Учасники

Автори / Скрябін / Кузьма: «Янукович, може, й не знав, ми за нього їздили»

Наступного тижня група «Скрябін» розродиться новим альбомом «Гламур».

Реліз збірки заплановано на 14 вересня — день народження доньки незмінного фронтмена команди Андрія Кузьменка, більш відомого як Кузьма. Про цю новинку і не тільки — в розмові головного «скрябінівця» з кореспондентом «ВЗ».

Цей альбом потішить тих, хто любив старого «Скрябіна» — часу «Птахів», — розпочав Кузьма. — Ми спробували знайти компроміс між старими і новими фанами. «Гламур» матиме оригінальну обкладинку — на ній буде зображено дві пари чоловічих ніг, вимазаних у болоті.

- Вашій доньці Барбарі через декілька днів виповниться дев’ять років. На які теми спілкуєтеся з нею останнім часом?

- У наших стосунках з’являється дистанція — у дев’ять років дівчатка починають щось приховувати. То вже не та дитина, яка була два роки тому, і ще не та, яка буде через два роки. Барбара починає закриватися в собі як дівчинка. Розумію це. Не намагаюся випитати в неї того, чого мені не варто знати. Розмовляємо переважно на якісь загальні теми.

- А де вона вчиться?

- У Києві в ліцеї.

- Читала, що ваша дружина Світлана має в Києві власний магазин кераміки…

- Ні, магазину не має. Але керамікою займається. Не любить, щоб я розповідав про це. Моя дружина — тема табу.

- Спілкувалася я з нею якось телефоном — вас шукала. Склалося враження, що ви за нею — як за кам’яною стіною…

- Я за нею як за стіною, а вона — за мною. Мусить бути в сім’ї якась стіна. А коли чоловік і дружина одне одному є стіною, виходить справжня фортеця.

- Творчість «Скрябіна» можна поділити на політичні періоди — від виборів до виборів. Ви підтримували Партію зелених, команду озимого покоління, Віктора Януковича. Навчилися заробляти на політиці?

- Якби ти бачила, що я заробив на тій політиці, тобі стало б соромно за те, що сказала. Колись запрошу тебе до себе додому, щоб ти подивилася, як я живу. Тоді подумаєш: «Яка я була дурна, що таке сказала».

- Хочете сказати, що нічого під час виборчих кампаній не виспівали?

- Я — людина переконань, а не грошей. Не вмію витягувати їх з людей. Коли співали за «зелених», КОП і Януковича, отримували менше, ніж наш нормальний гонорар. До того ж за декілька концертів нам не доплатили…

- Хто? Янукович?

- Не Янукович. Він, може, й не знав, що ми за нього їздили…

- Які зараз ваші політичні погляди?

- Вони зникли. Після останніх подій зрозумів, що для України це абсолютно пусте місце. Тут не можна пояснювати своєї думки. Наша країна — недемократична. Наша країна — тупа. Народ дурять, а він іде як овечки за тим, хто хитріший. Тепер народ у повній «дупі», а ті, за кого він стояв, «обкакалися» на цілий світ, цілу Європу.

- Ви співали за Януковича, то повинні тішитися з його реваншу…

- Я не з тих, хто тішиться з помилок інших.

- Контактуєте з колишніми «скрябінівцями»?

- Ні. Не знаю, хто то такі…

- Як ставитеся до грошей?

- Поважно. Гроші — реальна складова щастя. Якщо їх нема, то до щастя дуже довга дорога, або воно буде коротким.

- Як пішла ваша перша книжка «Я, «Побєда» і Берлін»?

- Її вже декілька разів перевидавали. Гонорар я перерахував Острозькому дитячому будинку, де дітки з розумовими вадами. Потихеньку пишу наступну книгу. Вона буде також автобіографічною. Називатиметься «Я, Паштет і армія» — про мої армійські пригоди. Паштет — мій московський друг.

- А де ви служили?

- В Росії, в авіаційних військах.

- Мені сподобалися ваші описи Берліна…

- На початку 90-х Берлін був для мене другим рідним містом. В Україні все було наповнене «депресняком». Тут не було що робити. У Берліні, в принципі, також не було що робити. Але там все було настільки новим, що та новизна переважала над споконвічним питанням «що робити?». І ти просто ходив собі з відкритим ротом й дивився, як живуть західні люди. Берлін — дуже космополітичне місто. Німців там, мабуть, найменше.

- Яке ваше улюблене європейське місто?

- Лондон. Звідти — більшість моїх улюблених груп, які я слухав в молодості і слухаю тепер. Лондон відокремлений від Європи. Острівець, який усьому світу розказує, що і як має бути.

- А улюблене місто в Україні?

- Донедавна дуже любив Ужгород. Але цей міф зруйнувався. Місто перекопали, перерили. Воно вже не має того шарму, як років з п’ятнадцять тому. Так само сталося й зі Львовом. Та в кожному українському місті залишилися «точки», в які люблю приходити.

- Коли востаннє були в рідному Новояворівському?

- Віднедавна не люблю Новояворівського… Учора заїжджав туди. Не відчув ні краплі ностальгії. Сентименти зникли. Батьки живуть у Брюховичах під Львовом. Друзі роз’їхалися.

- До батьків часто навідуєтеся?

- По декілька разів на місяць. Як тільки маю концерт десь у Західній Україні, стараюся заскочити до них.

- Що вам дали телевізійні проекти «Шанс» і «Шиканемо»?

- Дали змогу подивитися на життя з іншого боку. На телебаченні все по-іншому. Люди, які прагнуть, щоб їх показали по телебаченню, — цікаві, варті того, щоб з ними хоча б на короткий час зав’язати знайомство. Ніколи не збирався пов’язувати свою долю з телебаченням. Це сталося випадково. Це для мене цікавий факультатив. Він вимотує, висмоктує сили, але дає багато що — те, чого не можуть дати книжки, музика, радіо… Це — окрема країна.

- Як довго ще вестимете «Шанс»?

- Півроку як мінімум. Хоча контракту ніякого не підписував. У нас з Ігорем Кондратюком — джентльменська угода. До речі, «Інтер» жахливо повівся. Ми хотіли половину прибутку з платних SMS, які приходять на програми, віддавати лікарням для дітей, хворих на рак. Три місяці мені обіцяли, що так і буде. А потім цей проект зарубали. Фе!

- Наталка Могилевська жалілася мені, що «Шанс» не залишає їй часу на творчість…

- Чотири знімальні дні на місяць — не критична кількість часу.

- Коли ви створювали дуети з Іриною Білик, Наталею Могилевською і Юлією Забродською, сприймали їх насамперед як жінок чи як співачок?

- Не так і не так. Сприймав їх як партнерів щодо конкретної пісні. Біличку сприймав як людину, яка могла передати в пісні те саме, що й я. Як людину з життєвим досвідом, яка може видати його на-гора, і їй повірять. Тому до Білички я прийшов сам. З Могилевською було по-іншому. Наш дует навіяло телебачення. Люди звикли бачити нас разом. Дует з «телика» ми перенесли на музику. А Юля Забродська — одна з найяскравіших людей у «Шансі». Вона сама прийшла з піснею Евріл Лавін. Це був шок, бо здебільшого приходили учасники, які співали українські чи російські пісні.

- З ким іще з жінок хотіли б заспівати в дуеті?

- Із Біличкою. Ще раз. Але то буде нескоро. Щоб знову зійтися, мусимо прожити ще деякий час. Хоча, коли вийшла наша пісня з Забродською, Білик зателефонувала і сказала: «Слухай, на її місці мала бути я». Це був жарт, але «кайфовий». Я собі то запам’ятав. А найближчим часом жіночих дуетів не буде. І чоловічих також. Зараз це мені не потрібно.

- Ви з Сашком Пономарьовим були близькими друзями. Вас часто можна було бачити разом. На своє весілля запросив?

- Запросив, але я не пішов. У той день мав два концерти і ніяк не встигав на забаву. Пономарьов запросив мене за тиждень до весілля — на хрестинах в Олександра Богуцького. А концерти були заплановані раніше.

- Ваші стосунки з Пономарьовим не змінилися?

- Дружимо не так тісно, як раніше. Відтоді, як він познайомився з тією молодою особою, ми почали бачитися набагато рідше.

- У вас багато друзів?

- У мене немає друзів. Хоча… Є один друг, але про нього не розкажу…

- А ворогів?

- Думаю, багато. Чим більше людину знають через посередництво засобів масової інформації, тим більше в неї з’являється ворогів. Завжди знайдеться хтось, хто заздритиме тобі.

Галина Гузьо, «Високий Замок»
На фото: Кузьма — «Щоб знову зійтися з Біличкою, мусимо прожити деякий час».
Фото автора.

Додав Art-Vertep у неділю о 00:00