Киянка: Незалежність та залежність, демократія та національний розвиток

додано: 23-08-2007 // // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1187872652.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

• Україна • Суспільство •

Це – мій скромний подарунок Вам до Дня Незалежності України: пишу що думаю, від душі.

В залежності від когось і від чогось живемо ми всі, грішні, від народження й до смерті, а от незалежність, принаймні не теоретична, дістається всім з зусиллями. Й другої не буває без першої. Мало того, й плідна залежність теж часом дається з труднощами, а деяка незалежність може приносити розпуку. Насправді, в житті незалежність та залежність – далеко не завжди є антонімами. Якщо ми хочемо справді незалежної, благополучної України, а собі й всім близьким – щасливої й успішної долі, варто уточнити, насамперед для себе, в чому і як варто бути незалежними, та в чому і як найплідніше реалізувати свою залежність :).

Ми – частина системи під назвою «суспільство» (тут і зараз), питання в тому – яка вона. В лайках на адресу системи й спробах з нею боротися (маючи на увазі – існуючу владну систему з існуючими на її верхівці тими чи іншими фігурантами), мабуть, не варто доводити до абсурду ідею незалежності індивіда (яка може зайти аж до підважування незалежності України). Адже це несвідомо дискредитує нашу залежність, яка може й має бути для нас корисною. Система влади починається з кожного, й від кожного тією чи іншою мірою залежить, яким буде її вершечок. В суспільному житті ми всі так чи інакше залежимо від інших – рідних і колег, друзів та сусідів, а також – від усіх інших виборців :).

Причому, хочемо ми того чи ні, система ця – ієрархічна від родини до держави (горизонтальні, мережеві структури в ній можливі на практиці лише з приблизно рівних складових ланок). Питання не в тому, як зробити всі там місця рівними, а як знайти Своє, й бути на ньому корисними і щасливими для себе й суспільства, як доцільно врівноважити свою персональну залежність та незалежність. То ж будьмо незалежні від свого неточного розуміння суспільних процесів та від небажання чомусь довчитися :). Будьмо відповідально й вдячно залежні від люблячих та люблених близьких, від поважаних та шануючих нас друзів та колег, шукаймо реальні, надійні, а не утопічно-компромісні способи стати незалежними від тих, хто підважує нашу людську суверенність в її дійсно людяних виявах та нашу українську незалежність, яка, власне, ще в процесі народження, що затяглося.

Багато з нас залежні, на жаль, від менших чи гірших слабкостей та шкідливих звичок, а також – від засвоєних, в тому числі й хибних, стереотипів, від утопічних ілюзій. До останніх належить, зокрема, сподівання, що демократичну Україну вдасться розбудувати без вирішення всіх її національних проблем колоніального та постколоніального спадку (або, що перше – першорядне й панацея, а друге – як і коли вдасться). Посилання на тенденції світу, що глобалізується (в якому, до речі, вони різні), не є коректними, бо ж у розвиткові будь-якого суспільства неможливо перескочити, не виповнити певні етапи, принаймні без суттєвих втрат у тому ж розвитку. Спостерігається, отже, наявна залежність :( від совкового розуміння демократії.

А вона, демократія, насправді не мати, а дитя (одне з найменш вредних :)) здорового розвою народу. Народу, який живе й господарює на своїй землі, і який складають люди зі схожим світоглядом, менталітетом та відповідно - схожим діянням. Це ж як в історії було, де і як практично формувалася демократія?

«Людською базою» походження демократії були родово/етнічно/національно гомогенні (або переважно гомогенні) спільноти, починаючи з віча та зібрання громадян міста-держави. Всі найбільш типові демократичні спільноти поставали на території Європи чи принаймні складалися з більшості населення європейського походження. До речі, азійська суспільна модель з типовими чи «дочірніми» варіантами східної деспотії (хоч пом’якшеної, але такої, в розбудові якої використовуються її принципи) «за означенням», за своєю природою не може бути навіть надовго й успішно «зміксована» з демократією, й тим паче ніяк не може нею стати.

То ж шановні «батьки демократії», які виробляли її основні форми, мали переважно однорідніше (значно однорідніше за те, що є тепер в нас) світосприйняття, світобачення та світорозуміння, в тому числі - й погляди на себе, свої можливі та бажані місце й роль у спільноті, відповідно – й на принципи та форми розбудови та управління цією спільнотою. Тобто – страшно аж сказати :) - співавтори демократії були в основному одноплемінниками, а більшість різноплемінних держав були або недемократичними, або недовговічними (й не дуже древня історія знає більш-менш успішні державні проекти такі, де сусідують близькі ментально нації, якщо вони з давніх давен жили поруч, а не селилися поруч на звільненій від аборигенів цілині).

Тобто, говорячи в сучасних термінах – різні форми демократії народилися в національних спільнотах, й були пристосовані яко системи влади й суспільного облаштування для потреб продуктивного розвитку вільної від інших громади господарів даної землі з можливістю адаптування в ній запрошених :).

Мабуть, тому демократія й не спрацьовує належним чином (і вже ясно, наскільки успішно будується) в ситуації важкого колоніального й постколоніального спадку, коли нормальна структура супільноти порушена. Чи це значить, що її не варто розбудовувати? Звісно, ні. Але не варто ставити коня перед возом :). В нашій ситуації доцільно лікувати коня одночасно з будівництвом возу, або, що точніше – піднімати маму, а вона й сама одночасно підводитиме доньку.

Це ж який абсурд, щоб на 16-тому році незалежності України, національні проблеми людей, чия назва стоїть в означенні держави, вирішувалися так повільно чи й взагалі поглиблювалися. Це ж яка ганьба, щоб так багато українців були залежні від власного манкуртства, щоб інші, хто не втратив своєї ідентичності та гідності, дозволяли так нахабніти тим, хто продовжує розкладати українців через блатняцько-попсово-бидляцький, споживацький маскульт, який ґвалтовно лізе в очі та вуха. Це ж яке щастя, що є нормальні українці та інші хороші в Україні люди, які цьому опираються й навіть здатні переходити в наступ.

Хто мислить інакше, хто незгодний – що ж, історія розсудить, а в ній, у достатній перспективі :), залишаються найбільш життєздатні, і це справедливо і правильно. А для тих, хто шукає: не вдасться успішно розбудовувати незалежну Україну просто як суверенну державну територію, як окрему самостійну одиницю серед інших держав, якщо її оригінальність спиратиметься на її оригінальне :) положення між Сходом і Заходом, між будівлею демократії та фундаментом будівництва, замішаним з піском візантійщини, замість спиратися на оригінальність в тому, що це держава українська.

Зі Святом Незалежності України, чия успішна розбудова, довгобуд чи потьомкінські споруди залежать від кожного з нас! Українці, всі патріоти-співвітчизники – шануймося, співпрацюймо, будьмо рішучими – й ще посвяткуємо це Свято справді переможцями.

Обговорити цю статтю у форумі

додано: 23-08-2007 // URL: http://maidan.org.ua/static/mai/1187872652.html
Версія до друку // Редагувати // Стерти

Увага!!! Сайт "Майдан" надає всім, хто згадується у розділі "Статті", можливість розмістити свій коментар чи спростування, за умови належного підтвердження особи. Будь ласка, пишіть нам на news@maidanua.org і вказуйте гіперлінк (URL) статті, на яку ви посилаєтся.