Вистави театру “Час”: першоквітнева "Лялька" бажала кращого
(у полотнах)
Мистецтво, по суті, річ трохи незрозуміла. З одного боку до нього можна йти довго, а з іншого можна "народити" майже відразу. У процесі творення свого мистецтва, своєї картини потім підрихтовуєш багато речей, шліфуєш, як дорогоцінний камінь, або не шліфуєш – має прийти час, аби малий творець зрозумів: картина досконала, або принаймні не сира.
На жаль цього не було у першоквітневій "Ляльці".
Задатки були. Можна було щось хороше зробити, а не зліпити…
Отож 1 квітня у "Ляльці" відбулося три речі – дві вистави та перебивка між ними. Найсмішнішою виявилась перебивка. Це такі собі приколи, яких вистачає в неті і в комп'ютері (принаймні у мене є, у моїх друзів їх вистачає, навіть у сусіда є, а він – великий консерватор).
Першою театр "Час" представив виставу "Чорний гумор або Душа за Львів". Таке собі весело-гуморичтичне начиння, із здається, реальних подій, що творилися, як ти, мабуть, здогадався у Львові...
Кажуть життя прекрасне... А що ж робити чорнокнижнику, коли його душу хоче мати люцифер? І на карту поставлене життя Львова. Що ж повинен вибрати чорнокнижник? Я завжди гадала: чорнокнижників не цікавить людське, їм байдуже місто, регіон, країна, навіть світ. А тут виявилось навпаки – віддав чорнокнижник свою душу за Львів(!), а мені треба поменше дивитись напівголівудських фільмів по ТБ. Якщо чесно вибив мене з колії його вчинок, але в той же час потішив.
"Гороскоп для Водолія" того ж режисера – Богдана Коломійчука – мав під собою (чи у собі) щось більше, якусь філософію, може, оброблена вона грубо, але фішка залишається фішкою – не може митець, актор, грати виставу на замовлення. Не йде вона з нього, не переймається він словами. Водолій – це й є головний герой, досвідчений актор, його дружина – астролог – потикає ним, як хоче (залишає без обіду, вечері – "зорі віщують, що водоліям рекомендована дієта для очищення організму"), у театрі не клеїться робота, причому не тільки у нього, а й в інших акторів. Голодний, холодний після важкого робочого дня він засинає під столом. Приходять ангели і розповідають, як він закінчить життя. Прикро, але від нього піде дружина, зірветься вистава, виженуть із роботи... І ці біленькі створіння вирішують зробити мінімальний хеппі-енд. Дружина пішла, однак він знайшов інше гаряче серце. Ну й так далі за сценарієм майже все happy . А у кінці своєрідний матричний (від "Матриці") прийом: вистава у виставі, скоріше за все провалилася, але актори як і режисер прислуховується чи провалилась реальна вистава. Ні, не провалилася.
Хотілося відзначити гру актора театру "Час" – Петра Зорія. Так, як він зіграв люцифера, повірте, не зіграли на жодній сцені (принаймні мені так здається, тому що таких вольностей на сцені не завжди пропонують). Здавалося, що у нього в крові це загравання, диявольсько-людське захоплення вродою дівчат, складалося таке враження, що йому й говорити нічого не треба, варто вийти і своїми рухами довести заплановане до кінця.
Що було зле. Ставити подібні вистави у "Ляльці", у якій нема куліс – one , декорацій – two і три – нащо перераховувати далі.
Добре – театр існує понад три роки ("якщо зорі запалюють, значить комусь вони потрібні"). Хоч якась розвага на перше квітня. Актор Зорій був неперевершений, заради нього можна було пробачити всі "мінуси". О, так, ще можна відзначити саме фехтування акторів. Воно також було на висоті.
Аліна НЕБЕЛЬМЕС