Їх доставили у Керченську виправну колонію, за тим мистецьку громаду відправили у заслання на острів Коса Тузла, копати канал... Канал Дружби між народами.

Якщо ви подумали, що до України повернулися репресії, подібні до тридцятих років, помиляєтесь. Бо днями у Криму відбувся перший міжнародний літературно-мистецький фестиваль "Барикада на Тузлі".

Організатором україно-кримськотатарсько-білорусько-російського фестивалю виступило Мистецьке об'єднання "Остання Барикада", відоме передусім фестивалем "День Незалежності з Махном", який цього року традиційно відбудеться 23-24 серпня у містечку Гуляйполе Запорізької області.

У фестивалі приуроченому до п'ятої річниці конфлікту з островом Тузла брало участь близько 20 поетів, казкарів, бардів і художників з терен України, Білорусі та Росії. Основною метою вони несли теги миру, дружби і любові

Сімферопольські барикади

Цього разу організатори з "Останньої Барикади" зіштовхнулися з низкою барикад у проведенні фестивалю.

Перший захід фестивалю мав би відбутися у сімферопольській бібліотеці Івана Франка. Але рівно за тиждень до події бібліотека відмовила надати приміщення.  Директор бібліотеки послався на те, що у приміщенні книгосховища "спрацювала пожежна сигналізація".

І за дивним збігом обставин пожежна інспекція Сімферополя зголосилася проводити ремонтні роботи у бібліотеці 1 серпня, саме у день проведення в ній заходів фестивалю. Незважаючи на офіційний лист з Міністерства культури і туризму України "Останній Барикаді" відмовлено адміністрацією бібліотеки.

Та слава Богу, в Україні, міністерств вистачає, і в цьому випадку руку допомоги фестивалю простягнуло Міністерство оборони, дозволивши письменникам скористатися сімферопольським Будинком офіцерів. Хоча і тут не обійшлося без перепон. В якийсь момент, через невідомі обставини, було відмовлено проведення поетичних читань у актовому залі установи.

Але що в житті не робиться все робиться на краще, так сталося і в цій ситуації. Організатори домовилися винести апаратуру прямо на вулицю, яка є центральною у Сімферополі.

За 10 хвилин після того як конферансьє поетичних читань а одночасно і дійсний кримський поет Ігор Сід викликав до мікрофона першого поета., на площі навколо вже зібралася велика кількість слухачів. Письменники відразу зраділи бо вони просто не очікували такого успіху у Криму.

Сергій Пантюк у тісному жіночому колі на острові Тузла: як приємно обійняти гарних дівчат після в'язниці!

Читання в перший день (власне, і в наступні) велося за жорстким графіком чергування поезії різних народностей. Найбільшого ж успіху в перший день мали кримськотатарські поети.

Жителі Криму звикли до них, але не звикли до їхньої культури. "Це просто щось незрівнянне, вони живуть поруч і таке творять,  це дуже неочікувано", - каже Аліна з Євпаторії.

"Так, це було якось незвично, єдине що не сподобалося, це відсутність банального пояснення (навіть не перекладу) того, про що пишеться у вірші. Я відчувала певний дискомфорт", - зазначає слухачка Сімферополя.

Тюремний погром

Другий день фестивалю мав початися "стрьомно", як сказали б у місці проведенні заходу. А саме 126 Керченській виправній колонії де відбувають ув'язнення уперше і за особливо тяжкі злочини.

І знову пригоди: письменник Сашко Ушкалов забув паспорт у готелі, не зміг потрапити у тюрму,за що отримав прочухана від ідейного керівника фестивалю Олеся Донія. Утім, і без відомого автора "БЖД", поети спромоглися зробити фурор в керченській колонії.

За його відсутності твори в'язням презентували літератори з України, Росії, Білорусії та Криму. Особливо бурхливо слухачі реагували на емоційні виступи поетес. Та найбільшим успіхом користувалися навіть не "Казки для дорослих" від Сашка Лірника, а поезія від двох лисих учасників.

Це харківський поет Артем Полежака та його колега із Москви, Андрій Родіонов. "Ви просто не уявляєте, що це була за публіка, - говорив києво-харківський поет Артем Полежака, - Я таких очей і загалом настільки щирої публіки давно вже не бачив. По первах ми боялися що вони можуть вороже поставитися до нашої творчості. Але з перших хвилин виступу наші погані передбачення розвіялися в нікуди. Ми зробили справдешній культурний погром у тюрмі".

Наприкінці виступу, в'язні поділилися з письменниками і своєю творчістю виконавши трохи романсів і вже звичний для таких місць шансончик.

Експлуатація дітей на Тузлі

Письменників на острові зустріли барикадами. Для них, як привілейованих ВІП-гостей було організоване спеціальне гетто, яке охоронялося Беркутом і працівниками МВС. Відпочиваючих на острові відмовлялися підпускати ближче аніж на 350 метрів. Але як тільки організатори фесту з'ясували в чому справа, охоронці порядку відразу розкрили кордони. Чергова вже традиційна барикада була подолана.

Хоча це був тільки початок, силою ж можна зробити майже все, але без поезії ти серця не розтопиш.

Першим відпочивальників острова привітав Олесь Доній "Ми вас вітаємо на літературно-мистецькому "Барикада на Тузлі". Приїхали сюди з двома ідеями: з миром і з твердженням, що Тузла - українська земля". І вже за декілька хвилин навколо учасників фестивалю назбиралося багацько народу готового споживати делікатеси сучасної культури.

Першим вийшов кримськотатарський художник-перфомансист Ісмет Шейх-Заде. Біля сцени він розкинув величезне паперове коло з кольорами українського і російського прапора, де посередині була намальована символіка кримських татар. На одному боці художник розкинув скановані фотографії Тузли з космосу, на іншому - банку із золотистою фарбою.

"Підходьте до мене по черзі, показуйте свої праві п'ятки. Будемо їх позолочувати. А потім ви на одній нозі скакатимете до світлини, де є острів і залишатимете там свій підпис золотою фарбою", - пояснив Ісмет Шейх-Заде. Бажаючих виявилося більше, ніж фарби в банці. Так що багацько залишилося і тих, хто не встиг залишити свій слід на Тузлі.

За тим розпочалася акція кульмінація фестивалю. Згідно задуму, митці почали символічно поглиблювати канал між Росією та Україною. Прокопавши пару метрів митці передали інструменти відпочиваючим.

Відразу зголосилися малі хлопчаки і дівчата, які копали канал до вечора. "Коля ти знаєш зачєм ми капаєм етат канал?", - питається один хлопчина у іншого. "Нєт, а зачєм?", - з подивом спитав другий. "Ми памагаєм етім пісатєлям дєлать дружбу!", - з гордістю відповів перший. В кінці-кінців о 22 годині вечора, коли митці з'їжджали з острова, канал був проритий на 12 метрів.

"Наглядачі" у чорних футболках Ушкалов (на фото зліва) та Доній (справа) пильно стежать за роботою дітей по викопуванню каналу дружби

А поза тим, поети з Києва, Харкова, Москви, Мінська, Сімферополя, Бахчисараю читали свої вірші. Справжній московський скоромоха Ілля Ахранєєв разом із дружиною заворожував публіку російською народною лірикою і співами жартівливих пісень разом.

З української ж сторони музичну оборону тримав незрівнянний бард Едуард Драч. І все це в перемішку з поетичними творами росіян Лукомнікова і Родіонова, українців Пантюка і Ушкалова, кримських татар Мустафьєва і Батирова і керченського поета і ведучого Ігоря Сіда.

Пізніше художник Анатоль Федірко почав інсталювати свій перформанс з кольоровими кульками на яких мали б з'явитися меседжі на дружні теми і відправлені у бік Росії. Автор назвав акцію "Я люблю Крим, а Крим любить мене".

Останню 21-шу кульку Федірко прив'язав до змія, а перед тим хлопчина, який визвався написати на ній своє послання, здивував всіх нерівно виведеним: "Пусть канал дружби с Расієй станєт глубже" і після цього кульку відправили у небо.

Опісля цього, коли морок оповив скандальний острів формація з Євпаторії, театр вогню "Вольфрам" влаштував прощальний перформанс, заставляючи вогонь танцювати у мороці.

Загалом фестиваль став чи не найпершою ін'єкцією української, та й кримської культури в проросійщені вени півострову. І справа навіть не в націоналізмі, а у відстоюванні національної ідеї.

Одна з відвідувачок фестивалю, Ядвіга, яка спеціально завітала на фестиваль з Нижньої Селезії, що в Польщі, казала: "Фестиваль був класним, було зібрано багато людей з різних країн, але все одно відчувалася чітка українська лінія".

"До наступного фестивалю не митиму живіт: адже на ньому автограф Артема Полежаки!"

Казкар Лірник переконаний, що фестиваль "Барикада на Тузлі" - це можливість долучити Крим до культурного простору України. "Там повинна бути наша експансія - культурна експансія!" - каже він.

Ініціатор проекту, директор "Останньої барикади" Олесь Доній каже: "Наш погляд зорієнтований на Крим, щоб засвідчити, що Крим - це наша земля. Криму може буйно розквітати культура, і зараз ми усі зацікавлені у тому, щоб Крим став перлиною України".

Коли вже митці їхали назад, до Києва, ще у Сімферополі, маючи три години до поїзда, вони вирішили зайти в один з місцевих закладів громадського харчування. Зайнявши столик, покликали офіціанта.

Ним виявився кримський татарин якого звали Бєкір. Зачувши те, що клієнти спілкуються українською, він почав говорити нерідною для себе державною мовою. Досить дивно, ба, навіть в Києві не часто можна побачити. коли офіціанти, продавці чи кондуктори в трамваї переходять на українську.

А це значить що, ще не все так погано в українському Криму.

Автор фото - Ілько Гладштейн