Чого раптом? Мабуть, це єдине запитання, що виникає після презентації Партією регіонів свіжого проекту конституційних змін. Про те, що правники ПР трудяться над власною версією коректив Основного Закону, оголосили ще торік. На початку нинішнього року вповноважені особи прозоро натякали, що робота практично завершена. Але ознайомити широку громадськість з її результатами Янукович і його лойєри чомусь не поспішали.

Пояснення паузи знайшлося навесні. Коли з’ясувалося, що регіонали готуються до нового етапу політичної реформи в тісному контакті з БЮТ. Згідно з різними джерелами інформації, функції конституційного «тягни-штовхая» розподілили між собою Олександр Задорожній і Віктор Медведчук. Процес пошуку конче потрібних поступок і внесення відповідних правок просувався досить жваво й загальмувався за півкроку до позначеного терміну. Дату створення конституційної парламентської комісії призначили на 14 травня. Проте не відбулося. Того дня стало остаточно ясно, що план зірвався. А вже 15-го Віктор Андрійович, який знав про задум друзів-суперників і вельми тривожився з цієї причини, дав жорстке інтерв’ю Бі-бі-сі, в якому (не прихову­ючи свого полегшення) від імені всього українського народу піддав конституційних змовників ана­фемі. Не забув згадати про без­посередню причетність до процесу екс-глави адміністрації Кучми, а також про прямий зв’язок між Медведчуком і Тимошенко.

Версій, чому такий багатообіцяючий політичний процес накрився величезним мідним тазом, було безліч. Не перелічуючи всі гіпотези, нагадаємо про основну. Відповідно до неї, зі старту забігу ганебно дезертирував Янукович, який укотре не ризикнув загострювати взаємини із всесильним Ахметовим. Рінат Леонідович, зважаючи на все, ще щиро вірить у перспективи горезвісної «ширки». І одному йому лиш відомо, чим такий оптимізм підживлюється. Хай там як, а питання внесення спільного проекту (який спирався б на підтримку абсолютної парламентської більшості) зняли з порядку денного. З цього моменту інтерес політично стурбованих громадян до цієї теми коли й не зник зовсім, то вже точно дуже охолонув.

І тут — ось тобі. З інформаційним приводом у презентаторів нового проекту все склалося, не сперечаємося: говорити про потребу змінити Конституцію відразу після ще одного дня народження Основного Закону стало вже гарним політичним тоном. Неясна причина.

Спробуємо пояснити. Проаналізуймо те, що відбувалося у коридорах влади з моменту фактичного краху конституційних переговорів між Тимошенко й Януковичем.

Перше. Юлія Володимирівна помітно збайдужіла до питання про політреформу. Хоча робота над власним текстом конституційних змін не припинилася. Вже після 15 травня правники вносили в робочу версію правки, ініційовані особисто Тимошенко. Яка останнім часом (усім на подив) добряче підкувалася в цьому питанні. Раніше прем’єр дозволяла собі досить вільне поводження з конституційними дефініціями. А її, дуже своєрідне, тлумачення норм Основного Закону викликало незмінні криві посмішки професіоналів. Проте віднедавна Тимошенко (як розповідають очевидці) цитує цей документ уривками. Причому робить це цілком осмислено. Та (за словами спеців) її вимоги до тексту конституційних поправок часом були все ж так само далекі від рамок класичної юриспруденції й здорового глузду. Одне слово, роботу над політичним проектом «Конституційний прорив» не припинили. Але велася вона, за визнанням людей посвячених, швидше, за інерцією.

Друге. Віктор Федорович, котрий покірливо тримався лінії Ахметова—Колеснікова, відчутно розгубив авторитет в очах частини однопартійців, які його підтримували. Багато щирих противників зближення з Банковою, котрі не бажали миритися з роллю надмірно конструктивної опозиції, бачили в Януковичі єдину альтернативу конформісту Ахметову й очікували від формального керманича ПР більшої рішучості. Більшої самостійності. І більшої «послідовності». Альянс із БЮТ вони не сприймали як зраду інтересів. Швидше, як засіб використати одного противника в боротьбі з іншим.

Плавно переходимо до третього. Відносини між БЮТ і ПР (і без того не надто прості) за останні півтора місяця істотно погіршилися. Особливо після ініціації регіоналами питання про відповідальність уряду Тимошенко. Стримані реверанси у виконанні Андрія Клюєва і Нестора Шуфрича нікого не мають вводити в оману. Тому що в цьому разі йдеться про особисті думки, й жодним чином не про консолідовану позицію організації.

Четверте. Поспіх, що супроводжував спільну роботу БЮТ і ПР над погодженим проектом чергової політичної реформи, почасти пояснювався бажанням випередити Віктора Андрійовича, під чиїм проводом також готувалася нова версія Основного Закону. Загроза минула. На сьогодні шанси Ющенка перекроїти Конституцію «під себе» практично нульові. Об’єктивні обставини, що підвищують ці шанси в недалекій перспективі, поки не проглядаються. 28 червня в офіційному зверненні гаранта вже вкотре пролунали сакраментальні фрази про неминучість усенародного референдуму й історичну роль проекту, що готується в надрах деморалізованої Національної конституційної ради (НКР). Та вони вже нікого не налякали. Ритуальність таких заяв була надто очевидною. Що й підтвердилося через два-три дні. Куратор процесу Марина Ставнійчук офіційно визнала: робота НКР фактично заморожена. Заступник глави секретаріату на брифінгу повідомила, що наступне засідання цього органу відбудеться після «стабілізації політичної ситуації». Одне слово, активність Ющенка на конституційному фронті помітно знизилася.

П’яте. Ймовірність створення коаліції за участю «НУ—НС» якщо й не підвищилася істотно, то вже явно не знизилася. У цій ситуації зайвий раз дражнити Банкову проектом, у якому не лише помітно зменшується обсяг президентських повноважень, а ще й пропонується двомовність із позаблоковістю, начебто нерозумно.

Нарешті, шосте. Якби операція «Нова Конституція», як і планувалося, почалася в травні, її розробники мали б реальний шанс довести справу до логічного завершення вже на осінь. За цей час, у разі докладання необхідних зусиль, можна було б:

— до початку літа не лише домогтися позитивного висновку від Конституційного суду (відповідні плани розробляли, а необхідні ресурси вишукували), а й попередньо схвалити проект на поточній пленарній сесії;

— на початку осені, на наступній календарній сесії остаточно затвердити конституційні зміни.

Здійснити зараз задумане тоді — практично неможливо. Рада, по суті, паралізована. Тільки безумець може повірити, що такий юридично складний і політично важливий акт зможуть узгодити, внести і схвалити на сесії, котра вже практично завершила свою роботу. Яку й роботою назвати не можна.

БЮТ із «Регіонами» у стані якщо не ворожнечі, то вже точно конфронтації. Шансів, що Ахметов дозволить Януковичу узгоджувати проект конституційних правок із Тимошенко, небагато. Шансів на те, що бійці Юлії Володимирівни підтримають проект, внесений від імені ПР, взагалі жодних. Вплутуватися в таку гру, не маючи в якості опори трьохсот голосів, безглуздо.

І з Конституційним судом все не так просто, як навесні. Давши добро на приведення до присяги членів КС, висунутих за президентською квотою, парламентські супротивники Віктора Андрійовича свідомо пішли на зміну розкладу в цьому важливому органі. Ми не ставимо під сумнів незалежність і неупередженість шанованої інституції. Проте парламентські доки чомусь стверджують, що після 3 червня (саме цього дня КС поповнили троє неофітів) домогтися позитивного висновку на конституційний проект, який не уподобала Банкова, буде вкрай важко.

Втім, той, хто йде, завжди має можливість подужати дорогу. Але якщо й у квітні було чимало тих, хто сумнівався, що БЮТу і ПР по дорозі, то в липні число скептиків значно зросло.

Є і ще одна обставина, дещо ірраціональна, але вона все ж заслуговує на увагу. Наші політики віддають перевагу коротким схемам, які обіцяють швидкий ефект. Коли щось не клеїться, шукають нову комбінацію, по можливості таку ж просту. Повторимося: якби усе навесні засіяли, на осінь збирали б урожай. Тепер усе станеться в кращому разі наступного року. А так далеко вітчизняні майстри заглядати бояться.

У світлі всього вищевикладеного важко достеменно визначити, чого саме домагалися «регіонали», представивши на суд громадськості свою законотворчу новинку. Можна було б припустити, що у стосунках між Тимошенко і Януковичем знову позначилося політичне потепління. Але таку версію легко спростувати. Якби БЮТ і ПР повернулися до ідеї підготовки спільного проекту, він майже напевно просувався б із допомогою парламентської конституційної комісії. А підтримувати «регіональний» проект бютівцям не з руки. Електорат не зрозуміє. Та й самолюбство Тимошенко не дозволить їй грати роль піднощика боєприпасів ідеологічному противнику.

Напевно, гра «регіоналів» така ж проста й невигадлива, як і сам проект (про нього коротенько — пізніше). Так уже повелося в нашій Батьківщині, що конституційні зміни тут завжди виступали не метою, а засобом. Найчастіше засобом шантажу. Пропонуючи саме таку версію Основного Закону, ПР, судячи з усього, шантажує Банкову, намагаючись пришвидшити процес створення злощасної «ширки». Обіцяли союз — вийміть і покладіть. Ні — й далі гратимемося в Конституцію з Тимошенко.

Натяк на можливе продовження співробітництва з БЮТ — інша мета презентації конституції від Партії регіонів. Не випадково на офіційному сайті організації спочатку «повісили» один варіант конституційного проекту, а за кілька годин (вибачившись за помилку) подали інший. Перша версія була дуже схожа на той самий узгоджений (який так і не дійшов ні до ВР, ні до КС) варіант. Версії другій, вочевидь, призначали роль пугала.

Була ще одна версія, згідно з якою Янукович вирішив показати зуби. Так би мовити, виявити самостійність. Якщо це й так, то з демонстрацією іклів Віктор Фе­дорович трохи спізнився. До речі, колеги та соратники керманича біло-блакитних частенько ремст­вують на певну повільність боса, його невміння оперативно реагувати на зміну політичної ситуації. Лідер ПР ніяк не опанує хитре мистецтво вчасно вимовляти належні слова та робити необхідні вчинки. Про користь дострокових виборів екс-прем’єр став говорити тоді, коли можливість їхнього проведення стала практично нульовою. Конституційні новації регіоналів побачили світло, коли питання про внесення змін до головного документа дер­жави української відклався на невизначений термін. З боку така поведінка видається дивною. Хоча, можливо, хтось вбачає в цьому певний шарм...

Що ж до самого проекту (точніше, проектів), то вони навряд чи заслуговують на уважний аналіз. По-перше, всі основні новели досить детально розібрані ЗМІ. По-друге, канонічний варіант правок має ритуальний характер — законопроект, що припускає позаблоковість і (особливо) двомовність, у недалекому майбутньому не збере 300 голосів.

Чому таке нововведення виникло, зрозуміло, — ПР мала відзвітувати перед виборцями. Пропозиції, спрямовані на номінальне розширення прав громадян, теж мають ритуальний характер. Якби вимоги Основного Закону здійснювалися в наявному обсязі, громадяни це відчули б негайно. Просто Янукович надто довго говорив про Конституцію з людським обличчям.

Зміцнення парламентаризму, а також спрощення механізмів взаємодії виконавчої та законодавчої гілок влади викликає повагу. Однак перспективи впровадження такої моделі на сьогодні дуже нечіткі, про що вже було сказано вище.

На додаткову увагу заслуговують, мабуть, лише дві законотворчі новації — встановлення небувалого призового фонду для партії-переможниці та виборність усього суддівського корпусу. Суть першого ноу-хау: суб’єкт виборів, що заручився підтримкою найбільшої кількості виборців, «автоматом» отримує 226 місць у Раді. Для прикладу: шість партій набрали по 10%, дві — по 15%, ще одна — 15,5%. І в неї, у щасливиці, більше половини мандатів. А як щодо легітимності цієї більшості? І щодо волі виборців, яка нібито священна?

Понад те, подібний підхід відгонить навіть не дво-, а однопартійністю. Тому що на виборах, за нинішніх обставин (ніде правди діти), у недалекому майбутньому стане перемагати тільки Партія регіонів. Відповідно, лише вона й формуватиме уряд. У цьому випадку всі сильні світу захочуть обзавестися партквитками ПР. Отже, боюся, таке нововведення не підтримають не те що 300, а навіть 226 народних обранців.

Що ж до права громадян обирати суддів. Про недоліки та переваги такої моделі можна сперечатися довго. Та чи варто? Досить поставити два запитання. Звідки безкорисливі судді візьмуть кошти на виборчу кампанію? І чи потрібні нам у суддях виключно корумповані персонажі, які ці кошти легко відшукають?

Словом, абревіатуру ПРУ (Партія регіонів України), що красується на проекті конституційних змін, сміливо можна буде розшифрувати інакше — «Проект ритуальных услуг»...