Конституційний суд повертається на арену політичної боротьби. Напевно, символічно, що це сталося напередодні річниці ухвалення Основного Закону країни.

Вчора КС повідомив про ухвалення двох досить важливих рішень, здатних призвести до активізації бойових дій на політичному фронті.

Новиною № 1, безумовно, стала інформація про те, що Конститу­ційний суд, по суті, дозволив перегляд горезвісного закону «чотири двійки», прийнятого в грудні 2004 року, який узаконив політичну реформу.

Коротенько нагадаємо фабулу. Напередодні третього туру останніх президентських виборів вітчизняний парламент уніс зміни до Конституції, істотно розширивши повноваження вищих законодавчого та центрального виконавчого органів країни і відповідно обмеживши повноваження глави держави. Однак противники політичної реформи сумнівалися у її легітимності, звертаючи увагу громадськості на те, що в процесі коригування Основного Закону були зроблені серйозні порушення необхідних процедур.

Остерігаючись перегляду доленосних рішень, так звана антикризова коаліція улітку 2006-го ухвалила дуже суперечливий документ. Значною кількістю голосів (274 із 307 присутніх) більшість депутатського корпусу схвалила правки Закону «Про Конституцій­ний суд». Відповідно до них, КС не має права розглядати конституційність тих законів, які вносять зміни до Ос­новного Закону і вже набрали чин­ності. Формальний автор проекту, депутат-соціаліст Василь Цушко відверто заявив, що «Консти­туційний суд не вправі здійснювати ревізію політичної реформи».

Такий крок прибічників посилення парламентаризму виглядав цілком логічним. Значно більш несподіваною стала реакція Ющенка, який давно і жорстко критикував політреформу та неодноразово висловлювався за її перегляд. У серпні 2006-го Віктор Андрійович без ремствувань підписав спрямований проти нього закон, хоча користувався правом вето й у значно більш безневинних випадках. Причина настільки легкодухого вчинку залишилася нез’ясованою, і хоча версій, які пояснювали логіку господаря Банкової не бракувало, жодна з них не виглядала достатньо переконливою.

Але на цьому справа не заверши­лася. Було відразу два подання до Конституційного суду, автори яких намагалися змінити становище. Один документ, підписаний групою з 47 народних обранців, ставив під сумнів конституційність закону, який обмежує повноваження судів КС. Упорядники іншого послання, 102 депутати, вимагали розглянути законність не лише змін Закону «Про Конституційний суд», а й легітимність самої політреформи.

Двом паперам різного змісту судилася різна доля. Друге подання КС розглянув на початку
2008-го, винісши 5 лютого постанову про відмову в початку конституційного провадження.

Рішення це — не тільки цікаве з юридичного погляду, а й важливе з погляду політичного. Оскільки ж про його зміст багато хто (в тому числі й дехто з тих, для кого цей текст мав би стати незабутнім) забув, дозволимо собі коротенько нагадати про суть постанови КС п’ятимісячної давності.

Конституційний суд тоді оголосив, що звернення 102 депутатів не відповідає необхідним юридичним вимогам. Зокрема зазначалося: розглянути конституційність положень закону про КС не є можливим, оскільки в поданні «неправильно зазначені повне найменування, номер і дата прийняття правового акта». Що стосується закону «чотири двійки», який легалізував політреформи, то тут історія трохи складніша. Як було зазначено в мотивувальній частині постанови, підготовленій суддею-доповідачем Марією Маркуш, «положення закону про внесення змін до Конституції України після набуття ним чинності стають невід’ємною частиною Конституції — окремими її положеннями, а сам закон вичерпує свою функцію».

Зміст висновку очевидний. Закон про реформу Конституції (на відміну від будь-якого іншого) має технічний характер — він лише запускає механізм змін КУ. І, щойно конституційні перетворення узаконено, цей документ, по суті, припиняє своє існування. А розглядати конституційність Конституції не має права навіть КС — у нього немає на це повноважень. Не кажучи вже про те, що це було б, м’яко кажучи, нерозумно — не може ж Конституція суперечити сама собі?

Одне слово, лютневе рішення КС і прихильники, і противники політреформи сприйняли як остаточну заборону на її перегляд.

Та ось сталося рішення червневе, і ситуація певною мірою змінилася. А тепер нагадаємо про друге подання, підписане 47 нардепами. Очевидно, ця група обранців електорату нічого не наплутала з назвою, номером та датою прийняття постанови, яка змінювала закон про Конституційний суд. До розгляду скарги повпредів народу КС звернувся ще в січні 2007-го, але розв’язка настала тільки тепер.

У своєму рішенні, оприлюдненому 27 червня, КС визначив: у серпні 2006-го парламент вийшов за межі своїх повноважень. Оскільки «змінювати визначені Конституцією України повноваження Конституційного суду України можливо лише шляхом внесення змін до Конституції». Тобто ніхто (і Верховна Рада зокрема) не вправі заборонити КС оцінювати правомочність закону, котрий змінює Конституцію. Навіть після того, як цей закон став «тілом» самої Конституції. Однак чи вправі КС розглядати такі закони? Якщо виходити з процитованого нами раніше рішення від 5 лютого, то ні.

У цьому сенсі останнє рішення має, скажімо так, символічний характер. Тобто члени суду просто вирішили нагадати депутатам, ким вони є — і не більше. Правові наслідки нульові — переглянути реформу після лютневого рішення КС все одно не можна. Тим часом зауважимо, що це вже не перший безрезультатний вердикт суду. Свого часу єдиний орган конституційної юрисдикції великодушно дозволив Раді остаточно схвалити знаменитий проект №3207-1, котрий реформував систему місцевого самоврядування. Але зробив це суд тоді, коли минули всі можливі терміни, відведені Раді на затвердження проекту. Зобов’язати КС виносити рішення в суворо визначені терміни не можна. Хоча, напевно, слід було б.

Але є й інші думки з приводу рішення, про яке йдеться. Відомо, що акти КС не підлягають оскарженню, є складовою частиною законодавства та обов’язковими для виконання. Однак уже не перший рік між правознавцями точиться дуже жвава дискусія: все сказане стосується повного тексту рішень і висновків КС чи тільки так званої резолютивної частини? Єдиної відповіді з цього приводу немає. А вся річ у тому, що в резолютивній частині лютневого рішення йдеться тільки про відмову в конституційному провадженні. Доленосна фраза про те, що «положення закону про внесення змін до Конституції України після набрання ним чинності стають невід’ємною частиною Конституції», містяться в мотивувальній частині постанови, імперативність якої багатьма заперечується.

Що це означає? Прибічники скасування політреформи вважають, що коли з’явиться ще одне депутатське подання про нелегімність закону «чотири двійки», КС (спираючись на рішення від 27 червня) не тільки може, а й повинен узяти його до розгляду. А там — як карта ляже.

Противники такої версії стверджують, що це неможливо. КС уже висловився з цього приводу, і висловився однозначно. Ухвалювати взаємовиключні рішення КС не може. Правильно, не може... Але ухвалює. У кожному разі, рішення суду стосовно права народу змінювати Конституцію на референдумі багато авторитетних юристів називали ледь не взаємовиключними. Причому різночитання містилися саме в мотивувальній частині актів КС.

Звернімо увагу на таку деталь. Суд неодноразово робив спроби оцінити конституційність закону, який «обрізав» повноваження КС. Але до необхідного компромісу прийшов тільки тепер, коли до його складу нарешті влилися члени, призначені за президентською квотою. Нагадаємо, що Ющенко ніколи не приховував ворожого ставлення до політреформи, а реальної можливості провести власні конституційні зміни він, цілком очевидно, на сьогодні не має. У цьому сенсі червневе рішення КС може виявитися йому на руку. Якщо закон «чотири двійки» буде заднім числом визнано нелегітимним, то країна повернеться до Основного Закону зразка 1996-го. А отже, Віктор Андрійович набуде повноважень Леоніда Даниловича. Щоправда, у такому разі, швидше за все, Ющенко розв’яже руки Тимошенко. За такого розвитку подій нинішня прем’єрка майже напевно відмовиться від гри в парламентаризм і неодмінно стане учасником майбутніх президентських перегонів. Повноваження імені Кучми — хіба це не трофей?

Скасування політреформи досі видається майже неймовірним. Але багато хто з учорашнього дня не виключає, що будуть спроби реалізувати такий сценарій. У п’ятницю про це відкрито заявили представники Партії регіонів, які угледіли в рішенні КС замах на політреформу.

Одне слово, рішення суду, всупереч очікуванням, не внесло жаданої ясності, а ще більше заплутало ситуацію. Як, утім, й інший свіжий акт КС.

Недавно півсотні парламентаріїв попросили Конституційний суд розтлумачити смисл деяких положень КУ, Закону «Про статус народного депутата», а також регламенту ВР, які стосуються так званого імперативного мандата. Нагадаємо, що під цим словосполученням розуміється заборона депутатові змінювати фракційну належність, його жорстку «прив’язку» до тієї політичної сили, за списками якої він обраний до вищого законотворчого органу.

Цілу низку депутатських запитань КС із різних причин ігнорував. Конституційність регламенту розглядати відмовився — з юридичного погляду, такого документа немає, у квітні нинішнього року той-таки суд визнав його неправомочним. Окремі норми Закону «Про статус народного депутата» судді визнали неконституційними, оскільки вони залишали за парламентарієм право вільного входження у фракцію і такого ж вільного виходу з неї. А це забороняється останньою редакцією Конституції.

Тепер про головне. КС визначив, що належність до фракції є не правом депутата, а його обов’язком. Підтвердив, що невходження депутата до фракції чи вихід із неї супроводжуються втратою мандата. Нагадав, що порядок позбавлення депутатських повноважень має бути визначено законодавчо, але депутати цієї конституційної вимоги досі не виконали. Зауважив, що, доки відповідних законодавчих положень немає, слід спиратися на необхідні конституційні норми. А відповідно до них, депутат, який залишив «рідну» фракцію (або відмовився ввійти до неї), позбавляється повноважень на підставі рішення керівного органу партії чи блоку партій.

Розчарування очікувало на тих, хто розраховував: це рішення дозволить точно встановити, чи можна Бута і Рибакова, які залишили коаліцію, позбавити мандатів. Екстраполювати вердикт КС на цю ситуацію навряд чи допустимо. Хоча член Партії регіонів Юрій Мірошниченко примудрився це зробити. Коментуючи рішення суду, він висловив припущення, що «таким чином, заява про вихід із коаліції може розглядатися фракцією як вихід із фракції, і теоретично вони можуть бути позбавлені статусу народного депутата». З чого нардеп зробив такий висновок, сказати важко. У тексті акта КС, що є в редакції, про щось таке немає ані слова.

Подвійне прочитання рішень КС (причому не лише недавніх) дозволяє припускати, що кожен із вітчизняних політиків намагатиметься видати бажане за дійсне й захоче вичавити максимум корисного з кожного рядка. Спроби використати ситуацію на свою користь стосуватимуться не лише тактичних питань (таких, як майбутнє коаліції), а й стратегічних (наприклад доля Конституції).

Немає нічого дивного в тому, що напередодні 28 червня розмови про новий Основний Закон набули нового звучання. Партія регіонів оголосила про намір у перший день другого місяця літа презентувати свою версію оновленої Конституції. Спікер Яценюк закликав депутатів не згадувати конституційну реформу всує й відкласти розмови про неї як мінімум до 2010-го. А екс-голова КС Тимченко закликав Віктора Андрійовича восени нинішнього року провести конституційний референдум, щоб повернутися до Основного Закону зразка 1996-го...