Танабата, або свято зустрічі двох зірок

З давніх давен люди дивились на зоряне небо. З цих поглядів і цікавості народились дві науки: астрономія з її річним календарем, що й досі надзвичайно важливий для сільського господарства, та астрологія, яка пов'язала у єдину систему людину, богів небо, землю і всесвіт легендами та міфами. Люди дали зорям та сузір'ям імена, характери, історію. Для богів, що мали найбільший вплив на людські життя, влаштовува свята, щоб добитись їхньої прихильності. Різноманітні обряди забезпечували продовження річного циклу, зберігали порядок у всесвіті та відвертали лихо.

В часи китайської династії Пізня Хань (23 – 220 роки нашої ери) виникла легенда про двох закоханих – зоряних Ткалю та Пастуха (зірки Вега в сузір'ї Ліри, японською Сокудзі або Танабата-цуме, та Альтаїр в сузір'ї Орла, японською Конгю). Їхне кохання було настільки сильним, що вони і хвилини не могли бути одне без одного – Ткаля забула про свій станок, і Пастух полишив отари аби лишень бути разом. Але без їхньої праці на землю прийшла велика біда. Люди благали богів про допомогу і ті зглянулись – розділили закоханих Зоряним Шляхом і дозволили їм зустрічатись лише раз на рік.

Ця та інші легенди потрапили в Японію з Китаю приблизно в VI – VII сторічях разом з начатками астрономії та злилися з місцевим міфом про небесну діву Танабата-цуме, яка ткала шати богам. Романтичний сюжет особливо полюбився молодим дівчатам і вперше свято відбулося у період Нара, в 755 році при дворі імператриці-регентши Кокен. Але свято швидко стало популярним у всього народу, бо Танабата була покровителькою ткаль та швачок, а Пастух був покровителем землеробців – адже у ті часи всі тканини та одяг селянки створювали самі, а чоловіки займались городом та худобою.

Свято відоме під двома назвами: 星祭り (ほしまつり, Хоші-мацурі, Свято зірок) та 七夕 (たなばた, Танабата, скорочено від Танабата-цуме). Танабата з японської перекладається як «Сьомий вечір» – і свято відбувалось у 7-у ніч 7-го місяця за місячним календарем. В наші дні Танабата «офіційно» припадає на 7 червня, але не в усіх містах воно походить саме в цей день.

Вважають, що з ім'ям Танабата пов'язане словосполучення "тане-хата", тобто "насіння-поле", або "засіяне поле", надія на майбутній врожай. Японці розглядали «родючість» не тільки як притаманну властивість збіжжя, але і як властивість сім'ї. (Особисто мені це свято чимось нагадує нашого Купайлу – в ніч Танабата молоді було дозволено усамітнюватись для романтично-сексуальних зустрічей. Але у 1842 році шьогун вирішив, що це розбещує молодь і заборонив особливим наказом.)

У святковий день двері будинків та ворота садиб прикрашають бамбуковими гілками 笹竹 (ささたけ, сасатаке) – бамбук швидко росте, відтак швидше донесе молитви до небес. На гілки чіпляють різнокольорові паперові стрічки 短冊 (たんざく, тандзаку), на яких каліграфічним почерком пишуть вірші, промовки та побажання – вважалось, що такий дар богам допоможе людині стати майстром каліграфії або віршувння, адже Танабата ще й покровителька разноманітних мистецтв, і їй молилися з надією досягнути вершин майстерності. На ці ж гілки вішали спеціальні дарунки принцесі-ткалі – вирізані з паперу маленькі кімоно. Пастуху-землеробцю чоловіки підносили 5 різнокольорових ниток: 青い (あおい, аоі, зелену), 黄色 (きいろ, кііро, жовту), 赤い (あかい, акаі, червону), 白い (しろい, шіроі, білу) та 紫色 (むらさきいろ, мурасакі, пурпурну) або 黒い (くろい, куроі, чорну) – і просили доброго врожаю у майбутньому році. А наступного дня ці гілки кидали в річку, щоб вода віднесла дари Пастуху та Ткалі, і вони виконали всі бажання. Іноді такі дерева ставили у полі та саду, щоб вони своєю магічною силою захистили врожай від шкідників.

Крім того, на бамбукових шестах, які кріпили на стріхах будинків, підвішували різнокольорові помпони, здалеку схожі на пухнасті шари. До них кріпили багато вузьких та дуже довгих паперових стрічок, верхня сторона яких була така сама, як і помпон, а нижня була білою. Стрічки обвивали п'ятьма бархатистими обручами.

А яке ж свято без пригощання? Так повелося, що закоханим дарують солодощі, і винуватцям свята теж підносили спеціальні солодощі, тістечка, メローン (мерон, дині) та 桃 (もも, момо, персики).

Популярність свята зростала з кожним роком, і вже в період Токугава уряд включив його у п'ять офіційних свят 五節句 (ごせっく, Госекку): 1 день 1-го місяця – 新年 (しんねん, Сіннен, Новий рік); 3 день 3-го місяця – 雛祭り (ひなまつり, Хіна-мацурі, Свято ляльок) або 桃の節句 (もものせっく, Момо-но секку, Свято персика); 5 день 5-го місяця – 端午の節句 (たんごのせっく, Танго-но секку, Свято першого дня коня) або 菖蒲の節句 (しょぶのせっく, Сьобу-но секку, Свято ірису); 7 день 7-го місяця – 七夕 (たなばた, Танабата) або 星祭り (ほしまつり, Хоші-мацурі, Свято зірок); 9 день 9-го місяця – 菊の節句 (きくのせっく, Кіку-но секку, Свято хризантеми).

Найбільш відоме святкування Танабата в місті Сендай, префектура Міягі. Тут існував звичай вранці 7-го дня, ще до світанку, збирати в полі росу із стебел рису та листя картоплі. Цією росою розводили туш та писали на паперових стрічках різні вислови. А вночі запалювали ароматичні свічки, до яких були прикріплені прапорці з вузьких стрічок шовку. Самі прапорці кріпили до спеціальної дуги і встановлювали на древко. Цей звичай поріднює Танабату зі святом Бон.

Дивіться також фотографії (відкриваються у новому вікні):

• елементи оздоблення і ляльки (1,38 Мб)
• прикрашена до свята вулиця (1,42 Мб)
• святкові стрічки і вбрання (91,1 кб)
• листівка (169 кб)

Джерела та посилання:

1. «Календарні звичаї та обряди народів Східної Азії. Річний цикл», 1989 р. Москва, «Наука», Головна редакція східної літератури.
2. Японія сьогодні.

Японці завжди так любили це свято, що відомі поети присвячували йому вірші та поеми, художники малювали картини, актори театру Ноо грали п’єси, письменники писали оповідання, а прості люди також складали вірші та побажання. Цого дня влаштовували поетичні турніри і сьогодні у відомих антологіях мжна знайти хайку і танка про «день зустрічі двох зірок».

Іхара Сайкаку: «...В домі готувалися до свята: складали та перекладали новісінькі кімоно так, щоб ліва пола накривала праву, як крила у курки, і примовляли: «Ці кімоно – Ткалі у борг»; писали на честь Ткалі на листях дерева каджі відомі всім пісеньки. Збирались святкувати і слуги: кожен заздалегідь приготував гарбуз та хурму...»

Літературний варіант легенди про свято Танабата знайдено на diary.ru, куди він потрапив з photosight.ru. Нажаль, мені не відомий автор тексту, гоменсай! Переклад з російської мій – Vassanta.

Танабата-моногатарі

Якщо подивитась в ясну серпневу ніч на небо, то можна побачити Молочний шлях – Велику небесну річку. Вона не завжди перетинала рівнину Великого Неба. Були часи, коли довколо Небесного палацу буяв чудовий сад. З одного боку зібрали дерева, якими зазвичай милуються весною: п'ятиголкова сосна, слива, вишня, гліцинія, керрія, азалія... З іншого – били прохолодні джерела, даючи прихисток від літньої спеки, ріс чорний бамбук, під листям якого ховався свіжий вітерець. Тут же росли померанці, гвоздики, рози, горечавки, а на тин спиралась квітуча унохана. Третій бік прикрашали китайський бамбук і сосни, які особливо гарні взимку під снігом. Поряд була огорожа з хризантем, щоб було де лягти ранковій паморозі і перші морозні дні. Четверту частину займали дерева, що відомі особливо гарними відтінками осіннього листя. Текли прозорі ручаї з водограями, вода в яких дзюркотіла особливо приємно. То було місце, де можна було сповна насолоджуватись осіннім краєвидом. Сад виблискував чарівними фарбами, перевершуючи уславлені гори та степи Серединної Країни.

Серед осінніх гір зелене листя
Багрянцем зовсім не взялося,
А цього ранку
Вітер налетів,
Такий холодний, наче випав іній.

У жіночих покоях палацу жила прекрасна зірка – Ткаля (Вега). День та ніч вона ткала небесний килим, тому дні були сонячні, а ночі ясні. У північно-західних покоях мешкав Небесний Пастух (Альтаїр). Він пас зоряні череди на небесних рівнинах. Вони працювали без утоми, чим викликали захват богів і самої Аматерасу.

І судилося Ткалі та Пастуху з'єднатись у цьому житті. Весілля було пишне і величне, як і личить справжнім небожителям.

Ніколи раніше не зустрічав Пастух такої гарної дівчини. Її довгим волоссям можно було перев'язати найдорожчі для серця послання. В кожному її русі було стільки витонченості, що Пастух тамував подих. Захоплений, він не міг відвести від неї очей. А його пильний погляд змушував Ткалю червоніти, адже і їй сподобався парубок.

Їх кохання було настільки сильне, що вони навіть на одну хвилину не могли розлучитись. Ткацький верстат стояв покинутий, зоряні отари бродили де завгодно, витоптуючи садок та забруднюючи воду у кришталевих джерелах. Ночі внизу, на землі, стояли темні та страшні, рибалки не знаходили дорогу додому, гори стогнали, лякаючи лісорубів. В усіх храмах Піднебесної люди молились, щоб боги відвернули лихо.

Аматерасу пожаліла людей і розлучила закоханих. Ткалю посадила за верстат, Пастуха повернула на пасовище до отар. А щоб вони не могли зустрітись – розділила їх широкою та глибокою рікою. Люди назвали її Молочним Шляхом.

Гіркими сльозами плакала Ткаля за своїм верстатом. Від того килим виходив нерівний, побляклий від сліз. Чим більше плакала Ткаля, тим більше розливалась річка. І Пастух сумував – з його сопілки лилися повні печалі пісні, а вівці схудли та запаршивіли. На землі настав час дощів, а звуки сопілки злилися з виттям вітру.

Аматерасу побачила таке сильне кохання та горе і змінила гнів на милість. Вона спіймала сороку, яка носила послання закоханих і звеліла їй раз на 7 днів зводити місток через Небесну річку, щоб подружжя змогло зустрітись. Але неуважна пташка все наплутала і з тих пір сороки зводять міст тільки раз на рік – 7-го дня 7-го місяця. Тоді в Японії святкують Танабата.

Якщо в цей день стоїть негода, то Небесна річка піниться і здіймається хвилями, міст розлітається у різні боки і закохані не можуть зустрітись. І чекати їм наступної зустрічі цілий рік. Гірко плачуть Пастух та Ткаля, а на землі йде дощ.