% орендної плати;
розвиток партнерських відношень влади, науки, освіти і бізнесу, ефективних механізмів залучення вітчизняного та іноземного бізнесу до інноваційної діяльності.

9. Для налагодження взаємодії науки і бізнесу, сприяння комерціалізації прикладних наукових розробок, трансферу технологій:

надавати податкові пільги організаціям та установам різних форм власності, що беруть участь у виконанні Програм інноваційного розвитку та регіональних програм, ухвалених Радами з науково-технічного та інноваційного розвитку при обласних держадміністраціях;
для поширення інформації про науково-технічні розробки, які готові для комерційного використання, та наукові проблеми, що актуальні для установ, підприємств, організацій України та інших країн, створити за рахунок коштів держави, приватних інвесторів, міжнародних кредитів і грантів національну інформаційну мережу та відповідний банк даних;
створити регіональні Центри комерціалізації науково-технічних розробок і трансферу технологій з функціями посередників між бізнесом і прикладною наукою, передбачити на початковому етапі роботи (2-3 роки) фінансову підтримку діяльності Центрів з обласних бюджетів.

10. Розробити із залученням незалежних експертів та експертів ЄС проект довгострокової (не менше 15 років) рамкової Програми створення та розвитку національної інноваційної системи і проектів регіональних систем. Організувати широке його обговорення з використанням процедур громадських слухань, національного та регіональних громадських форумів тощо.

11. Розробити комплекс показників ефективності інноваційної діяльності в господарській системі України та ввести ці показники до системи державної статистики.

12. Удосконалити організаційно-методичне і правове забезпечення процесів оцінки та обліку об'єктів інтелектуальної власності.

13. Для реалізації окремих великих інноваційних проектів створювати інноваційні компанії за участю держави. Встановити, що акції цих компаній можуть бути використані таким же чином, як державні цінні папери при формуванні обов'язкової частки інвестиційного портфелю інституціональних інвесторів (пенсійних фондів, страхових компаній тощо). Забезпечити державні гарантії для міжнародних кредитів, що будуть потрібні таким компаніям.

14. В якості важливого елемента формування національної інноваційної системи може розглядатися реалізація в Харкові пілотного проекту зі створення регіональної інноваційної системи, відпрацювання комплексу організаційно-правових та фінансово-економічних механізмів залучення вітчизняного й іноземного приватного капіталу до науково-технологічної та наукомісткої виробничої сфер регіону.

***

Маємо надію, що запропонована інноваційна модель взаємодії науки, освіти, бізнесу і влади знайде підтримку виконавчої та законодавчої влади і може стати базовим принципом реалізації державної політики, спрямованої на розвиток і запровадження інноваційної перебудови економіки, утвердження України як високотехнологічної держави.

Розроблено робочою групою відповідно до плану заходів за підсумками зустрічі Голови Харківської обласної державної адміністрації Авакова А.Б. зі студентами, викладачами і науковцями вищих навчальних закладів Харківського регіону (листопад-грудень 2005 р.)

Orig:../images/for_print_ua.gif версія для друку