 У Японії травень вважають першим літнім місяцем, це час найважливіших сільськогосподарьких
робіт: висаджують рисову розсаду на основні поля, сіють злаки та бобові, доглядають за овочевими
культурами, бороються з шкідниками. Від травневих робіт залежатиме врожай, а відтак і життя
людей весь наступний рік. Піклуючись про врожай, здоров'я близьких і, насамперед, дітей,
проводили різноманітні магічні обряди. На початку травня, у день, коли визначали погоду на весь
сезон, проводили свято, відоме тепер як День дітей, Кодомо-но-хі,
(子供の日, こどものひ). Але днем усіх
дітей це свято стало тільки після Другої Світової, а до того було Святом хлопчиків (якщо у
дівчат є свято, то і хлопцям потрібно своє!) Так що травневе свято і дотепер зберігає свій
традиційний колорит і вважається насампаред «хлопчачим».
Однак цей день має й інші назви – Свято першого дня коня, Танго-но секку
(端午の節句,
たんごのせっく) або Свято ірисів, Шьобу-но секку
(菖蒲の節句,
しょぶのせっく) – вони так чи інакше пов'язані з
містичними захисними церемоніями: наприклад, під час свята збирали цілющі трави та робили з
полину ляльок, щоб відвести хвороби та нещастя від дитини. Його витоки, як і багатьох
традиційних японських явищ, можна знайти у ханьському Китаї (III ст. до н. е. – III ст. н. е.).
За часів реформи Тайка (VII ст.), свято почали відзначати у п'ятий день п'ятого місяця – день
коня. Його обрали тому, що кінь символізує хоробрість, мужність та інші якості, які повинен мати
молодий воїн. Частиною святкового ритуалу були змагання вершників, кіннних лучників і таке інше.
Також у цей день імператор з придворними збирали лікарські трави, а селяни виставляли на полях
яскраві опудала та знамена для захисту полів від птахів та комах. З часом ці фігури, що
переважно зображували воїнів, почали створювати майстерніше і вже сприймали не тільки як
захисників врожаю, але і як дитячі обереги. Їх перенесли до осель, лишивши на полях тільки
знамена. Вже у період Токугава (1603 – 1867) свято стало набувати характеру
військово-спортивного змагання з кінними перегонами лучників, показовими боями на мечах і
виступами борців сумо – так у молодого покоління виховували воїнський дух, мужність та
наполегливість. Поступово свято перетворилось на вшанування хлопчиків, які ще не досягли
повноліття – 15 років.
Так Танго-но секку стало родинним святом самурайської верхівки, оскільки усі атрибути
святкової церемонії – іграшкові обладунки, зброю, бойові знамена – могли мати лише члени
самурайських кланів. В цей день нащадки благородних родин приймали ванну «шьобу-ю» з квітами
ірису, які символізували звитягу, бо назва квітки – омонім слова «успіх». Родини, що належали до
військового класу, влаштовували вдома невеличкі виставки фігурок самураїв та військового
спорядження. На кількох полицях, усланих зеленою тканиною, розміщували мечі, обладунки, шоломи,
бойові віяла, пляшки саке. З обох боків ставили вази з ірисами – квіти також символізують успіх
і здоров'я. Також на полицях розміщували спеціальні ляльки – гогацу-нінгьо
(五月人形,
ごがつにんぎょう). Серед них обов'язково був
молодий воїн, що готується до свого першого бою¹. Багато з цих воїнів історичні, хоча й
міфологізовані, персонажі: одягнута у чоловічі шати імператриця Дзінгу, яка прославилася своїм
походом в Корею (III ст. н.е.), її перший міністр Такеноуті-но Сукуне, який начебто прожив 300
років, імператор Дзімму, Тойотомі Хідейосі, Токугава Йосіцуне, Момотаро – герой дитячих казок,
який народився з персика (桃, もも, момо), та інші. Там же можно було побачити
фігурки тигра та коня, чия хоробрість і сила мали слугувати прикладом для молодого самурая.
Будівлі також прикрашали до свята, використовуючи листя ірису (菖蒲,
しょぶ, шьобу), форма яких нагадує меч. Їх розсипали перед ганком, клали на
стріхи та під карнизи будинків, щоб відігнатти демонів і нещастя. У сільській місцевості перед
хатами виставляли зрубані високі дерева або жердини з прикріплиним до них листям криптомерій або
іншими предметами, наприклад, вимпелом зі зображенням міфічного духа шьокі, що покликаний
відлякувати злих демонів та ліуквати хвороби. Це робили для того, щоб запросити на свято
Священного духа, який, як вважали, під час молитив про щедрий врожай у п'ятому місяці спускався
з Неба по високим деревам або жердинам і приносив гарний врожай. Дворяни виставляли перед своїми
будинками також списи, алебарди та прапори. Простим людям було заборонено не тільки виставляти,
але й мати атрибути військового класу. Але їм дуже кортіло не відставати від самураїв і кмітливі
люди «неблагородного походження» знайшли спосіб долучитися до свята – вони замінили військові
прапори на подоби сміливого довгожителя коропа (鯉, こい, коі), які
вивішували на високих жердинах. Такі прапори називалися коі-ноборі (鯉幟,
こいのぼり ), (幟, のぼり ноборі – прапор,
знамено), і були схожі радше на трубу з тканини з нанесеним на неї малюнком. Тепер кількість
коропів, що майорять у повітрі біля будинку, говорить про те, скільки хлопчиків живе у родині, а
довжина – про вік дітей: чим старший хлопчик, тим довший короп. Найдовші з них бувають більше 9
метрів.
Чому обрали саме коропа? Японці вважають його символом стійкості, сміливості, наполегливості у
досягненні цілі, найхоробрішою і благороднішою з риб тому, що він може плисти проти сильної
течії і перестрибувати через водоспади. Також розповідають, що якийсь дух у вигляді коропа
допоміг імператириці Дзінгу під час її походу в Корею. За легендою, коли японський флот
перетинав пролив, короп вискочив із хвилі і показав морякам шлях до корейських берегів. З тих
пір коропа вшановують як божество і роблять талісмани у вигляді цієї риби. Так чи інак,
величезні яскраві коропи, що пливуть над будинками на протязі кількох тижнів після свята –
прекрасне видовище! Існує цікавий звичай – хлопчики повинні пролізти крізь коропа від голови до
хвоста, щоб їм пощастило у житті.
В день свята влаштовують змагання повітряних зміїв, в яких приймають участь і діти і дорослі.
Щоб перемогти суперника, потрібно заплутати стропи змія або перерізати їх чимось гострим, що
укріплено на стропах свого змія, і таким чином змусити змія супротивника спуститись до долу. А
ввечорі хлопчики збираються з батьками біля полиць з військовим начинням і слухають розповіді
про значення кожної речі, розглядають їх, дізнаються про міфічні історії з життя японських
богів, пригощаються святковими солодощами, яки, зазвичай, мають ритуальне значення. Хлопкики
отримують подарунки – раніше це були традиційні ляльки, що зображують воїнів, а зараз найчастіше
це просто іграшки.
До свята готують спеціальні страви: рисові колобки (швидше – рисові сосульки :-)) чімакі² (粽, ちまき), загорнуті в листя ірису або бамбуку – символ здоров'я та
стійкості; кашіва-мочі² (柏餅, かしわもち), загорнуті
у листя дубу – символ довголіття; рис секіхан (赤飯,
せきはん), зварений з червоними бобами – також символ здоров'я. Набір
цієї ритуальної їжі, в кожну страву якої входив рис, був магічним засобом забезпечити здоров'я
дітей у кожній родині і продовження її роду.
Оскільки друга назва свята – Свято ірисів (菖蒲の節句,
しょぶのせっく, Шьобу-но секку), то з цією квіткою
пов'язано багато цікавих звичаїв. Наприклад, у давнину службовці одягали перуки з листя цієї
рослини, а хлопчики на початку XVII ст. грали у в'язанки ірису, змагаючись, хто голосніше лясне
цією в'язанкою по землі. Ванну з листя ірису приймали, вважаючи, що вона відвертає хвороби і має
профілактичні властивості. З цією ж метою листя кришили в саке, використовуючи його як
ритуальний напій. Рослину активно використовували як лікарську. Листя нанизували на нитку і
вкладали в спеціальний прикрашений мішечок для ліків – кусурідама (薬玉,
くすりだま). Ці мішечки спеціально виготовляли до свята і вірили,
що їх створення допомагає уникнути застуди і допомагає очищенню від гріхів.
А ще у японців існує традиція споглядання квітуючих ірисів. У цій країні виведено більше тисячі
сортів цих прекрасних квітів. У традиційних японських парках їх висаджують поряд із ставками.
Під час цвітіння ірисами прикрашають зачіски, одяг, оселі, предмети вжитку.
|
|
Джерела та посилання:
- «Календарні звичаї та обряди народів Східної Азії. Річний цикл», 1989 р. Москва, «Наука», Головна редакція східної
літератури.
- «Сни про Японію»
¹ Познайомитись із святковими наборами ляльок можна на сторінках:
http://www.kokugai.com/kagoo/catalog_etc_gogatsu.html
² Подивитись на чімакі і кашіва-мочі, а також почитати про них японською та англійською:
http://my.internetacademy.jp/~a00080069//word_bank2/okasi.htm |